Інформація про новину
  • Переглядів: 104
  • Дата: 25-01-2022, 15:05
25-01-2022, 15:05

10. Об’єднання Італії

Категорія: Всесвітня історія





Попередня сторінка:  9. Об’єднання Німеччини в середині XIX с...
Наступна сторінка:   11. Суспільні рухи в Російській Імперії...

Актуалізація знань. Дайте назву хмаринці слів.

1. Політична роздробленість Італії. Піднесення П’ємонту. Після революції 1848-1849 рр. Італія залишилася так само роздробленою, як і раніше. У Ломбардії і Венеції відновили владу Габсбургів, за допомогою австрійських багнетів повернули собі престоли герцоги Модени, Парми й Тоскани. Для більшої безпеки до столиць герцогств ввели австрійські війська, а в Римі після розправи над республіканцями розташувалася французька залога.

Придушення революції призвело до відновлення абсолютистських режимів майже в усіх італійських державах, її учасників спіткали репресії, переслідування. Особливо лютувала реакція на півдні країни, у Неаполітанському королівстві, де мстивий і жорстокий король Фердинанд II запровадив режим

терору й поліцейської сваволі. Лише в Сардинському королівстві (до складу якого входила розвинена область П’ємонт) збереглися конституційний устрій і деякі громадянські свободи. Король Віктор-Еммануїл II, побоюючись повторення революційних потрясінь, віддавав перевагу співробітництву з лібералами.

З 1852 р. і до своєї смерті в 1861 р. прем’єр-міністром П’ємонту був визначний представник ліберальних кіл граф Камілло Кавур. За підтримки ліберальної більшості в парламенті йому вдалося нейтралізувати тиск реакційних сил на короля і зміцнити конституційний порядок у країні. У П’ємонті розгорнулося будівництво залізниць, каналів, пор-

тів, створили сприятливі умови для розвитку текстильної промисловості, металургії, сільського господарства й торговельного флоту.

2. Два шляхи в боротьбі за об’єднання. Мадзіні та Кавур. З кінця 50-х років XIX ст. в Італії знов активізується рух за національну незалежність та об’єднання країни. У ньому визначилися дві течії:

Революційні демократи

спиралися на ремісників, селян, інтелігенцію;

обстоювали революційний шлях об’єднання країни в єдину демократичну республіку;

визначні представники: Дж. Мадзіні, Дж. Гарібальді.

Помірковані ліберали

представляли інтереси ліберального дворянства й буржуазії; орієнтувалися на об’єднання під владою конституційного монарха; лідер: К. Кавур.

Джузеппе Мадзіні був членом тайного товариства карбонаріїв, які своїм основним завданням проголошували боротьбу за національне звільнення і конституційний лад. Згодом створив у Марселі єдину загальноіталійську революційну організацію «Молода Італія». Її головна мета полягала у звільненні країни від австрійського гніту та об’єднанні всіх італійських земель в єдину демократичну республіку. Досягти цього, на думку Мадзіні та його однодумців, можна було тільки шляхом революції. У 1853 р. було підготовлене повстання в Мілані, яке, однак, закінчилося розгромом. Невдачі зазнала також спроба мадзіністів організувати в 1857 р. збройну експедицію на Сицилію. Але революційна Партія дії, що виросла на основі «Молодої Італії», не припинила боротьби.

На відміну від революціонера Мадзіні граф Кавур був розважливим і гнучким політиком. Він будував свої плани, спираючись на реальні можливості. Головне завдання він убачав у вигнанні австрійців з Ломбардії і Венеції та включенні цих областей разом з Пармою, Моденою і Тосканою до складу Сардинського королівства. Отже, об’єднання країни мало здійснюватися поступово та під владою Віктора-Еммануїла ІІ.

Дізнайтеся з додаткових джерел, кого символізують жіноча й чоловіча фігури біля підніжжя п’єдесталу.

Робота в парах. Порівняйте дві програми об’єднання Італії: революційно-демократичну і помірковано-ліберальну. Яка з них, на вашу думку, більш реалістична та дієва і чому?

Готуючись до війни проти Австрії, Кавур прагнув заручитися підтримкою великих європейських держав. Улітку 1858 р. він уклав секретну угоду з Наполеоном III, за якою Франція зобов’язувалася виступити на боці П’ємонту

й надати йому допомогу в об’єднанні Північної Італії. У нагороду до складу Франції мали увійти Ніцца й Савойя.

Під час війни уряду П’ємонту вдалося заручитися підтримкою добровольців з усієї Італії, яких очолив Дж. Гарібальді. У червні 1859 р. франко-сардинські війська під особистим командуванням Наполеона III завдали австрійцям поразки під Маджентою і заволоділи Ломбардією. Невдовзі союзні війська вщент розгромили австрійців у кровопролитній битві при Сольферіно.

Але французький імператор Наполеон III завдав справі об’єднання Італії тяжкого удару. У серпні 1859 р. за спиною італійців він уклав з австрійцями перемир’я, а потім і сепаратний (окремий) мирний договір. Австрія була змушена поступитися Ломбардією, але зберегла за собою Венеціанську область. Зрадивши в такий спосіб союзника, Наполеон III одержав обіцяні Ніццу і Савойю.

Тим часом в Італії ширився визвольний рух. Патріотичні сили домоглися звільнення від австрійських залог Тоскани, Парми й Модени. Обрані там Національні збори висловилися за приєднання областей до П’ємонту, що й сталося в 1860 р.

Чому саме П'ємонт став центром об'єднання Італії?

