РОЗДІЛ 4

«НАМ НЕОБХІДНА ДУХОВНІСТЬ У ПОВСЯКДЕННОМУ ЖИТТІ...»

Ви це знаєте

• Що ви знаєте про О. Уайльда? Які твори цього письменника ви прочитали в п’ятому класі? До якого жанру вони належать? Пригадайте сюжет і основну думку цих творів.

Оскар Уайльд:

«Глядача, а не життя - ось що, власне, відображає мистецтво»

Англійський письменник Оскар Уайльд (1854—1900) увійшов у ваше читацьке життя як автор казок. Пригадайте його оповідку про злого, зарозумілого, егоїстичного, але вродливого Хлопчика-зірку, який відмовився від своєї матері-жебрачки. Або казку про прекрасну Інфанту, серце якої сповнене жорстокості й себелюбства, та закоханого в неї потворного карлика з доброю і чуйною душею.

Уже в цих двох казках простежується центральна тема творчості Уайльда - краса та потворність тіла й душі. Усе своє творче життя митець намагався відповісти на запитання, що таке справжня краса. Чи може бути насправді красивою вродлива людина без серця? Що відчуває

людина з доброю душею і потворним тілом? І, зрештою, навіщо потрібна людині чуйна душа, яка робить її вразливою?

Казки Уайльда не зовсім для дітей. Письменник складав їх для своїх синів, але для публікації переробив, збагативши сюжетну канву філософськими роздумами. Життя Уайльда дещо схоже на його казки, що закінчуються сумно і цим відрізняються від інших.

Ірландець за походженням Оскар Фінгал О’Флаерті Віллс Уайльд з’явився на світ у Дубліні в родині відомого лікаря і поетеси. Дім його батьків нагадував салон, де збиралися, щоб поговорити на теми мистецтва й літератури. У 1874 р. Оскар вступив на класичне відділення Оксфордського університету. Там він зацікавився лекціями видатного філософа Джона Рескіна з історії мистецтва. Учений стверджував, що життя має поєднуватися з Красою, яка врятує його від потворності. Цю ідею доповнила естетична концепція Волтера Пейтера. Учень Рескіна і його наступник на посаді професора переконував студентів у тому, що в цьому світі все відносне й мінливе і тільки мистецтво може висловити прекрасне єство життя. Саме із цих, засвоєних у юності установок народилася головна у творчості Уайльда тема істинної краси.

Після закінчення університету Оскар оселився в столиці Англії і поринув у життя справжнього денді. З-поміж лондонських модників, що демонстрували недбалість у вбранні й зухвалість у спілкуванні, він вирізнявся як людина непересічна, незалежна, наділена критичним розумом, дотепністю й красномовством. У 1881 р. Уайльд опублікував збірку віршів, які почав писати ще в студентські роки. Усупереч сподіванням, книжка не зацікавила читачів, але популярність її автора дедалі зростала.

Напередодні 1882 р. письменник вирушив до Америки читати лекції із сучасної англійської літератури. Ось як описували його тоді в американській газеті: «Найбільше вражає в поетові його зріст - кілька дюймів вище шести футів, а потім - темно-каштанове волосся до плечей. Коли він сміється, широко відкриваючи рот, видно сліпучо-білі зуби. На відміну від більшості англійців, обличчя в нього не рум’яне, а радше матове, очі чи то блакитні, чи то світло-сірі й аж ніяк не “мрійливі", як уявляють деякі його шанувальники, а блискучі й швидкі - зовсім не такі, яких слід було б очікувати у споглядача краси та істини. Замість невеликої, ніжної руки, що пестить лілії, - ручища, яка, стиснута в кулак, може завдати нищівного удару. Особливість його мовлення - ритмічне акцентування, ніби він повсякчас говорить віршами».

