1. Італія після революції 1848 р.

Головною подією в історії Італії XIX ст. стало політичне об’єднання країни. Упродовж кількох століть на території Італії вирували війни європейських держав, у результаті яких на Апеннінському півострові запанувала Австрія. Через збереження феодальних порядків та іноземне панування на

початку століття Італія була поділена на кілька держав. Власне, територія, яку ми нині називаємо Італією, ще в середині XIX ст. була більшою мірою географічним поняттям, закутком Європи.

На відміну від Німеччини, на території якої існувала велика європейська держава — Пруссія, що змогла стати центром об’єднання країни, в Італії такого об’єднавчого центру тривалий час не було. Сардинське королівство (інша назва - П’ємонт), хоч і вирізнялося з-поміж інших, усе ж не могло претендувати на статус великої держави. За принципом «ворог мого ворога — мій друг» союзником італійських націоналістів у їхній боротьбі за об’єднання була Франція, адже обидві держави мали спільного ворога — Австрію. Для Франції підтримка Італії була проявом не благородства, а винятково тверезого розрахунку й бажання мати природного союзника по той бік Альп.

До революції 1848 р. чимало політиків і простих італійців мали надії на те, що лідером Рисорджименто, постаттю, довкола якої можуть згуртуватися прихильники об’єднання, буде Папа Римський. Однак у ході революції, а надто після неї, ці очікування зійшли нанівець. Пій IX, який на початку свого правління виголосив чимало привабливих обіцянок, щодалі більше відходив від них.

Склалося так, що об’єднання Італії могло відбутися або під керівництвом Савойської династії в особі короля П’ємонту Віктора Еммануїла ІІ, або під прапором республіки. За республіканське об’єднання Італії виступали Дж. Мадзіні й Дж. Гарібальді, однак серед їхніх прибічників уже не було одностайності. Частина з них почала схилятися до думки, що об’єднання країни до снаги тільки П’ємонту. Повстанська тактика Дж. Мадзіні зазнала поразки. На противагу йому та його прибічникам частина демократів, зокрема Дж. Гарібальді, дійшла висновку про необхідність союзу демократичних сил із Савойською монархією.

Об’єднання Італії було б значно складнішим і тривалішим, якби не позиція Віктора Еммануїла II. Йому вдалося переконати націю, що саме він здатний об’єднати країну.

Рисорджименто (від італ. risorgere — відроджуватися, воскресати, підніматися знову) — рух за об’єднання Італії.

2. Сардинське королівство за уряду К. Кавура

На початку 1850-х років Віктор Еммануїл ІІ призначив прем’єр-міністром Камілло Кавура, здібного й енергійного політика, який здійснив важливі внутрішні реформи. Зокрема, К. Кавур ліквідував у Сардинському королівстві феодальні пережитки, перебудував його економіку, активно залучаючи до державного управління освічених людей.

Камілло Кавур (1810-1861) — італійський політичний діяч. Походив з однієї з найбагатших і найвпливовіших родин П’ємонту; його хрещеною матір’ю була сестра Наполеона Бонапарта. Закінчив військову академію, служив у війську. Лідер ліберальної течії італійського національного руху. Виступав за ліквідацію роздробленості Італії, проти австрійського панування та за створення єдиної національної італійської держави. Під час революції 1848-1849 рр. був депутатом сардинського парламенту; обіймав посади міністра землеробства й торгівлі, міністра фінансів. Упродовж 1852-1861 рр. — прем’єр-міністр Сардинського королівства.

Напрями й результати економічної політики К. Кавура

Для підвищення ділової активності у П’ємонті було осучаснено систему зв’язку; завдяки урядовим субсидіям побудовано телеграфну лінію Ту-рин-Генуя та розгорнуто телеграфне будівництво по всьому королівству.

Через здешевлення поштових марок державна пошта перестала бути збитковою і почала давати прибуток.

