Охарактеризуйте нове міжнародне становище, яке встановилося в Європі після Віденського конгресу.

1. Франко-прусська війна

Причини й привід до початку війни. Утвердження Пруссії в ролі лідера в об’єднанні німецьких держав неабияк непокоїло Наполеона III. Цим майстерно скористався Бісмарк, який, переконаний у британському, російському й італійському нейтралітетові, розпочав військові приготування проти Франції. Готувалася до війни і Франція, проте повільно та поверхово.

Безпосереднім приводом до війни стала боротьба за вакантний трон в Іспанії. У 1869 р. іспанський уряд запросив на нього прусського принца. Франція висловила рішучий протест, і наступного року претендент відмовився прийняти іспанську корону. Наполеон III і Бісмарк були розчаровані мирним завершенням конфлікту. Зручний привід до війни, якої вони обопільно прагнули, зникав.

Французький імператор наполягав, щоби прусський король Вільгельм І пообіцяв, що його країна не зазіхатиме на іспанський трон. Король, який у той час перебував у м. Емсі, відмовився надати такі гарантії. Повідомлення про це відправили телеграфом у Берлін Бісмарку. Канцлер зумисно спотворив відповідь свого монарха, «виправивши» її в образливому для Франції тоні. Опубліковану в пресі та поширену серед прусських дипломатів Емську депешу Бісмарка, як назвали цей документ, прочитав Наполеон III. 19 липня 1870 р. він оголосив Пруссії війну.

Хід війни (використовуйте карту на с. 76). Більшість європейців очікувала, що перемогу у війні здобуде Франція. Однак прусське військо було добре вишколене, а німецька артилерія кількісно переважала французьку.

Розгляньте ілюстрацію. Наскільки запеклою виглядає на ній війна? Що в картині вказує на характер протистояння між французькими та прусськими військами?

П. Ж. Жаньє. Битва під Марс-ла-Тур 16 серпня 1870 р. 1886 р.

У вересні 130-тисячне французьке військо під командуванням генерала Мак-Магона й імператора Наполеона III було оточене в м. Седані та зрештою капітулювало перед прусською армією. Французи обурилися невдалим ходом війни і в Парижі Францію втретє проголосили республікою. Період Другої імперії (1852-1870) завершився.

У жовтні французи зазнали ще однієї серйозної поразки: 180-тисячна французька армія здалася ворогу у м. Меці. Шлях на Париж було відкрито, і прусська армія взяла французьку столицю в облогу. Очільник республіканського французького уряду втік із Парижа на повітряній кулі й організовував опір поза столицею. Мешканці міста страждали в облозі від голоду, хвороб та артилерійських обстрілів міста. Загинули десятки тисяч людей. Парижани мусили їсти коней, котів, собак і навіть щурів. Лише повітряні кулі й поштові голуби пов’язували місто із зовнішнім світом.

18 січня 1871 р. у Дзеркальній залі Версаля прусського короля Вільгель-ма I коронували як німецького імператора. Об’єднання Німеччини було завершено. Через тиждень Париж капітулював.

У лютому припинила опір уся Франція, утративши на війні майже 200 тис. осіб. Війна закінчилася, й у квітні 1871 р. у німецькому місті Франкфурті Німеччина та Франція підписали мирний договір.

Основні положення Франкфуртського мирного договору

До Німеччини відійшли Ельзас і Східна Лотарингія. Установили новий франко-німецький кордон.

Німецький уряд отримав права на залізниці Ельзасу й Лотарингії, а також на залізниці у Швейцарії, які належали Франції.

Франція впродовж трьох років мала виплатити контрибуцію в розмірі 5 млрд франків.

До повної виплати контрибуції Франція мусила утримувати німецькі окупаційні війська, які залишалися на її території.

Німеччина заволоділа значними покладами залізної руди.

У торгівлі між двома країнами встановили режим найбільшого сприяння, вигідний для Німеччини.

Причини поразки Франції

Французьку армію традиційно вважали найсильнішою в Європі. Переоцінивши власні сили й недооцінивши супротивника, Франція була переконана, що досить легко переможе Пруссію.

Французи розраховували на технічну перевагу своїх гвинтівок, однак її було зведено нанівець перевагою прусської армії в артилерії. Майстерно організована блискавична прусська мобілізація стала для французів повною несподіванкою.

Катастрофа під Седаном виявилася психологічною поразкою французів, не менш нищівною, ніж поразка військова. Французький бойовий дух занепав і вже не відродився в ході війни.

Франція опинилася в дипломатичній ізоляції. Бісмарк зумів нав’язати світовій спільноті образ Франції як країни-агресора, і вона не отримала допомоги від жодної з великих держав.

Підсумки війни

Війна поклала край французькій військовій перевазі в Європі. Відтепер найпотужнішою військовою силою на континенті стала Німецька імперія.

