Клиновими називають рознімні з’єднання, призначені для встановлення (фіксації) деталей у потрібному положенні. Вони складаються з клина, втулки та стрижня. Клин вставляють у наскрізні прорізи стрижня та втулки як кріпильну деталь.

Залежно від призначення клинові з’єднання поділяють на силові (рис. 12.1,а) і встановлювальні (рис. 12.1, б). Клини забезпечують міцність з’єднання, фіксацію деталей у потрібному положенні й регулювання їхнього розміщення.

За способом складання розрізняють ненапружені (без попереднього натягу) і напружені (з попереднім натягом) клинові з’єднання. Ненапружені з’єднання використовують для сприйняття постійних за знаком зусиль, напружені — за знакозмінних навантажень. Попередній натяг у них створюють за допомогою заплечиків на стрижні 1 або посадкою хвостовика у втулці 2 на конус. Клин З утримується в прорізах стрижня та втулки тільки завдяки силі тертя. Для забезпечення надійного утримування клина в силових з’єднаннях його нахил має бути невеликим — 1: 100, 1: 40 або 1 : ЗО.

Перевагами клинових з’єднань є простота конструкції, зручність і простота складання та розбирання; вони забезпечують центрування з’єднуваних деталей і можливість передавати великі навантаження. Недоліки клинових з’єднань: складність обробки деталей з’єднання, послаблення з’єднуваних деталей прорізами для встановлення клина й необхідність застосовувати пристрої, що стопорять клин.

Запитання та завдання

1. Для чого призначені клинові з’єднання?

2. Які бувають клинові з’єднання за способом складання?

3. Де використовують напружені клинові з’єднання?

Це матеріал з підручника "Види з’єднань" Гуменюк, Паржницький 2021