Експресіонізм — мистецький напрям перших десятиліть ХХ ст., що виник у Німеччині й поширився по інших європейських країнах. Теоретиками експресіонізму були К. Пінтус і К. Едшмід, у літературі цей напрям представляли С. Ґеорґе, Ґ. Тракль, Ф. Кафка, Б. Брехт та ін.

Напрям постав як реакція на духовну кризу початку ХХ ст., що породила, особливо після Першої світової війни, загострене переживання катастрофізму та безглуздості людського існування. Експресіонізму властиве трагічне світовідчуття, а його ідейну основу становить конфлікт людини з негуманним світом.

Експресіоністи виступали проти реалістичної правдоподібності, натомість у зовнішніх проявах життя прагнули побачити й виразити його справжню глибинну сутність. Один із теоретиків експресіонізму К. Едшмід писав: «Світ перед нами. Було б безглуздям повторювати його. Схопити його у справжній суті й відтворити — ось найвагоміше завдання мистецтва».

Представники експресіонізму основну увагу звертали на особистість, яка перебуває у кризовому стані, на межі своїх духовних і фізичних можливостей. Людина у їхніх творах почувається приреченою на страждання й безвихідь. Звідси походить максимально суб'єктивне сприйняття життя автором і героями творів.

Експресіонізм тяжів до абстрагування в зображенні дійсності. Його рисами є загострена емоційність автора й персонажів, фрагментарність оповіді, звернення до символіки та гротеску.

Першим експресіоністом в українській літературі був В. Стефаник. Риси цього напряму наявні у творах О. Турянського, М. Хвильового, М. Куліша,

І. Дніпровського, Т. Осьмачки.

Опрацьовуємо прочитане, виявляємо читацьку компетентність

1. Що позначають терміном «експресіонізм»? У якій країні він зародився?

2. Хто з українських письменників належав до експресіоністів?

Це матеріал з підручника Українська література 10 клас Борзенко, Лобусова