Америка збагатила Уайльда новими враженнями й цікавими знайомствами, зокрема з Волтом Вітменом і Марком Твеном. Повернувшись до Європи, митець кілька місяців жив у Парижі. У 1884 р. він одружився з Констанс Ллойд і вже незабаром став батьком двох синів. Це був досить щасливий період у житті письменника. Саме тоді було створено знаменитий роман «Портрет Доріана Грея» (1890). Критика зустріла його упереджено. Автора, зокрема, звинувачували в тому, що він буцімто описав у творі власні вади. Однак у передмові до «Портрета Доріана Грея» Уайльд пише: «Моральне життя людини - для митця лише частина об’єкта. А моральність мистецтва полягає в досконалому

використанні недосконалих засобів. Митець не прагне нічого доводити. Довести можна навіть безперечні істини. Митець не має етичних уподо-бань. Етичні уподобання митця призводять до непрощенної манірності стилю. Митець не має нездорових нахилів. Йому дозволено зображувати все. Думка і мова для митця - знаряддя мистецтва. Розбещеність і чеснота для митця - матеріал мистецтва. З погляду форми, взірцем усіх мистецтв є мистецтво музики. З погляду почуття - мистецтво актора. У будь-якому мистецтві є і прямозначне, і символ. Ті, що силкуються сягнути поза прямозначність, ризикують. Ті, що силкуються розкрити символ, ризикують також. Глядача, а не життя - ось що, власне, відображає мистецтво. Суперечки з приводу мистецького твору свідчать про те, що цей твір новий, складний і життєздатний. Коли критики розходяться в думках, - митець вірний собі. Можна вибачати тому, хто робить корисну річ, - доки він не захоплюється нею. Єдине виправдання того, хто робить некорисну річ, - його безмірне захоплення нею. Будь-яке мистецтво не дає жодної користі»¹.

Письменницьку славу Уайльду принесли п’єси «Віяло леді Віндермір», «Жінка, не варта уваги», «Ідеальний чоловік» та «Як важливо бути серйозним», написані й поставлені протягом 1892-1895 рр. Ці твори, названі американським письменником Г. Відалом п’єсами «ні про що й про все водночас», і нині не втратили актуальності. На запитання, що він хотів сказати своїми п’єсами, автор відповідав: «Дуже просто - треба помічати серйозне в будь-яких дрібницях і дріб’язкове в усьому серйозному». А виникало таке запитання насамперед тому, що твори Уайльда не містять ані повчань, ані пояснень. У цьому полягає один з мистецьких принципів письменника.

Уайльда називали «королем життя», «законодавцем моди». До його думок дослухалися, його влучні висловлювання цитували. Однак фінал життя письменника був так само сумним, як і в його казках. 1895 р. Уайльда засудили до дворічного ув’язнення за звинуваченням в аморальній поведінці. Сам він винним себе не вважав і пояснював причини скандалу, у центрі якого опинився, лицемірством і вдаваним пуританством англійського суспільства.

У середині ХІХ ст. Франція захоплено читала реалістичні романи Бальзака, у яких було описано численні людські пороки, але звинувачувати автора в розбещеності нікому не спадало на думку. Чому ж ставлення до Уайльда було іншим? Причин тому кілька.

По-перше, англійське суспільство було консервативнішим за французьке, важко звикало до нового. До того ж Уайльд чи не перший з-поміж письменників своєї доби наважився полемізувати з його традиційними постулатами . На думку літературознавця Річарда Еллмана, «Уайльд самотужки зробив для англійської літератури те, що у Франції десятиліттями намагалися зробити численні письменники. Він роз-

ширив рамки літератури, тонко й розумно критикуючи у своїх творах моральні табу».

По-друге, Уайльд був одним із творців нової літератури, яку згодом назвуть літературою модернізму.

Механізми творчості

Модернізм (від франц. moderne - новітній, сучасний) - загальна назва напрямів і шкіл у літературі та мистецтві межі ХІХ-ХХ ст. Істотними ознаками, за сукупністю яких можна визначити належність письменника кінця ХІХ - ХХ ст. до модернізму, сучасні літературознавці вважають інтелектуалізм, індивідуалізм, нехтування культурними табу, а головне - «світоглядний ірраціоналізм, вигадливо поєднаний із цілком раціональним інтересом до формального боку художньої творчості» (С. Павличко), тобто до форми твору мистецтва, до пошуку нових форм. ▼ЖЖ

Тим часом наприкінці ХІХ ст. від письменника чекали творів реалістичних, де зображено типові характери й обставини, або натуралістичних, що описують уплив середовища на особистість. Саме тому критики не визнавали нереалістичних за визначенням жанру казок Уайльда, не сприймали й інших його творів, які вже набули скандальної популярності в читацькому загалі, як-от роман «Портрет Доріана Грея».

Уайльда недаремно називали Містером Парадоксом. І його життєві судження, і його творчість, по суті, ґрунтуються на парадоксах.

