Як інші інженерні комунікації у СІП-будинку, каналізаційні труби проводять по поверхні СІП-панелей. При цьому основну увагу треба приділяти сполученням, яких має бути якомога менше, щоб забезпечити надійність системи.

Встановлюючи каналізаційні труби у СІП-будинку, доцільно дотримуватися певних правил:

• установлення каналізаційних труб потрібно здійснювати згідно з розробленим проектом, в якому визначено нахили труб, місця для встановлення сантехніки;

• під час укладання каналізаційних трубопроводів усі труби й інші елементи системи треба міцно і надійно закріпити до поверхні СІП-панелей або іншої монтажної поверхні;

• необхідно використовувати тільки якісні матеріали, при цьому труби та з'єднувальні деталі мають бути одного виробника.

Розташування водопровідних і каналізаційних труб по стінах і перегородках погіршує зовнішній вигляд приміщень будинку. Для того щоб приховати змонтовані по стінах труби, у більшості випадків використовують системи облицювання стін гіпсокартонними плитами по металевому або дерев'яному каркасу або прикривають їх гіпсокартонними коробами. Це незначно зменшує площу приміщення, зате поліпшує звукоізоляцію і пожежну безпеку. Якщо є можливість підключення систем каналізації СІП-будинку до центральної системи, проблем з водопостачанням не виникає. У цьому випадку необхідно провести труби випуску до центральної каналізації і підключити до неї будинок згідно з проектом. Труби всередині будинку можна прокладати під підлогою або в конструкції підлоги, якщо це можливо.

Якщо до центральної каналізаційної системи підключення не можливе, треба побудувати автономну систему каналізації на земельній ділянці будинку.

Існує кілька варіантів каналізаційноїсистеми. їх можна поділити на дві групи:

• накопичувальні споруди — вигрібні ями і герметичні баки для стоків, вода в яких не проходить процедуру очищення;

• очисні споруди — різноманітні септики, які певним чином очищають стоки до їхнього потрапляння у ґрунт.

Накопичувальні системи прості у встановленні, проте мають низку суттєвих недоліків. Залежно від конструкції вони потребують постійного, доволі

частого обслуговування асенізаційною машиною, купівлі фекальних або дренажних насосів. Найпростіші варіанти накопичувачів без герметичної кришки забруднюють верхній шар ґрунту і розповсюджують неприємні запахи у великому радіусі.

Рис. 13.2. Вигрібна яма

Очисні системи у вигляді септиків позбавлені цих недоліків, проте фінансові втрати на їхнє встановлення більш значні. До накопичувальних місткостей належать вигрібна яма і герметичний бак.

Вигрібна яма (рис. 13.2) — найпростіший і мінімально ефективний варіант. Це відкритий котлован невеликої глибини, у якому накопичують побутові та фекальні маси.

Цей варіант каналізації має низку недоліків — жорстке обмеження витрат води мешканцями будинку, забруднення ґрунту земельної ділянки, розповсюдження неприємних запахів, неможливість використання колодязя на воду, необхідність регулярного очищення. Вигрібні ями переважно використовують на дачах під час тимчасового перебування в них дачників переважно у теплу пору року.

Герметичний бак (рис. 13.3) — більш сучасний варіант каналізаційної споруди.

Завдяки герметизації корпусу з поліетилену, поліпропілену або склопластику витоки рідини і газів зведено до нуля, що оберігає ґрунт від забруднення небезпечними для довкілля стоками. Його недоліки — необхідність економії води у будинку і потреба у регулярному очищенні. Перевагами можна вважати можливість підібрати бак потрібної місткості, а також розташування споруди під землею. Стоки з герметичного бака не можна зливати у ґрунт або зливні канави.

Рис. 13.3. Герметичний бак

Рис. 13.4. Однокамерний септик

Однокамерний септик (рис. 13.4) — доволі проста і відносно дешева споруда у вигляді бака, до якого приєднують стічну трубу, яка виходить із будинку.

Закопаний у ґрунт септик не пропускає кисень до себе. Під дією анаеробних бактерій у побутових і фекальних масах, що накопичуються у септику, починається бродіння і осідання.

