Василь Стефаник

(1871—1936)

Василь Семенович Стефаник народився 14 травня 1871 року в селі Русо-ві (тепер Снятинського району Івано-Франківської області) в сім'ї заможного селянина. Початкову освіту здобув у Русові, згодом навчався в Снятині, у гімназіях Коломиї та Дрогобича. У Коломиї почав писати літературні твори, а в Дрогобичі захопився громадською діяльністю.

За наполяганням батька В. Стефаник став студентом медичного факультету Ягеллонського університету в Кракові. Медицину не любив, навчався з перервами впродовж 1892—1900 років, однак лікарського фаху так і не здобув. Коли жив у Кракові, багато часу присвячував літературі. Тоді зацікавився модернізмом; був добре знайомий з лідером модерністського руху «Молода Польща» С. Пшебишевським.

У 1900 році важко переніс смерть матері. Тоді й покинув навчання. Через кілька років одружився з донькою сільського священика Ольгою Гаморак, мешкав у селі Стецеві у батьків дружини. Там займався господарюванням, провадив громадську роботу серед селян. Обирався послом (депутатом) до австрійського парламенту від Радикальної партії.

У 1910 році В. Стефаник разом із родиною перебрався до Русова. Під час Першої світової війни недовго жив у Відні. Тоді після тривалої перерви відновив літературну працю. Уряд Радянської України призначив В. Стефанику довічну пенсію. Письменник від неї відмовився, бо дізнався про влаштований комуністами голодомор.

В останні роки свого життя В. Стефаник переніс важку хворобу. Помер 7 грудня 1936 року, похований у рідному селі Русові.

Опрацьовуємо прочитане, виявляємо читацьку компетентність

У зручній для вас формі (тексту, плану, таблиці, схеми) запишіть відомості про життя письменника.

Літературна творчість

Перші літературні спроби Стефаника припали на час його коломийського побуту — тоді він писав ліричні поезії. У другій половині 90-х років підготував до друку книжку поезій у прозі, але не став публікувати через неприхильні відгуки критиків і видавців. Незважаючи на розчарування, не відмовився від літературного покликання. У чернівецькій газеті «Праця» за 1897 рік вийшли його новели «Виводили з села», «Лист», «Побожна», «У корчмі», «Стратився» та інші, що одразу принесли авторові успіх і популярність. А в 1899 році в Чернівцях була надрукована перша збірка новел В. Стефаника «Синя книжечка». Письменник по-новому осмислив тему села, розкрив людські драми і трагедії. Як відзначила О. Черненко, «у творах Стефаника винесене на поверхню все внутрішнє життя людини, з великою наполегливістю зображена уся істотність її існування». У своїх новелах автор використав покутський діалект, яким розмовляли в його рідному селі. Це забезпечило додаткові виражальні можливості, потрібні для точного розкриття селянської психології.

Заохочений схвальними відгуками читачів, у 1900 році письменник видав збірку «Камінний хрест», а ще через рік — книжку «Дорога». У 1905 році побачила світ збірка В. Стефаника «Моє слово», яка містила раніше написані твори. На той час В. Стефаник утратив інтерес до літературної роботи. Після 1901 року він майже на півтора десятиліття полишив літературну працю.

Другий період творчості В. Стефаника припав на 1916—1933 роки. Нові твори ввійшли до збірки «Земля», що побачила світ у Львові в 1926 році.

У ній письменник відобразив зміни, що сталися в житті українського селянства під час та після Першої світової війни. Як і раніше, він звертався до жанру стислої психологічної новели, у якій поєдналися гострий драматизм із ліричним освітленням подій. Після публікації своєї останньої збірки

В. Стефаник написав ще низку новел та спогади.

Опрацьовуємо прочитане, виявляємо читацьку компетентність

1. Коли В. Стефаник почав писати літературні твори?

2. У якому році вийшла перша збірка новел письменника? Яку назву вона мала?

3. Коли вийшли наступні збірки В. Стефаника?

4. Яку назву мала остання книжка його новел?

Експресіонізм у творах В. Стефаника

На творчу манеру новеліста вплинув польський модернізм. Визнаючи роль лідера групи «Молода Польща» у своєму творчому становленні, В. Стефаник писав: «Станіслав Пшебишевський — сам великий і його великі товариші навчили мене шанувати мистецтво».