Механізми творчості

Парадокс - думка, що разюче розходиться з усталеними поглядами, нібито суперечить здоровому глузду, але насправді не є хибною. жжж

Щоправда, до нереалістичних п’єс Уайльда публіка була підготована, зокрема, драматургією норвежця Г. Ібсена.

Ще однією причиною сумного фіналу життя Уайльда стало його загалом зневажливе ставлення до суспільства, пристосовуватися до якого письменник не вважав за потрібне.

Після арешту Уайльд став банкрутом, був позбавлений прав батьківства й власності. Його будинок розгромили, майно продали з аукціону. Зокрема, безцінні книжки з автографами Вітмена, Марка Твена, Рембо, Верлена пішли за копійки. Дружина з дітьми перебралися жити до родичів. Уайльд писав: «Ось уже майже два роки, як мене запроторено до в’язниці. З глибини моєї душі вирвався дикий відчай, всепоглинаюче горе...». Страждання письменника довершилися смертю коханої Констанси й усвідомленням того, що він більше ніколи з нею не зустрінеться.

Після звільнення Уайльд оселився в Парижі у давнього друга. Жити йому залишалося три роки. За цей час митець створив лише «Баладу Редінзької в’язниці» - твір у жанрі тюремної сповіді.

З погляду совісті

Судження Уайльда завжди були парадоксальними. Наприклад, письменник вважав життя митця частиною його творчості й водночас намагався довести, що твори не відображають життя автора. Якось у розмові з письменником Андре Жидом Уайльд сказав: «Творчість починається в день твоєї появи на світ і закінчується в день твоєї смерті». А коли його звинуватили в аморальності, справедливо вважаючи аморальними героїв «Портрета Доріана Грея», не відмовився від такого визначення роману, але уточнив: «Так звані неморальні книжки - це ті, які показують світові його вади... Немає книжок моральних чи неморальних. Є книжки добре написані чи погано написані. Ото й усе», жжж

То що ж має «показувати світові» мистецтво? Романтики обирали лише піднесені життєві явища. Реаліст Стендаль порівнював мистецтво, зокрема роман, із дзеркалом, яке відображає все, що трапляється на великій дорозі, - і блакитне небо, і бруд, і калюжі. А от на думку Уайльда, «мистецтво - дзеркало, що відбиває того, хто в нього дивиться, а зовсім не життя... Розкрити людям їх самих і приховати художника - ось до чого прагне мистецтво». Отже, мистецтво відображає не письменника, як це було в романтиків, не життя суспільства в цілому, як у реалістів, а внутрішній світ читачів і глядачів. Іншими словами, у мистецтві кожен знаходить себе. І це вже становить підґрунтя нового, модерністського, мистецтва.

Аби пояснити образ мистецтва-дзеркала, Уайльд звертається до трагедії «Буря» свого улюбленого Шекспіра. Одним з її персонажів є слуга Калібан - потворний дикун, який не знає цивілізації, але має добру душу. Отож, характеризуючи ставлення до реалізму й романтизму, Уайльд пише: «Ненависть XIX сторіччя до Реалізму - це лють Калібана, який побачив свою подобу в дзеркалі. Ненависть XIX сторіччя до Романтизму - це лють Калібана, що не побачив своєї подоби в дзеркалі».

Тоді чим пояснити упереджене ставлення до мистецтва модернізму, ознаки якого були аж надто помітні у творчості Уайльда? Напевне, за аналогією, ненавистю Калібана до того, хто підгледів, як він дивиться в дзеркало, хто посмів «розкрити людям самих себе» і «приховати художника». Сучасники Уайльда звикли до викриття недоліків абстрактного суспільства, готові були засудити вади художника, але тільки не побачити свої. Звідси й неприйняття творчості Уайльда. А втім, мине десятиліття, і мистецтво модерну стане актуальним, адже демонстрування власних негативних якостей увійде в моду. На жаль, Уайльд до цього часу не дожив...

Перевірте себе

1. Розкажіть про життя О. Уайльда. Які факти біографії митця вплинули на його творчість?

2. Як Уайльд розумів завдання митця? Що, на думку письменника, відображає мистецтво? Як, за Уайльдом, співвідносяться творчість і реальне життя митця?

3. Чому твори Уайльда за його життя не були належно оцінені критиками?

4. Що таке модернізм? Які ознаки творчості Уайльда дають підстави вважати її модерністською?

5. Чому Уайльд засуджував суспільство, яке сприймало творчість митця насамперед як відображення його особистого життя? Чому письменника називали Містер Парадокс?

