РОЗДІЛ 3

ГУМАНІЗМ І ГУМАНІСТИ

Ви це знаєте

1. Назвіть основні культурні епохи між античністю та Просвітництвом. Укажіть їхніх представників у літературі.

2. Що ви знаєте про В. Шекспіра? За якої доби творив цей митець?

3. У чому полягає «шекспірівське питання»?

4. Які твори В. Шекспіра ви можете назвати? Які з них ви прочитали?

5. Пригадайте, що таке сонет. Сонети яких авторів ви читали на уроках зарубіжної літератури? За яких часів було написано ці твори?

6. Як ви розумієте поняття «вічний образ»? Наведіть приклади таких образів.

Ренесанс в Англії: здобутки і представники. «Шекспірівське питання»

Англійське письменство доби Відродження вважають наймолодшим з ренесансних літератур Заходу. Однак швидко розвиваючись, молода література невдовзі перевершила своїх попередниць, особливо ж у царині драматургії та театру.

Найвищого розквіту англійська драма сягнула в другій половині XVI ст. Для втілення її на сцені чимало зробила група драматургів, попередників Шекспіра, яких за високу освіченість назвали «університетськими умами»: Джон Лілі, Роберт Грін, Томас Кід, Крістофер Марло та інші. Що ж до Вільяма Шекспіра (1564—1616), який уславився насамперед як видатний актор свого часу, уже в наступного покоління виникло питання, назване «шекспірівським».

Син рукавичника, він не навчався в університеті й не отримав жодного диплома, бо в юності обрав шлях лицедійства. Його небагате на яскраві події життя - це звичайна біографія актора, який віддано служив театру. (Щоправда, сам митець найважливішими подіями вважав дружбу й кохання).

І це - «титан Відродження»? Де ж політична пристрасть Данте? Де науковий пошук Леонардо да Вінчі? Де виняткова освіченість найближчих попередників і видатних сучасників? Де гоніння й поневіряння?

Звісно, Шекспіра не оминули життєві знегоди, але вони не були «трагедіями глобального масштабу», що дали б привід назвати його «мучеником ідеї». Однак трагедії Шекспіра-письменника, як і інші його твори, за глибиною змісту й вишуканістю форми перевершили освіту, філософію, науку та культуру кінця XVI - початку XVII ст.

Певне, тому дехто з дослідників літературної спадщини Шекспіра не встояв перед спокусою приписати її «шляхетнішим» авторам, як-от провідному політику й філософу канцлеру Великої Британії Френсісу Бекону, державному діячеві Едуарду де Веру та іншим аристократам. Лишень за чотириста років літературознавці висунули кілька десятків «претендентів» на твори Шекспіра.

Механізми культури

Щоб спростувати «альтернативи» Шекспіру й позитивно вирішити «шекспірівське питання», досить ознайомитися з парадоксами Відродження та простежити віддзеркалення цих парадоксів у творах митця.

«Шекспірівське питання» могло виникнути за будь-якої доби, крім самого Відродження. Ніколи - ні до, ні після - гуманізм не був таким абстрактним. Тобто ніколи ще людина не могла так просто абстрагуватися від соціального в інших людях і в самій собі й побачити загальнолюдське. Про це чудово сказав О. Білецький: «Людей насамперед бачить у своїх персонажах Шекспір, людей у всій різноманітності характерів, у всьому протиріччі розвитку їх пристрастей змальовує він. Так образотворче мистецтво Відродження у звичних фігурах мадонн і святих, античних богів і богинь славило і підносило насамперед людину, прекрасне людське тіло, прекрасне у своїй сукупності радостей і страждань людське життя...». ▼жт

Погляньте на обличчя сучасників Шекспіра, людей XVI ст., якими їх зрозуміли й показали нам тогочасні художники. І портрет принцеси, і портрет простої жінки в образі матері Ісуса (вона теж була простого роду), і, зрештою, автопортрет митця є «дзеркалом» душі, а не соціального статусу.

Шекспір бачив у своїх сучасниках насамперед людей, так само й вони сприймали «простого актора» передусім як особистість. Можна сміливо припустити, що Шекспір був цікавим співрозмовником, міг не лише вразити слухача глибиною спостережень, а й уважно слухати іншого, вважаючи його судження про життя важливими. Саме так, у процесі дружнього спілкування, долучалися до культури за доби Відродження.

Нині про спілкування англійської королеви Єлизавети I, що правила за часів Шекспіра й охоче обговорювала теми науки й мистецтва, відомо

набагато більше, ніж про розмови «простого лицедія». Однак нам залишилися твори, у яких митець чимало розповів про свою добу, зокрема й про людей, що ставилися одне до одного як до особистостей.

