З теорії кольорів

Відомо, що людина володіє дивовижними якостями зору. Він надає понад 90 % усієї інформації про зовнішній світ. У свідомості людини відфільтровується найбільш важлива частина інформації.

Особливістю зору людини є його спроможність добре розрізняти кольори. Людське око бачить майже триста різних відтінків білого, сірого та чорного, десятки тисяч різноманітних колірних сполучень. Установлено, що максимально розрізняти кольори можна в денний час — приблизно між 13-ю та 15-ю годинами; мінімально вночі — приблизно з 23-ї до 3-ї години.

Колір — це одна з властивостей об’єктивно існуючого матеріального світу, що сприймається як усвідомлене зорове відчуття.

Колір діє на організм людини, викликає певні фізіологічні реакції та впливає на його роботу в цілому й на життєдіяльність окремих органів:

• спричиняє різні емоційні реакції;

• сприймається асоціативно;

• є засобом символізації;

• є важливим аспектом спілкування людей.

Кожна річ і кожний предмет мають певний колір.

Колір — невід’ємна складова форми одягу, виразність якої залежить від того, у якій кольоровій гамі його зроблено. Колір є важливим елементом та одночасно засобом створення композиції одягу.

Кожному кольору відповідає характерна тільки для нього довжина світлової хвилі.

Питання впорядкування кольорів здавна привертало увагу різних спеціалістів, які створювали положення теорії кольорів і практичні напрацювання.

Колориметрія систематизує знання про кольори, визначає закони їхньої взаємодії, протиставлення різних відтінків, здатність нейтралізувати один одного.

Відомо, що під час розкладання променя сонячного світла за допомогою трьохгранної призми утворюється різнокольорова смуга — спектр. На одному його кінці добре видно червоний колір, а на іншому — фіолетовий. Між ними знаходяться проміжні кольори: жовтогарячий, жовтий, зелений, блакитний, синій (мал. 4.1).

Усю різноманітність кольорів поділяють на дві групи — хроматичні й ахроматичні кольори.

Білі, сірі, чорні кольори називають ахроматичними (некольоровими).

В ахроматичній шкалі налічують майже 600 перехідних кольорів — від світ

лого (білого) до темного (чорного) (мал. 4.2), причому кількість цих кольорів залежить від гостроти зору людини, а також від кількості світла, що падає. Вони відрізняються тільки світлістю.

Хроматичні кольори відрізняються один від одного трьома характеристиками: колірним тоном, світлістю та насиченістю.

Колірний тон (колірність) — назва, основна характеристика, властивості кольору, завдяки яким один колір відрізняється від іншого (мал. 43). Наприклад, один колір називають зеленим, інший — червоним або синім. Змішуючи кольори спектра, можна отримати багато колірних тонів і відтінків.

Мал. 4.3. Колірний тон хроматичного кольору

Колірних тонів набагато більше, ніж назв для них. Так, про кольори, що розташовані між жовтим і червоним, часто говорять жовтогарячі (помаранчеві), ніби в них один колірний тон. Але кожний із цих кольорів характеризується довжиною світлової хвилі, тому має свій колірний тон. Можна сказати, що жовтогарячий, у якому більше червоного, — червоно-жовтогарячий, а жовтогарячий, у якому більше жовтого, — жовто-жовтогарячий.

Поширена інша назва цієї характеристики — колірний відтінок, щоб не було плутанини з назвою тону — світлість кольорів.

Відтінок — невелика різниця в кольорі та світлості між двома спорідненими тонами.

Світлість — визначає різницю всередині одного й того ж монохромного кольору, викликану наявністю в спектральному кольорі тієї чи іншої кількості чорного або білого пігменту. Більша кількість білого кольору зменшує насиченість і набуває світлості. А більша кількість чорного кольору зменшує насиченість і світлість. Наприклад: блакитний — не розведений синій; сірий — розведений чорний; рожевий — розведений червоний.

Насиченість — ступінь різниці хроматичного кольору й рівного йому за світлістю ахроматичного, інтенсивність кольору.

Спектральні кольори насичені. Змішані й ахроматичні кольори не мають насиченості, їх характеризують за допомогою світлості. Насичені кольори, споріднені в колірному відношенні, не сполучаються один з одним.

Кольори, які мають одну назву, але різну світлість і насиченість, називають монохромними.

Інтенсивність кольору змінюється в результаті додавання ахроматичних або додаткових кольорів: для забарвлення темнішого тону додають чорний або темно-сірий, а для забарвлення світлішого — білий або світло-сірий кольори.

Два кольори можуть бути однаковими за назвою (наприклад, обидва червоні) і світлістю (жодний із них не темніший, не світліший), але розрізнятися за інтенсивністю: один може бути яскраво-червоним, другий — сірувато-червоним.

Із семи кольорів сонячного спектра три є домінуючими, їх неможливо отримати шляхом змішування будь-яких інших кольорів (мал. 4.4). Це основні, або так звані первинні, кольори: • синій; • червоний; • жовтий.

