Традиційними ескізними техніками в художньому проектуванні костюма є акварель, гуаш, акрил, за допомогою яких ескізи виконують у кольорі; олівець, туш, лайнер — якщо йдеться про чорно-білий варіант.

Змішана (комбінована) техніка — це сполучення в зображенні різних графічних засобів, наприклад: акварель, лайнер, комп’ютер, ксерокс.

Кожна із цих технік забезпечує певний ілюзорний ефект передайня фактури матеріалів моделі одягу, яку зображують, має характерні особливості.

1. Робота з простим олівцем

Під час роботи з простим олівцем необхідно напрацювати певні навички. Насамперед потрібно правильно тримати олівець залежно від його м’якості та ліній, які треба провести. Якщо проводять тонкі й короткі штрихи, олівець

тримають трьома пальцями, як під час письма; для зображення довгих ліній чи тушування олівець тримають усією кистю руки.

Розглянемо прийоми малювання олівцем.

Пряма лінія. Для того щоб провести пряму лінію, на основу наносять дві опорні (контрольні) точки, з’єднуючи їх. Найважливішими напрямками вважають вертикальний і горизонтальний. Кожну нанесену лінію зіставляють із цими двома.

Важливо навчитися проводити довгу пряму на аркуші паперу, не відриваючи руки від нього.

Паралельні прямі. Проводять першу лінію, визначаючи, на якій відстані від неї має бути наступна. Цю відстань на папері позначають точками, проводять через них пряму лінію на око. Неабияку роль у цьому відіграє наявність у майстра окоміру.

Точку на малюнку застосовують для зображення світлотіні, лінійної надбудови форми як опори. Точку створюють дотиком вістря олівця або визначають методом перетину двох штрихів чи ліній, якщо точка опорна.

Перпендикулярні лінії. Дві ключові лінії — вертикальна й горизонтальна, перетинаючись, утворюють різні кути. Кут 90° називають прямим. Отже, перпендикулярні лінії — це ті, що перетинаються під прямим кутом. Щоб до горизонтальної прямої лінії провести перпендикулярну, на певній відстані від неї визначають точку, через яку проводять вертикальну пряму лінію під прямим кутом.

Криві лінії. Вони можуть бути відкритими й замкненими. Ці лінії передають на малюнку заокругленість контурів. Щоб грамотно відтворити плавність кривої лінії, визначають кілька опорних точок, що відповідають її формі. Через них проводять короткі дуги, які потім з’єднують тонкими штрихами.

Використання технік олівця в ескізуванні. Щоб не допустити помилок у роботі над ескізом, спочатку створюють контур майбутнього малюнка за допомогою звичайного графічного олівця.

Лінію, яка визначає межі форми та навколишнього простору, силует моделі одягу, називають контуром. Для ескізування — це комбінована складна лінія, створена з фрагментів прямих і кривих ліній за допомогою допоміжних ліній та штрихів.

2. Робота з пером

Коли йдеться про малювання пером, мають на увазі не тільки техніки з використанням туші, чорнил і ручок із пером, а й різноманітні сучасні інструменти: лайнери, маркери, ролери, маркери-пензлі. Перо замінили на кульку, а чорнило — на пастоподібну гелеву суміш, створивши кулькову ручку. З того часу технології малювання вдосконалюють, але нові можливості не означають, що давні техніки вилучено з арсеналу дизайнерів.

Досягати різноманітних графічних ефектів дають змогу певні прийоми роботи із цими інструментами. Як і в роботі олівцем, це — штрихування.

Залежно від типу штрихування можна отримати стилізовані плоскі зображення або передавати об’єм і фактуру матеріалу.

Наступний прийом — точковість, нанесення точок, якими створюють точкові тони, світліші чи темніші.

У роботі з пером практикують рівність і різкість ліній та вигинів, малювання двох і більше паралельних ліній.

Щоб створити єдиний тон, лінії проводять одну за одною рівно й чітко, вони мають бути однакової товщини, однаково віддаленими одна від одної, щоб проміжки між ними (білий папір основи) були теж однакової ширини.

3. Графіка гелевою ручкою

Графіка гелевою ручкою має певні переваги: зображення виходить чітким і насиченим. Працюючи з нею, необхідно контролювати натиск. Щоб отримати безперервну тонку лінію, використовують прямий натиск, ручку ставлять перпендикулярно до паперу, проводять пряму лінію. Цей прийом використовують для наведення контурів.