Розгорнімо одну з найвідоміших у світі книжок - трагедію «Гамлет, принц Данський», написану Шекспіром у 1600-1601 рр. Прем’єра цієї п’єси відбулася в Лондоні 1602 р. Дія твору розгортається в середньовічній Данії (сюжет запозичено з данської хроніки ХІІ ст.), але глядачі відразу впізнали на сцені своїх сучасників. Вони ще не знали, що згодом Данське королівство сприйматиметься не лише як символ Великої Британії останніх років правління Єлизавети І, а й як символ будь-якої країни, де ставитимуть «Гамлета».

Можна сперечатися про те, чи насправді існували люди, яких зобразив Шекспір, але жодного сумніву не викликає точність мистецького відтворення у п’єсі саме ренесансної атмосфери дружнього спілкування. Серед нечисленних товаришів вишуканого інтелектуала й аристократа Гамлета ми бачимо студентів і акторів. У сцені вітання з лицедіями принц виявляє не лише щиру приязнь, а й обізнаність з їхнім сценічним життям.

«А, давній друзяко! - звертається він до одного з акторів. - Та й борода ж у тебе вродила, відколи я тебе не бачив. Що, приїхав сюди з мене сміятися в бороду?»¹

А ось зовсім юний актор: такі хлопці років чотирнадцяти-шістнадцяти виконували жіночі ролі, адже жінкам грати в театрі за доби Відродження, як і в античні часи, вважалося непристойним: «А, це ви, панно! Царице небесна! Та ви на цілий закаблук до неба наблизилися з того часу, як ми востаннє бачились. Моліть Бога, щоб ваш голос не деренчав, як золотий червінець, що вийшов з ужитку... Ласкаво просимо, панове, всіх».

Звісно, таких акторів і такого театру в середньовічній Данії, яку нібито зображено в «Гамлеті», бути не могло. Відразу зауважмо, що не варто сподіватися знайти тут історично достовірної інформації про Середньовіччя. Доба Відродження ще не знала історичної художньої літератури в сучасному розумінні цього слова (вона з’явиться в ХІХ ст.). Під машкарою історії тоді виступала сучасність. Отже, в образі тридцятирічного Гамлета, принца Данського, не важко впізнати молодого англійського аристократа межі XVI-XVII ст., людину шекспірівського покоління, так званих єлизаветинців. Саме за тих часів представники вищої касти могли віддати належне акторові, драматургу, поету, який глибоко й талановито осмислював проблеми своєї доби.

З погляду інших наук

Коли 1558 р. двадцятип’ятирічна Єлизавета І зійшла на трон, політики сприймали її лише як майбутню наречену когось із впливових європейських монархів. Від того, з ким вона візьме шлюб, залежало, на чиєму боці буде Англія в затяжних війнах. Однак королева вразила і претендентів на свою руку, і палату лордів: вона воліла лишитися

¹ Тут і далі цитати з трагедії «Гамлет, принц Данський» наведено в перекладі Г. Кочура.

безшлюбною. Єлизавета вирішила сама керувати державою. Вона стала символом Англії - доти пересічної країни на периферії Європи. Відтепер Англія і її королева не будуть ні на чиєму боці й гратимуть першу скрипку в європейському оркестрі... Невдовзі навколо Єлизавети почала гуртуватися захоплена її особистістю молодь - «єлизаветинці».

У 1588 р. іспанський король відрядив до берегів Англії свій військовий флот - «Непереможну армаду». І того-таки року її вщент розгромили молоді адмірали-«єлизаветинці». Ця подія стала початком занепаду Іспанії та стрімкого зростання Англії. WAV

При дворі Єлизавети заохочували людей всебічно освічених. Навіть представники знатних родів не могли сподіватися на політичну кар’єру, якщо не вміли висловити свого світорозуміння в чотирнадцяти рядках сонета. Типову для англійської поезії будову сонета - «три з чотирьох і один з двох рядків куплети» - літературознавці назвали шекспірів-ською, хоч не Шекспір застосував її вперше. Однак саме сонети Шекспіра стали універсальною формою висловлення погляду на світ. Створені в 1592-1600 рр. і надруковані 1609 р., його вірші завершили «класичну» добу не лише англійського, а й світового сонета.

Сонети Шекспіра лише умовно можна розподілити за двома загальними темами - дружби й кохання. Читаючи його вірші швидко, багато й поспіль (чого взагалі робити не слід), ніби й починаєш простежувати ці тематичні групи, аж тут думка поета вражає несподіваним відкриттям. Іноді автор порівнює чи протиставляє дві теми. У збірці сонетів, узятій як ціле, античне підґрунтя шекспірівського світогляду відчувається насамперед у центральній сюжетній антитезі: невтішному еротичному коханню ліричного героя протиставлено любов-дружбу. Античність вважала ерос нижчим ступенем любові й ставила над ним любов близьких родичів (сторге), любов-дружбу (філео) і найвищу безкорисливу любов (агапе). Однак ми схибимо, шукаючи в сонетах Шекспіра послідовного сходження ліричного героя щаблями любові. На відміну від багатьох поетів античності, Середньовіччя, Відродження, ХУП-ХУПІ ст., Шек-спір не переймався політичними чи виховними завданнями. Із часом він навіть позбувся гуманізму - єдиного упередження, яке пов’язувало його із сучасністю. Років у тридцять митець пізнав і спробував осмислити світ і людину такими, якими вони є насправді.