6. Чи можна, на вашу думку, вважати аморальним письменника, якщо аморальні герої його творів? Відповідь поясніть.

Чим ризикують читачі, розкриваючи символи

Що ж обурило критиків у романі Уайльда «Портрет Доріана Грея» (1890)? Художник Уайльд зобразив художника Безіла Голворда, який створив прекрасний портрет дуже вродливого юнака Доріана Грея. Гол-ворд схожий на реаліста, адже портрет достеменно подібний до моделі, і водночас - на романтика, бо вклав у свою роботу «занадто багато самого себе». Раптом сталося неймовірне - портрет ніби ожив. Він почав змінюватися, відображаючи моральні вади Доріана. Отже, мистецтво в романі Уайльда стає відображенням не життя героя (зовні він справляє цілком позитивне враження), а його внутрішнього світу, прихованого від сторонніх очей. Портрет стає дзеркалом душі Доріана.

Що, за задумом автора, мали пережити читачі роману? Лють Калібана, який усвідомив, що його таємницю розкрито: потворне й аморальне не якесь абстрактне суспільство, а вони самі, зовні такі благопристойні. Адже Доріан Грей не був злочинцем і моральною потворою, коли вперше змінився його портрет.

На початку роману Доріан дуже приємний молодик. Головна його перевага - врода. Він скромний, чуйний, непогано грає на фортепіано. Розповідаючи Голворду про Доріана, леді Брендон характеризує його так: «Забула, що він робить... боюся, що він... не робить нічого... ах, ні, він грає на роялі... чи той, на скрипці...». Якщо у двадцять років чоловік тільки й уміє, що грати на роялі (не професійно, а просто для себе), - він звичайний нероба. Це перша і зовсім не помітна сходинка падіння Доріана, адже лінощі - причина нудьги, а з нудьги чого тільки не зробиш. Саме з нудьги лорд Генрі розповідає Доріанові те, про що говорити не слід, підказує аморальні ідеї. Крім того, Доріан, за словами Голворда, «іноді буває страшенно нечутливий». Художник переживає приблизно те саме, що соловей з уайльдівської казки «Соловей і троянда». Птах пожертвував своїм життям заради любові бідного студента до професорської доньки. З крові й пісні солов’я народилася червона троянда, але дівчина знехтувала квіткою і студент просто викинув її під колеса воза.

Розмірковуючи про почуття Доріана, Голворд говорить: «У такі миті я відчуваю, що віддав свою душу людині, яка поводиться з нею ніби з квіткою, яку можна причепити на піджак, ніби з прикрасою, якою він тішить свою пиху літнього дня». Проте тільки художник, людина глибока й прониклива, зауважив Доріанове марнославство. Тітонька

Генрі, навпаки, вважає його «юнаком серйозним, із прекрасним серцем». А втім, ані неробство, ані марнославство не позначилися на чарівному портреті. Може, тому що ці вади вже були притаманні Доріану, коли його малювали. А може, тому що ці вади властиві всім людям його кола, як-от лорду Генрі. Справді, чом би й не бути неробою молодикові, який не має жодних справ? Як не стати марнославним, коли повсякчас нахвалюють за вроду й порядність?

Механізми культури

Бесіда Доріана з лордом Генрі відіграла роль своєрідного резонатора. Лорду властиві ті самі моральні недоліки, що має Доріан, але він навчився лише говорити про них. «Дивна з тебе людина, Гаррі! Ти ніколи не кажеш нічого морального і ніколи не робиш нічого неморального. Твій цинізм - це тільки поза», - зауважує Голворд. По суті, лорд Генрі трохи випереджає свій час, адже за часів Уайльда в моді було лицемірство, а не цинізм. Цей герой - людина нового часу, схожа на читачів і письменників доби модерну, які без жодного сорому обговорюють власні вади. WA.W

З погляду совісті

Утім подальші події в романі свідчать про те, що говорити - те саме, що робити. Доріан вирішує не соромитися своїх негативних якостей, і спонукає його до цього саме лорд Генрі: «Мета життя - розвиток власного “я”. Повністю реалізувати своє єство - ось для чого існує кожен з нас. Але в наш час люди почали боятися самі себе. Вони забули найвищий з усіх обов’язків - обов’язок перед самими собою... А згрішивши, ми покін-чуємо з гріхом, бо вже чинячи гріх, людина тим самим очищується. Тоді залишаються тільки згадки про насолоду або розкоші каяття. Єдиний спосіб збутися спокуси - піддатись їй».

