Інформація про новину
  • Переглядів: 293
  • Дата: 31-01-2022, 07:29
31-01-2022, 07:29

9. Російська імперія в першій половині XIX століття

Категорія: Всесвітня історія





Попередня сторінка:  8. Об’єднання Італії
Наступна сторінка:   10. Сполучені Штати Америки в 1815-1870 рока...

У чому полягали особливості «освіченого» правління Катерини ІІ? Які чинники гальмували розвиток мануфактурного виробництва?

1. Росія в першій чверті XIX ст.

У той час, коли в західноєвропейських державах відбувалося становлення парламентських форм правління, Російська імперія залишалась останнім оплотом абсолютизму, де влада царя не обмежувалася жодними виборними органами.

Державне управління в Росії в першій чверті XIX ст.

В управлінні країною російський цар Олександр І (1801-1825) спирався на повністю контрольований ним бюрократичний апарат, створений ще в XVII ст. На початку свого правління він намагався справити враження реформатора: надав право купівлі землі представникам купецтва, міщанам, вільним селянам; узаконив право відпускати селян на волю за обопільною

згодою поміщика й селянина; обмежив кріпосне право в Балтії; скасував право засилати селян у Сибір; розширив мережу шкіл з безкоштовною початковою освітою.

Великим випробуванням для Росії стала війна з Наполеоном (про неї ішлося в п. 5 § 2).

Після війни Росія продовжувала жити старими порядками: свавілля поміщиків щодо селян, заборона опозиційних організацій, цензура, переслідування «вільнодумства» тощо.

2. Суспільні рухи

Після закінчення війни стала очевидною нездоланна прірва в рівнях розвитку Росії та Європи. Тим часом участь російського війська у складі анти-французької коаліції в поході в Європу надихнула частину офіцерів ідеями демократії, переконала у перевагах європейського демократичного урядування. Виникали таємні організації, серед яких найбільшими були Північне товариство в Петербурзі (1822) й Південне товариство в Україні (1821), до якого згодом приєдналося Товариство об’єднаних слов’ян. Очолювали Південне товариство Павло Пестель і Сергій Муравйов-Апостол. Учасники обох товариств планували повалити монархію і запровадити в Росії республіку за європейським зразком.

У листопаді 1825 р. Олександр I раптово помер. Ця подія стала сигналом для членів Північного товариства до повстання. 14 грудня 1825 р., у день складання присяги новому імператору Миколі I (1825-1855), у Петербурзі повстали окремі військові частини, у яких діяли члени Північного товариства. Від російської назви місяця (грудень — рос. декабрь) учасники руху ввійшли в історію як декабристи. Вони намагалися не допустити до влади нового царя і домогтися скасування самодержавства.

Майже 3 тис. заколотників, оточені урядовими військами, пасивно очікували наказу про подальші дії. Проте відсутність чіткого плану, зрада окремих керівників повстання і нерішучість повстанців призвели до краху. Заколотників оточили й розстріляли. Загинуло понад тисячу осіб; керівників повстання стратили; багатьох учасників повстання ув’язнили, заслали в Сибір чи на загарбаний Росією на той час Кавказ.

Уже після того як повстання в Петербурзі зазнало поразки, на початку січня 1826 р. на Київщині повстав Чернігівський піхотний полк. Повстанці зайняли м. Васильків, але через тиждень були розбиті урядовим військом поблизу Білої Церкви. Керівників повстання спіткала доля їхніх петербурзьких спільників .

Наскільки, на Вашу думку, може бути дієвою система державного управління, що ґрунтується не на правдивій інформації, а на приємній для керівника?

«Що б я сказав на це імператорові?! Але ж я не дурень! Якби я почав говорити йому правду, він би мене викинув за двері, а більше нічого б із цього не вийшло».

З діалогу двох придворних аристократів щодо інформування Миколи I (История дипломатии. — Москва : Политиздат, 1959. — Т. 1. — С. 645)

Проте й у цих складних умовах існували політичні рухи. Окрім прихильників самодержавства і православ’я як єдиної «істинної» віри в середовищі дворянства й інтелігенції виникли громадські течії західників і слов’янофілів. В імперії також поширювались соціалістичні ідеї. Провідником російського соціалізму був Олександр Герцен. Він і його послідовники вважали селянську громаду осередком майбутнього соціалістичного суспільства.

Західники та слов’янофіли — представники двох основних напрямів російської громадської думки в 1840-1850-х роках. Західники виступали за розвиток Росії за західноєвропейським зразком, а слов’янофіли наполягали на особливому, відмінному від західноєвропейського, шляху історичного розвитку Росії. Вони вбачали її самобутність у відсутності боротьби соціальних груп, у селянській громаді, православ’ї.