Його знаменитий герой Гамлет говорить: «Який довершений витвір -людина! Шляхетні думки! Безмежні здібності! Увесь вигляд, кожен рух викликає захоплення. Учинки нагадують янгола! Бога нагадує розуміння! Окраса Всесвіту! Взірець усього сущого! А чого варта для мене ця істота, квінтесенція якої - прах? Чоловік не вабить мене... та й жінка також, бо з ваших посмішок я побачив, що ви саме це хотіли сказати». Принцові дійти цього відкриття допоміг батьків привид. А які приводи відсторонитися від гуманізму, «відкривши» людину, мав сам Шекспір? Чому його веселі комедії початку 1590-х років поступилися місцем сонетам і трагедіям?

Достеменно це не відомо. Однак за допомогою встановлених фахівцями дат написання багатьох сонетів і трагедій митця можна простежити бодай основні етапи його ідейно-творчої еволюції, логіку його відкриття

глибин людської психіки. Відтак захопливим контекстом шекспірівських сонетів є його трагедії. Першу з них - «Ромео і Джульєтта» (1595) - ви вже прочитали у восьмому класі.

Перевірте себе

1. Схарактеризуйте англійську літературу доби Відродження.

2. У чому полягає основна особливість ренесансного гуманізму? Що ви можете сказати про «шекспірівське питання» в контексті доби Відродження?

3. Як особливості світосприйняття доби Відродження віддзеркалилися у творчості Шекспіра?

4. Стисло схарактеризуйте трагедію «Гамлет». За яких часів і де відбувається дія п’єси? Чи можна назвати «Гамлета» історичним твором? Чому? Розкажіть про головного героя трагедії.

5. Робота в парах. Перечитайте сонет Шекспіра № 66 («Я кличу смерть -дивитися набридло...»¹), який поет написав під час роботи над трагедією «Ромео і Джульєтта», і дайте стислі відповіді на запитання.

• Яким постає світ перед ліричним героєм сонета?

• Як таке світосприйняття відображено в трагедії?

• У чому вбачає сенс життя ліричний герой сонета?

• Як розуміють мету свого існування головні герої трагедії?

• Чи має надію ліричний герой сонета? Із чим (з ким) він її пов’язує?

• У чому полягає конфлікт трагедії «Ромео і Джульєтта» з огляду на античне розуміння трагедії як перевірки людських сподівань?

• Чи витримала надія ліричного героя 66-го сонета Шекспіра перевірку життям?

• Чому Шекспір називає «повість про Ромео і Джульєтту» найсумнішою у світі?

Різновиди любові

Уже перша трагедія Шекспіра, по суті, уточнила визначення трагедійного жанру в контексті спроби розв’язання проблеми особистості як гуманістичної проблеми в межах християнської культури.

Механізми творчості

У такому контексті можемо схарактеризувати трагедію як твір драматичного жанру, у якому порушено нерозв’язні моральні проблеми, що призводять до загибелі персонажів. ЖЖЖ

«Ромео і Джульєтта» - трагедія кохання, любові «першого ступеня» -еросу. З «Гамлетом» сходимо на вищі щаблі любові. Любов-сторге - до рідних і близьких. Рушійна сила поведінки Гамлета - любов до вбитого батька й бажання помститися за нього. Це суто античний мотив помсти сина за батька в античному ж сюжетному повороті: помститися треба матері, причетній до загибелі чоловіка.

¹ Назву сонета подано за першим рядком перекладу Д. Павличка, в оригіналі - «Tired with all these, for restful death I cry...».

Однак любов-сторге не може стати основою всього життя людини. Почуття до батька не дає Гамлетові сили й рішучості для помсти, яку він вважає своїм обов’язком. Батько був для принца ідеалом і як політик, і як воїн, таким і залишився. Водночас невід’ємною частиною цього образу був для нього взірцевий шлюб батьків. Тепер ідеал розсипався. Так ідеал для Гамлета стає лише мотивом - мотивом помсти.

Принц самотній, якщо вважати його тільки сином своїх батьків, свого роду й народу. Самотній у родині, самотній у Данії, яку називає в’язницею. Проте Гамлет знає й іншу, крім любові-сторге, любов - любов-філео, тобто дружбу. Саме вона пов’язує тридцятирічного принца з його ровесниками й з тими, хто молодший за нього. Як і Дантова «Комедія», «Гамлет» - твір молодіжний, пройнятий відчуттям єдності покоління. Доба Відродження відчуває себе молодістю Європи, доба Єлизавети I -молодістю Англії. Обидві вони більше за будь-які інші переймаються проблемами молоді. Творчість Шекспіра - перехрестя цих епох, і в центрі його - «Гамлет». ^З

З покоління «батьків» ніхто не гідний ні дружби Гамлета, ні його поваги. Серед цих людей - тільки двоє порядних, та й ті померли (батько Гамлета й блазень Йорик). Таке світовідчуття є типовим саме для молодіжної літератури - усім керують непорядні «батьки», давно вже втративши на це право.