Можна виконати малюнок, отримуючи неяскраві штрихи, для цього ручку натискають під кутом. У такий спосіб посилюють і поглиблюють тіньову ділянку в ескізі.

Лінії, які наносять гелевою ручкою, переважно мають однакову товщину, це залежить від діаметра стержня. Щоб проводити лінії різної товщини, застосовують ручки з різним діаметром.

Засоби художньої виразності в графіці (ескізі) — це точка, лінія, штрих, пляма, контраст фону й зображення.

За допомогою цих різноманітних засобів одному й тому ж зображенню надають різний характер і настрій. Наприклад, штучним квітам як елементу костюма малюнок точкою надасть певної незавершеності, м’якості, прозорості; штрихом — динамічності; лінією — створить відчуття активності, «оживання»; плямою — заповнить зображення, приглушить дрібні деталі.

Точка — це найдрібніший з усіх образотворчих засобів. Виконання малюнка точкою або пунктиром займає немало часу й зусиль, але надає значні можливості для передання об’ємності. Точка добре спрацьовує у великій групі інших точок, що заповнюють площину аркуша. Точки використовують різного розміру, що дає змогу створити ілюзійні ефекти.

Штрих завдяки різноманітності типів допомагає зробити виразнішими тон і фактуру малюнка. Штриховий малюнок вважають більш емоційним за точковий.

Лінія — найпростіший прийом у графіці, який має кілька функцій: обмежує форму, визначає її характер, рух і пропорції. Лінію зображають на площині в одному напрямку, наприклад у довжину. Лінія може бути довгою, короткою, безкінечною, а також мати різні характеристики — бути прямою, кривою, хвилястою, зигзагоподібною, м ’якою, тонкою тощо.

Пляма (або тон) разом із лінією відіграє важливу роль, але, на відміну від лінії та точки, заповнює більшу частину графічної поверхні. Пляма може бути однаковою за насиченістю, світлом, колірним фоном на всій площині малюнка, а може на різних ділянках мати різні характеристики колірного зображення. Плями, з яких складається зображення, бувають темними на світлому фоні й навпаки. Пляма та фон можуть відрізнятися і колірним тоном. Кожна форма має специфічні композиційно-художні властивості. Наприклад: «заливка» утворює рівну тонову поверхню, «відливка» характеризується плавним переходом від темного тону до світлого чи навпаки, а «роз-ливка» — м’якими потьоками.

4. Акварель

Акварель — це один із видів техніки живопису фарбами, що розводять водою; фарби, якими виконують твір.

Акварель знаходиться на межі між графікою та живописом. Застосовуючи різні прийоми акварельних технік, досягають з’єднання легкого прозорого шару фарби з малюнком олівцем чи пером. Робота з аквареллю на сухому папері з насиченням контурного малюнка пензликом і використанням тіней відповідає так званій італійській техніці. Живописний твір на сирому папері за англійською технікою дає змогу досягти глибини зображення, відчуття сонячного світла та повітряної перспективи.

У створенні ескізів костюма використовують італійську акварельну техніку. Розчин акварельної фарби наносять на основу, переважно папір чи білий картон, тонким шаром. Застосовують нанесення одного або кількох шарів після висихання попереднього.

Перевагами акварелі є передусім швидке висихання фарб (3-5 хв), а також те, що виконавець має повний контроль над прозорістю фарби.

Один і той же колір за ступенем прозорості фарби змінюється залежно від співвідношення води та фарби (мал. 9.7).

Для напрацювання навички змішування та отримання потрібного ступеня прозорості експериментують, намочивши пензлик почергово у воду та фарбу. Працюють із палітрою та кюветом для змішування.

Під час роботи з аквареллю враховують, що після висихання насиченість кольору знижується на третину. Працюючи з акварельними фарбами, обирають кольори більш насичені за бажані.

Для видалення зайвої вологи та фарби проводять пензлем по згорнутому паперовому рушнику. Цей спосіб використовують для видалення зайвої вологи або фарби з малюнка.

Градієнт — рівномірний перехід від темного тону до світлого (мал. 9.8).

