Неореалізм — одна з течій українського модернізму. У дусі неореалізму писали Г. Косинка, В. Підмогильний, І. Сенченко, Б. Антоненко-Давидович, В. Домонтович.

В основі цієї течії лежить властива натуралізму і класичному реалізму ХІХ ст. документальна достовірність у зображенні життя, суттєво збагачена філософським і психологічним заглибленням у суспільні явища та людські характери.

У виборі тем неореалісти відійшли від народництва та побутовізму. Їм вдалося подолати обмеження класичного реалізму й запропонувати не типові, а психологічно точні індивідуальні характери героїв.

Соціальні прояви в зображенні персонажів відійшли на задній план. Не дії і вчинки, а думки, емоції й переживання стали пріоритетними. У цьому неореалізм добре погоджувався з імпресіонізмом. Часто ті самі автори використовували художні можливості обох згаданих модерністських течій.

Основні риси неореалізму:

■ збереження властивої реалізму документальної достовірності в зображенні життя;

■ відхід від соціальних тем і типових характерів;

■ посилення філософського погляду на життя (хоча б на рівні підтексту);

■ поглиблення психологізму, увага до внутрішнього світу та ірраціональних проявів людської особистості;

■ посилення ліризму в розкритті ставлення людини до світу.

Одне слово, неореалізм — це багато в чому класичний реалізм, але відчутно оновлений та збагачений рисами модернізму. У ньому традиційна реалістична основа адаптована до культурних і духовних потреб нового часу.

Неореалізм — літературна течія, що виникла завдяки оновленню класичного реалізму. їй властиві пошук людської сутності у внутрішньому світі, а не в соціальному житті, поглиблений психологізм, ліризм і філософічність.

Це матеріал з підручника Українська література 10 клас Борзенко, Лобусова