Коли була створена Османська імперія? Охарактеризуйте причини занепаду Османської імперії.

1. Османська імперія наприкінці XIX ст.

Могутня в минулому Османська імперія наприкінці ХІХ ст. втратила свою колишню велич. Після скасування конституції в країні встановилося жорстоке правління султана Абдул-Гаміда II (1876-1909). Він розпочав певні реформи, зокрема зміцнив армію, поліцію та державне управління, розвивалось телеграфне та залізничне сполучення, були досягнення в розвитку освіти, проведено правову реформу. Проте авторитарність султана налаштувала проти цього радикальних опозиціонерів з числа військових, а також

лідерів національних меншин. Уряд цілеспрямовано їх переслідував, і чимало опозиційних діячів мусили втекти закордон. Звідки вони готували усунення Абдул-Гаміда від влади.

На початку 1880-х років Туреччина оголосила себе банкрутом і перестала повертати гроші за позиками. Султан, який боявся заколоту, запровадив поліцейську деспотію та цензуру на друк.

Європейські держави, котрі мали власні інтереси в регіоні, називали Османську імперію «хворою».

Вони взялися вирішувати її долю, а по суті, розподілили між собою османські території на Балканах і в Африці, хоча формально ці землі залишалися в складі імперії. Іноземний капітал міцно вкорінився в усіх сферах турецької економіки, сільське господарство перебувало в стані занепаду.

Патріотично налаштована інтелігенція та військові шукали шляхів виведення країни з глухого кута. На початку XX ст. найактивнішою силою в турецькому опозиційному русі були молоді офіцери, яких у Європі називали молодотурками. Перебуваючи за кордоном, молодотурки та представники національних меншин узгодили підготовку збройного повстання проти султана.

Абдул-Гамід II

2. Молодотурецька революція 1908 р.

Навесні 1908 р. офіцери-молодотурки підняли в Македонії, що була тоді частиною Османської імперії, повстання, відоме як Молодотурецька революція. Повстанські загони молодотурків підтримало як турецьке населення, так і албанські, македонські та грецькі націоналісти. Повстанці захопили владу в кількох важливих містах Македонії; повсюдно звучала вимога відновити конституцію. Султан мусив поступитися. Улітку було опубліковано його указ про відновлення конституції, а також оголошено про майбутнє скликання палати депутатів.

Здобувши перемогу, молодотурки вважали свою місію виконаною; їх задовольнив компроміс із владою. І хоча восени на виборах до парламенту вони отримали більшість депутатських місць, однак не квапились перебрати владу на себе. Тільки після придушення контрреволюційного заколоту 1909 р., коли вірні султану війська виступили проти молодотурків і майже на два тижні вигнали їх зі Стамбула, лідери молодотурків змінили свою позицію. Зрештою їм вдалося придушити заколот, а скликаний парламент усунув Абдул-Гаміда II від влади. Його змінив султан Махмуд V, який мав «царювати, але не управляти». Реальна влада опинилася в руках молодотурків, котрі обійняли найважливіші міністерські й адміністративні посади.

Молодотурки — політичний рух в Османській імперії за політичну, військову й економічну модернізацію країни.

Опинившись при владі, молодотурки продовжили адміністративні реформи, зокрема реформу провінційного управління. Ці зміни привели до більшої централізації, хоча за європейськими мірками центральний османський уряд залишався відносно слабким, особливо у віддалених провінціях. Водночас тягар оподаткування населення був значно нижчим, ніж у європейських державах.

Молодотурки були першими османськими реформаторами, які сприяли індустріалізації своєї країни. Було ухвалено спеціальний закон про розвиток промисловості та інші акти уряду, спрямовані на економічне піднесення країни. І хоча на початку успіхи були незначними, усе ж було закладено фундамент для подальшого економічного піднесення країни. Значна увага приділялась освіті, особливо занедбаним початковим школам, а також ослабленню релігійного впливу на суспільство, розвивалась національна журналістика, підвищився статус жінок.

Перегляньте відеосюжет про Кемаля Ататюрка, одного з лідерів молодотурків, першого президента Турецької республіки. На які сфери діяльності Кемаля Ататюрка як державного діяча звертають увагу автори фільму?

Чи дотримано, на Вашу думку, рівнови у висвітленні досягнень Ататюрка та суперечливих моментів у його діяльності?