У новелах В. Стефаника переважають риси експресіонізму.

Більшість творів В. Стефаника пов'язана з темою українського села. У розкритті теми він рішуче відійшов від реалістичної традиції: «Я писав тому, щоб струни душі нашого селянина так кріпко настроїти і натягнути, щоби з того вийшла велика музика Бетховена».

Важливі для реалістів соціальні чинники у В. Стефаника відсуваються на задній план. Це проникливо спостеріг І. Франко: «Ні, ті трагедії і драми,

які малює Стефаник, мають небагато спільного з економічною нуждою; се трагедії душі, конфлікти та драми, що можуть mutatis mutandis повторитися в душі кождого чоловіка, і, власне, в тім лежить їх велика сугестійна сила, їх потрясаючий вплив на душу читача».

Слова І. Франка вказують на вміння новеліста абстрагуватися від конкретних реалій у вираженні сутності людського буття.

Художні пошуки привели його до усвідомлення трагічної дисгармонії людського буття. Головною в новелах В. Стефаника є проблема негуманного світу, що по-різному виявляється в долях героїв. Письменник малював світ, у якому людина немовби приречена на страждання й забуття — хай то буде смерть, сирітство, голод, самотність, еміграція або якась інша людська драма чи трагедія.

Коментар фахівця

Василя Стефаника не можна читати, аби вбити час, аби приємно наладнувати себе до сну, аби захопити себе на якусь хвилину. Василя Стефаника бере у руки той, хто запалений бажанням пізнати світ, людину, її історію, передісторію, таємницю її душі, її радості, муки, горіння, біль, жах і торжество.

Валерій Шевчук, письменник

Опрацьовуємо прочитане, виявляємо читацьку компетентність

1. На кого рівнявся В. Стефаник у своєму літературному зростанні?

2. На що звертали увагу експресіоністи, зображуючи людину?

3. Які теми вони розкривали?

4. У чому полягає відмінність творів В. Стефаника, що розкривають тему села, від творів реалістичної традиції?

Новела «КАМІННИЙ ХРЕСТ»

Тематична основа

Новела «Камінний хрест» для В. Стефаника була важливим твором — не випадково він так само назвав цілу збірку, що вийшла в 1900 році. Автор розкрив тему еміграції, що стала для багатьох українців тяжким випробуванням, а для декого навіть і трагедією.

В останній чверті ХІХ століття серед галицького селянства трудова еміграція була масовим явищем.

У пошуках кращого життя за океаном люди полишали рідні домівки. Виїздили головним чином до США, Канади, Бразилії та Аргентини.

Усього до 1911 року зі Східної Галичини емігрувало більше ніж 300 тисяч осіб. Із рідного села В. Стефаника багато людей теж виїхало в пошуках кращої долі.

Прототипом героя новели став селянин із Русова Стефан Дідух, який разом із родиною емігрував до Канади, а перед поїздкою встановив на своєму полі камінний хрест.

В українській літературі не лише В. Стефа-ник звертався до теми еміграції. У поетичному циклі «До Бразилії» (1898) її творчо осмислив

І. Франко.

Виявляємо літературну компетентність

1. До якої збірки ввійшла новела «Камінний хрест»?

2. Яким подіям присвячений твір?

3. Хто став прототипом головного героя твору? Хто ще звертався до цієї теми?

Читаємо взірці української художньої літератури

Прочитайте повість Василя Стефаника «Камінний хрест». Звірте власні враження від твору з матеріалом, запропонованим у статтях підручника.

В електронному додатку до підручника на сайті interactive.ranok.com.ua ви знайдете повний текст твору.

Художня організація

Новела складається із семи розділів. Перший виконує роль експозиції: знайомить із життям селянина-трудівника Івана Дідуха, який усі сили віддав виснажливій хліборобській праці — крім неї нічого й не бачив («Отакий був Іван, дивний і з натурою, і з роботою»). Навіть односельців дивував своєю затятістю в роботі та ще й тим, що майже ніколи не відпочивав, лише раз на рік бував у церкві.