Шляхом змішування в рівних кількостях двох первинних кольорів отримують вторинні кольори (мал. 4.5):

• синій + жовтий = зелений;

• жовтий + червоний = жовтогарячий, або помаранчевий, оранжевий;

• червоний + синій = фіолетовий.

Додаючи вторинний колір до одного з трьох первинних кольорів, отримують нові кольори — третинні.

Змішуючи первинні кольори з вторинними, утворюють відтінки, які розширюють діапазон тонів, забезпечують можливість отримання будь-якого кольору.

Виокремлюють також четвертні кольори, до яких належать різні комбінації, уключаючи всю видиму кольорову гаму.

Змішування хроматичних кольорів та отримання нових кольорів (чи ахроматичного кольору) засновані на певних закономірностях, сформульованих у закони.

Перший закон установлює, що для кожного хроматичного кольору можна знайти інший хроматичний, який підчас змішування у визначеній пропорції з першим кольором дає ахроматичний колір.

Такі два хроматичні кольори називають контрастними, протилежними або додатковими: червоні та блакитно-зелені, жовтогарячі та блакитні,

жовті й сині, жовто-зелені та фіолетові, зелені й пурпурні. У колірному колі додаткові кольори знаходяться на кінцях одного діаметра.

Другий закон установлює, що змішування двох недоповнюючих хроматичних кольорів різних колірних тонів завжди дає новий колірний тон, що розміщений між тонами кольорів, які змішують. Наприклад, змішуючи червоний і жовтий, отримують жовтогарячий; змішуючи червоний та синій, отримують фіолетовий.

Третій закон установлює, що результат змішування залежить від характеристик кольорів, що змішують, а не від спектрального складу тих світлових потоків, якими ці кольори викликані. Наприклад: можна замінити колір спектрального жовтогарячого сумішшю червоного та жовтого.

Співвідношення кольорів зображають у вигляді колірного (хроматичного) кола, зірки кольорів або діаграми (мал. 4.6).

Колірне коло може складатися з різної кількості кольорів: 6, 8, 12, 24, 32 і більше. Усе залежить від того, скільки потрібно виокремити пар, протилежних відносно до центра кола кольорів, які створюють різкі або поступові переходи від одного колірного тону до іншого.

Основною особливістю будь-якого колірного кола є здатність протилежних відносно до центру кола кольорів при їхньому змішуванні створювати ахроматичний колір.

Протилежні кольори під час змішування в рівних кількостях взаємно нейтралізують свою колірність (хроматизм). Наприклад, промені жовтого та синього кольору, спрямовані на екран, при певному співвідношенні їхньої інтенсивності створюють білий або сірий колір.

Первинні кольори нейтралізуються вторинними: зелений нейтралізує червоний, блакитний — жовтогарячий, жовтий нейтралізує фіолетовий.

Нейтралізуються протилежні третинні кольори: жовто-жовтогарячий нейтралізує синьо-фіолетовий, жовто-зелений — фіолетово-червоний тощо.

Протилежні (додаткові) кольори взаємодоповнюють один одного за принципом спорідненості або контрасту.

За сполученням кольорів визначають три групи: споріднені, споріднено-контрастні та контрастні кольори.

Споріднені — знаходяться в одній чверті хроматичного кола, мають хоча б один спільний колір, наприклад жовтий, жовто-черво-н и й, жовту вато-червон и й.

Споріднено-контрастні — розміщені у двох сусідніх чвертях і мають спільні один основний та два інших взаємодоповнюючих кольори, це жовто-червоні та червоно-сині, червоно-сині та синьо-зелені, синьо-зелені та зелено-жовті, зелено-жовті та жовто-червоні.

Контрастні — кольори з протилежних чвертей, тобто жовто-червоні та синьо-зелені, жовто-зелені та синьо-червоні (мал. 4.7).

Ілюзії кольору

Властивості к.ольору та колірних поєднань викликають цілий комплекс ілюзій, які використовують у моделюванні одягу.

Один і той же колір може сприйматися зовсім по-різному залежно від того, на тлі якого кольору його розмістити.

Розташовані поруч протилежні кольори впливають на загальну картину колірного сприйняття. Колір може змінюватися внаслідок сусідства його з іншими кольорами. Це явище називають колірним (хроматичним) контрастом.

Дія контрасту може бути сприйнята як на всій поверхні предмета, так і на окремій її частині. Більш помітно змінюється колір того предмета, площа якого менша (мал. 4.8).

Невеликий квадрат сірого кольору на великому аркуші червоного кольору виглядає зеленувато-сірим, на аркуші синього кольору — жовтувато-сірим, на аркуші зеленого кольору — червонувато-сірим, на жовтогарячому аркуші — синювато-сірим.

Зміна кольору предмета залежить і від світлості фону: на темному фоні колір предмета здається світлішим, а на світлому фоні — темнішим. Це так званий світлотний контраст (мал. 4.9).