Розпочалося будівництво мережі залізниць, що стало потужним поштовхом для всієї економіки. За роки перебування К. Кавура при владі їхня протяжність у королівстві зросла майже вдесятеро.

Знижено митні тарифи, що пожвавило торгівлю.

Скорочено частину податків для підприємців, землевласників та інших великих власників.

Сардинське королівство вийшло на перше місце в Італії за рівнем економічного розвитку.

Природжений дипломат, К. Кавур прагнув об’єднати Італію навколо Сардинського королівства під егідою Савойської династії шляхом дипломатичних угод. Заради того, щоб зробити Францію союзницею П’ємонту, К. Кавур запросив французького імператора Наполеона III на таємні переговори, і вони уклали військовий союз проти Австрії. Щоб належно підготуватися до неминучої визвольної війни з Австрією, уряд К. Кавура почав активно шукати можливих союзників у Європі та збільшив видатки на армію.

К. Кавур вважав, що поразка революції 1848 р. не була випадковою, її зумовили низький рівень освіченості й відсутність єдності серед авторитетних політиків. Він не поділяв поглядів Дж. Мадзіні, котрий, перебуваючи за кордоном, продовжував беззастережно вірити в можливість соціальної революції в Італії.

Що ж до іншого популярного серед італійців патріота — Дж. Гарібальді, то К. Кавур цілком із ним порозумівся і навіть зробив своїм союзником. Також він організував історичну зустріч Дж. Гарібальді з Віктором Еммануї-лом ІІ, щоб налагодити між двома політичними вождями особистий контакт.

Об’єднання Італії

Ознайомтеся з оцінкою діяльності італійської «трійці» відомого українського дослідника О. Бочковського. На яких якостях і рисах Дж. Мадзіні, Дж. Гарібальді й К. Кавура, важливих для об’єднання Італії, він наголошує?

«Італія дала Європі в цей час не тільки видатного ідеолога національної боротьби... Дж. Мадзіні... Одночасно Італія дала зразкові приклади діячів на двох інших головних напрямах національної боротьби. Дж. Гарібальді — це ідеал вояка в національній революції; ідеал шляхетної справи національного визволення, відданий революціонер. А К. Кавур — рідкісний приклад надзвичайно талановитого дипломата на початку політичної кар’єри народу, що зриває пута чужої неволі. Згадана італійська “трійця” — це справді майже ви-

нятковий приклад щасливої гармонії головних чинників визвольної боротьби. В історії він майже не повторюється».

Ольгерд Бочковський, український і чеський дослідник (Вступ до націології. — Мюнхен: УТГІ, 1991-1992. — С. 24)

3. Військовий шлях об’єднання Італії «згори». Походи Дж. Гарібальді

Завдяки успішній внутрішній політиці К. Кавур здобув прихильність лібералів в інших частинах Італії, а участю в Східній (Кримській) війні у складі антиросійської коаліції привернув на сторону Сардинії Наполеона III. К. Кавур навіть уклав із ним таємну угоду, пообіцявши поступитися Франції Саво-єю та Ніццою як винагородою за сприяння в об’єднанні Північної Італії.

Після цього К. Кавур, нехтуючи вимогами австрійського імператора Франца-Йосифа І припинити озброєння армії, більше не вважав за потрібне приховувати підготовку до війни з Австрією.

Навесні 1859 р. після оголошення антиавстрійською коаліцією війни Австрії об’єднання Італії вступило у вирішальну фазу. Несподівано для самого К. Кавура в боротьбу проти австрійського панування включився не тільки П’ємонт, а майже вся Італія. Війна з Австрією викликала патріотичне піднесення в усіх італійських державах. Населення виганяло своїх правителів і оголошувало, що визнає королем Віктора Еммануїла ІІ.

Коли ж австрійські війська рушили на П’ємонт, то на допомогу Віктору Еммануїлу ІІ прийшла французька армія під командуванням Наполеона III. У ході війни австрійці зазнали дві серйозні поразки й змушені були відступити. У результаті кордони Італії на географічній карті набули майже сучасного вигляду.

