Пригадайте переваги й недоліки парламентської реформи 1832 р.

Як соціальні зміни в англійському суспільстві пов’язані з технологічними революціями?

1. Внутрішня політика консервативних і ліберальних урядів

Друга половина XIX — початок ХХ ст. — період, коли Великою Британією правила королева Вікторія.

У середині ХІХ ст. у країні остаточно сформувалася двопартійна система. Країною почергово правили дві великі партії — консервативна (колишні торі) і ліберальна (колишні віги). Роль уряду й прем’єр-міністра посилилася, а права монарха й палати лордів були ще більше обмежені. З початку ХХ ст. вирішальне слово при ухваленні законів належало палаті громад, а члени палати лордів могли лише зволікати із затвердженням законопроєктів, але не могли їх відхилити.

Вікторія (1819-1901) — королева Сполученого королівства Великої Британії та Ірландії (з 1837 р.), імператриця Індії (з 1876 р.). Її 64-річне правління назвали «вікторіанською добою», «золотим віком» в історії країни. Вікторія зміцнила монархічну владу, яка в першій третині XIX ст. перебувала в кризовому стані. Водночас за часів її правління робилося недостатньо для подолання бідності; більшість дорослого населення залишалася без права голосу на виборах. Жінки взагалі не мали виборчих прав, хоч і відігравали дедалі важливішу роль у школах та в місцевому самоврядуванні.

Демократизація суспільно-політичного життя в країні відбувалася під тиском промислової і фінансової еліт, представники яких походили із середнього класу й «низів» і мали демократичний світогляд. Володіючи значними капіталами, вони були впливовими й поважними членами суспільства.

На початку 1868 р. до влади прийшли консерватори, лідером яких упродовж багатьох років був Бенджамін Дізраелі. Відтоді консерватори перебували при владі з перервами до 1905 р.

Бенджамін Дізраелі (1804-1881) — британський державний і політичний діяч, письменник. Обіймав посаду міністра фінансів у трьох урядах. Тричі був прем’єр-міністром. У 1880 р. після поразки на виборах подав у відставку. За великі заслуги отримав титул лорда. Після його смерті прихильники заснували «Лігу проліска» (пролісок — улюблена квітка Дізраелі), що пропагувала ідеї консервативної партії.

Кабінет Б. Дізраелі запроваджував будівництво нового житла, збільшення заробітної плати, скорочення робочого дня, поліпшення умов роботи на фабриках, розвиток системи охорони здоров’я. Також він провів кілька законів в інтересах тред-юніонів.

З ініціативи Б. Дізраелі, який тоді обіймав посаду міністра фінансів, ще в 1867 р. було проведено другу парламентську реформу. Право голосу отримали всі чоловіки в містах, які мали власні будинки або знімали окремі квартири. Отже, виборчі права отримав середній клас і кваліфіковані, високоопла-чувані робітники. Унаслідок реформи кількість виборців зросла втричі.

Наприкінці 1868 р. до влади прийшли ліберали, а їхній лідер Вільям Гладстон став прем’єр-міністром.

Вільям Гладстон (1809-1898) — британський державний діяч. Здобув освіту в Оксфордському університеті, де вивчав релігії та античних авторів. Був членом парламенту від партії торі. У складі різних урядів був міністром торгівлі, міністром колоній і міністром фінансів. У 1860-х роках став одним із лідерів Ліберальної партії. Чотири рази обіймав посаду прем’єр-міністра Великої Британії.

Важливі закони, ухвалені парламентом за урядування лібералів

Закон про відокремлення англіканської церкви від держави в Ірландії; земельний акт 1870 р., який надав певні гарантії ірландським ферме-рам-орендарям;

закон про освіту, що запровадив обов’язкову освіту та систему початкових шкіл;

закон про скасування продажу посад в армії;

закон про введення процедури таємного голосування на виборах до парламенту;

закон про надання тред-юніонам юридичних прав; закон про реформу судів.

У середині 1870-х років ліберали зазнали поразки на виборах, і В. Гладстон пішов з посади лідера партії. Він знову став прем’єр-міністром у 1880 р. За його другого прем’єрства було прийнято ірландський земельний акт (1881) і закон про третю парламентську реформу (1885). Також у другий термін прем’єрства Гладстона сталася криза в сільському господарстві й торгівлі. Дешеві харчові продукти з Америки розоряли британських фермерів; підвищення тарифів обмежило британський експорт і спричинило безробіття й заворушення.

Під тиском ірландців В. Гладстон двічі вносив на розгляд парламенту за-конопроєкт про гомруль, який парламент щоразу відхиляв.