Клавдій ненависний Гамлетові не лише як убивця батька і коханець матері, а й як людина, яка позбавила його трону, порушила природну спадкоємність влади, що мала перейти від мудрого короля до його обдарованого сина. Дядько позбавляє принца й свободи, не дозволяючи йому, за характером вічному студенту, повернутися до університету. Клавдій не без підстав вважає, що на волі, за кордоном, серед друзів Гамлет матиме

більше можливостей стати гідним свого батька й набратися духовних сил, щоб жити, як йому належить. А це означає - забрати у Клавдія владу.

Отже, оточений ворожістю «батьків», Гамлет радий кожній молодій людині, у якій бачить не просто друга, а й природного союзника. Зазвичай він не помиляється. Власне, дія п’єси від самого її початку - дружнє спілкування.

Молоді офіцери Марцелл і Бернардо взялися довести студентові Гораціо існування привиду Гамлета-старшого. Не так тому, що дуже перейнялися політичними наслідками його появи, як із суто наукового інтересу. Гораціо, звісно, не вірить в існування примар, аж поки не переконується на власні очі. Та й тоді ще остаточно не вірить... А проте троє друзів ідуть до четвертого, якого все це стосується безпосередньо, - до Гамлета.

Принц занурений у гіркі роздуми після огидної нещирої розмови з королем, королевою і придворними. Він щойно виголосив свій перший монолог. Тепер ми бачимо його в зовсім іншому колі, де панують дружба, повага, тобто любов-філео. Це єднання однодумців, союз інтелектів. І хоч у наступній сцені Гамлет як принц і син свого батька приголомшений звісткою привиду, він водночас залишається студентом, який у дружньому колі шукає істину, обговорюючи філософські питання:

Гораціо. О світе мій! Чужі нам ці дива!

Гамлет. Ви їх привітно стріньте, як чужинців.

Багато в небі й на землі такого,

Що нашій філософії й не снилось.

Гораціо, цей «римлянин, хоча душею данець», «друг Данії» лише тією мірою, якою є другом її принца, усюди супроводжує Гамлета. Цим трагедія Шекспіра також нагадує «Комедію» Данте. Там - римлянин Вергілій, тут - римлянин Горацій (Гораціо - італійська форма латинського імені Горацій). Данте, перший поет Відродження, у супроводі Вергілія шукає суспільно-політичний ідеал для нової Європи. Шекспір, останній поет Відродження, у супроводі Горація шукає приватний ідеал для нового європейця. Ідеал, який допоможе віднайти рівновагу якщо не із сучасністю, то принаймні із самим собою. Саме Гораціо є для Гамлета таким ідеалом, і цей ідеал - насправді «гораціанський»:

Блаженний той, у кого кров і думка Такого складу, той, хто не сопілка В руці Фортуни, щоб на неї грати,

Що доля схоче. Дай мені людину,

Що не була б у пристрастей рабом, -Носитиму її в осерді серця,

Так, в серці серця, як тебе ношу.

Перевірте себе

1. Коли й чому Гораціо говорить, що є римлянином, «хоча душею данець»? Що це означає в такому контексті?

2. Ідеал людини - це той образ, на який вона хоче бути схожа. Чи справді Гамлет хоче бути схожим на Гораціо? Якщо ні, то чому він захоплюється своїм другом? Якщо так, то що йому заважає бути схожим на Гораціо?

3. Хто з молодих друзів Гамлета хотів би «грати на ньому, як на сопілці»? Як і чому змінилося ставлення принца до цих людей? Чи не надто жорстоко він з ними повівся? Стисло обґрунтуйте своє виправдання чи заперечення жорстокості Гамлета щодо колишніх друзів.

4. Який гріх Данте вважав найтяжчим? Як до цього гріха ставиться Гамлет? Як політика позначилася на формуванні думки митця і літературного героя про те, що є найгіршого в людині?

5. Не бути «сопілкою» ані в руках долі, ані в руках людей - один з важливих ідеалів індивідуального буття доби пізнього Відродження. Своїм «інструментом» - душею - ренесансна людина прагнула володіти віртуозно й неподільно. Серед монархів XVI ст. вельми популярною була книжка «Державець» італійського письменника, політика, засновника наукової політології Нікколо Макіавеллі (1469-1527). У цьому посібнику для державних діячів є, зокрема, такі слова: «Державець повинен оволо

діти своєю душею, опанувати її можливості, цноти, вади й грати на собі самому, як на клапанах флейти». Якби портрет Макіавеллі роботи Санті ді Тіто не було підписано, чи могли б ви припустити, що на картині зображено Гамлета? Відповідь аргументуйте.