Здавалося, ще одне незначне зусилля й Австрія буде остаточно переможена. Проте Наполеон III, побоюючись, що у війну проти Франції може вступити Пруссія, поквапився підписати з Францом-Йосифом І мирний договір. Згідно з договором, Австрія мусила поступитися Наполеону III Ломбардією, яку він передав Віктору Еммануїлу ІІ. Проте в іншій частині Італії все залишалося, як і було, — Австрія і надалі панувала на Апеннінському півострові.

Дж. Гарібальді, який після провалу спроби революції втік із Сицилії до Сардинського королівства, активно включився у визвольну боротьбу. Зі своїми «альпійськими стрільцями» він здобув улітку 1859 р. кілька перемог над австрійцями. Після укладення мирного договору Дж. Гарібальді, незадо-волений результатами війни, почав діяти на власний розсуд.

У квітні 1860 р. повстала Сицилія. Дж. Гарібальді сподівався поширити повстання на інші території з метою здобуття Папської області й Неаполя та подальшого об’єднання Італії. Однак політична ситуація була несприятлива, і п’ємонтський уряд не дав йому дозволу на такі дії. На знак протесту Дж. Гарібальді, який був депутатом туринського парламенту, демонстративно відмовився від свого депутатства.

Наступного місяця він разом із добровольцями («тисяча Гарібальді») висадився на Сицилії, де його радо вітало населення. Загін «червоносоро-чечників», як називали гарібальдійців за колір їхніх сорочок, швидко збільшився завдяки новим добровольцям.

Сицилійська експедиція Дж. Гарібальді стала вагомим внеском в об’єднання Італії. У найкоротший термін він звільнив острів від неаполітан

ських військ, створив новий уряд і видав низку указів із метою військового й адміністративного впорядкування ситуації.

Із Сицилії Дж. Гарібальді зі своїм загоном перебрався до Південної Італії. Тут він також мав вражаючий успіх і у вересні 1860 р. вступив у Неаполь. Звідти з 20-тисячним військом Дж. Гарібальді перейшов у наступ проти залишків військ неаполітанського короля. Привертаючи на свою сторону дедалі більше людей, Дж. Гарі-бальді звільнив більшу частину Італії від влади австрійців і став національним героєм.

Щойно з’явилися повідомлення про похід Дж. Гарібальді, першим бажанням Віктора Ем-мануїла ІІ було заборонити йому продовження розпочатої справи. Він побоювався, що дії Дж. Гарібальді призведуть до утворення на півдні Італії окремої республіки або й до громадянської війни. Проте згодом король змінив свою думку й вирішив скористатися перемогами народного улюбленця для приєднання до Сардинії Неаполя та Сицилії. Із цією метою Віктор Еммануїл ІІ послав своє військо до неаполітанських володінь. Із Сардинії на допомогу гарібальдійцям регулярно відправляли зброю та вояків.

Дж. Гарібальді привітав Віктора Еммануїла ІІ як загальноіталійського короля, а на початку листопада 1860 р. вступив разом із ним у Неаполь. Більша частина Італії була об’єднана. За кілька днів, відмовившись від будь-якої винагороди, Дж. Гарібальді залишив місто.

Перегляньте відеосюжет про монумент Дж. Гарібальді в італійському місті Спеція. Яким постає образ Дж. Гарібальді у скульптурному втіленні? Який висновок про ставлення італійців до Дж. Гарібальді Ви можете зробити?

4. Утворення Італійського королівства. Завершення об’єднання Італії

Питання про приєднання до Сардинії вирішували в Центральній Італії всенародним голосуванням (як і питання про приєднання Савої та Ніцци до Франції). У такий же спосіб вирішувалося питання статусу Сицилії в Південній Італії, де влада фактично належала Дж. Гарібальді, який прийняв титул диктатора. Більшість сицилійців висловилася за приєднання до Сардинії. Дж. Гарібальді склав із себе повноваження диктатора й передав владу над Південною Італією Віктору Еммануїлу ІІ. Як результат, у 1860 р. було утворено Італійське королівство.