Суперечливим і дражливим є питання національної політики в імперії за молодотурків. З одного боку, закиди, що вони проводили цілеспрямовану політику примусового отуречення в імперії з метою витіснення з країни нетурків, багато в чому є надмірним спрощенням. Розбудова нової Турецької держави, природно, базувалася на турецькому етносі й турецькій мові, оскільки турки були корінним і найбільш численним народом імперії.

З іншого боку, це викликало невдоволення і спротив серед носіїв інших мов і релігій. Вони вважали таку політику спрямованою на отуречення національних меншин. Під час Першої світової війни стався жахливий вірменський погром, під час якого загинули сотні тисяч вірмен. (Ці події детальніше вивчатимуться в 10 класі)

Украй поганими були справи за межами власне Туреччини. Під тиском європейських держав та внаслідок національних рухів у провінціях османи втратили майже всі свої європейські володіння: Болгарію, Сербію, Грецію, Боснію, Герцеговину, Чорногорію, Албанію. Загалом було втрачено чотири п’ятих території та понад дві третини населення європейських провінцій.

«Упродовж п’яти століть балканські народи жили разом під єдиним прапором Османської держави. Вони належали до одного світу... перебували в єдиному османському просторі, дуже відмінному від, скажімо, культури православної Росії або католицької Австрії. Залишаючи риторику балканської інтелігенції, яка твердила про “османське ярмо”, можемо зауважити, що вплив імперії на підвладні їй народи мав свої негативні й позитивні сторони».

Барбара Єлавіч, історик (Історія Балкан. XX століття. — Київ : Свенас, 2004. — Т. 2. — С. 136-137)

Розгляньте дві політичні карикатури початку ХХ ст., присвячені анексії західними державами в Османської імперії територій на Балканах. Одна з карикатур є османською і має іронічну назву «Просування цивілізації в Боснії і Герцеговині», інша — зі щоденної паризької газети «Le Petit Journal» («Маленька газета»). Як Ви вважаєте, яка із цих карикатур французька, а яка — османська? Поясніть, за якими ознаками Ви визначили країну походження карикатур.

1908 р. — Молодотурецька революція.

1. Використовуючи історичну карту атласу, охарактеризуйте становище Османської імперії наприкінці XIX — на початку ХХ ст.

2. Європейські лідери назвали тогочасну Османську імперію «хворою». Як Ви вважаєте, чому за країною закріпилася така назва? Якими «хворобами» була уражена Османська імперія?

3. Чи погоджуєтеся Ви з думкою дослідниці Б. Єлавіч про те, що навіть складні відносини між народами не заперечують взаємопроникнення культур?

4. Що означає історичний термін «молодотурки»? Охарактеризуйте причини, перебіг і наслідки Молодотурецької революції 1908 р.

Матеріал до практичного заняття 4

Британське володарювання в Індії.

Народи Африки під владою європейських колонізаторів

І. Британське володарювання в Індії

Базова інформація

До середини XIX ст. колоніальний світ охоплював Південну й частину Північної Америки (Канада), а також Бразилію, що належала Португалії. Із часом Іспанія та Португалія перетворилися на другорядні колоніальні держави. їхнє місце зайняли могутніші європейські країни, насамперед Англія. У XIX ст. британці захопили величезні території в Азії та Африці, їм належали Нова Зеландія, Австралія та Канада.

Володіння колоніями в ті часи було, з одного боку, престижним, а з іншого — давало великий зиск, оскільки колонії були вигідним ринком сировини і збуту товарів, територією для створення військових баз. Колонії також приймали тисячі емігрантів із Європи.

Практична частина

Проаналізуйте схему «Способи колонізації». Які з них, на Вашу думку, більш «м’які» щодо корінного населення колоній?

 

Базова інформація

Ознайомившись із ученням Чарльза Дарвіна про еволюцію і природний добір, прихильники колоніальних загарбань намагалися обґрунтувати «нерівність» рас. На хвилі досягнень індустріальної революції вони пропагували ідею про нібито «вищість» європейської цивілізації порівняно з іншими, а отже — право «цивілізованих» європейських країн підпорядковувати собі інші, «відсталі» народи.

Поширюючи міф про «тягар білої людини», уперше сформульований англійським письменником Р. Кіплінгом, прихильники колоніалізму намагалися довести, що місія європейських країн як світових лідерів полягає в опіці над «відсталими», в уяві колонізаторів, народами Сходу. Ці погляди мали виправдовувати завоювання чужоземних країн, використання їхніх ресурсів (як природних, так і людських) для забезпечення економічного зростання європейських країн.

