Пригадайте основні етапи об’єднання Німеччини.

1. Політичний лад і внутрішня політика за канцлерства О. фон Бісмарка

Період німецької історії 1871-1918 рр. визначають як «рубіж часу». Наприкінці XIX — на початку ХХ ст. Німеччина продовжувала жити за конституцією 1871 р. Канцлер О. фон Бісмарк проводив жорстку внутрішню політику, балансуючи між різними політичними силами і соціальними групами.

Збентежений Паризькою комуною, яка спробувала запровадити у Франції соціалізм, Бісмарк ненавидів соціалістів та анархістів. їх, а також партію Центру і Прогресивну партію він називав ворогами імперії і щурами, яких треба знищити.

Хоча в рейхстазі спочатку засідали тільки два соціал-демократи, їхня кількість і підтримка німецькими робітниками Соціал-демократичної партії зростала з кожними виборами. О. фон Бісмарк без жодних доказів звинуватив соціал-демократів у двох невдалих замахах на імператора й урешті-решт за підтримки консерваторів домігся ухвалення закону про заборону партії на певний час.

Розгляньте ілюстрацію. Хто почувається господарем ситуації — канцлер чи парламентарі?

Який висновок Ви можете зробити із сюжету картини про стосунки між канцлером і німецьким парламентом?

Е. Генселер. Промова Бісмарка у рейхстазі 6 лютого 1888 р. 1910-ті роки

Він добре розумів, що самими тільки репресіями проти Соціал-демокра-тичної партії не вдасться відвернути від неї робітників, які підтримували партію на виборах. Тому другою частиною його стратегії були реформи, спрямовані на зміцнення імперії та поліпшення умов праці й життя робітників та інших верств населення. Зокрема, було запроваджено єдину грошову систему, створено Імперський банк, проведено пенсійну реформу. У Німеччині з’явилися лікарняні каси й кілька видів соціального страхування для робітників. Це була одна з найкращих у світі систем, яка пережила дві світові війни, грошові реформи й в удосконаленому вигляді існує в Німеччині донині.

Однак стратегія Бісмарка, покликана відірвати робітників від соціалізму та привернути їх на свою сторону, не мала успіху. Підтримка соціал-демократів зросла настільки, що на виборах 1890 р. Партія католицького Центру, соціал-демократи та прогресисти отримали понад половину місць у новому рейхстазі. Того самого року закінчилася дія закону про заборону соціал-демократів, і вони знову діяли легально. Це стало справжньою катастрофою для О. фон Бісмарка. Свою війну проти соціал-демократії він програв остаточно.

Оскільки третина німців були римо-католиками, то для обмеження впливу партії Центру на початку 1870-х років Бісмарк запровадив політику «культуркампф» («боротьба за культуру»). Насправді це була боротьба не так за культуру, як за встановлення державного контролю над Римо-като-лицькою церквою — опорою партії Центру.

Сам О. фон Бісмарк належав до протестантів і не довіряв католикам. Водночас католики були незадоволені тим, що в імперії головну роль відігравала протестантська Пруссія, і часто виступали проти політики Бісмар-ка. Спочатку від представників католиків очистили прусське міністерство культури, потім уряд заборонив священникам висловлюватися на політичні теми в храмах, було здійснено перевірку всіх релігійних шкіл, з усіх державних шкіл звільнили вчителів релігії і заборонили діяльність католицького єзуїтського ордену. Конфлікт загострився настільки, що між Німецькою імперією та Ватиканом було розірвано дипломатичні відносини.

Також держава запровадила жорсткий контроль за школами, призначеннями на церковні посади, відносинами між духовенством і паствою. У середині 1870-х років цивільний шлюб оголосили обов’язковим на всій

території Німеччини, а єпархії, які не йшли на поступки державі, позбавляли державної допомоги. Непокірних священників навіть висилали з країни. Проте остаточно позбавити римо-католиків і партію Центру їхньої політичної ваги Бісмарку не вдалося. Згодом більшість законів, спрямованих проти Римо-католицької церкви, було скасовано. Збереглися тільки закони про цивільний шлюб, про вигнання єзуїтів, про контроль освіти й державних архівів та деякі інші.