Війна та її наслідки зумовили взаємну неприязнь між двома країнами й народами. Це стало однією з причин майбутньої Першої світової війни (1914-1918).

Французи були глибоко принижені втратою Ельзасу й Лотарингії; бажання помсти переважало у французькій політиці впродовж наступних років.

У результаті війни французькі війська, які охороняли Папу Римського в Італії, мусили відступити, що прискорило завершення об’єднання Італії.

2. Паризька комуна

Для засвідчення своєї перемоги прусські війська тріумфально пройшли вулицями Парижа й залишили місто. Ця подія, як і поразка загалом, глибоко обурила парижан, зокрема робітників, які становили ядро Національної гвардії, що боронила столицю. Дії французького уряду розцінили, як зраду. До того ж Національна гвардія захопила в місті кілька сотень гармат, що робило її грізною силою.

Республіканськи налаштовані парижани побоювалися, що Національні збори можуть відновити монархію. 18 березня 1871 р. у відповідь на намір голови тимчасового уряду Л. Тьєра роззброїти Національну гвардію і прибрати її гармати з пагорбів Монмартра в столиці розпочалося антиурядове повстання.

Солдати замість виконувати накази уряду почали переходити на сторону Національної гвардії. Повстання набирало силу й невдовзі Тьєр і його прибічники мусили відступити з міста. Влада в Парижі перейшла до Національної гвардії, яка організувала вибори.

На виборах перемогли радикали, і 26 березня 1871 р. було утворено Паризьку комуну та сформовано уряд із послідовників якобінців і соціалістів. Натхненні ідеями К. Маркса і Міжнародної організації робітників (Перший Інтернаціонал), комунари здійснили спробу провести у Франції експеримент із побудови соціалістичного суспільства.

Чимало з проголошених Комуною заходів залишилося на папері, оскільки вона проіснувала недовго й або не змогла, або не встигла виконати свої обіцянки. Крім Парижа, комуни було проголошено також у деяких інших містах. Однак там уряд Тьєра швидко їх придушив.

Останнього тижня травня війська Л. Тьєра перейшли в наступ і ввійшли в незахищені райони Парижа. Мешканці провінцій не симпатизували паризьким комунарам, і розраховувати на їхню підтримку вони не могли.

Паризька комуна — повстання в Парижі проти французького уряду та короткотривалий (18 березня — 28 травня 1871 р.) період перебування при владі радикальних соціалістів.

Урядові війська відтіснили комунарів, і вони утримували тільки центральні квартали міста. Супротивники наче змагалися в жорстокості й безчинствах. Під час вуличних боїв у Парижі війська безжально розстрілювали барикади комунарів, а ті підпалили чимало відомих будівель міста. У вогні загинуло багато культурних і художніх цінностей. Було зроблено замахи й на скарби Лувру.

Недовга (72 дні) історія Паризької комуни завершилася наприкінці травня «кривавим тижнем». Національна гвардія чинила впертий опір на барикадах, та, незважаючи на це, 28 травня впала остання барикада Паризької комуни.

Після розгрому Паризької комуни розпочалися розправи над комунарами. Кількість розстріляних, засланих на каторгу, ув’язнених та тих, хто залишив Францію через переслідування, сягнула майже 100 тис. осіб.

Чи мали, на Вашу думку, захисники барикад шанси встояти в боях із регулярною армією? Якщо так, то за яких умов?

Барикада комунарів на вулиці Вольтера після захоплення її наприкінці травня 1871 р. урядовими військами. 1871 р.

3. Третя республіка

Третя в історії Франції республіка проіснувала з 1870 р. (іноді її початок датують 1871 р.) до липня 1940 р. (Перша республіка: 1792-1804; Друга республіка: 1848-1852). При цьому більшість у Національних зборах належала монархістам, а республіканці поділилися на кілька течій.

Основні соціально-економічні виклики, що постали перед Францією

Уповільнилися темпи економічного розвитку (у світовому промисловому виробництві Франція з 2-го місця опустилася на 4-те, пропустивши вперед Британію, США та Німеччину).

Упродовж трьох років після поразки у війні країна виплачувала Німеччині обтяжливу контрибуцію.

Нестача власної сировини й вугілля, машин та обладнання.

Увезення товарів (імпорт) перевищувало продаж французької продукції за кордон (експорт). Унаслідок цього державна скарбниця не отримувала необхідних надходжень.

На відміну від інших розвинених країн, у Франції існувала значна кількість технологічно застарілих дрібних підприємств ремісничого типу. Відстале сільське господарство: застаріла техніка, не впроваджувалися сучасні технології; за врожайністю пшениці країна була серед останніх у Європі.

Низька купівельна спроможність селян, які становили 2/3 населення країни.

