Інформація про новину
  • Переглядів: 71
  • Дата: 25-01-2022, 15:02
25-01-2022, 15:02

9. Об’єднання Німеччини в середині XIX століття

Категорія: Всесвітня історія





Попередня сторінка:  7-8. «Весна народів». Революції 1848-1849 ро...
Наступна сторінка:   10. Об’єднання Італії

1. Економічне піднесення країни.

Після придушення революції політична реакція поширилася всією Німеччиною. У Пруссії запанував режим поліцейської сваволі. Демократичні й ліберальні газети заборонили, політичні клуби й товариства закрили. Проте контрреволюція, яка поклала край політичним домаганням німецької буржуазії, аж ніяк не перешкоджала їхній підприємницькій діяльності. У 50-60-х роках ХІХ ст. в Німеччині завершилася індустріальна революція, країна посіла третє місце серед провідних держав світу. Основу промислового зростання становив швидкий розвиток машинобудування.

Стрімко розширювалася мережа залізниць, зміцнювався єдиний німецький ринок. Рейн-сько-Вестфальська область, Берлін і Саксонія стали великими промисловими центрами. Істотно змінилися склад і становище німець-

кої буржуазії. Серед великих підприємців виокремилися родини, які володіли величезними статками, - Круппи, Стіннеси, Штумми та ін.

Політична роздробленість країни заважала підприємцям, до того ж їхня діяльність на світовому ринку ускладнювалася відсутністю єдиної держави. Створення національної держави, здатної захистити країну від іноземних зазіхань, ставало нагальною потребою всього німецького суспільства.

2. Боротьба Пруссії і Австрії за гегемонію в Німеччині. Отто фон Бісмарк. З кінця 50-х років XIX ст. промисловці й фінансисти Німеччини дедалі частіше порушували питання про державну єдність. Восени 1859 р. впливова буржуазія окремих північнонімецьких держав утворила власну політичну організацію - Національний союз.

Програма організації передбачала малонімецький шлях об’єднання країни на чолі з Пруссією і без Австрії. Але на південному заході Німеччини - у католицьких Бадені, Вюртемберзі та Баварії - до цих планів поставилися без ентузіазму. Населенню цих держав не подобалися пихаті прусські чиновники й офіцери, а буржуазія побоювалася сильніших північних конкурентів.

Готуючись до збройної боротьби за об’єднання Німеччини, прусський уряд розпочав військову реформу з метою реорганізації і збільшення чисельності регулярної армії. Проте ліберальна більшість прусського ландтагу (парламенту) відмовилася фінансувати реформу. Багато військових наполягали на силових заходах проти непокірних депутатів, але відновлення подібних методів правління було надто небезпечним. Найдалекоглядніші кола прусського дворянства прагнули залучити на свій бік опозиційну буржуазію. Відхиляючи вимоги ліберальних реформ, юнкери були готові здійснити давні мрії всіх німців про національне об’єднання країни. Представником цього нового курсу став видатний політичний діяч і дипломат Отто фон Бісмарк. Саме його у вересні 1862 р. король Вільгельм I призначив прем’єр-міністром Пруссії.

На шляху об’єднання Німеччини під верховенством Пруссії стояли серйозні перешкоди. Насамперед доводилося рахуватися з Австрією, що зі зброєю в руках була готова протистояти прусським домаганням.

Бісмарк став втілювати в життя політику «заліза і крові», тобто агресивних війн, використовуючи як засоби дипломатії, так і військову силу. Розпочалася війна з Данією за два німецькі герцогства - Шлезвіг і Гольштейн. Хоча відносини між Пруссією і Австрією були напруженими, проти данців вони виступали спільно. Коротка, але кровопролитна війна закінчилася поразкою Данії. За умовами миру, укладеного 1864 р., Шлезвіг і Гольштейн перейшли під спільне управління Пруссії і Австрії.

Наступним завданням Бісмарка було розгромити Австрію і покласти край її впливу в Німеччині. За складного порядку керування захопленими герцогствами конфлікт між Австрією і Пруссією був неминучим. Бісмарк свідомо провокував зіткнення, розраховуючи на силу прусської армії. Йому вдалося забезпечити нейтралітет Росії і Франції, а в 1866 р. укласти таємний союз з Італією, пообіцявши їй Венеціанську область за допомогу в конфлікті з Австрією.