Саме завдяки впливу лорда Генрі Доріан згодом виправдовує своє негідне життя новою філософією. «Він мріяв створити нову філософію життя, яка матиме своє розумне обґрунтування, свої послідовні принципи, і найвищий сенс життя марився йому в одухотворенні відчуттів

і емоцій. Зло було лише одним із засобів здійснення того, що він уважав красою життя».

Зауважмо, що бесіди героїв, парадоксальні судження лорда Генрі дозволяють назвати роман Уайльда інтелектуальним.

До певних подій твір побудовано як реалістичний роман. Автор докладно описує звичне для Доріана середовище, спосіб життя аристократів, що полягає у «великому мистецтві нічогонероблення». Один з розділів (третій) присвячено походженню головного героя. Лорд Генрі дізнається, що Доріан - онук багатого, але скупого лорда Келсо, син красуні Маргарет Девере, яка з любові вийшла заміж за бідного офіцера. Через кілька місяців після їхнього весілля і за кілька місяців до народження Доріана офіцера було підступно вбито на дуелі. Маргарет померла незабаром після пологів. Тепер читачі розуміють, що романтизм, як і авантюризм, Доріан Грей успадкував від матері, якій «була притаманна романтична уява». Щоправда, за словами дядечка лорда Генрі, чоловіки в його роду «мало були варті». Це твердження готує читачів до того, що романтичний Доріан може показати себе не з кращого боку.

Незабаром так і стається. Доріан закохується, і це почуття стає переломним моментом, що виявляє його негідну вдачу. Разом із коханням герой приносить своїй обраниці смерть. Доріан вирішив одружитися з юною талановитою актрисою Сибіл Вейн. Однак раптом дівчина втратила свої акторські здібності, і з’ясувалося, що Доріан любив не її, а мистецтво. Справжні почуття Сибіл його не цікавили: «Ви ж скалічили мою любов. Як мало ви знаєте про кохання, коли кажете, що воно вбило ваш талант! Адже ви ніщо без свого мистецтва! Я дав би вам славу й велич, примусив би цілий світ боготворити вас, і ви носили б моє ім’я...».

Сибіл грала неперевершено доти, доки жила своїми ролями (а ставили в її театрі тільки п’єси Шекспіра). Дівчина зізнається Доріанові: «Ви дали мені щось вище за мистецтво - ви дали мені пізнати справжнє кохання! А мистецтво - лише бліда тінь кохання... Я могла вдавати пристрасть, коли сама її не відчувала, але тепер, коли вона пече мене вогнем, я не можу!».

З погляду інших наук

Роман «Портрет Доріана Грея» можна назвати філософським, адже Уайльд порушує в ньому низку філософських проблем. Одна з них, позначена на початку твору, пов’язана з красою, прекрасним і потворним у мистецтві. Інша проблема, що виникає майже водночас із першою, -роль мистецтва в житті людини. Пригадаймо заявлений у передмові до роману постулат: «Будь-яке мистецтво не дає жодної користі». Саме згідно з ним творить Безіл Голворд. Художник відмовляється продавати портрет, свою найкращу роботу, і навіть виставляти його на загальний огляд, бо вважає мистецтво часточкою своєї душі. А от Доріан Грей за допомогою шедевра Голварда сподівається уникнути ганебних наслідків своєї цинічної життєвої філософії. Отже, роман - ще й ілюстрація до філософських тез, викладених у передмові до нього. 'ГЛїГ

В історії із Сибіл Доріан постає байдужим, егоїстичним, зверхнім, бездушним. Уайльд особливо наголошує контраст «усмішки зарозумілого презирства» і «прекрасних губ» героя. «Не хотів би я бути безсердечним, але я не можу більше зустрічатися з вами. Ви мене розчарували», -мовить Доріан до Сибіл, яку автор порівнює із затоптаною квіткою та пораненою твариною. Так само й Голворд називав свою любов до Доріана квіткою в петлиці. Тож на цей момент оповіді герой розтоптав почуття вже двох людей.