6. Подискутуймо! Робота в парах. Дмитро Донцов, борець за незалежність України, політик першої половини ХХ ст., писав про Макіавеллі, «великого патріота уярмленої і розшарпуваної Італії», так: «Я бачив його статую у Флоренції і зупинився перед нею мов укопаний... Ніби й нічого надзвичайного, але в цілій його фігурі - чоло, плечі - розіллята несамовита впертість думки, над якою - вичувалося - безсилий був сам час». Чи можна цю характеристику людини й політика XVI ст. віднести до шекспірівського Гамлета? Відповідь обґрунтуйте.

7. Для чого Гамлетові данський трон? Як ви гадаєте, яким він був би державцем?

8. Для чого данський трон Клавдію? Яким він був державцем? Назвіть політичні досягнення й вади його нетривалого правління.

9. Подискутуймо! Групова робота. Який політичний лідер корисніший для країни: такий, як Гамлет, чи такий, як Клавдій? А може, такий, як Полоній? Аргументуйте свою думку.

10. В одній зі сцен останнього акту трагедії повсталий народ вимагає віддати трон Лаерту. Чи був би Лаерт ліпшим правителем, ніж згадані в попередньому запитанні герої? Відповідь обґрунтуйте.

Чому «любов, що водить сонце й зорні стелі», не врятувала Гамлета?

Агапе - безумовна, жертовна, дієва любов є найбільшою несподіванкою п’єси «Гамлет», оскільки виникнення такого почуття абсолютно неможливе в жанрі трагедії помсти, до якого сюжетно «прив’язано» шекспірівський твір. Цей різновид трагедії є жанром Відродження саме в значенні відродження античності. Адже християнство чітко обґрунтовує заборону помсти: тільки Богу належить право мститися за людину, яку несправедливо образили інші люди. Однак саме мотив помсти ідеально пасує до завдання пізнього Ренесансу - показати людину в усій повноті її пристрастей.

Механізми творчості

Психологія розглядає мотив (мотивацію) як спонуку до дії. У цьому розумінні ми можемо говорити й про мотиви вчинків літературних героїв. Водночас у літературознавстві термін «мотив» має ширше значення.

Мотив (від франц. motif - мелодія, наспів) - неподільна смислова одиниця, з якої складається фабула (сюжет): мотив відданості вітчизні, жертовності, зради тощо. Мотиви рухають учинками персонажів, збуджують їхні переживання й роздуми.

До мотивів належать не лише історично зумовлені однакові компоненти творів однієї доби (як, скажімо, ризиковані дії французького графа Роланда й руського князя Ігоря заради особистої слави), а й такі, подібність яких зумовлена переживаннями, властивими людям різних епох (наприклад, бажання помститися за батька притаманне і героям античної міфології, і герою середньовічної хроніки Гамлету). WAiW

Шекспір відкриває нову добу в літературі саме тим, що ставиться до мотиву як до матеріалу. Це означає, що не мотив веде письменника, а він сам розвиває чи гальмує кожний мотив сюжету відповідно до характерів персонажів. Трагедії Шекспіра, написані після «Гамлета», - «Отелло» (1604), «Король Лір» (1605), «Макбет» (1606) - це справжня енциклопедія характерів, почуттів, пристрастей, яка постала на ґрунті найпростіших, універсальних мотивів: заздрості й ревнощів, зради й любові тощо.

Поставивши на перший план характер, а сюжет як перехрестя мотивів - лише на другий, Шекспір дав літературі й театру незнану досі

свободу. Так, він «відродив» античну людину в усій сукупності її пристрастей, але пішов далі простого «відродження» давньої трагедії.

В античній трагедії, яка про все розповідала, нічого не показуючи, монолог був важливим елементом сюжетної композиції. Тим часом у театрі доби Відродження всі події, навіть жахливі, криваві, винесено на сцену. Унаслідок цього монолог поступово втрачає свою «розповідну» функцію і радше доповнює характеристику персонажів, а отже, неминуче відходить на другий план. Ренесансна публіка була простою і демократичною, а ренесансний театр - масовим, відкритим: люди хотіли подивитися на події, побачити, як герої перемагають, кохають, зраджують, мстяться.

Вважаючи ключем до пристрасті не мотив, а характер, Шекспір відродив монолог у всій його цілісності. Відтак до сьогодні монолог є одним з елементів композиції драми, яка поєднує два сюжети -зовнішні події та внутрішнє переживання цих подій героями. Власне, завдяки незбігу цих сюжетів сучасна драма цікава глядачам і читачам. Водночас така розбіжність вимагає від драматурга шекспірівської майстерності.

У чому ж насамперед виявляється майстерність композиції «Гамлета»? По-перше, у наявності двох майже незалежних один від одного сюжетів -зовнішнього розвитку подій і внутрішнього розвитку характеру головного героя. По-друге, у значущому поєднанні елементів «першого» та «другого» сюжетів.