3. Росія — «жандарм Європи»

Після перемоги антифранцузької коаліції над Наполеоном уряди Європи (насамперед Росії, Австрії та Пруссії), згуртувавшись у Священний союз, активно боролися з революційними ідеями й національними рухами. Росія, за якою закріпилася назва «жандарм Європи», у першій половині XIX ст. продовжувала реакційну політику щодо багатьох європейських народів, зокрема й українського. На початку століття Україну поділили на дев’ять губерній, що входили до трьох генерал-губернаторств на чолі з військовими генерал-губернаторами з необмеженими повноваженнями. Було зроблено спроби придушити будь-які прояви національної самосвідомості українців; політико-географічне поняття «Україна» заборонили, а мову зневажали.

Визначте, яких ще, крім згаданих вище, антиукраїнських заходів уживала російська влада та якою була їхня мета.

«Поступово звужувалася сфера дії традиційного українського судочинства й права, аж поки в 1831-1835 рр. скасовано магдебурзьке право в Києві, а в 1842 р. — судочинство за Литовським статутом і запроваджено в усіх сферах систему російських законів і судів».

Іван Дзюба, український літературний критик і громадський діяч (Нагнітання мороку: від чорносотенців початку ХХ ст. до українофобів початку ХХІ ст. — Київ: ВД «Києво-Могилянська академія», 2011. — С. 411)

Було ліквідовано греко-католицьку церкву на Правобережжі, цензура забороняла друкувати українською мовою проповіді. Також русифікувалися культура й освіта.

Як, на Вашу думку, висловлення російського імператора характеризує тогочасну політику щодо України?

«Це моє творіння [Київський університет], але я перший покладу на нього руку, якщо виявиться, що він не відповідає своєму призначенню і добрим планам уряду. А призначення університету — поширювати російську культуру й російську народність у спольщеній Західній Росії».

Микола I, російський імператор (Крип’якевич І. П. Історія України. — Львів : Світ, 1990. — С. 253-254)

На випадок повстання в Україні було розміщено російську армію, а також створено майже два десятки військових поселень.

Настраханий Липневою революцією у Франції, Микола I мав намір відправити в Західну Європу російську армію для упокорення тамтешніх революціонерів. Утіленню задуму перешкодило повстання 1830 р. в Польщі. Проти п’ятдесятитисячного війська поляків Микола I зосередив удвічі чи-сельнішу армію. На початку наступного року польські повстанці зазнали поразки й відступили. На початку осені росіяни після дводенного штурму взя-

ли Варшаву і придушили повстання. Микола I брутально знищив залишки польської національної автономії: ліквідував «даровану» раніше польську конституцію і розпустив сейм (парламент). У 1832 р. Польщу проголосили частиною Російської імперії.

Визначте спільні ознаки русифікаторської політики щодо українців і поляків.

«Стратегія русифікації вдосконалювалася в боротьбі з польськими революціями. Після придушення повстання 1830-1831 рр. було закрито Варшавський університет, Політехнічний інститут та інші навчальні заклади. Шкільні програми було затверджено відповідно до російських. Скасовано викладання історії Польщі як окремого предмета, вона стала частиною курсу російської історії. Викладанню російської мови приділялося багато уваги, а знання її стало обов’язковим для чиновників, було запроваджено курси для її вивчення».

Іван Дзюба (Нагнітання мороку: від чорносотенців початку ХХ ст. до українофобів початку ХХІ ст. — Київ : ВД «Києво-Могилянська академія», 2011. — С. 414)

4. Східна (Кримська) війна 1853-1856 рр.

Придушення революцій у Європі дало змогу урядам європейських країн повернутися до міжнародних справ. Знову між державами загострилися суперечності, наслідком яких стала Східна війна. її також називають Кримською, хоча Кримський півострів опинився в епіцентрі війни лише на другий рік від її початку, коли у вересні 1854 р. на півострів висадились війська країн антиросійської коаліції. Бойові дії відбувалися не тільки в Криму, а й на Кавказі, на Чорному, Балтійському та Білому морях, навіть на узбережжі Тихого океану.

Східна (Кримська) війна 1853-1856 рр.

Це було збройне зіткнення між Росією та Османською імперією і її союзниками — Англією, Францією та Сардинією — за контроль над Близьким Сходом і Середземномор’ям.

Росія в цій війні діяла переважно силами вояків-українців, які в російському війську становили майже половину, а на флоті дві третини особового складу.