Дуже докладно аналізуючи думки, почуття, мотиви вчинків своїх героїв, Уайльд розкриває перед читачами їхні душі. Тому роман можна назвати психологічним (від грец. psyche - душа). Найдеталь-ніше ми можемо роздивитися внутрішній світ Доріана Грея. Уже зрозуміло, що цей вродливий молодик має безліч моральних недоліків, породжених його способом життя, середовищем і власне характером. Скажімо, така деталь, як бажання Доріана після сварки з коханою прогулятися негідними аристократа районами, свідчить про його безпринципність. Незабаром герой і справді знайде розраду в притонах лондонського дна. Однак під час конфлікту із Сибіл він не набагато гірший за звичайних людей (молоді загалом властиво сваритися через дрібниці й розлучатися).

З погляду совісті

Відтак у романі вперше виникає фантастичний елемент: біля губ зображеного на портреті красеня з’являється складка жорстокості, ніби він щойно вчинив щось жахливе. Усвідомивши, що відбувається, Доріан вирішує надалі не грішити й одружитися із Сибіл. Він збагнув, що портрет - утілення його сумління, а вже незабаром дізнався, що вперше став причиною смерті людини. «Отже, це я вбив Сибіл Вейн!.. Убив! Це так само певно, коли б я встромив їй ножа в горло! І однак троянди через це не прив’яли, а пташки все так само радісно виспівують у моєму саду. І сьогодні ввечері я маю обідати з вами, їхати в оперу, а потім, мабуть, ще кудись вечеряти. Яке життя надзвичайне і драматичне! Якби я прочитав це в книжці, я ридав би над ним. А ось тепер, коли це сталося в дійсності, і сталося зі мною, воно виглядає занадто дивовижним, щоб проливати сльози», - говорить Доріан.

Він і справді став персонажем «аморальної п’єси», яку «поставив» лорд Генрі. Тут герой Уайльда нагадує андерсенівську принцесу, обурену

тим, що подаровані їй соловей і троянда справжні, а не штучні. Доріан обурений бажанням Сибіл жити справжнім, а не театральним життям, і пояснюється це тим, що сам він не знає ані справжнього життя, ані справжньої любові.

«Життя дає людині, у кращому разі, лише одну велику мить насолоди, і секрет життя в тому, щоб блаженну мить насолоди переживати якомога частіше», - заявляє лорд Генрі. І Доріан залюбки обирає життя заради власного задоволення: «Вічна молодість, нескінченна пристрасть, витончені й заборонені насолоди, безумство щастя і ще більш несамовите безумство гріха - усе це він спробує на собі. А портрет нехай несе тягар його ганьби». тлїг

Від початку роману до такого рішення героя минає лише місяць, тим-часом як від цього моменту до кінця оповіді - роки (на початку твору Доріану двадцять, а у фіналі - тридцять вісім). Проте автор не описує докладно гріхів Доріана Грея - у цьому немає потреби. Читачам уже зрозумілий механізм дедалі глибшого морального занепаду героя. Доріан проживає життя як п’єсу чи роман. Недарма він ототожнює себе з персонажем психологічного етюду, отриманого від лорда Генрі в день смерті Сибіл: «Герой цієї книжки, чарівний молодий парижанин, що в ньому так дивно поєднувалися вдача романтика і розум науковця, став для Доріана немов прототипом його самого. Та й цілий роман здавався йому історією його власного життя, написаною ще до того, як він прожив це життя в дійсності».

У романі «Портрет Доріана Грея» ми стикаємося з новим для XIX ст. типом героя. У перших розділах Доріан був типовим аристократом, але, здобувши фантастичну можливість зберігати красу й молодість, незважаючи на вік і розпусний спосіб життя, зміг ввести в оману оточуючих. У людській свідомості молодість і краса зазвичай пов’язані з чистотою і невинністю, тож для всіх невтаємничених він був юнаком, якого «не торкнувся бруд життя», оминув уплив «століття аморальності й низьких пристрастей». Сучасники Уайльда мусили зрозуміти, що не раз обдурені такими Доріанами, або ж усвідомити, що їхню власну таємницю розкрито. А таємниця ця полягала в тому, що будь-який гріх можна приховати. Хоч би й на певний час...