Від монологу до монологу характер Гамлета дедалі більше розкривається глядачеві (читачеві). Уперше герой з’являється на сцені в натовпі персонажів, але мусить привернути до себе увагу якоюсь ще ледь відчутною незвичністю поведінки. Раптом усі зникають, і принц залишається на самоті. Пригнічений спілкуванням з дядьком і матір’ю, він виголошує свій перший монолог: «Коли б ця плоть моя, міцна занадто, // Розтала, зникла, скапала росою!».

Гамлет ще не знає, що Клавдій підступно вбив його батька, а Гертруду засуджує лише за те, що вона надто швидко забула чоловіка: «Несталосте, твоє імення - жінка! // Лиш місяць! Не стоптала й черевиків, // Що в них за тілом батьковим ішла...».

Гамлет не хоче жити, бо розчарувався в людях і любові. Об’єкти любові-сторге зникли - батько мертвий фізично, а мати на цьому етапі померла для героя духовно. Любов-ерос до Офелії теж утратила сенс: через учинок Гертруди принц відчуває відразу до жінок, у яких не знайшов бажаної сталості. А любові-філео Гамлету замало.

Так народжується новий мотив, надалі втілений у діалогах, які є сполучною ланкою між монологами Гамлета й зовнішнім сюжетом трагедії.

І ось центральна, третя, дія трагедії, осердя якої - знаменитий монолог «Бути чи не бути?». Основні мотиви цього монологу (сказати б, негативні) ми знаємо ще з 66-го сонета.

Оце єдине спонукає зносить Усі нещастя довгого життя;

Інакше - хто ж би стерпів глум часу,

Ярмо гнобителів, пиху зухвальців,

Зневажену любов, суди неправі,

Нахабство влади, причіпки й знущання,

Що гідний зазнає від недостойних, -Хто б це терпів, коли удар кинджала Усе кінчає?..

Усе, що не варто терпіти на цьому світі, Гамлет, однак, переживає так само, як і ліричний герой 66-го сонета. Відрізняється лише один мотив: спонукою до життя для ліричного героя сонета є любов-філео, вірність другові, якого не можна «лишити в самотині», а для Гамлета - «страх перед незнаним чимось // У тій незвіданій країні, звідки // Ще не вертався жоден подорожній».

Однак тієї миті, коли Гамлет це відчуває, він бачить Офелію. Навіть якби ішлося не про літературних героїв, а про реальних людей, тільки невіруючий назвав би таку зустріч «наприкінці внутрішнього монологу» випадковою. У «Гамлеті» її обумовленість безперечна, адже у творах Шекспіра немає нічого випадкового.

Офелія - слухняна дочка. Батько наказав їй поговорити з Гамлетом, аби разом з королем підслухати розмову і з’ясувати причину божевілля принца (яке насправді є вдаваним). Чекати на Гамлета Офелія мала з книжкою в руках (напевне, з Біблією чи Молитвословом) та «побожним виглядом».

Чи був Гамлет такою людиною, яку можна ввести в оману «побожним виглядом»? Усе, що ми знаємо про нього, змушує рішуче заперечити цей варіант. Отже, дивлячись на побожність Офелії очима Гамлета, можна стверджувати, що вона була щирою. Її молитва направду була звернена до Бога, і молилася вона, мабуть, про те, на що чекала: про зустріч із принцом, про нього самого, про те, аби прояснився його дух, зміцніла його думка. Гамлетові, хоч насправді й не божевільному, це було дуже потрібно. Саме тому, побачивши Офелію, принц перервав свій монолог

зверненням до неї. Якщо ж брати до уваги не композицію окремого монологу, а композицію трагедії як єдності зовнішнього й внутрішнього сюжетів, Гамлет логічно (хоч і всупереч логіці самого монологу) завершив його словами: «Офеліє! В своїй молитві, німфо, // Згадай мої гріхи!». Що ж змусило героя обрати Офелію своєю «посередницею» в розв’язанні такої важливої проблеми, як «Бути чи не бути»?

Дивлячись на ренесансних мадонн, мимоволі замислюєшся: де художники бачили таких жінок, таких дівчат? Невже тільки в уяві? Хочеться вірити, що ренесансний ідеал жінки був із плоті й крові. Принаймні Гамлет, на високій ноті завершуючи свій монолог, у це вірить. Так само хочеться сподіватися, що Лаерт не був надто суб’єктивним, стверджуючи, ніби Офелія з вершини часу кидає йому виклик своєю досконалістю: «Stood challenger on mount of all the age // For her perfections».

Почервоній же, сороме! Якщо вже В поважнім віці вибухає пекло,

Мороз палає, і дозрілий розум Вволяє волю хтивого бажання,

Тоді чеснота у серцях юнацьких Як віск розтане.

Отже, принц закликає старших (йому це тим більше болить, що звертатися доводиться до власної матері) шануватися і думати про молодих, які живуть поруч. Знову пригадаймо: «Хто ж спокусить одне з цих малих, що вірують в Мене, то краще б такому було, коли б жорно млинове на шию йому почепити і його потопити в морській глибині».