Зав'язка представлена в другому розділі новели: герой зібрався емігрувати, «...бо сини з жінкою наважилися до Канади». Іван продав усе, що мав, і запросив на прощальні гостини село. Це прощання з односельцями і становить «розвиток дії». У психологічному творі, яким є «Камінний хрест», основну увагу перенесено на внутрішній сюжет, а саме на напружені, драматичні переживання героя, який вимушено полишає рідну землю. А в шостому розділі

міститься кульмінація — розставання Івана і його дружини з домівкою та їхній моторошний прощальний танець. Розв'язкою виступає останній розділ новели. Дорогою із села Іван Дідух указує дружині на камінний хрест, що залишив на згадку про життя на батьківщині.

Надзвичайно важливу роль в організації твору відіграють експресивні діалоги й монологи персонажів, а також уривчасті звукові образи («В шум, гамір, і зойки, і в жалісну веселість скрипки врізувався спів Івана і старого Михайла»). Вони дозволяють повною мірою передати мінливі людські настрої в загальній картині прощання героя з односельцями та рідною домівкою.

За допомогою низки точних художніх деталей і символів авторові вдалося створити гнітюче враження від прощання, що нагадує проводи небіжчика в останню дорогу (на хресті — імена ще живих людей; «винесли обох

із хати»; «то ті, небого, в далеку могилу везу...» і под.). Увесь комплекс художніх засобів новели спрямований на вираження трагедії людини, яка втрачає зв'язок зі звичним середовищем

та глибоко переживає біль утрати й страх перед безвістю, що чекає в майбутньому: «...підемо світами і розвіємоси на старість, як лист по полі».

Образ Івана Дідуха

Іван Дідух зібрався до Канади не з власної волі. Його вмовили сини, бо вдома вони не мали майбутнього. Бракувало землі, лишалось або йти в найми, або шукати долі за океаном.

Колись Іван сам наймитував, а після десяти років військової служби придбав землю і став ґаздою, господарем. У спадок від батька дістав лише завалену хату та «горба, щонайвищого і щонайгіршого над усе сільське поле». На той горб і витратив сили: возив туди гній, орав і сіяв. Івана прозивали Переломаним, бо через застуджену на роботі спину завжди ходив зігнутий у поясі.

Автор не минув і натуралістичних деталей. Ось Іван в одній упряжі з конем: «Догори ліз кінь як по леду, а Івана як коли би хто буком по чолі тріснув, така велика жила напухала йому на чолі». У творі ціла низка таких штрихів.

Поле на горбі стало для селянина чимось набагато більшим, ніж просто місце роботи. Хрест на ненависному й водночас такому рідному для трудівника пагорбі сприймається як символ життя, згаяного в тяжкій щоденній праці, яка, попри все, надавала сенсу людському існуванню.

З особливою ясністю й гостротою герой усвідомлює свою втрату. Звертається до гостей, пригадує молоді літа, просить вибачення у дружини: «...прости ми, стара, що-м... ті коли скривдив, прости мені і перший раз, і другий раз, і третій раз».

Розгорнуті монологи Івана — це сповідь людини, яка усвідомлює, що ніколи більше не побачить ані цих людей, ані рідного села. Навіть у його тужливому співі автор відзначив характерну рису: «Ідуть слова тих співанок, як жовте осіннє листя, що ним вітер гонить по замерзлій землі, а воно раз на раз зупиняється на кожнім ярочку і дрожить подертими берегами, як перед смертю».

Граничним драматизмом перейнятий епізод прощання господарів із рідною хатою. Незвичне поєднання веселої музики, химерного танцю й голосіння створює гротесковий ефект. Він виводить поза межі буденності до світу, у якому

безвісти зникають люди, лишаються натомість лише знаки їхньої присутності — імена, викар-бувані на хресті: «Видиш, стара, наш хрестик? Там є вібито і твоє намено. Не біси, є і моє, і твоє...».

В образі українського селянина автор не лише розкрив трагедію втрати, пов'язану з еміграцією, а й виразив загальне тривожне світовідчуття початку ХХ століття. Він передав

трагізм людини, змушеної попрощатися з усталеним життям і покластися на волю неперед-бачуваних і часто небезпечних обставин.