Механізми культури

Доріан Грей отримав унікальну можливість жити, не відповідаючи за наслідки своїх учинків. Так, ніби життя - це театральна вистава: «Для Доріана саме Життя було першим і найбільшим з мистецтв...». Життя як гра - ось принцип героя нового роману, який існуватиме протягом усього ХХ ст. Уайльд один з перших відкрив цю особливість модерністського роману і показав наслідки такого ставлення до життя. ЖЖЖ

Доріан Грей двічі вирішував відмовитися від ганебного способу життя: уперше після самогубства Сибіл, удруге - після випадкової смерті її брата, який міг розкрити таємницю портрета. Він навіть почав

виправлятися, шляхетно не занапастивши наївну Гетті Мертон. Однак у першому випадку Доріан змінив своє рішення під впливом лорда Генрі. А в другому, побачивши, що замість змінитися на краще портрет став ще огиднішим, замислився: «Невже саме марнославство спонукало його на цей єдиний у житті добрий вчинок?».

У Доріана Грея була можливість жити подвійним життям серед таких самих лицемірів, як він. Доріан відвідував брудні притони, курив опіум, але «не нехтував думкою суспільства й дотримувався пристойності». Щоправда, для цього довелося вбити Голворда, якому він необачно показав «обличчя своєї душі», а потім стати причиною самогубства хіміка Кемпбела, якого змусив знищити труп. У цей момент роман стає детективним. Доріан повсякчас боїться викриття і, зрештою, вирішує знищити «один-єдиний - і то слабкий - доказ». Він скоює свій останній злочин - убивство портрета. А точніше - самогубство.

Як сталося, що портрет став відображенням Доріанової душі? Сам герой звинувачував у цьому художника, який, уклавши у свій твір надто багато власної душі, ніби оживив його. «О, і навіщо тільки в ту страхітливу мить гордощів та шаленства з нього вихопилося фатальне благання, щоб портрет ніс тягар його днів, а він сам щоб зберіг незаплямованою пишноту вічної молодості! То ж був початок його згуби. Краще б кожен його гріх призводив до швидкої і непомильної кари. Покара очищує душу».

Що ж стало справжньою причиною загибелі душі звичайного (не позбавленого недоліків, але й не остаточно розбещеного) двадцятирічного красеня Доріана Грея? Негативний уплив лорда Генрі? Фатальне звернення до небес? Егоїзм? Безкарність злочинів? Усе водночас?

У передмові до роману Уайльд пише: «У будь-якому мистецтві є і пря-мозначність, і символ. Ті, що силкуються сягнути поза прямозначність, ризикують. Ті, що силкуються розкрити символ, ризикують також». Портрет для Голворда - частка його самого. Портрет для Доріана Грея -дзеркало його душі. Чарівний портрет у романі - символ для читачів. І ті з них, що розкриють цей символ, ризикують. Ризик полягає в розумінні ідеї твору, яка так чи так стосується кожного, адже всі люди мають вади. «Митець не має етичних уподобань», - стверджує Уайльд. Однак, зрозумівши символічне значення чарівного портрета, ми також побачимо в ньому символ будь-якого твору мистецтва, що розкриває наші власні душі.

Отже, роман «Портрет Доріана Грея» можна назвати ще й символістським. Читачі, які розтлумачили символи роману, обов’язково знайдуть у ньому мораль. Вона може бути будь-якою: не грішити, краще приховувати свої гріхи, не потрапляти під вплив або не впливати на інших, не вкладати у свої твори душу тощо. Однак мораль, яку здобудуть читачі, -зовсім не ідея твору, задумана автором. Ідея роману Уайльда пов’язана з проблемою сутності краси, яка завжди хвилювала митця.

У романі не раз лунає думка про те, що внутрішня краса робить красивою зовнішність людини, і навпаки - аморальна людина не може бути красивою. Доріан Грей, який залишається молодим і вродливим, ніби спростовує це твердження. Однак інтелектуальний висновок роману

доводить, що первісна теза правильна. Філософську думку про перевагу краси над злом доведено фантастичними перетвореннями героя і портрета у фіналі. Детективна лінія добігає кінця, адже, знайшовши постарілого Доріана Грея, люди зрозуміють, хто коїв убивства і був винуватцем самогубств. Ідею роману розкрито за допомогою символу. Відтак наприкінці твір нібито знову стає реалістичним.

Усі згадані ознаки твору Уайльда притаманні модерністському роману, що народився наприкінці ХІХ ст. і панував у ХХ ст.

Перевірте себе

1. Як ви зрозуміли твердження О. Уайльда «Будь-яке мистецтво не дає жодної користі»? Відповідь обґрунтуйте прикладами з роману «Портрет Доріана Грея».

2. Яким Доріан Грей постає перед читачами на початку роману? Чи можна назвати його розпусним? Чи можна назвати його людиною, позбавленою недоліків?