Практична частина

Проаналізуйте наведені діаграми та зробіть висновок про те, які континенти були найбільш привабливими для колонізації.

• Базова інформація

До початку Першої світової війни (1914) колонії становили понад 2/3 площі планети, а їхнє населення — 60 % жителів Землі (понад 500 млн).

Особливого значення англійці надавали освоєнню Індії, про казкові багатства якої здавна поширювалися легенди. Саме Індія стала найціннішим колоніальним надбанням Англії. Недаремно англійці образно називали її «перлиною в короні Британської імперії». До середини століття Індія майже повністю перебувала під британським правлінням. Колоніальне проникнення до Індії формально здійснювалося не державою, а через британську Ост-Індську компанію.

Індія була великим ринком сировини та збуту британських товарів. Зокрема, сюди ввозили англійських тканин удвічі більше, ніж до Європи та

США. Англійці не цуралися використовувати й традиційне вирощування індійцями маку — сировини для виготовлення опіуму, який потім контрабандою переправляли до Китаю.

Перегляньте відеосюжет про Делі, столицю Індії, у XIX ст. Які ознаки переплетіння східної і західної культур Ви зауважили на старих фотографіях індійської столиці?

Британські промислові товари заполонили Індію, що спричинило занепад сільського господарства й бавовняного виробництва в країні. Чимало селян, утративши роботу, вирушали до міст, які поступово перенаселялися. Це руйнувало традиційний уклад життя індійців, які здавна проживали в закритих сільських громадах. Натомість англійці вкладали кошти у створення великих чайних та індигових плантацій, для роботи на яких наймали за без-цінь розорених селян.

Британська колоніальна влада вміло використовувала релігійні й кастові суперечності, що існували в тогочасному індійському суспільстві. Через невдоволення населення країни колоніальними порядками вибухнуло повстання сипаїв — найманих солдатів англійської колоніальної армії різних національностей і різного віросповідання, яких вербували з місцевих жителів. Сипаї становили майже половину англійської армії в Індії.

Приводом до повстання стало роздавання в сипайських частинах нових патронів, змащених сумішшю яловичого й свинячого жиру. Це було неприйнятним для індуїстів і мусульман, адже корову вважають священною твариною в індуїзмі, а свиню — нечистою в ісламі. Сипаї відмовлялися навіть торкатися таких патронів.

Сипаї (від перс. sipahi — воїн, солдат) — в Індії у XVIII — першій половині ХХ ст. — наймані війська англійських та інших європейських колонізаторів, створені з місцевого населеня.

Повстання розпочалося навесні 1857 р. після рішення англійської адміністрації про розпуск двох полків, які відмовилися використовувати нові патрони. У м. Делі повстанці вбили майже пів тисячі європейців і проголосили імператором спадкоємця колись могутньої династії Великих Моголів.

У серпні англійці розпочали штурм Делі. Утративши половину війська, вони за тиждень захопили місто й жорстоко розправилися з його оборонцями.

Улітку наступного року англійці остаточно зламали опір сипаїв. Багатьох із них було страчено, а тих, хто виявився непричетним до вбивства англійських підданих, — прощено. Місцеві індійські правителі присягнули на вір-

ність англійцям. Після придушення повстання, яке настрахало англійців, Ост-Індську компанію було ліквідовано, а Індію проголошено віце-королів-ством. Згодом англійська королева Вікторія стала також королевою Індії. її представник в Індії мав титул віце-король.

На початку ХХ ст. країною прокотилася хвиля масових виступів, що супроводжувалися закликами провідної політичної партії Індійський національний конгрес бойкотувати англійські товари й розпорядження британської колоніальної влади, розвивати власне виробництво, сприяти освіті індійської молоді.

Загалом британська присутність в Індії була неоднозначною. Індійців допустили до нижчих посад у поліції, фінансових і судових установах, однак на вищі посади їх не призначали. Невдалою виявилася спроба запровадити індійські суди присяжних, оскільки місцеві судді зазвичай виправдовували членів вищих каст.

Британці намагалися зменшити масштаби голоду, який в Індії періодично повторювався. В охоплених голодом районах жителям безкоштовно роздавали їжу, та все одно мільйони голодних людей вмирали.

За британського правління в Індії друкували чимало газет місцевими мовами. Індійці навчалися англійської мови, але зберігали свою релігію та кастову соціальну ієрархію.

