РОЗДІЛ 2

ІМПРЕСІОНІЗМ І СИМВОЛІЗМ

Ви це знаєте

1. Який технічний винахід середини ХІХ ст. змінив долю живопису як мистецтва? Які завдання внаслідок цього постали перед художниками?

2. Як ви розумієте твердження: «Унаслідок виникнення психологічного роману лірика стала мистецтвом суб’єктивного погляду»?

Література «без літератури»

У середині ХІХ ст. першу скрипку в оркестрі мистецтв починає грати живопис. Художники, що поступилися фотографам правом і обов’язком точно копіювати дійсність, тепер бачили своє призначення в тому, щоб упіймати швидкоплинність відчуття, відкрити глядачам життя власної душі, поділитися з ними своїми переживаннями й враженнями. І саме слово «враження» (франц. I’impression) визначило характер нового напряму в мистецтві другої половини ХІХ ст., що отримав назву імпресіонізм.

Механізми творчості

Імпресіонізм - напрям у мистецтві останньої третини ХІХ ст. Стрижнем імпресіоністичного художнього бачення є «культ враження» з притаманною йому самоцінністю безпосередніх мінливих відчуттів. Художній образ будується на недомовках і натяках; замальовкам властиві фрагментарність і етюдність; оповідь забарвлена ліричною стихією.

Термін «імпресіонізм» походить від назви картини «Схід сонця в Гаврі. Враження» лідера нового покоління французьких художників Клода Моне. Як мистецький напрям імпресіонізм зародився у французькому живописі 60-70-х років ХІХ ст. (К. Моне, О. Ренуар, Е. Дега, А. Сіслей, Е. Мане та інші), згодом поширився на скульптуру (О. Роден), музику (К. Дебюссі, М. Равель, О. Скрябін та інші) і театр (А. Шніцлер, Г. фон Гофмансталь).

Засновником імпресіоністичного методу в літературі став французький поет П. Верлен. Імпресіоністичним впливом була позначена творчість Кнута Гамсуна, Джозефа Конрада, М. Пруста та інших. тлт

Імпресіоністична література дивна. Це - література «без літератури», адже головне для її творців - підслухати музику самого життя. Щоб ліпше зрозуміти, про що йдеться, звернімося до рядків з вірша Поля Верлена «Поетичне мистецтво»:

Так музики ж всяк час і знов!

Щоб вірш твій завше був крилатий,

Щоб душу поривав - шукати Нову блакить, нову любов,

Щоб мчав, де далеч непохмура,

Де чари діє вітерець,

Де пахне м’ята і чебрець...

А решта все - література.

(Переклад Г. Кочура)

Отже, поет-імпресіоніст хоче очистити художнє слово від усіх попередніх, суто літературних змістів і асоціацій. Імпресіоністам як ідейно, так і творчо протистояли символісти. У Новий час теоретики й критики мистецтва активно користувалися словом «символ» для означення певного художнього засобу. У художній літературі символом почали називати один з різновидів тропа (слова в непрямому значенні).

Механізми творчості

Символ (від грец. symbolon - умовний знак, прикмета) - у літературі: слово, що умовно виражає сутність якогось явища. ЖЖЖ

Символ - це слово, яке має розширене, абстраговане значення (порівняно з його прямим значенням). Від алегорії (однозначного інакомовлення) він відрізняється багатозначністю. А проте рамки тлумачення символу більш-менш обмежені. Як у пластичних мистецтвах (живопис, скульптура, архітектура), так і в літературі символи зберігають асоціативний зв’язок із зображуваним. Наприклад, у Бодлера альбатрос - вільний, красивий птах - символ волі й краси. Саме тому читачі (глядачі) в принципі можуть зрозуміти, що саме означає певний

символічний образ. Щоправда, те саме можна сказати й про алегорію. Однак алегорія швидко розгадується, натомість уміння розкривати образне значення символу вже як таке дає естетичне задоволення. «Назвати предмет, - писав французький поет-символіст Стефан Мал-ларме, - це означає знищити три чверті того поетичного зачарування, що дає нам поступове відгадування. Навіювати - ось ідеал. Ось досконалий метод використання таємниці, що утворює символ».

Будь-яке мистецтво за своєю сутністю символічне. В історії європейського мистецтва були періоди, коли символ ставав основним художнім засобом, а основні символи доби - «кодом» цілої культури, «шифром» світогляду людини цієї культури, її картини світу. Таким було насамперед мистецтво Середньовіччя. Таким було і романтичне мистецтво.

Механізми творчості

Символізм - літературно-мистецький напрям кінця ХІХ - початку ХХ ст., головним художнім засобом творчості якого є символи як спосіб вираження незбагненної сутності явищ життя і таємничих індивідуальних уявлень митця. ▼ЖЖ

Символізм як художній напрям Новітнього часу зародився в надрах пізнього романтизму і спочатку не спирався на суто художню єдність. Однак на початку 80-х років ХІХ ст. у французькій літературі виникла потреба в теоретичному визначенні низки письменників (передусім -поетів-ліриків), які належали до одного покоління і у творчості, повсякденному побуті й моралі вирізнялися неприйняттям «нормального», «буржуазного» способу життя.