Причиною війни було загострення наприкінці 1840-х років на Близькому Сході суперечностей між Англією та Францією, з одного боку, і Росією — з іншого. В умовах ослаблення Османської імперії Росія вирішила більше не зважати на міжнародну заборону на прохід військових кораблів усіх держав у мирний час чорноморськими протоками Босфор і Дарданелли.

Англія і Франція розраховували ослабити позиції Росії в Чорноморському регіоні. Османська імперія плекала надію відновити за рахунок Росії свої зовнішньополітичні позиції на Чорному морі, зокрема на Балканах.

Приводом до війни став конфлікт між католицькою і православною церквами за право володіння «святими місцями» — ключами від Віфлеємсь-кого храму та Гробом Господнім у Єрусалимі. У конфлікті на стороні православних виступала Росія, а на стороні католиків — Франція, яку підтримала Велика Британія. У 1852 р. Росія в ультимативній формі зажадала від Османської імперії визнати російського імператора «покровителем» усіх православних і відновити привілеї православної церкви в Палестині.

На першому етапі війни російські війська окупували дунайські князівства Молдову та Валахію, а в жовтні Росія оголосила війну Османській імперії. До квітня 1854 р. бойові дії велися між російськими й турецькими військами на Дунайському та Кавказькому фронтах. У цей період турецький флот зазнав поразки в Синопській бухті (листопад 1853 р.), а на Кавказі бойові дії було перенесено на турецьку територію.

Англія, Франція та Сардинське королівство вступили в коаліцію з Османською імперією й оголосили Росії війну. Другий етап війни розпочався у вересні 1854 р. висадкою в районі м. Євпаторії англо-франко-турець-кого десанту. Наступного місяця, розгромивши російську армію, союзники розпочали 11-місячну облогу Севастополя.

Контрудари російської армії з метою прориву кільця оточення довкола Севастополя виявилися невдалими, і черговий штурм міста наприкінці серпня 1855 р. завершився падінням фортеці.

В. Сімпсон. Британські кораблі в Бала-клавській бухті. Літографія. 1855р.

Перегляньте відеосюжет «Кримська війна. 1853-1856 рр.». З якими містами пов’язані найбільш значущі події Східної (Кримської) війни на Кримському півострові?

Яку роль відігравали жінки в обороні Севастополя у період його облоги союзницькими військами?

Сили як коаліції, так і Росії були виснажені; війна забрала життя пів мільйона людей. Підсумки війни підбив Паризький конгрес 1856 р., у якому взяли участь Росія, Англія, Сардинія, Османська імперія, Франція, а також Австрія та Пруссія — країни, що дотримувалися нейтралітету до коаліції. Наприкінці березня було підписано Паризький мирний договір.

Основні положення Паризького мирного договору 1856 р.

Припинення війни між Росією, з одного боку, й Англією, Францією, Османською імперією та Сардинією — з іншого.

Взаємне звільнення територій, захоплених під час війни.

Амністія всім, хто був звинувачений у співпраці з окупантами (колабораціонізм); обмін військовополоненими.

Визнання незалежності й цілісності Османської імперії.

Чорне море проголошувалося нейтральним і відкритим для вільної торгівлі.

Росія та Османська імперія зобов’язувалися вивести війська з Чорноморського узбережжя.

Південну частину Бессарабії і землі в гирлі Дунаю було приєднано до Молдови.

Сербії та дунайським князівствам надано внутрішню автономію.

Грудень 1825 р. — січень 1826 р. — повстання декабристів. 1853-1856 рр. — Східна (Кримська) війна.

1. Скориставшись схемою державного управління в Росії (с. 84) і рубрикою «Свідчення» (с. 86), охарактеризуйте модель державного управління в Росії.

2. Які суспільні течії існували в Росії в першій половині XIX ст.? Поясніть, у чому полягала основна відмінність у світоглядах західників і слов’янофілів.

3. Серед українців є прихильники як загальноєвропейського, так і «особливого українського» шляху розвитку. Чия точка зору видається Вам правильною? Аргументуйте Вашу позицію із цього питання.

4. Як Ви оцінюєте виступ декабристів: як революцію чи спонтанне повстання? Порівняйте дії декабристів з європейськими революціями XVIII—XIX ст.

5. Що означає термін «жандарм Європи»? Кого в першій половині XIX ст. називали «жандармом Європи»? Які європейські нації, на Ваш погляд, найбільше страждали від «жандарма Європи»? Аргументуйте відповідь.

6. Заповніть у зошиті таблицю за поданою формою.

 

 

Це матеріал з підручника Всесвітня історія за 9 клас Полянський 2022

 




Попередня сторінка:  8. Об’єднання Італії
Наступна сторінка:   10. Сполучені Штати Америки в 1815-1870 рока...



^