Суттєвим недоліком однокамерного септика є генерація великого об'єму метану і сірководню у процесі бродіння, через що навіть при наявності вентиляційного каналу вони можуть потрапити у будинок по стічній трубі.

Двокамерний септик (рис. 13.5) більш сучасний і технологічний варіант однокамерного.

Після потрапляння у перший бак, де важкі фракції осідають на дно, вони поступово загнивають і вимиваються під дією руху води у другий бак по з'єднувальній трубі, де осідає легка завись. Другий бак забезпечує очищення стоків до рівня 55-60%. Проте щоб очистити стоки краще, трохи нижче другого бака можна розмістити третій бак і потім скинути їх у ґрунт або через трубу на поле фільтрації.

Септик-аеротенк — це більш складний пристрій, який має активні частини, що працюють від електричної енергії.

Цей варіант септика дає високоефективне очищення стічних вод. Усередині конструкція має 5-6 секцій, в кожній з яких відбувається очищення води. В одній з місткостей є біологічно активний мул з анаеробними бактеріями. Ці мікроорганізми набагато швидше перероблять стоки, але їм потрібне постійне підживлення киснем, для чого у систему вбудовано аератор, в який компресором нагнітають повітря.

Рис. 13.5. Двокамерний септик з третім баком

Він також виконує

функцію аероліфта, який підіймає маси мулу з дна місткості і перемішує з новими стоками.

Рис. 13.6. Септик аеротенк

При переливі між баками вода все більше освітлюється. Крім того, конструкція аеротенка передбачає наявність відстійника-жироловки для збору густих субстанцій, крупного піску і жирів. Очищену у такий спосіб воду можна використовувати для технічних цілей або зливати у ґрунт.

Септик з біофільтром (рис. 13.7) призначено для біологічного очищення стоків з допомогою анаеробних бактерій.

Принцип роботи системи біологічного очищення:

• Усередині місткість розділено на 2 або 3 секції одна в одній або поруч одна з одною, як показано на рис. 13.7. Усі вони з'єднані переливами.

• Перша секція призначена для збору основної маси відходів твердого типу. Стоки з будинку течуть в неї.

• У другій місткості встановлено колбу з нерозчинним заповнювачем (засипкою). Це може бути керамзит, каміння, полімерні нитки, кокс, пінопласт тощо. Засипка є основним місцем бактерій, яких запускають усередину.

• При перетіканні вода контактує з бактеріями, які активно розмножуються і переробляють відходи людської життєдіяльності.

• Далі вода тече по системі вже очищеною.

Анаеробні бактерії не потребують кисню, вони дуже життєздатні, але їм потрібне постійне підживлення.Томуякщозалишити септикбез роботи надовго, бактерії можуть загинути.

Рис. 13.7. Трикамерний енерго-незалежний септик біологічного очищення

Рис. 13.8. Система очищення зі встановленим септиком із біофільтром

Септики біологічного очищення зручні тим, що нову порцію бактерій можна запустити через каналізацію. Вони самостійно знайдуть заповнювач, у якому і залишаться.

Септик з біофільтром є найкращим вибором для організації каналізації у СІП-будинку протягом тривалого часу (рис. 13.8). Він має: високий ступінь очищення стоків, нейтральний запах; просту і зрозумілу технологію монтажу конструкції та здатність тривалої роботи в автономному режимі.

Контрольні запитання і завдання

7. Як прокладають каналізаційні труби у СІП-будинках?

2. Яких правил треба дотримуватися при прокладанні каналізаційних труб?

3. Як можна приховати водопровідні й каналізаційні труби у СІП-будинку?

4. Як відводять неприємні запахи від каналізації?

5. У якому випадку влаштовують автономну каналізацію СІП-будинку?

6. Які види септиків використовують для автономної каналізації?

7. Для чого призначені вигрібна яма і герметичний бак?

8. Що таке однокамерний і двокамерний септики?

9. Що таке септик-аеротенк?

10. Який септик використовують для біологічного очищення стоків за допомогою анаеробних бактерій?

7 7. Що таке септик з біофільтром? Які він має переваги?

 

Це матеріал з підручника "Будівництво малоповерхових швидкоспоруджуваних, енергозберігаючих житлових будинків із СІП-панелей" Ципріанович 2021