Гамлет говорить про те, що його найбільше образило. Він прийшов до матері не як слідчий, що викрив її злочин, і не як суддя, який має право на вирок. Він прийшов як син. Ідучи до Гертруди, принц промовляє монолог, у якому закликає власне серце «не втрачати своєї природи», «не впускати в себе душу Нерона» (римського імператора, який позбавив життя власну матір). І жінка, яка, узявши участь у вбивстві чоловіка, назавжди вбила любов-сторге в серці свого сина, утратила право на любов-філео, таки відчула у звернених до неї словах любов - любов ні за що, любов-агапе. Адже ніщо інше просто не могло навернути її до каяття: «Мене ти змусив заглянути в душу, // І я там бачу стільки чорних плям, // Яких не змити». ▼жт

І от - розв’язка. Похмура, зловісна остання дія трагедії. Шекспір, як завжди, вірний своїй славнозвісній іронії. Перша сцена розпочинається на цвинтарі, куди після другої сцени (у шекспірології її називають катастрофою) понесуть тіла головних дійових осіб. Тут-таки відбувається й остаточне «з’ясування стосунків» між усіма різновидами любові.

Ховають Офелію. Лаерт у відчаї кидається в могилу, куди щойно опустили труну. За ним стрибає Гамлет. Зчиняється бійка - епізод, прийнятний для трагедії тільки за доби Ренесансу, що вільно поєднала «монастир» і «карнавал».

Гамлет. її любив я. І нехай з’єднають Любов свою братів хоч сорок тисяч, -Моїй не дорівняють. Що ти зробиш Для неї?..

Що ти зробиш?

Ридати хочеш? Постувати? Битись?

Себе картати? Чи напитись оцту?

Чи крокодила з’їсти? Я також!

Ти скиглити прийшов сюди? В могилу Стрибати, щоб підбурити мене?

Живцем себе ховати з нею хочеш?

І я також!

Яке ж почуття Гамлет називає в сорок тисяч разів більшим за братню любов-сторге? Напевне, це не любов-ерос, якою Лаерт з Полонієм залякували Офелію. Ні, у «двобої почуттів» перемагає агапе. Колишніх друзів поєднує любов до Офелії, що постає втіленням людської досконалості.

Гамлет нарешті знайшов свій справжній мотив, те єдине, для чого варто жити, навіть коли вже немає того, кого не можна «лишити в самотині». «Любов, що водить сонце й зорні стелі»... Принц дуже змінився від початку трагедії: тепер він однаково готовий і до гідного життя, і до гідної смерті. Судилася смерть, судилася й помста, яка тепер, коли герой пізнав любов, цікавить його найменше.

Мотив помсти Лаерта за батька й сестру прийшов на допомогу мотиву помсти Гамлета. Лаерт згаряча погоджується на підлоту, запропоновану йому Клавдієм. Проте король даремно вважає, що він такий самий, як Розенкранц і Гільденстерн: за віком - з молодих, а за вдачею - з тих, що назавжди втратили сором. Паризький студент Лаерт, як і віттенберзький студент Гамлет, має щиру, широку душу, і у вирішальну хвилину це дається взнаки. Обох друзів було використано в диявольській грі, але, помираючи, вони вибачили один одному всі взаємні провини. Смерть не залишила «перепон для шлюбу правдивих душ і серць».

Черговий підступ Клавдія стає останнім. Формально Гамлет нарешті помстився. Злочинців, що вбили його батька й украли трон, покарано. Та хіба він докладав для цього цілеспрямованих зусиль? Хіба він не йшов весь час зовсім в іншому напрямку, шляхом власного індивідуального розвитку, який простежується за його монологами?

Поставши в центрі Всесвіту, ренесансна людина мимохіть узяла на себе величезну відповідальність. «Звихнувся час наш. Мій талане клятий, // Що я той вивих мушу направляти!» - скаржиться на долю принц Гамлет наприкінці першої дії. «То чи ж вдалося йому виконати свій обов’язок, “направити вивих”?» - хочеться запитати у фіналі трагедії. Тим паче, що є в кого, адже не просто прибрати мертві тіла прийшов Фортинбрас. А втім, когось і просто прибрати, Гамлета ж «підняти над усіма».

За що принцові така честь? За те, що таки помстився? То це чужинцеві Фортинбрасу байдуже. Вочевидь, в особі Фортинбраса ми маємо першого шанувальника довершеного образу Гамлета - ренесансної людини, що сама себе створила.

Шукаючи «шекспірівських висновків», ще раз повернімося до «шекспі-рівського питання». Воно виникло саме тому, що читачі не могли уявити людину з біографією «простого актора» Шекспіра на місці аристократа й державця Гамлета.