Новела «Камінний хрест» своєю емоційною виражальною силою захопила багатьох сучасників письменника. І в подальшому вона не залишала байдужими українських читачів. У 1968 році режисер Л. Осика зняв талановиту екранізацію славетного твору В. Стефаника.

Коментар фахівця

Велич творчості Стефаника саме в тому, що він зумів створити синтезу національного первня з уселюдським, отже, поєднати любов до української людини з модерним світоглядом та з модними на той час засобами мистецького вияву. Точніше, він прищепив експресіонізм на український Ґрунт, втілив його в українську народну тематику, до того ж надихав його чаром української природи та фольклору.

О. Черненко, дослідниця української літератури

Виявляємо літературну компетентність

1. Чому Іван Дідух залишає рідне село? Куди він зібрався їхати?

2. Як до цього складалося його життя?

3. Що для нього означала хліборобська праця?

4. Чому селянин установив хрест саме на пагорбі? Що вибито на тому хресті?

5. З якими словами звернувся Іван до гостей?

6. Як односельці ставляться до Івана Дідуха?

7. Що символізує камінний хрест?

8. Який епізод твору є кульмінаційним?

Ділимося думками і враженнями

9. Які настрої навіює прощання героя з односельцями? Чому він саме так переживає свою еміграцію?

Досліджуємо самостійно

10. Розгляньте діалоги й монологи та звукові образи й визначте їхню роль у розкритті психології персонажів.

Виявляємо обізнаність у сфері культури

11. Знайдіть у мережі Інтернет фільм режисера Л. Осики «Камінний хрест», знятий на кіностудії ім. О. Довженка в 1968 р. Сценаристом фільму виступив поет Іван Драч, який поклав в основу сценарію дві новели В. Стефаника — «Камінний хрест» і «Злодій». Перегляньте фільм та порівняйте своє враження від новели і її втілення в кіномистецтві.

Виявляємо літературну, інформаційно-цифрову компетентності

12. В електронному додатку до підручника знайдіть і перегляньте відео-лекцію про новелу «Камінний хрест». Занотуйте основні тези.

Новела «НОВИНА»

Життєва основа та художня організація новели

Звертаючись до конкретних життєвих подій, В. Стефаник мав здатність помічати в них загальнолюдські драми і трагедії. Це стосується й новели «Новина», в основу якої покладено дійсний випадок, що стався в селі Трійці в голодному 1898 році. Письменник розповів цю історію в одному з листів до О. Кобилянської: після смерті дружини наймит Михайло з відчаю втопив молодшу дочку, старшу відпустив, а сам пішов здаватися до «криміналу».

Автор виніс розв'язку на початок новели.

Це є логічним, бо коли в назві заявлена «новина», то слід одразу її й подавати. Така організація погоджується з особливостями експресіонізму. Згадка про трагічну подію одразу налаштовує на відповідне сприйняття світу — як негуманного й дисгармонійного. Подавши «новину» на початку, автор побудував весь твір як оповідь із декількох епізодів, що розкривають основні, переважно психологічні мотиви вчинку центрального персонажа.

Опрацьовуємо прочитане

1. Коли й де відбулася подія, яку письменник зобразив у новелі?

2. Як звали того, хто став прототипом героя твору?

3. Чому автор подав розв'язку на початку твору?

Тема і проблематика

У новелі письменник розглянув тему нестерпних умов життя українського селянства.

Він розповів про злочин Гриця Летючого, який убив рідну дочку. Зобразивши дітовбивцю, автор, звичайно, не став на його бік, але зробив спробу глибше осмислити причину такого вчинку. Письменник не відкинув соціальних чинників, однак більшу увагу приділив саме психологічним. У його версії подій злочинний вчинок перетворився на трагедію батька, доведеного до крайньої межі щоденною боротьбою за виживання та гнітючим відчуттям безнадії.

Проблематика твору погоджується із загальною проблемою негуманного світу, у якому всім байдуже до долі конкретної людини. Відповідно важливою виступає проблема самотності

героя. Адже Гриць Летючий цілих два роки після втрати жінки боровся з обставинами та дбав про своїх дітей. При цьому в біді лишався самотнім — ніхто навіть не поцікавився його життям («Ніхто за нього не знав, як він жиє, що діє...»). Виявляється, щоб людину просто помітили, треба було зважитись на злочин («А тепер усе село про нього заговорило»).