Англійці намагалися викорінити місцеві звичаї, які вони вважали «варварськими», і натомість прищепити європейські. Так, на північному заході Індії скасували заручини дітей у малолітньому віці, запровадили обов’язкове щеплення проти віспи. Та навіть такі корисні заходи наражалися на опір місцевого населення, оскільки воно не довіряло чужоземцям.

Було ухвалено закон, який забороняв дитячу працю до 14 років, а робочий день жінок обмежував 11-ма годинами. Комісія з освіти, створена британським віце-королем, домоглася фінансування місцевих шкіл. Однак школу відвідували приблизно п’ята частина хлопців і зовсім мало дівчат.

Позитивні перетворення завдяки британському правлінню	Негативні наслідки британського колоніального правління
• Зниження податків; • установлення телеграфного зв’язку; • будівництво залізниць; • завершення будівництва Ганг-ського каналу (1854), налагодження регулярного пароплавного сполучення між Англією та Індією; • поширення англійської системи шкільної освіти.	• Руйнування традиційного укладу життя; • перешкоджання розвитку індійського національного ремесла й ринку; • зневажання звичаїв і релігійних вірувань місцевого населення; • утручання Ост-Індської компанії у внутрішні справи індійських князівств.

Індійський національний конгрес — одна з основних політичних партій Індії, яка стала лідером руху за незалежність країни.

ІІ. Народи Африки під владою європейських колонізаторів

Базова інформація

В останній третині XIX ст. європейських колонізаторів зацікавила Африка. Задовго до появи британців тут з’явилися португальці. Хоча в західній частині континенту й існували держави, проте вони не мали шансів перемогти сучасно озброєні європейські загони. Власне, до збройних сутичок доходило зрідка. Зазвичай європейцям достатньо було підкупити вождя племені, аби він визнав зверхність тієї чи іншої європейської країни. Щойно на нових землях установлювався прапор європейської держави, як підприємці цієї країни намагались якнайшвидше отримати тут прибуток В Африці за безсоромно завищеними цінами збували товари вкрай низької якості.

Португалія сподівалася розширити свої володіння на півдні Африки, проте втіленню цих планів у життя завадила Англія. На півдні Африки британці володіли Капською областю, а на заході вони здавна вели вигідну торгівлю. З другої половини століття цей район став джерелом постачання нафти, а також територією, де проповідували англійські місіонери. Після винайдення щеплення проти лихоманки англійці, долаючи тамтешні болота, проникли в глиб континенту. Найвідомішим з британських відкривачів Африки був шотландський місіонер Д. Лівінгстон.

Переважно за рахунок Африки стрімко розширилася Французька колоніальна імперія: розпочалося завоювання Алжиру, французьким протекторатом став Туніс. На початку ХХ ст. територія африканських колоній Франції була у двадцять разів більшою за територію самої Франції.

Коли в боротьбу за колонії в Африці включилася Італія, то багато земель вже було поділено між сильнішими європейськими країнами. Отже, Італія мусила обмежитися територією довкола Аденської затоки, відомою як Еритрея, та Італійським Сомалі. Спроба італійців підкорити Абіссинію (Ефіопію) закінчилася їхньою нищівною поразкою.

Загалом поділ Африки відбувався мирно, оскільки континент був достатньо великий для задоволення апетитів європеських держав.

Колоніальні держави укладали між собою угоди, згідно з якими у своїх «сферах впливу» не тільки мали право вилучати сировину, продавати свої товари, а й мусили лікувати місцевих жителів, дбати про них. Проте часто гору брала жадібність.

Так, незалежна держава Конго, віддана під контроль Бельгії, була багата на каучук і слонову кістку. Бельгійський король Леопольд II вирішив одноосібно привласнити всі ці багатства і щороку клав до власної кишені величезні суми грошей.

Місцеві жителі сплачували високі податки, їх примушували працювати провідниками в непрохідних хащах, вирубувати ліс і добувати каучук. Чутки про жорстокість бельгійців у Конго набули розголосу й спричинили гучний міжнародний скандал. Але поки європейські лідери обговорювали ситуацію, винищення бельгійцями аборигенів тривало. За півтора десятиліття мільйони аборигенів померли від хвороб, катувань чи були розстріляні. Леопольд ІІ відбувся тим, що продав право на управління Конго парламенту своєї країни.