Невеликий квадрат сірого кольору на аркуші чорного паперу буде здаватися світлішим, ніж на білому папері. Білі предмети на темному тлі здаються більшими.

Отже, загальні положення світлового та колірного контрастів полягають у поданих закономірностях.

1. На світлому тлі будь-який більш темний колір стає іце темнішим, а на темному тлі світлий колір світлішає.

2. Якщо ахроматичний колір оточений хроматичним тлом, то він змінюється до додаткового кольору, до кольору тла.

3. Усякий колір, знаходячись на тлі однакового з ним колірного тону, але більшої насиченості, стає менш насиченим (наприклад, яскраво жовтий на тлі жовтогарячого тону стає блідим).

4. Усякий колір, знаходячись на тлі свого додаткового кольору, стає більш насиченим (наприклад, жовтий на тлі яскраво-синього кольору стає більш насиченим).

5. Ефект хроматичного контрасту найбільш сильний тоді, коли відсутній контраст яскравості, тобто коли тло та колір, що знаходиться на ньому, однакові за світлістю (найбільш яскравим контраст червоного та зеленого виявляється при однаковому ступені світлості).

6. Що сильніший контраст кольорів, то менша площа колірної плями порівняно з площею тла (наприклад, невелика чорна пляма на білому тлі виглядає більш контрастно, ніж велике чорне поле, що поєднується з білим).

Властивості колірного та світлого контрастів важливі тоді, коли необхідно підкреслити форму виробу та його окремі деталі. Якщо у виробі застосовують протилежні кольори, для запобігання колірному контрасту використовують певні конструкторські прийоми, наприклад оздоблення за контурами деталей нейтрального, частіше чорного, кольору.

Колірне коло можна розділити на дві частини. До однієї з них належать червоні, жовтогарячі, жовті, жовто-зелені кольори, які називають теплими. До кожного з них належить жовтий колір. Теплі кольори виникають, коли уявляєш колір вогню, сонця, літа — щось гаряче, яскраве, дуже жваве.

До другої частини кольорового кола належать кольори блакитно-зелені, блакитні, сині, синьо-фіолетові, їх називають холодними. У кожному з них є синій колір. Ці кольори асоціюють із водою, льодом, металом, зимою.

Теплі кольори зорово збільшують поверхню предмета (мал. 4.10), а холодні зменшують (мал. 4.11).

Усі темні кольори порівняно зі світлими називають важкими, а світлі — легкими. Цей ефект найбільше відчувається, коли важкі кольори розмістити над легкими.

Існують такі властивості кольору, як помітність, виступання кольору чи його віддаленість.

Помітність — це здатність кольору залучати й утримувати увагу людини, ілюзорно наближати об’єкт сприйняття, створювати ілюзію опуклості окремих елементів форми.

Серед просторових властивостей кольорів є здатність викликати відчуття зорового віддалення та наближення колірних поверхонь у просторі. Так, світлі ахроматичні кольори, як правило, сприяють виявленню форми предмета, чорний колір — дає нечітку світлотінь і неправильне відчуття форми.

Здатність наближати забарвлену поверхню до людини найбільша в теплих і світлих кольорів: жовтого, жовтогарячого, червоного.

Найбільшу здатність віддаляти колірну поверхню мають холодні та темні кольори: синій, фіолетовий, голубувато-зелений. Наприклад, жовтий колір зорово наближує поверхню до людини й розширює її; фіолетовий та блакитний, навпаки, віддаляють поверхню від людини й зорово зменшують її.

Теплі кольори називають виступаючими, холодні — відступаючими.

Зорове сприйняття кольору визначають освітленістю навколишнього середовища.

У денному розсіяному світлі насиченими виглядають сині, лілові, синьо-зелені кольори, а чорні й темно-коричневі втрачають виразність та яскравість.

У сонячному світлі майже всі кольори вибілюються, набувають жовтуватості.

Удень більш світлими здаються жовті, жовто-зелені кольори, а в сутінках — голубий колір. Коли починає сутеніти першими зникають червоні кольори, вони ж пізніше за інші проявляються на світанку.

За штучного освітлення сприйняття кольору теж змінюється залежно від того, які лампи застосовують.

За жовтуватості електричного освітлення кольори набувають жовтуватого відтінку, тьмяності або, навпаки, яскравості. Наприклад: усі червоні кольори стають насиченими, глибокими; жовтогарячі — яскраво-золотавими; жовті світлішають; зелені теплі яскравішають, а зелені холодні темнішають; темно-сині стають майже чорними.

Ілюзії кольорів можуть оптично підсилюватися поділом забарвленої площини.

Два рівних квадрати — чорний та білий — здаються різними за площею, якщо їх розділити однією вертикальною чи однією горизонтальною лініями. Перший квадрат здаватиметься більш витягнутим, а другий — ширшим. Але якщо збільшити кількість ліній для розділення та зменшити відстань між ними, то зорова ілюзія щодо квадратів зміниться на протилежну.

 

 

Це матеріал з підручника "Практичне ескізування одягу" Горбатюк 2021