На аркуші малюють квадрат або прямокутник. Фарбу на пензлик набирають темнішого кольору, починаючи з лівого верхнього кута, плавно проводять смугу до правого верхнього кута.

Пензлик промочують губкою або паперовим рушником, потім набирають більш світлий колір. Наступну лінію ведуть так, щоб вона накладалася на попередню.

Пензлик промивають, промочують губкою або паперовим рушником, набирають фарбу світлішого кольору, проводять смугу.

Пензлик промивають, мокрим пензликом набирають ще світліший колір, проводять смугу. Якщо смуга нерівна або перервалася, лінію повторюють.

Ретельно промивають пензлик і починають проводити смугу чистою водою.

Сухим пензлем збирають валик фарби знизу «заливки».

5. Створення структури

Техніка сухого пензля

Це універсальна й креативна техніка, що дає можливість нанести на папір більше пігменту, ніж води.

Фарбу набирають на пензель, промочують його паперовим рушником. Злегка проводять пензлем по поверхні паперу, використовуючи тільки бічний бік щетини. Для того щоб посилити контрастність, просушують малюнок і повторюють процес нанесення фарби (мал, 9.9).

Для досягнення найкращих результатів використовують якісний круглий пензель із маленьким кінчиком, за допомогою якого можна провести лінію, ледь доторкнувшись до поверхні паперу.

Техніка по-сирому

Це ще одна універсальна й популярна техніка, за якої фарбу наносять на зволожену поверхню. Цю техніку застосовують для створення ефекту м’якого розмитого фону.

На поверхню наносять чисту воду, яку зафарбовують. Коли блиск води зникне, починають її зафарбовувати. Поверх фарби можна додати воду, щоб підсилити ефект.

Для досягнення хороших результатів застосовують однотонні кольори. Перш ніж нанести новий колір,чекають, коли зникне вологий блиск попереднього кольору. Якщо поверхня буде занадто вологою, кольори не створять бажаного ефекту.

Якщо фарби наносять на вологу поверхню, кольори будуть світлішими. Перед використанням фарби перевіряють її тон на невеликих шматочках паперу (мал. 9.10).

6. Створення ефектів Техніка застосування спонжа

Спонж занурюють у чисту воду та віджимають. Його промокають на паперовому рушнику. Потім спонж опускають у фарбу. Злегка торкаються ним до паперу там, де виконують текстуру. Спонж очищають від фарби, опускають у наступну фарбу та повторюють процес. Для досягнення найкращих результа-тів починають зі світлих кольорів, закінчують темними.

Найпопулярнішим матеріалом для цієї техніки є «морська губка».

Техніка використання солі

Це цікавий і креативний спосіб додавання різних структур на малюнку. Спочатку зафарбовують ділянку, на якій застосовуватимуть сіль. Коли блиск води майже зникне, на зафарбовану ділянку насипають дрібку солі. Потім папір просушують, акуратно знімають сіль після висушування поверхні паперовим рушником (мал. 9.11).

Техніка бризок

Ця техніка дає можливість створити ефект глибини та текстури (мал, 9.12).

На палітрі розводять фарбу темного відтінку. Потім торкаються фарби всією щетиною пензля (зубної щітки). Пензель (зубну щітку) тримають перевернутою догори щетиною над необхідною ділянкою малюнка. Повільно проводять великим пальцем уздовж щетини, утворюючи розбризкування фарби на цій дитянці.

Для досягнення найкращих результатів використовують темні відтінки фарби. Світліші відтінки не створюють хорошого ефекту. Додають ефект розмиття, розпилюючи на вологу поверхню.

Техніка «заливки»

Це техніка накладання рівномірного одноколірного шару акварелі. Для оволодіння цією технікою на аркуші паперу малюють квадрат або прямокутник. Для «заливки» обирають темний колір (він наочніший), з концентрацією приблизно 30-50 %.

Фарбу набирають на плаский пензель і, починаючи з верхнього лівого кута, плавно протягують лінію фарби до верхнього правого кута.

Потім повторно набирають фарбу. Починають наступну смугу під першою, переконавшись, що вони перекриваються, одночасно розмиваючи валик фарби, який утворився на нижньому краю попередньої смуги.