Утім поставимо запитання парадоксально (у стилі Ренесансу): а чому, власне, Шекспір мав бути «на місці Гамлета»? Роль митця - це роль Першого актора. Його доля - виявляти справжні мотиви справжньої людської пристрасті через «вигадку». Його робота - це «вистава у виставі».

Справді, якщо життя - театр, то театр - «вистава у виставі». Пригадаймо, проте, сюжет трагедії: хіба ж не «вистава у виставі», зрештою, розставила все на свої місця?

Перевірте себе

1. Чи можна Шекспіра назвати гуманістом? Якщо ні, то чому? Якщо так, то чи пройшов його гуманізм певну еволюцію? Відповідь доведіть на прикладах порівняння трагедій «Гамлет» та «Ромео і Джульєтта».

2. Подискутуймо! Іноді слова Гамлета про людину як «довершений витвір» (друга сцена другої дії) сприймаються як «гуманістичний гімн людині». Доведіть або спростуйте таке тлумачення цих слів.

3. Дайте визначення жанру трагедії. Як це визначення віддзеркалює проблеми Шекспірової доби?

4. Схарактеризуйте композицію трагедії Шекспіра «Гамлет» як композицію двох сюжетів: зовнішнього та внутрішнього. Яку композиційну роль у трагедії відіграють монологи?

5. Що таке мотив? Який традиційний мотив покладено в основу сюжету «Гамлета» і яка його роль у цій трагедії?

6. Стисло схарактеризуйте всіх персонажів трагедії «Гамлет». Спробуйте знайти позитивні риси в персонажів, які відіграли негативну роль у долі принца, і негативні - у тих, що позитивно вплинули на його життя.

7. Чи можна стверджувати (на матеріалі вашої відповіді на попереднє запитання), що Гамлет суб’єктивно ставиться до оточуючих? Чи можливе, на вашу думку, абсолютно об’єктивне ставлення до людей? Чи треба виховувати в собі таке ставлення? Якщо так, то як його можна розвинути?

8. Уявімо, що трагедія «Гамлет» не збереглася в повному обсязі і ми знаємо тільки монологи головного героя та порядок їх розташування. Чи можливо за самими лише монологами принца зрозуміти його характер? Спробуйте схарактеризувати Гамлета виключно на матеріалі його монологів.

9. Чи можна сказати, що Гамлет є типовим представником молоді не лише доби Шекспіра, а й нашого часу? Чи можете ви уявити Гамлета своїм сучасником, у колі своїх друзів? А себе - його другом чи подругою? Відповідь аргументуйте.

Запитання і завдання для компетентних читачів

1. Чому античність називають колискою європейської культури?

2. Мандруємо Інтернетом. Як ви розумієте думку Бориса Тена: «Поезія сліпого Гомера, що пережила кілька тисячоліть, і творчість його наступників на Україні - таких же сліпих кобзарів і лірників - явища одного історичного ряду, незважаючи на всю різницю в змісті, стилі і характері цих виявів творчого духу різних епох і народів». Що український перекладач називає «явищами одного історичного ряду»? Розгорнуту відповідь на ці запитання проілюструйте матеріалами з Інтернету.

3. Подискутуймо! Історики літератури досі сперечаються щодо належності творчості Данте до середньовічної чи до ренесансної культури. Підготуйте аргументи та проведіть дискусію щодо цієї наукової проблеми.

4. Групова робота. Літературознавці, які ретельно вивчили всі три частини «Божественної комедії», часто доходять висновку, що основна її тема - любов. Якщо ви з ними згодні, об’єднайтеся з однодумцями й спробуйте колективно відтворити аргументи таких дослідників, не користуючись додатковими джерелами (зокрема, Інтернетом).

5. Мандруємо Інтернетом. Якщо ви не увійшли до групи однокласників, що працювала над попереднім завданням, знайдіть в Інтернеті аргументи тих авторів, які не згодні з визначенням основної теми «Божественної комедії» як любовної, та наведіть їх у класі. (При цьому пам’ятайте про толерантність, адже в ключових питаннях світогляду кожен має право на свій погляд і «свій світ»).

6. Що саме «відроджувала» доба Відродження? Чи можна в культурі щось відродити? Відповідь аргументуйте прикладами з часів Ренесансу та інших культурно-історичних періодів.

7. Подискутуймо! Робота в парах. Якщо ви переконані, що саме актор Вільям Шекспір був автором приписуваних йому творів, то знайдіть серед однокласників людину, яка незгодна з таким поглядом і з якою вам буде приємно обговорити цю тему. Підготувавшись до дискусії, проведіть її в класі.

8. Творчий проект. Групова робота. За ілюстративним матеріалом першої частини підручника створіть віртуальну галерею «“Вічні образи” світової літератури в образотворчому мистецтві». Підготуйте план екскурсії. Складіть текст для екскурсовода. Потрібну інформацію про картини і скульптури (відомості про авторів, час та історія створення, коментарі мистецтвознавців тощо) знайдіть в Інтернеті.

 

Це матеріал з Підручника Зарубіжна Література 10 клас Волощук