2. Економічний розвиток

Характерною ознакою розвитку німецької економіки на початку XX ст. стало зростання темпів виробництва і зміцнення монополій. Це було важливо, оскільки більшість німців була зайнята в промисловому виробництві, а не в сільському господарстві. За перше десятиліття в країні вдвічі зросла кількість великих заводів і фабрик, вони становили майже половину німецьких підприємств. Активно впроваджувались у промисловості нові технології, що дало змогу Німеччині швидше завершити індустріальну революцію і стати економічно могутньою державою.

Німеччина обігнала інші країни Європи за темпами розвитку й на початку XX ст. посіла друге місце у світі за обсягом продукції після США. У промисловості першість належала металургійним концернам «гарматних королів» Круппа й Тіссена, хімічному концерну «І. Г. Фарбен індустрі», електротехнічному концерну «Загальна електрична компанія (АЕГ)», Рейнсько-Вестфальському вугільному синдикату та ін. Німеччина випереджала Велику Британію за основними економічними показниками, особливо в передових на той час хімічній та електротехнічній галузях.

Перегляньте відеосюжет про німецькі міста XIX ст. Якою постає на світлинах Німеччина наприкінці XIX ст.? Що Вас найбільше вразило в архітектурі німецьких міст?

Завдяки чому, на Вашу думку, Німеччині вдалося за три десятиліття майже подвоїти свою частку у світовому промисловому виробництві?

У сільському господарстві важливу роль відігравали великі землевласники, які володіли майже третиною землі, що оброблялася. Використання хімічних добрив і передових технологій дало змогу вдвічі збільшити вро-

жайність зернових культур і картоплі. Зростали також німецький експорт та грошові вкладення за кордоном. Щоправда, німецькі закордонні капіталовкладення поступалися англійським.

3. Закінчення епохи О. фон Бісмарка

Загалом епоха Бісмарка закінчилася зі смертю імператора Фрідріха III. У «залізного канцлера» відразу не склалися стосунки з молодим імператором Вільгельмом II. Бісмарк хотів як і раніше все і всіх контролювати, але новий імператор не бажав бути слухняною лялькою в його руках. Вільгельм II недвозначно натякнув Бісмарку про необхідність відставки. У березні 1890 р. О. фон Бісмарк мусив подати у відставку. Він отримав титул герцога і звання генерала. Решту свого життя він нещадно критикував імператора і його міністрів, захищав свою політику на посаді канцлера.

Вільгельм II Гогенцоллерн (1859-1941) — останній німецький імператор і прусський король (1888-1918). Син німецького імператора Фрідріха III й англійської принцеси Вікторії, онук Вільгельма I. У 1877-1879 рр. вивчав право в Берлінському університеті; проходив стажування в різних військових частинах і міністерствах. Після відсторонення від посади рейхсканцлера О. фон Бісмарка зосередив у своїх руках усю повноту влади. Один з ініціаторів початку Першої світової війни. Після революції 1918 р. втік до Голландії, де зрікся престолу.

Ознайомтеся зі спогадами наближеної до О. фон Бісмарка людини. Що могло, на Вашу думку, викликати сльози в «залізного канцлера», ураховуючи його досягнення і невдачі в політиці? Яким, на Вашу думку, міг бачити Бісмарк майбутнє Німеччини?

«Його не просто звільнили, а він потрапив у немилість. Ніхто його не підтримав у протистоянні з кайзером. Бісмарк говорив, що “кайзер зажене гарного німецького коня в багно”. Так і сталося. Мене часто викликали до нього вночі, і він був у сльозах. Він бачив майбутнє Німеччини».