Навесні 1866 р. Бісмарк зажадав від Австрії згоди на реформування Німецького союзу. Не отримавши бажаної відповіді, Пруссія представила союзному сейму проєкт нової конституції Німецького союзу, що передбачав виключення з нього Австрії. Але сейм підтримав Австрію. 14 червня 1866 р. Пруссія вийшла з Німецького союзу, а наступного дня почалася австро-прусська війна. На боці Австрії виступили держави Південної і Середньої Німеччини.

З перших днів війни перевага виявилася на боці Пруссії. 3 липня 1866 р. австрійці зазнали нищівної поразки в битві під Садовою (Чехія), водночас прус-ські війська розгромили загони малих німецьких держав - союзників Австрії і захопили столицю Німецького союзу Франкфурт-на-Майні. Австрійська імперія була змушена укласти з Пруссією мирний договір, за умовами якого:

• Німецький союз розпускався;

• Австрія відмовлялася від претензій на гегемонію в Німеччині;

• Пруссія приєднала до себе Шлезвіг, Гольштейн, Ганновер, Кургессен, Нассау і Франкфурт-на-Майні;

• Італія отримала обіцяну Венеціанську область.

3. Завершення об’єднання Німеччини. Війна 1866 р. стала вирішальним кроком на шляху досягнення національної єдності. Замість розпущеного Німецького союзу в 1867 р. під керівництвом Пруссії було створено нову федерацію - Північнонімецький союз, до якого увійшли 22 держави, розташовані на північ від р. Майн. Вони зберігали політичну автономію, але повинні були визнати прусську гегемонію. Католицькі держави Південної Німеччини тимчасово зберегли свою незалежність. Проте вони також були змушені укласти з Пруссією союзні військові договори.

Останні перешкоди на шляху об’єднання Німеччини в єдину державу було усунуто внаслідок переможної війни Пруссії та її союзників проти Франції в 1870-1871 рр. 18 січня 1871 р. прусського короля Вільгельма I, який очолював Північнонімецький союз, урочисто проголосили німецьким імператором, а Бісмарк обійняв посаду рейхсканцлера. До складу імперії увійшли всі німецькі держави, за винятком Австрії.

Утворення єдиної національної держави відкрило новий простір для економічної ініціативи німецької буржуазії. Політична роздробленість більше не стримувала розвиток господарства й культури Німеччини. Перешкоди для розвитку німецької нації було усунуто. У центрі Європи постала військово-бюрократична, агресивно налаштована монархія, якій у майбутньому не раз судилося бути джерелом політичних криз і кровопролитних воєн на континенті.

1. Назвіть головні передумови швидкого економічного розвитку Німеччини в середині ХІХ ст.

2. Яку подію можна вважати початком малонімецького шляху об’єднання країни?

3. Пригадайте літературні твори, у яких зображується об’єднання Німеччини. Як позначилася національна (соціальна) приналежність авторів на описі подій?

1. На карті (с. 58) простежте зміни кордонів німецьких держав у процесі об’єднання в одну імперію.

2. У зошитах заповніть таблицю «Етапи об’єднання Німеччини».

3. Виконайте онлайн-вправу «Об’єднання Німеччини».

https://cutt.ly/mWsc7WV

1. Ознайомтеся з інформацією «Отто фон Бісмарк, перший канцлер Німецької імперії». Використовуючи матеріали параграфа, а також, за бажання, додаткові джерела, складіть політичний портрет Отто фон Бісмарка.

Зазначте, у чому полягало історичне значення його діяльності.

https://cutt.ly/ZTBwJr9

2. Виконайте проєкт «Альтернативна історія». Об’єднайтеся в 4 групи, групи 1, 2, 3 отримують по аркушу паперу (бажано А3) і записують або малюють альтернативний шлях об’єднання Німеччини: без застосування військової сили, на основі національних традицій, культури або інших чинників. Група 4 - «судді» - вирішує, чий план виявився найкращим.

 

Це матеріал з підручника Всесвітня історія за 9 клас Ладиченко 2022

 




Попередня сторінка:  7-8. «Весна народів». Революції 1848-1849 ро...
Наступна сторінка:   10. Об’єднання Італії



^