3. Піднесення визвольного руху. Походи Гарібальді. У 1860 р. Си-цилію знов охопив вогонь селянських повстань. Скориставшись цим, демократи на Півночі Італії почали підготовку військової експедиції для надання допомоги повстанцям. Почалося вербування і навчання волонтерів. З ініціативи Гарібальді для закупівлі зброї було створено фонд добровільних пожертвувань.

У травні 1860 р., зібравши невелику армію добровольців - усього 1200 осіб (вони були одягнені в червоні сорочки, звідси назва «тисяча червоносо-рочечників»), Гарібальді на двох кораблях відплив з Генуї на Сицилію. Коли він висадився на острові, населення вітало його як визволителя від тиранії Бурбонів. Звідусюди під прапор Гарібальді сходилися добровольці, і через два дні до його загону приєдналися 4 тисячі селян. Повстанцям протистояло 25 тисяч королівських військ. Але завдяки завзяттю бійців і вмілому маневруванню Гарібальді вдалося виграти важливу битву під Калатафімі. Гарібальдійці оволоділи центральним містом Сицилії - Палермо, і незабаром увесь острів було очищено від королівських військ. Прибувши до Палермо, Гарібальді оголосив себе диктатором Сицилії від імені сардинського короля Віктора-Еммануїла ІІ.

Після звільнення Сицилії влітку 1860 р. гарібальдійські війська висадилися в Калабрії і, не наразившись на опір деморалізованої королівської армії, рушили на Неаполь. 7 вересня Гарібальді урочисто вступив у столицю Королівства Обох Сицилій, а згодом розгромив залишки урядових військ у битві на р. Вольтурно. Успіх походу Гарібальді, який за короткий час зумів вигнати з Неаполя Бурбонів, багато в чому пояснюється тим, що його підтримували селяни Південної Італії. Скориставшись диктаторськими повноваженнями, Гарібальді скасував численні привілеї дворянства й духівництва, конфіскував майно монастирів, знищив ненависний селянам податок на помел зерна, а головне - обіцяв усім, хто долучився до повстання, землю після перемоги.

Мадзіні та інші демократи радили Гарібальді зберегти диктаторські права й силою звільнити Папську область, а потім і Венецію. Але зростаюча популярність

народного генерала стала серйозно турбувати панівні кола П’ємонту. Армія Віктора-Еммануїла увійшла до Неаполітанського королівства з півночі, перегородивши тим самим шлях просуванню повстанської армії в Папську область.

Під час голосування, проведеного у Неаполітанському королівстві більшість мешканців висловилася за приєднання до П’ємонту. У лютому 1861 р. відбулося відкриття спільного італійського парламенту, а в березні в Турині П’ємонт із приєднаними до нього областями було проголошено Італійським королівством. Отже, унаслідок подій 1859-1860 рр. майже вся Італія перетворилася на єдину конституційну монархію. Проте не республіканці Мадзіні та Гарібальді, а ліберали - прихильники Кавура - очолили єдину національну державу.

Опишіть, з якими почуттями народ зустрічає

червоносорочечників.

Чому єдину національну державу очолили ліберали, а не республіканці?

4. Завершення об’єднання Італії. Об’єднання Італії ще не було завершено. У Венеціанській області продовжували порядкувати австрійці, а в Римі зберігалася світська влада Папи, яку охороняли надіслані Наполеоном III французькі війська. У 1862 р. Гарібальді на свій страх і ризик здійснив спробу звільнити Рим, але його зупинили королівські війська.

У 1866 р. Італія, уклавши союз із Пруссією, взяла участь у війні проти Австрії. Хоча італійські війська й зазнали поразки, прусська армія розбила Австрію. Після цього Венеціанську область включили до складу Італійського королівства. Через рік спроба гарібальдійців захопити Рим знову закінчилася невдачею: біля Ментани вони наразилися на французькі війська, озброєні новітніми скорострільними гвинтівками «шаспо». Зазнавши тяжких втрат, Гарібальді був змушений відступити.

Останню перешкоду на шляху до об’єднання Італії було усунуто лише в 1870 р. під час франко-прусської війни. Після капітуляції Наполеона III під Седаном, італійські війська безперешкодно зайняли Папську область. «Вічне місто» - Рим - оголосили столицею Італійського королівства. Об’єднання країни завершилося.

1. Які наслідки для італійських держав мала революція 1848-1849 рр.?

2. Яку тактику застосував К. Кавур, прагнучи об’єднати країну?

3. Хто такі карбонарії?

4. Опишіть звільнення Сицилії під керівництвом Дж. Гарібальді від тиранії Бурбонів.

5. За яких обставин Рим було оголошено столицею Італійського королівства?

1. Простежте на карті (с. 58) процес об’єднання Італії, особливу увагу зверніть на визвольні походи Дж. Гарібальді.

2. Виконайте онлайн-вправу «Об’єднання Італії».

https://cutt.ly/6Wsc5Ju

Робота у групах. Виконайте проєкт «Особистість в історії». Об’єднайтеся у чотири команди, оберіть одного з лідерів: 1 команда - Дж. Гарібальді, 2 команда -Дж. Мадзіні, 3 команда - К. Кавура. Члени команди - прихильники свого лідера -презентують його здобутки й всіляко вихваляють. Інші команди ставлять запитання і критикують суперників. 4 команда - «судді» - визначає, хто був найпереконливішим.

 

Це матеріал з підручника Всесвітня історія за 9 клас Ладиченко 2022

 




Попередня сторінка:  9. Об’єднання Німеччини в середині XIX с...
Наступна сторінка:   11. Суспільні рухи в Російській Імперії...



^