Рудольф Грізандер, колишній лікар і секретар Бісмарка (Німецькі портрети: Отто фон Бісмарк — Сайт німецької державної радіостанції «Deutsche Welle» («Німецька хвиля»)

4. Перехід Німеччини до «світової політики»

У Німеччині активно поширювалась імперська ідея колоніальних загарбань, створення потужної армії та військово-морського флоту.

Однією з найважливіших ознак Німецької імперії була мілітаризація суспільного життя країни. Вільгельм II намагався надолужити згаяний Бісмарком час у завоюванні колоній і вважав своєю місією забезпечення Німеччині світового панування.

Особливо його цікавили Схід і Балкани, куди мав спрямовуватися «Drang nach Osten» («похід на схід»). У своїх планах Вільгельм II спирався на ідею «пангерманізму», згідно з якою німці мали «історичне право» панувати над іншими народами. Пангерманісти закликали проводити жорстку політику щодо інших держав, створювати потужні флот та армію, готуватися до війни за переділ світу.

Як Ви оцінюєте погляди німецького видавця щодо місця Німеччини у світі?

«Ми хочемо стати світовою силою й проводити колоніальну політику в повному сенсі цього слова. Це не піддається сумніву й назад вороття немає. Від цього залежить майбутнє нашого народу, який бажає зберегти своє місце серед великих націй. Ця політика можлива як усупереч Англії, так і в союзі з нею. Перше означає війну, друге — мир».

Ганс Дельбрюк, ліберальний видавець (Kehr E. Schlachtflottenbau und Parteipolitik, 1894-1904. — Berlin, 1930. — S. 309).

Німеччина дедалі наполегливіше вступала в боротьбу за вже поділені колоніальні території та сфери впливу, зокрема за англійські володіння в Африці. Продукція німецьких фірм почала завойовувати ринки країн Південної та Центральної Америки, потіснивши там Британію.

Було розпочато будівництво потужного військово-морського флоту, що означало відкритий виклик Британії — традиційній «володарці морів». Колоніальна політика стала метою Німецької держави й отримала назву «світова політика». Імперію вже не задовольняла Європа, тепер сфера її «життєвих інтересів» охоплювала весь світ.

Важливе місце у «світовій політиці» відводилося Близькому Сходу. Там німецький уряд активно будував Багдадську залізницю, яка мала забезпечити німецькі інтереси на Близькому й Середньому Сході та прокласти шлях до Індії. Далекий Схід і Китай також становили неабиякий інтерес. Відтак, у Китаї німці захопили ряд важливих територій.

Загарбницькі настрої в Німеччині підігрівали «Пангерманський союз», «Флотський союз» та інші войовничі організації. Ці та інші події свідчили про прагнення і готовність Німеччини розпочати боротьбу за переділ світу.

Мілітаризація — підпорядкування економіки, політики й громадського життя країни цілям загарбницької війни.

«Світова політика» — активна зовнішня політика Німеччини наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. за переділ колоній.

1890 р. — відставка з посади канцлера Німеччини О. фон Бісмарка.

1. Використовуючи схему «Вищі органи державної влади Німеччини за конституцією 1871 р.» (с. 77), а також матеріал параграфа, охарактеризуйте державний і політичний устрій Другої імперії в Німеччині.

2. Назвіть важливі реформи, які були здійснені в Німеччині за часів канцлерства

О. фон Бісмарка.

3. Розгляньте політичний плакат про ухвалення в Німеччині «виняткового закону» проти соціалістів. Як Ви вважаєте, на чиєму боці — Бісмарка чи соціалістів — симпатії автора плаката? Чому Ви дійшли такого висновку?

4. Охарактеризуйте діяльність О. фон Біс-марка як державного діяча. Які чесноти й вади мав, на Вашу думку, Бісмарк-політик?

5. Назвіть причини переходу Німеччини до «світової політики», а також її мету?

Це матеріал з підручника Всесвітня історія за 9 клас Полянський 2022