Із проблемою самотності пов'язана ще одна — проблема розпаду родини й традиційних родинних цінностей. Можна говорити також про звернення автора до філософської проблеми втрати людиною сенсу життя. Герой твору остаточно зневірився, оскільки вже не бачив сенсу в подальшому голодному животінні ані для себе, ані для своїх доньок.

Образ Гриця Летючого

Письменник розкрив психологічні стани доведеної до відчаю людини за допомогою низки точних художніх деталей. Важливими є також монологи й діалоги. Існування селянина автор навіть не визначив як життя — «Мучився Гриць цілі два роки сам із дрібними дітьми». Не жив, а мучився. Від дітей лише й чув: «Дєдю, ми хочемо їсти».

Прозаїк не уникає незвичних порівнянь і натуралістичних деталей. Діти, які їдять хліб — «як

щенята коло голої кістки», «як вони їли сухий хліб, то здавалося, що кістки в лиці потріскають». Дивлячись на доньок, батько пережив страх, ніби йому відкрилося щось приховане: «Гриць глянув на них із лави і погадав: «Мерці», — і напудився так, що аж його піт обсипав». Здається, Гриць замість дітей, які їдять хліб, бачить (чи передбачає?) їхнє майбутнє: «Дівчата глеме-дали хліб, а він припав до землі і молився, але

щось його тягнуло все глядіти на них і гадати: «Мерці!». Очевидно, що в «психологічному» сюжеті новели цей епізод має кульмінаційне значення. Саме тоді Гриць Летючий пережив внутрішній злам — коли перед ним відкрилася вся гірка правда про безрадісне майбутнє доньок. Невдовзі після цього він і зважився на вбивство.

Тема батьківської любові набуває у В. Стефа-ника парадоксального трактування. Характерно, що після вбивства молодшої доньки батько навіть у дрібницях турбується про старшу, яка

«випросилася»: «Ґандзю, Ґандзю, а на тобі бучок, бо як ті пес надибає, та й роздере, а з бучком май безпешніше». Певно, для самого Гриця все, що відбулося, є справжньою трагедією любові й безнадії.

Про душевний стан героя більше дає знати завершальний епізод твору: Гриць збирається перебрести річку, та немов якась сила спиняє. Він молиться, глибоко переживає й страждає, бо почуває себе великим грішником, якого й вода не приймає через скоєне дітовбивство.

Читацький практикум

Прочитайте новелу. Виконайте завдання.

Новина

Новела

У селі сталася новина, що Гриць Летючий утопив у ріці свою дівчинку. Він хотів утопити і старшу, але випросилася. Відколи Грициха вмерла, то він бідував. Не міг собі дати ради з дітьми без жінки. Ніхто за нього не хотів піти заміж, бо коби-то лишень діти, але то ще й біда і нестатки. Мучився Гриць цілі два роки сам із дрібними дітьми. Ніхто за нього не знав, як він жиє, що діє, хіба найближчі сусіди. Оповідали вони, що Гриць цілу зиму майже не палив у хаті, а зимував разом із дівчатами на печі.

А тепер усе село про нього заговорило.

То прийшов він вечором додому та й застав дівчата на печі.

— Дєдю, ми хочемо їсти, — сказала старша, Гандзуня.

— То їжте мене, а що ж я дам вам їсти? Аді, є хліб, га й начинєйтеси!

Та й дав їм кусень хліба, а вони, як щенята коло голої кістки, коло того хліба заходилися.

— Начинила вас та й лишила на мою голову, бодай і земля вікінула! А чума десь ходить, бодай голову зломила, а до вас не поверне. Цеї хати і чума збояла би си!

Дівчата не слухали татової бесіди, бо таке було щоднини і щогодини, і вони привикли. Їли хліб на печі, і дивитися на них було страшно і жаль. Бог знає, як ті дрібонькі кісточки держалися вкупі? Лише четверо чорних очей, що були живі і що мали вагу. Здавалося, що ті очі важили би так, як олово, а решта

тіла, якби не очі, то полетіла би з вітром, як пір’я. Та й тепер, як вони їли сухий хліб, то здавалося, що кістки в лиці потріскають.