3. Яку роль у житті Доріана відіграли лорд Генрі і Безіл Голворд? Чи можна вважати, що в моральному занепаді Доріана винний лорд Генрі? Якщо ні, то кого слід у цьому винуватити?

4. Як Доріан Грей виправдовував свої злочини? Схарактеризуйте його життєву філософію.

5. Як любов виявила справжню сутність Доріана Грея?

6. Які елементи реалістичного роману є в романі «Портрет Доріана Грея»? Чи можна назвати цей твір фантастичним? Відповідь обґрунтуйте.

7. Чи можна назвати роман Уайльда інтелектуальним, філософським, психологічним, детективним? Доведіть свою думку.

8. На прикладах із тексту роману доведіть, що Доріан Грей ставився до свого життя як до театральної вистави. Коли й чому це сталося вперше?

9. Яку таємницю мав Доріан Грей? Які злочини герой скоїв для її збереження? Розкажіть про аморальні вчинки Доріана в хронологічному порядку.

10. Чому портрет Доріана в романі є символом? Розкрийте символічне значення цього образу. Чи є в романі інші символи? Які?

11. Чому наприкінці роману портрет знову стає прекрасним, а Доріан -старим? Чому ніж, який герой встромив у портрет, опинився у його власних грудях?

12. Уявіть, що Доріан щиро вирішив припинити загадкові зміни портрета, розірвати свій зв’язок із ним. Що, на вашу думку, мав би зробити для цього герой на різних етапах свого морального занепаду?

Запитання і завдання для компетентних читачів

1. Що нового (порівняно з минулим навчальним роком) ви дізналися про роман як провідний жанр літератури ХІХ-ХХІ ст.? Які його різновиди розвивалися у творчості Стендаля, Флобера, Достоєвського, Уайльда?

2. У якому романі кінця ХІХ ст., прочитаному в цьому навчальному році, ви спостерегли ознаки модернізму? Які саме?

3. Творчий проект. Напишіть твір-роздум на одну із запропонованих тем.

• «Жульєн Сорель: виправдовую чи засуджую?»;

• «Що таке “боварізм” і чи актуальний він сьогодні?»;

• «“Існують злочини без кари”: О. Уайльд у дискусії з Ф. Достоєвським (за романами “Портрет Доріана Грея” та “Злочин і кара”»).

4. Подискутуймо! Літературознавці досі сперечаються щодо наявності у творах Достоєвського таких героїв, які прямо висловлюють близькі автору ідеї. Підготуйте аргументи і проведіть дискусію щодо цієї нерозв’язаної наукової проблеми на матеріалі роману «Злочин і кара».

5. Мандруємо Інтернетом. Відомо, що Ф. Достоєвський писав свої романи дуже швидко, а Г. Флобер - дуже повільно. Знайдіть в Інтернеті відомості про те, як працювали названі письменники, і підготуйте презентації на цю тему.

6. Подискутуймо! Робота в парах. Кожен із вас має записати попарно імена персонажів, які вам найбільше сподобалися і найбільше не сподобалися в прочитаних романах Стендаля, Флобера, Достоєвського й Уайльда. Записи організуйте за принципом: ваше прізвище; назва роману; пари імен персонажів з позначками «сподобався», «не сподобався». Оберіть людину, яка збере ваші нотатки та визначить, хто має протилежне ставлення до одного й того самого персонажа. Відтак об’єднайтеся в пари для дискусії. Вислухайте і запишіть міркування опонента, а потім розкажіть у класі, чи змінилося ваше ставлення до відповідного персонажа. Якщо так, повідомте, які аргументи цьому сприяли, якщо ні - поясніть чому.

7. Творчий проект. Групова робота. Об’єднавшись у чотири групи, перегляньте по одній з екранізацій романів «Червоне і чорне», «Пані Боварі», «Злочин і кара», «Портрет Доріана Грея». Обговоріть їх у групах. Під час обговорення зверніть увагу на такі питання: загальне враження від стрічки; рівень режисерської та акторської майстерності; точність відтворення сюжету літературної основи та доречність змін (можливо, щось скорочено, перероблено); відповідність літературних образів та екранних персонажів тощо. Відтак разом підготуйте рецензію на переглянутий кінофільм і презентуйте її в класі.

 

Це матеріал з Підручника Зарубіжна Література 10 клас Волощук