Смуги продовжують накладати, зберігаючи однорідний відтінок. Можна використовувати пласку частину пензля, щоб зупинити смугу фарби по краю.

Якщо потрібно вирівняти останню смугу, пензель ведуть повільніше, підтягуючи його вгору, а потім загостреним пласким краєм завершують смугу, направивши пензель униз.

Якщо смуга перервалася, процес нанесення акварелі повторюють одразу.

Так рухаються до нижнього краю аркуша, зберігаючи однорідний тон.

(мал. 9.13, с. 129).

7. Акварельні маркери

Останнім часом акварельні фарби в ескізуванні замінюють на акварельні маркери й акварельні олівці. Це впливає і на прийоми малювання.

Найпростіший прийом роботи акварельними маркерами — це використання звичайних маркерів чи фломастерів. Завдяки м’якому пензлю отримують однорідне, без переходів зафарбовування.

Інший, характерний для цього типу маркерів, підхід — малювати з використанням води, що перетворює маркерний малюнок на ніжний акварельний.

У процесі малювання застосовують будь-які акварельні техніки: розмивання водою для зміни насиченості кольору до напівпрозорості; змішування кольорів, створення плавних колірних переходів, нанесення кількох шарів пігментних чорнил для отримання нових відтінків, отримання інших ефектів.

Маркерами працюють на сухому чи зволоженому папері. Колір розмивають вологим пензлем або спеціальним водним пензлем із резервуаром. Кольори змішують безпосередньо на папері чи палітрі.

Акварельними маркерами виконують начерки, ескізи, дизайн-проєкти в акварельних техніках, використовують для доопрацювання деталей, виконаних аквареллю.

8. Гуаш

Це один із різновидів водяних фарб із додаванням білил. На відміну від акварелі, гуаш — не прозора.

Через вміст білил ці фарби після висихання світлішають. Гуаш дає можливість малювати світлими кольорами на темному фоні й навпаки. Перед початком роботи фарби ретельно змішують до однорідності, тоді гуаш рівно лягає густим шаром на основу (папір чи картон), добре тримається, не розтріскується.

9. Акрил

Акрилові фарби застосовують у живописних роботах. В ескізуванні акрил використовують у створенні колажів та експериментальних ескізів одягу.

Під час малювання акрилом потрібно враховувати, що мазки висихають дуже швидко. Щоб ця властивість матеріалу не стала перешкодою, застосовують спеціальний сповільнювач висихання.

Під час засихання акрил стає темнішим.

Фарбу наносять у пастоподібній консистенції, а також у рідкому стані, при цьому фарбу розбавляють водою.

Після нанесення мазків утворюється рівна плівка.

Для видалення деяких фрагментів малюнка свіжу фарбу змивають водою, а після висихання — спеціальними розчинниками.

За допомогою акрилу створюють об’ємні зображення.

10. Аплікація

Аплікація (від латин, applicatio — прикладання) — спосіб створення орнаментів і зображень шляхом наклеювання на полотно різнокольорових клаптиків із будь-якого матеріалу.

Декоративна аплікація — це орнаменти та візерунки, якими можна прикрасити різні предмети. Це вид діяльності, під час якої опановують уміння вирізати й об’єднувати різні елементи прикраси (геометричні рослинні форми, узагальнені фігури птахів, тварин, людини) за законами ритму, симетрії, використовуючи яскраві кольори.

Аплікація буває пласкою та об’ємною, одноколірною та різнобарвною, підкладною або виворітною. До прийомів досягнення опуклостей деталей належать: згинання, торцювання, складання, тиснення.

Для створення аплікацій використовують найрізноманітніші матеріали, зокрема залишкові: найчастіше папір, тканину (бавовна, шовк, оксамит), шкіру, хутро, фетр.

Для оформлення ескізів за допомогою аплікацій застосовують декоративні шнури, бісер, паєтки, тасьму та ін. Основою для аплікації є картон, папір і тканина.

В аплікації вдало використовують пісок, насіння, соломку, пластилін, крупи, сіль, ґудзики, серветки, кальку, шматочки старих шпалер, засушені квіти. Кожний матеріал має свої особливості, які впливають на техніку виконання аплікації та загальний вигляд ескізу (мал. 9.18).

 

 

 

Це матеріал з підручника "Практичне ескізування одягу" Горбатюк 2021