Шурупи найчастіше випускають із загостреним кінцем і під час укручування кінець різьби шурупа входить у деревину й розщеплює її подібно до клина.

Щоб уникнути пошкоджень виробу, для кріплення дерев’яних виробів під кожний шуруп попередньо просвердлюють отвір. Якщо застосовують м’які породи деревини або фанеру, зазвичай вибирають тонкі шурупи, для них отвори свердлять уручну. Більш щільні та тверді матеріали вимагають свердління отвору діаметром, приблизно відповідним профілю стрижня вкручуваного шурупа. Свердлом-зенківкою потрібного діаметра в один робочий прийом можна просвердлити отвір під стрижень і заглиблення для головки шурупа.

Щоб скріпити шурупом дві деталі, треба скласти ці деталі, намітити олівцем на їхній поверхні місце для шурупа й потім за міткою просвердлити отвори в обох деталях. Свердло треба брати з діаметром, приблизно вдвічі меншим за діаметр нарізної частини шурупа. Після цього іншим свердлом, діаметр якого дорівнює діаметру тіла шурупа, потрібно розсвердлити отвір у першій деталі.

Товщина й довжина шурупів залежать від того, які деталі з’єднують. Основне правило таке: ²/₃ нарізної частини шурупа, починаючи від вістря, має входити в нижню частину з’єднання.

Отвори для малих шурупів проколюють шилом, для великих — розсвердлюють (діаметр свердла має бути трохи меншим за діаметр шурупа). Підготувавшії деталі до складання, можна вкручувати шуруп.

Якщо шуруп укручується туго, рекомендовано змастити його милом, це помітно полегшить і прискорить роботу.

Якщо шуруп закрутити неправильно, то викрутити його буде неможливо. Важливим є дотримання відповідності розміру викрутки розміру шліца. З’єднання за допомогою шурупів більш міцне, ніж за допомогою цвяхів. Предмети, що зазнають впливу вологи, потрібно з’єднувати спеціальними шурупами (з нержавіючими покриттями або з нержавіючих матеріалів).

З’єднання на шурупах краще не роз’єднувати — у більшості звичайних шурупів уже після другого викручування різьба значно деформується, так що їх стає неможливо мінно захопити викруткою. Розбірні з’єднання краще виготовляти з використанням гвинтів.

Якщо шурупи «сидять» дуже міцно або якщо головка шурупа пошкоджена, шуруп можна видалити за допомогою пробійника чи долота або висвердлити (можна вдатися до нагрівання паяльником).

Шурупи великих розмірів називають «колійними», вони мають робочу довжину 170 мм і діаметр 24 мм.

Залежно від матеріалу виготовлення є шурупи зі сталі, нержавіючої сталі, деревини та пластику. Якщо шурупи використовувати для зовнішніх робіт, обов’язково потрібно покривати їх антикорозійним розчином. Найдорожчі — шурупи з бронзи. їх можна застосовувати навіть за постійного впливу води. Такий шуруп практично не піддається корозії, навіть у морському середовищі. Нержавіюча сталь теж захищена від впливу корозії. Сталеві шурупи із цинковим покриттям не потрібно використовувати для зовнішніх робіт, оскільки

вони недуже стійкі до корозії. Латунь — м’який метал і зазвичай шурупи з нього застосовують як декоративний елемент.

За типом покриття шурупи бувають фосфатні, оцинковані й оксидні. Найпопулярнішнй шуруп — оцинкований, жовтий або білий.

Для полегшення закручування шурупів використовують дрилі-шурупокрути (рис. 3.6).

Відповідність шліців шурупів бітам шуру-покрутів показано на рис. 3.7.

Для забивання шурупів із торцевою шестигранною головкою використовують спеціальну насадку — біту (рис. 3.8). Її виготовляють із високоякісної хромованадієвої сталі.

Запитання та завдання

1. Що таке шуруп?

2. Які є типи шліців шурупів?

3. Які є види головок шурупів?

4. Назвіть основні види шурупів.

5. Як виконують з’єднання за допомогою шурупів?

Це матеріал з підручника "Види з’єднань" Гуменюк, Паржницький 2021