Третя республіка — республіка у Франції (1870-1940).

Місцевого самоврядування у Франції майже не існувало. Реальна влада в департаментах належала префектам, яких призначав уряд. Характерною ознакою політичного життя Франції була наявність великої кількості партій і груп, що боролися одна з одною.

Навесні 1873 р. президентом республіки став монархіст Мак-Магон, повноваження якого восени було подовжено на сім років. Через два роки, незважаючи на протидію президента, Національні збори ухвалили нову республіканську конституцію.

Конституція Третьої республіки 1875 р. була компромісом між монархістами та республіканцями. Однак жінки, військовослужбовці, молодь і сезонні робітники не отримали виборчих прав.

Главою держави, за конституцією, був президент. Його обирали на спільному засіданні сенату і палати депутатів — двох палат Національних зборів (парламенту) на 7 років і могли переобрати на будь-який новий термін. Конституція надавала президенту право оголошувати війну, укладати мир, а також право законодавчої ініціативи й призначення на високі посади.

Виконавчу владу здійснював призначений президентом уряд, який був підзвітний парламенту.

Перші парламентські вибори, проведені за новою конституцією, принесли перемогу республіканцям. Президент мусив подати у відставку, і до вла-

ди прийшли помірковані республіканці. Новим президентом обрали республіканця Жуля Греві. Його президентство виявилось успішним, і наприкінці 1885 р. він був переобраний. Однак через корупційний скандал, пов’язаний із членом його родини, Греві через два роки вимушено склав повноваження.

4. Політичні кризи наприкінці XIX ст.

Наприкінці століття Третя республіка пережила кілька політичних криз, які стали серйозним випробуванням на міцність для республіканського ладу. Зокрема, з’ясувалося, що хтось з офіцерів Генерального штабу продав секретні документи німецькому дипломату. У державній зраді звинуватили капітана Альфреда Дрейфуса, єврея за національністю. І хоча жодних доказів його провини не було, Дрейфуса заарештували й віддали під суд.

Ознайомтеся з документом. Як А. Дрейфус описує в листі своє ставлення до Франції? Як Ви вважаєте, чи ототожнював він тих, хто його бездоказово звинуватив і заарештував, з усією Францією?

«Мою невинуватість буде визнано й оголошено по всій дорогій Франції, моїй батьківщині, у жертву якій я завжди приносив свій розум, свої сили, якій я хотів присвятити себе до останньої краплини крові».

З листа А. Дрейфуса до дружини (Прайсман Л. Дело Дрейфуса. — Иерусалим: Кахольлаван, 1987. — С. 45)

Справа Дрейфуса спричинила у Франції хвилю антисемітських настроїв. Військовий суд визнав його винним і засудив до довічної каторги. Ці події розкололи французьке суспільство на два табори: одні вирок схвалювали, інші — засуджували. Серед тих, хто вимагав перегляду вироку, були відомі письменники, зокрема Еміль Золя й Анатоль Франс. Перший опублікував відкритого листа під назвою «Я звинувачую». У ньому він заявляв, що влада сфальсифікувала справу, щоб приховати ім’я справжнього злочинця.

Як Е. Золя пояснює, чому він не може стояти осторонь справи Дрейфуса? Проблема полягала, на Вашу думку, тільки в Дрейфусі чи ця справа мала значно глибше коріння?

«Я не знайомий з людьми, яких я звинувачую, я навіть ніколи їх не бачив, у мене немає до них ні злості, ні особистої ненависті. Вони для мене є уособленням соціального зла. Я здійснюю зараз революційний акт, спрямований на те, щоб наблизити перемогу правди й справедливості. Не можна допустити, щоб права людини відверто зневажали! Усю пристрасть моєї душі я віддаю боротьбі за торжество справедливості й щиро вірю, що правда переможе. Нехай наважаться викликати мене до суду й проводять слідство при відчинених дверях! Я чекаю».

З відкритого листа Е. Золя (

http://www.e-reading.club/chapter

. php/1009580/23/Truayya_-_Emil_Zolya.html#n_242)

Зрештою вирок у справі Дрейфуса переглянули. І хоча засудженого не виправдали, згодом президент його помилував. Тільки на початку ХХ ст. стало відомо ім’я справжнього шпигуна, і А. Дрейфуса було офіційно виправдано.

На початку 1890-х років вибухнув новий скандал. Цього разу через діяльність акціонерного товариства, утвореного для будівництва Панамського каналу — міжокеанського каналу через Панамський перешийок. Для його спорудження створили компанію, акції якої придбали багато французів. Однак будівництво каналу затягнулося, а в 1888 р. компанія оголосила про своє банкрутство.

Як Ви думаєте, про які наслідки для Франції пише історик, коли заявляє, що панамська афера «сколихнула молоду французьку Третю республіку»? Ідеться тільки про розорення власників акцій чи про недовіру громадян до влади й держави?