Гомруль (від англ. Home Rule — самоврядування) — програма автономії Ірландії в межах Британської імперії. Рух за гомруль підтримав ірландський народ.

Лідер радикального крила Ліберальної партії Девід Ллойд Джордж на міністерських посадах також провів важливі соціальні реформи. З його ініціативи парламент заборонив промисловцям висувати тред-юніонам претензії щодо збитків від страйків; було прийнято закон про відшкодування робітникам у разі нещасних випадків на виробництві; запроваджено 8-годи-ний робочий день для гірників і пенсії для робітників, які досягли 70-річно-го віку. Законодавчо встановили мінімальну заробітну плату й запровадили державне соціальне страхування на випадок хвороби, каліцтва й безробіття.

Девід Ллойд Джордж (1863-1945) — британський державний діяч. Народився в сім’ї директора школи. У 1890 р. обраний депутатом від лібералів. У період ан-гло-бурської війни 1899-1902 рр. різко засудив імперіалістичну політику своєї батьківщини. Обіймав посади міністра торгівлі та міністра фінансів. У 1916-1922 рр. був прем’єр-міністром.

Як міністр фінансів Д. Ллойд Джордж представив у 1909 р. знаменитий «народний» бюджет, який установлював вищі податки на предмети розкоші, доходи й необроблювані землі лендлордів. Оскільки консерватори й палата лордів заблокували його прийняття, за наполяганням Ллойд Джорджа було ухвалено закон, який обмежив повноваження палати лордів, позбавивши її права втручатися в бюджетні справи. Ллойд Джордж також виступав за надання виборчих прав жінкам, намагався розширити автономію Ірландії.

Соціальні реформи — перетворення, нововведення, зміни в соціальному житті без зміни основ соціально-політичної структури та суспільного ладу.

2. Втрата Британією промислової першості

В останній третині XIX — на початку ХХ ст. найрозвиненішими країнами у світі були Велика Британія та Сполучені Штати Америки.

До початку ХХ ст. Велика Британія ще користувалася плодами ранньої індустріалізації, адже на той час, крім неї, лише США, Бельгія та Німеччина були повністю індустріалізованими.

Проте із часом темпи економічного розвитку країни уповільнилися. Період її домінування у світі закінчувався. Поки Британія залишалася провідною індустріальною державою, вона могла продавати свою продукцію по всій Європі. Та невдовзі індустріальна революція відбулася в інших країнах, які також досягли високого рівня розвитку економіки. Отже, постала потреба пошуку нових ринків сировини для заводів і фабрик, для збуту промислових товарів та отримання дешевої робочої сили.

Економічно потужні США й особливо Німеччина не тільки перестали залежати від британських товарів, а й почали конкурувати з ними на інозем-

них ринках і навіть у колоніях Британської імперії. Промисловість Англії продовжувала зростати, однак за кількома найважливішими показниками промислового розвитку країна почала відставати не тільки від США, а й від Німеччини.

За обсягом виплавлення сталі Велику Британію обігнали Німеччина й США, за виробництвом чавуну, видобутком кам’яного вугілля — США.

Проаналізуйте діаграми і дайте відповіді на запитання.

1. На які зміни в економічній діяльності в епоху індустріальної революції у Великій Британії вказують показники діаграм?

2. Які види економічної діяльності були найприбутковішими в 1688 р.? Які види — у 1910 р.?

3. Національний дохід від яких видів діяльності зменшився найбільше між 1688 р. і 1910 р.? Які види господарської діяльності дали найбільше зростання цього відсотка між 1688 р. і 1910 р.?

Проаналізуйте діаграми. Як змінилася питома вага у світовому промисловому виробництві Британії, котра ще донедавна мала статус «майстерні світу»?

У сільському господарстві Великої Британії переважали дрібні господарства, хоча зберігалося і велике землеволодіння (особливо в Ірландії). Британія вже не могла задовольнити потреби свого населення, тому мусила значну частину продуктів і сільськогосподарської сировини купувати в інших країн. Аби зберегти першість в індустріалізації, англійці навіть прийняли закони, які забороняли передавання технологій і відтік кваліфікованих робітників за кордон. Проте ці заходи не принесли очікуваного результату. Британія поступилася лідерством, і провідною індустріальною країною

світу стали США. Проте вона залишалася фінансовим центром світу, найбільшою морською та колоніальною державою. У політичному житті країни повноваження монархів і надалі обмежувалися на користь парламенту.