На початку наступного року зібрався перший загальноіталійський (крім Папської та Венеціанської областей) парламент, який у березні проголосив Віктора Еммануїла ІІ «Божою милістю і волею народу королем Італії». Об’єднання Італії фактично визнали Пруссія, Велика Британія, Франція (за кілька днів до цієї події раптово помер К. Кавур), Швейцарія, США, Швеція, Данія, Норвегія, латиноамериканські країни й навіть Австрія.

Після цього Дж. Гарібальді здійснив дві спроби завоювати Рим і Папську область. Першого разу його добровольців зупинили війська Віктора Емма-нуїла ІІ, а наступного разу він зазнав поразки від французів.

Віктор Еммануїл ІІ вважав, що час для завоювання Рима ще не настав, тому вирішив спочатку приєднати Венецію. У 1866 р. Італія взяла участь в австро-прусській війні на стороні Пруссії. Для Віктора Еммануїла ІІ війна виявилася невдалою, але при укладенні миру Австрія поступилася Наполеону III Венецією, яку він передав Італії.

Оскільки розрахунок на Наполеона III виявився резонним лише наполовину, багато що залежало від приєднання до Італії Папської області. Однак Франція, побоюючись, що спроба П’ємонту приєднати Папську область силою зброї спричинить новий європейський конфлікт, заявила, що Рим може належати тільки Папі Римському.

Віктор Еммануїл II, не маючи сил протидіяти сильнішій Франції, спочатку погодився із цією умовою і зупинив Дж. Гарібальді, який намагався повести людей на Папську область. Проте з початком франко-прусської війни він радо змінив своє рішення. Ослаблена Франція виводила гарнізони звідусіль, аби якось протистояти прусським військам.

Віктор Еммануїл II блискавично цим скористався — тільки-но французи залишили Рим, він негайно ввів до Вічного міста військо й був у Римі вдруге коронований уже як король Італійського королівства. Папська область була включена до складу єдиного Італійського королівства, а Рим став столицею держави, як про це мріяв К. Кавур. Отже, у 1870 р. об’єднання Італії було завершено.

1860 р. — створення Італійського королівства. 1870 р. — завершення об’єднання Італії.

1. Якою була ситуація в країні після Італійської революції 1848 р.?

2. Назвіть лідерів і політичні сили, які відігравали головну роль у політичному житті країни.

3. Розгляньте карикатуру на «фермера» К. Ка-вура. Яким, на Вашу думку, було ставлення автора малюнка до К. Кавура: позитивним чи негативним? Які економічні реформи провів «фермер» К. Кавур та як вони вплинули на авторитет Сардинського королівства як об’єднавчого центру?

4. Розгляньте політичну карикатуру «Добра пропозиція», на якій Дж. Гарібальді закликає Папу Римського Пія IX дати свободу Італії (Liberty означає «свобода»). Чому Папу дово-

дилося вмовляти взяти участь в об’єднанні Італії, не кажучи вже про те, щоб очолити цей рух?

5. Як Ви оцінюєте загальний внесок в об’єднання Італії Дж. Гарібальді, К. Ка-вура та Віктора Еммануїла ІІ? Які сильні риси мав кожний із цих політиків? Що зробило цих людей природними союзниками?

6. Яку роль відіграли військові походи Дж. Гарібальді, зокрема похід «тисячі» на Сицилію, у створенні Італійського королівства й завершенні об’єднання Італії?

7. Проведіть історичну паралель між об’єднанням Німеччини й об’єднанням Італії. Що було спільного, а що відмінного в цих двох історичних подіях?

 

Це матеріал з підручника Всесвітня історія за 9 клас Полянський 2022