«Через рік після проголошення нейтралітету Суецького каналу компанія Панамського каналу Лессепса зазнала краху. .. .Це була фінансова катастрофа, що сколихнула молоду французьку Третю республіку».

Кароль Земан Розкопф, американський історик (Rothkopf C. Z. The opening of the Suez Canal. — New York: Franklin Watts Inc., 1873. — P. 65-66)

Як результат, понад пів мільйона власників акцій, переважно французів середнього статку, утратили вкладені гроші. Невдовзі з’ясувалося, що із зібраних коштів на будівництво каналу було витрачено тільки половину, а решта розтрачена керівництвом компанії та пішла на хабарі депутатам, міністрам, газетам тощо. Судовий процес над керівниками компанії та кількома особами, звинуваченими в хабарництві, завершився доволі м’якими вирока-

Як Ви розумієте зміст карикатури на тему панамського скандалу? Як відреагувало на скандал французьке суспільство?

Французька карикатура на панамський скандал. 1892р.

ми. Невдовзі вироки взагалі було скасовано й усі звинувачені опинилися на волі. Скандал виявився таким гучним, що ще десятки років слово «Панама» вживалось як синонім до слова корупція.

5. Радикали при владі. Ж. Клемансо

Політичні кризи відбувались у Франції на тлі достатньо успішного економічного розвитку країни, що тривав до кінця століття. Було ухвалено закони про свободу друку й зборів; про вільну діяльність профспілок і страйки, «шкільні закони» про відокремлення школи від церкви і надання освіті світського характеру. Міста отримали право обирати свого мера.

Перегляньте відесюжет про мандрівку Парижем наприкінці 1890-х років. Які технічні новинки та особливості тогочасної моди впали Вам у вічі?

У французькому парламенті існувало до десятка партій і груп, жодна з яких не мала більшості, а тому не могла самостійно сформувати уряд. Для призначення уряду потрібен був блок із різних партій. Оскільки такі блоки були нестійкими, то нестійкими були й створені ними уряди. Вони змінювалися щороку, або й по кілька разів на рік.

Якщо раніше основна боротьба на політичній арені Франції відбувалася між монархістами й республіканцями, то на початку ХХ ст. — між лівими (радикальними) і правими (поміркованими) республіканцями.

Радикалів очолював Жорж Клемансо. Партія користувалася великою популярністю в середнього класу й селянства.

Жорж Клемансо (1841-1929) — прем’єр-міністр Франції в 1906-1909 та в 1917-1920 рр. Упродовж політичної кар’єри виступав за реванш Німеччині за поразку Франції у війні 1870-1871 рр. Один із засновників Республіканської партії радикалів. За гострі промови в парламенті отримав прізвисько «Тигр», а за внесок у перемогу над Німеччиною в роки Першої світової війни (1914-1918) — «Батько перемоги». У вісімдесятирічному віці відійшов від політики й займався літературною діяльністю.

На парламентських виборах 1902 р. перемогу здобув «лівий блок», що об’єднав радикалів і соціалістів. Радикали були послідовними прихильниками демократії і противниками диктатури в будь-якій її формі. Крім «шкільних законів», уряди радикалів також прийняли трудове законодавство, яке передбачало виплату робітникам відшкодування в разі отримання ними виробничої травми, а також обов’язковий щотижневий відпочинок.

Здійснення інших обіцяних радикалами реформ довго відкладалося. Зрештою було прийнято закон про робітничі й селянські пенсії, згідно з яким французам, що досягли 65 років, призначалася пенсія за віком (у Німеччині й Англії — із 70 років).

1870-1871 рр. — франко-прусська війна. 1870-1940 рр. — Третя республіка у Франції.

1. У чому полягали причини франко-прусської війни?

2. За допомогою історичної карти (с. 76) охарактеризуйте основні події франко-прусської війни.

3. На основі положень Франкфуртського мирного договору проаналізуйте підсумки й наслідки війни для Франції.

4. Чим, на Вашу думку, була Паризька комуна: невдалим заколотом групи крайніх радикалів-революціонерів чи народною революцією? Який зміст Ви вкладаєте в поняття «заколот» і «революція»?

5. Охарактеризуйте державний устрій Франції за часів Третьої республіки.

6. Як Ви вважаєте, чому справа Дрейфуса набула такого розголосу? Чому, на Вашу думку, на захист жертви судового свавілля виступили моральні авторитети Франції та світу?

7. Свідченням яких недоліків у Франції став панамський скандал?

8. Наскільки, на Ваш погляд, успішним було перебування при владі наприкінці XIX — на початку ХХ ст. партії радикалів, очолюваної Ж. Клемансо?

 

Це матеріал з підручника Всесвітня історія за 9 клас Полянський 2022