Для узгодження планів щодо Африки та визначення сфер впливу німецький канцлер О. фон Бісмарк ініціював Берлінську конференцію (1884-1885).

Карти, якими користувалися на конференції, виявилися неточними, оскільки часто йшлося про не позначену на карті Африки країну. Африканські держави донині мають кордони, накреслені ще тоді в Берліні за хибними картами.

Практична частина

Проаналізуйте діаграму. Які європейські країни на початку ХХ ст. мали найбільші колоніальні володіння на Африканському континенті? Поясніть чому.

Базова інформація

Африка — яскравий приклад швидкого підкорення цілого континенту. На початку ХІХ ст. європейська присутність в Африці обмежувалася заснуванням торгових поселень уздовж узбережжя. Європейці споряджали в глиб континенту наукові експедиції, а також збройні загони, аби засвідчити свою присутність. Європейські країни поділили континент, провівши кордони по прямій через африканські суспільства, які існували там здавна. Інтересами місцевих народів при цьому нехтували, колоніальна експансія здійснювалась під вигаданим приводом «цивілізувати варварські народи». Загалом до середини першого десятиліття ХХ ст. майже весь Африканський континент було поділено між європейськими державами.

Практична частина

Прочитайте твердження про наслідки для Африканського континенту колоніального панування європейських держав (1-10). Які, на Вашу думку, наслідки були позитивними, а які негативними? Заповніть у зошиті таблицю, уписавши в її графи номери відповідних тверджень.

1. Було значною мірою припинено міжплемінні війни місцевих жителів.

2. Утручання колонізаторів у незрозумілий і чужий для них світ призвело до руйнування традиційних сімейних, релігійних і побутових звичаїв корінного населення колоній.

3. Європейська медицина допомогла побороти небезпечні хвороби, у колоніях з’явилися лікарні, місцеве населення навчалося грамоти.

4. Європейські колонізатори безперешкодно вивозили з колоній золото, срібло, іншу цінну сировину.

5. Запровадження колоніальних адміністрацій підірвало традиційне державне управління місцевих народів.

6. Колоніальне проникнення європейців сприяло подоланню багатовікової замкнутості народів Африки й Сходу. У XIX ст. цілі континенти залучалися в загальносвітове виробництво й торгівлю.

7. Колонізовані народи втратили незалежність. Місцевих жителів безжально експлуатували й навіть винищували. Донині прикладом нічим не виправданої жорстокості є поведінка бельгійських колонізаторів у Конго.

8. Корінні народи долучалися до передових на той час способів господарювання, сучасних технічних досягнень: залізниці, поштовий зв’язок, навігація, телеграф, великі судноплавні канали.

9. Продаж європейських фабричних товарів призвів до занепаду традиційних місцевих ремесел, утрати надбань давніх східних цивілізацій.

10. Переселенці з Європи й Америки ознайомилися з багатою культурою аборигенів, що сприяло взаємопроникненню та збагаченню культур.

Зробіть загальний висновок про місце колоніалізму в історії людства.

УЗАГАЛЬНЕННЯ

до розділу ІІІ «Модернізація країн Європи й Америки в останній третині ХІХ — на початку ХХ ст. Пробудження Азії»

В останній третині XIX — на початку ХХ ст. у світовому розвитку виразно проявилися кілька важливих ознак.

• Значно прискорився розвиток матеріального виробництва, відбулася технічна революція в транспортній галузі (див. діаграму).

Перегляньте документальний фільм «Залізниця, 1890-ті роки». Які види перевезень здійснювала тогочасна залізниця? Що Ви можете сказати про облаштування вокзалів?

Розвитку яких галузей виробництва потребувало, на Вашу думку, прориття і оснащення залізничних тунелів, побудова та підтримання у безпечному стані колій, будівництво й оснащення вокзальних приміщень, складів тощо?

Наприкінці ХІХ ст. на міжнародній арені з’явився новий потужний гравець — США. Цьому суттєво посприяла сама Англія. По-перше, вона домоглася знищення залишків іспанського колоніалізму в Західній півкулі й запобігала появі нових європейських колоніальних імперій. По-друге, британська політика «відкритих дверей» у Китаї після «опіумних» воєн забезпечила Сполученим Штатам у середині століття вигоди на китайському ринку. По-третє, рівні для всіх країн правила світової торгівлі, яких домагалася Англія, були вигідними для США, чиї товари були дешевшими та якіснішими (див. таблицю).