3. Посилення колоніальної експансії

Розширення Британської колоніальної імперії наприкінці ХІХ — на початку XX ст. тривало. У Північній Африці Британія окупувала Єгипет, установила контроль над Суданом. У Південній Африці англійці прагнули захопити республіки Трансвааль та Оранжеву, засновані нащадками голландських переселенців — бурами.

Наприкінці століття тут знайшли золото й алмази. Виник конфлікт інтересів між Великою Британією та Німеччиною. Британці почали готуватися до нападу на бурів, проте в 1899 р. самі бури неочікувано оголосили Англії війну. У перші місяці англо-бурської війни (1899-1902) об’єднана армія бурів завдала поразки англійському війську.

Наступного року англійці, отримавши підкріплення, захопили столиці обох республік. У відповідь бури розпочали партизанську війну. Британська армія, аби зламати опір бурів, застосовувала репресії проти мирного населення, яке співчувало партизанам, — спалювала ферми, забирала худобу. Війна завершилася передбачуваною перемогою Британії і підписанням наприкінці травня 1902 р. мирного договору, за яким республіки втратили незалежність і стали британськими колоніями.

Перегляньте відеосюжет про англо-бурську війну. Що було головною причиною зазіхань британців на території бурів?

Які інновації у військовій справі з’явилися в ході англо-бурської війни?

В Азії Британія окупувала Верхню Бірму (сучасна назва — М’янма), Малайський півострів, зміцнила свої позиції в Китаї. Війни англійців супроводжувалися репресіями проти місцевих жителів, які чинили опір колонізаторам.

Як, на Вашу думку, до аргументів економіста поставився б пересічний британець, а як — корінний мешканець колоній?

«Британські колоніалісти так пояснювали необхідність створення нових колоній (1902): “Ми повинні мати ринки для збільшення нашого виробництва, мати куди вивозити наш капітал і де застосувати енергію і заповзятливість нашого надлишкового населення. ...Протягом першої третини XIX ст. ми могли легко це робити за рахунок розширення торгівлі з континентальними націями та нашими колоніями, оскільки вони були далеко позаду нас за якістю і кількістю товарів.

...Після 1870 р. нашій промисловості й торгівлі почали перешкоджати інші країни, особливо Німеччина, Сполучені Штати та Бельгія, які швидко розвивалися. Вторгнення цих країн на наші старі ринки, навіть на наш внутрішній ринок, змушувало нас негайно шукати нові. Вони були в раніше невідомих країнах (переважно в тропіках), де існував великий попит на товари, які наші виробники й торговці могли запропонувати”».

Джон Гобсон, англійський економіст (Hobson J. Imperialism. — London : Allen and Unwin, 1948. — P. 77-78)

На початку ХХ ст. Британська імперія (так з 1870-х років називали Велику Британію разом із колоніями) осучаснила свою політичну систему, уникнувши політичних революцій, яких зазнали практично всі її європейські конкуренти. Британія охоплювала п’яту частину суходолу та чверть населення світу. Британці пишалися тим, що над їхньою імперією «ніколи не заходить сонце». Маючи перевагу над іншими країнами на морі, Велика Британія перебрала на себе роль світового поліцейського (Pax Britannica). Визиск колоній забезпечував імперії значні прибутки, і роботодавці мали можливість підвищувати заробітну плату найманим працівникам, аби ослабити політичне напруження. З іншого боку, посилення британського експансіонізму робило неминучим зіткнення з іншими країнами, які також прагнули нових колоніальних надбань. Найсерйознішим супротивником англійців стала Німеччина.

1867 р. — друга парламентська реформа у Великій Британії.

1. Охарактеризуйте реформи, які здійснили уряди консерваторів.

2. Які найбільші перетворення відбулися в Британії за правління лібералів?

3. Що спільного Ви вбачаєте у внутрішній політиці двох провідних британських партій: консервативної та ліберальної?

4. У чому полягали причини втрати Британією промислової першості у світі? У чому це виявлялося?

5. Покажіть на історичній карті другого форзаца підручника кордони Британської імперії на початку ХХ ст.

6. Охарактеризуйте мету посилення колоніальної експансії Великої Британії.

7. Ініціатору британської колоніальної експансії в Південну Африку С. Род-су приписують таке висловлення: «Якщо ви не хочете громадянської війни, ви мусите стати імперіалістами». Як Ви думаєте, що мав на увазі впливовий британський і південноафриканський підприємець і політик?

Експансіонізм — зовнішня політика держави, спрямована на поширення сфери свого впливу на інші країни. Здійснюється як економічними методами, так і шляхом дипломатичного тиску, збройної агресії.

 

Це матеріал з підручника Всесвітня історія за 9 клас Полянський 2022