Гриць глянув на них із лави і погадав: «Мерці» — і напудився так, що аж його піт обсипав. Чогось йому так стало, як коли би йому хто тяжкий камінь поклав на груди. Дівчата глемедали хліб, а він припав до землі і молився, але щось його тягнуло все глядіти на них і гадати «Мерці!»

Через кілька день Гриць боявся сидіти в хаті, все ходив по сусідах, а вони казали, що він дуже журився. Почорнів, і очі запали всередину так, що майже не дивилися на світ, лиш на той камінь, що давив груди.

Одного вечора прийшов Гриць до хати, зварив дітям бараболі, посолив та й кинув на піч, аби їли. Як попоїли, то він сказав:

— Злізайте з печі та підемо десь у гості.

Дівчата злізли з печі. Гриць натягнув на них драночки, взяв меншу, Доцьку, на руки, а Гандзуню за руку та й вийшов із ними. Йшов довго лугами та став на горі. У місячнім світлі розстелилася на долині ріка, як велика струя живого срібла. Гриць здригнувся, бо блискуча ріка заморозила його, а той камінь на грудях став іще тяжчий. Задихався і ледви міг нести маленьку Доцьку.

Спускалися в долину до ріки. Гриць стре-готав зубами, аж гомін лугом розходився, і чув на грудях довгий огневий пас, що його пік у серце і в голову. Над самою рікою не міг

поволі йти, але побіг і лишив Гандзуню. Вона бігла за ним. Гриць борзенько взяв Доцьку і з усієї сили кинув у воду.

Йому стало легше, і він заговорив скоро: — Скажу панам, що не було ніякої ради: ані їсти що, ані в хаті затопити, ані віпрати,

ані голову змити, ані ніц! Я си кари приймаю, бо-м завинив, та й на шибеницу!

Коло нього стояла Гандзуня і говорила так само скоро:

— Дєдику, не топіть мене, не топіть, не топіть!

— Та як си просиш, то не буду, але тобі би ліпше, а мені однако пацити, ци за одну, ци за дві. Будеш бідити змалку, а потім підеш у мамки жидам та й знов меш бідити. Як собі хочеш.

— Не топіть мене, не топіть!..

— Ні, ні, не буду, але Доці вже ліпше буде, як тобі. То вертайси до села, а я йду мелду-ватися. Аді, оцев стежечков йди, геть, геть аж угору, а там прийдеш до першої хати, та й увійди, та й кажи, що так і так, дєдя хотіли мене утопити, але я си віпросила та й прийшла, аби-сте мене переночували. А завтра, кажи, може би, ви мене де наймили до дитини бавити. Гай, іди, бо то ніч.

І Гандзуня пішла.

— Гандзю, Гандзю, а на тобі бучок, бо як ті пес надибає, та й роздере, а з бучком май безпечніше.

Гандзя взяла бучок і пішла лугами.

Гриць закочував штани, аби перейти ріку, бо туда була дорога до міста. Вступив уже у воду по кісти та й задеревів.

— Мнєоца і сина і світого духа амінь. Очи-наш іжи єс на небесі і на землі...

Вернувся і пішов до моста.

1899

Виявляємо літературну компетентність

1. До якої теми звернувся автор? Яку подію він зобразив?

2. Як автор пояснив вчинок свого персонажа? Чи засуджує автор героя твору?

3. Яку головну проблему порушив письменник?

4. Звернувшись до тексту, простежте психологічні стани, що їх пережив герой твору.

5. Доведіть, що новелі «Новина» властиві риси експресіонізму.

Для дискусії

6. Як ви оцінюєте вчинок героя новели? Що стало причиною такого вчинку?

7. Як характеризує творчість В. Стефаника його сучасник І. Франко? Які особливості творчої манери В. Стефаника відзначає наш сучасник В. Шевчук? Що спільного в цих оцінках творчості В. Стефаника?

Виявляємо обізнаність у сфері культури

8. Розгляньте репродукції картин художників, які пов'язували свою творчість з експресіонізмом. Яке враження вони на вас справили? Яким постає світ на цих картинах?

 

Це матеріал з підручника Українська література 10 клас Борзенко, Лобусова