1. Набивання

Якщо фарбу наносять на поверхню тканини: друкують, набивають на тканину або готовий виріб за допомогою матриць різного орнаменту, то такий розпис називають набиванням (принтом) (мал. 7.45). Цей спосіб декорування застосовують у форменому, спеціальному, спортивному, дитячому та молодіжному одязі.

Малюнки друкують за допомогою різних способів: в одних випадках на полотно наносять тільки візерунок, в інших — набивають фон, на якому орнамент залишається нефарбованим (мал. 7.46, а). Найпростіша техніка ручного набивання — це відбиток малюнка з дерев’яної дошки на тканину (мал. 7.46, б). На дошці малюнок (гравюру) вирізають або набивають з окремих металевих форм. Вирізаний малюнок — це випуклий орнамент із гладкою поверхнею — своєрідною матрицею.

Візерунок може бути нанесеним також за допомогою трафаретів. Сучасне обладнання та нові технології дають змогу' широко застосовувати набивання для декорування виробів.

2. Тиснення, перфорація, плетені косички

Видавлювання візерунків на м’якій поверхні матеріалу як вид декору використовують частіше для оформлення виробів зі шкіри (мал. 7.47, с. 108).

Прорізування невеликих отворів різної форми, що створюють ажурний орнамент, використовують у моделях зі шкіри та на тканинах як самостійно,

так і з іншими прийомами художнього оформлення — вишивкою, розшиванням камінням, бісером (мал. 7.48).

Плетення косичок і прикрашання ними виробів притаманні національним костюмам багатьох народів. їх застосовують у сучасному верхньому та легкому одязі різних стилів. Косички використовують як оздоблення, а також як пояси, бретельки, шльовки. їх виконують із пряжі, шкіряних смужок, тканини, шнурів, мотузок.

Існують різні види плетення (мал. 7.49).

3. Просмикування, обплетення

Просмикування застосовують на шкіряних виробах або тканинах, зрізи яких не обсипаються. На площині деталі виконують рівні прорізи, розміщуючи їх із певним ритмом або за конкретною схемою. Через отвори просмикують атласні, нейлонові стрічки або шкіряні смужки (мал. 7.50).

Обплетенням можна досягти оригінального або суто функціонального ефекту. Як технологічну операцію його можна умовно поділити на дві групи — таке, що скріплює деталі в одній площині, а також кутове, яким закріплюють краї деталі виробу в кут. Перед обплетенням по всій довжині передбаченого шва прорізують отвори за допомогою спеціального пристрою (просікача).

З’єднувальним матеріалом в обплетенні є різноманітні шнури — капронові плетені, шовкові кручені, бавовняні та шкіряні смужки (мал. 7.51). Можна комбінувати шнури різного кольору, застосовувати контрастні або пофарбовані «тон у тон».

Для вечірнього чи урочистого одягу використовують золоті або сріблясті шнури, нитки з нанизаним бісером, дрібними перлами.

Обплетення по рівній площині виконують за типом швів «устик» і «накладний». Обплетення «устик» можна використовувати в будь-якому візерунку на зразок шнурування взуття.

Кутовим обплетенням прикрашають краї виробу або окремі деталі — манжети, коміри, планки-застібки.

Поєднуючи техніки просмикування та обплетення, на деталях відтворюють візерунчасті смужки, ланцюжки та фігурні елементи. Цю техніку можна виконувати з однієї або двох стрічок чи тасьми.

Це матеріал з підручника "Практичне ескізування одягу" Горбатюк 2021