Питома вага провідних країн у світовому промисловому виробництві, %

Країна	1860 р.	1870 р.	1880 р.	1890 р.	1900 р.	1910 р.
США	17	23	28	31	31	36
Німеччина	16	13	13	14	16	16
Велика Британія	36	32	28	22	18	14
Франція	12	10	10	8	7	6

Для останьої третини XIX ст. характерна поява нової форми організації господарювання — монополій, які стали призвідниками загострення суперечностей між державами та розв’язування воєн. Монополії виникали не тільки в розвинених індустріальних країнах, а й у країнах із середнім рівнем економічного розвитку. У США проти засилля монополій навіть було прийнято спеціальні антитрестівські закони (закон Шермана та ін.). До кінця XIX ст. панівне становище в економічному житті посіли акціонерні компанії; змінилася роль банків — вони стали потужними фінансовими центрами. Виникла фінансова олігархія.

Зріс рівень кваліфікації робітників. Поява нових галузей, упровадження у виробництво новітніх на той час технологій передбачали підвищення кваліфікації працівників. Високим рівнем кваліфікації вирізнялися німецькі, англійські та американські робітники.

Індустріальний розвиток змінив соціальну структуру суспільства, посилив розрив у рівні розвитку економіки й матеріального життя людей у різних країнах; спричинив напруженість у відносинах між державами, створив передумови визрівання міждержавних конфліктів і воєн.

Посилювалися імперіалізм та експансіонізм. Німеччина, Італія та Японія на початку століття відверто змагалися за місце під сонцем. Натомість Росія «перетравлювала» раніше загарбані території.

Сформувалися й одночасно існували різні форми державного управління: конституційна чи парламентська монархія (Велика Британія), президентська республіка (США), парламентська республіка (Франція).

На початок ХХ ст. у більшості європейських країн та на Американському континенті громадяни мали політичні свободи, влада поділялася на законодавчу, виконавчу й судову; діяли парламенти. Абсолютних монархій у Європі майже не залишилося (виняток — Росія).

• Загалом США, Велика Британія та Франція були демократичними державами, Німеччина й Австро-Угорщина наближалися до демократії, а Росія робила тільки перші кроки на шляху до неї (див. таблицю).

Країна	Монархія		Респуб ліка	Партійна система
	Абсо лютна	Консти туційна		Двопар тійна	Багато- партійна	Партії тільки утворювалися
США			•	•
Велика Британія		•		•
Німеччина		•			•
Франція			•		•
Росія	•					•
Австро- Угорщина		•				•

Важливими подіями «довгого» XIX ст. були здобуття незалежності колоніями Іспанії та Португалії в Латинській Америці. Однак з колоніалізмом не було покінчено. Більше того, до кінця століття територіальний поділ світу в основному завершився й оформилася світова колоніальна система.

У другій половині XIX ст. в Європі тривав процес оформлення національних держав.

Наприкінці століття усталилася система світового господарства. Індустріалізація зачепила всі сфери життя суспільства, вирішивши й водночас породивши чимало проблем.

Формувалися засади громадянського суспільства. В Англії та США це відбувалося шляхом поступового розвитку, натомість у Франції — через революційні потрясіння.

Починаючи з другої половини XIX ст. в Османській імперії, Японії, Китаї, Індії спостерігався болісний перехід до індустріальних, ринкових способів господарювання, що зумовило пробудження Азії.

Завдяки рішучим реформам в останній чверті ХІХ ст. (реформи Мейдзі) у Японії було створено не схожу на інші країни економічну модель, що поєднала західні ринкові підходи до економіки з японськими національними традиціями.

Синьхайська революція 1911 р. розпочала період перетворень у Китаї. В Османській імперії внаслідок революції 1908-1909 рр. було відновлено парламент і конституцію. Молодотурки розпочали реформи задля індустріалізації та демократизації країни. Водночас від Османської імперії відокремились народи її балканських провінцій, де виникли незалежні держави. Міною сповільненої дії для Османської імперії виявилося питання відносин між націями, які населяли країну.

В Індії через незадоволення населення колоніальними порядками в середині століття відбулося повстання сипаїв. Після його придушення було ліквідовано британську Ост-Індську компанію, а Індію проголошено віце-королівством.

Загалом розвиток світу на межі XIX-XX ст. мав чимало загальних для країн і народів ознак, хоча й забарвлених національним колоритом.

 

Це матеріал з підручника Всесвітня історія за 9 клас Полянський 2022