У 1883 р. П. Верлен виступив зі статтею «Прокляті поети». Ішлося про митців, «проклятих» сучасним буржуазним суспільством, яке спочатку прокляли вони самі, тобто про певну поетичну школу. Відтак 1886 р. критик і поет Жан Мореас видав теоретичний маніфест цієї школи під назвою «Маніфест символістів». Він стверджував, що «пряме зображення життя» не сягає глибше його поверхні. Тільки такий погляд на дійсність, що допомагає наочно виразити абстрактну ідею, можна, за Мореасом, вважати справжнім - символістичним - мистецтвом.

Уже в 1894-1895 рр. в Москві було видано три поетичні збірки «Російські символісти», укладені здебільшого з віршів молодого поета Валерія Брюсова. У передмові він так формулював мету поезії: «Висловити тонкі, ледве вловимі настрої... Низкою зіставлених образів ніби загіпнотизувати читача». У Росії на символізм чекало велике майбуття. Символізмом відкривається російська література «Срібної доби», або, як тоді говорили, «занепаду», «декадансу». Проте так говорили не всі. Наприклад, Леся Українка, чия рання драма «Блакитна троянда» типово символістська, у 1903 р. писала: «Символізм, або декадентство, - так не можна говорити, бо це не те саме».

Власне, «декаданс» - теж символ, створений самими символістами. «Я - римський світ занепаду епохи...» - цей рядок з поезії Верлена (в оригіналі занепад - decadence) дав назву його поетичній школі. Відтоді цей

термін почали використовувати як узагальнену назву кризових явищ у літературі й мистецтві другої половини ХІХ - початку ХХ ст.

У 1874 р., задовго до суперечок про символізм і декаданс, Верлен написав вірш «Поетичне мистецтво». Проте опубліковано цей твір було 1882 р., тож читачі сприйняли його в контексті дискусії, розв’язаної статтею «Прокляті поети». Тим часом сам Верлен зазначав, що «не створив теорії» і його «Поетичне мистецтво» - «зрештою, просто пісня». Цим віршем автор «відзначив» двохсотріччя однойменного трактату теоретика французького класицизму Н. Буало. Отже, «Поетичне мистецтво» Верлена - радше пародія на теорії. І єдине, що насправді проголошує його «маніфест», - це думка про те, що доба Буало, коли література була слухняною ученицею теоретиків, а тому надто вже «літературною», давно минула.

Хай там що, а вірш Верлена знаменував свідоме прагнення до нового мистецтва. Якого саме? Нещодавно характеризуючи імпресіоністичну літературу, ми звернулися до цитати з «Поетичного мистецтва», оскільки в ній відчувається прагнення Верлена без теорій та ідеологій висловлювати свої справжні, безпосередні враження від життя. З таким тлумаченням цього твору згоден і літературознавець Д. Наливайко: «Знаменита поезія Верлена “Поетичне мистецтво’’, що нерідко трактувалася як поетичний документ символізму, насправді є програмою поетичного імпресіонізму... Музичність, що її Верлен досить специфічно тлумачить як найдосконаліше мистецтво мінливих вражень, напівтонів та нюансів, виявилася найбільш органічною формою визначення імпресіонізму в ліричній поезії. Цим же шляхом пішли й інші його представники в поезії, від Г. фон Гофмансталя до К. Бальмонта».

Однак відсутність у Верлена «теорії символізму» (не лише в «Поетичному мистецтві», а й узагалі) не означає, що поет не долучився до «школи Бодлера» і був чужий у світі символів, відкритому автором «Квітів зла». Зрештою, від імпресіонізму до символізму один крок, і Верлен не раз

його робив. Від висловлювання своїх справжніх безпосередніх вражень митець часто переходив до спроб навіяти читачеві такі відчуття, на які не завжди наштовхує навколишній світ і які не знати звідки зродилися в душі ліричного героя. Пригадаймо слова Малларме: «Навіювати - ось ідеал». Верлену ж належить думка, яка в символістів розвинулася в цілу теорію: «Про неясне слід говорити неясно».

Саме у творчості Верлена і його молодшого друга Артюра Рембо ми можемо знайти найяскравіші приклади нового мистецтва поезії: у Верлена - здебільшого імпресіоністичної, у Рембо - здебільшого символістської.

Перевірте себе

1. Дайте визначення поняття «імпресіонізм». Поясніть походження цього терміна. Якого поета вважають засновником імпресіоністичного методу в літературі?

2. Що таке символ? Чому мистецтво будь-якої доби вдається до символів?

3. Дайте визначення поняття «символізм».

4. З якої мови походить і що означає термін «декаданс»? Хто ввів його в культурний обіг?

5. Розгляньте репродукції картин художників-імпресіоністів О. Ренуара, К. Моне, Е. Дега (с. 165, 176). Що спільного у творчості живописців-імп-ресіоністів і письменників-імпресіоністів?

6. Розгляньте репродукції картин художників-символістів О. Редона, П. де Шаванна, Г. Моро (с. 165, 178). Чим ці роботи відрізняються від картин художників-імпресіоністів?

7. Що, на вашу думку, змушує мистецтвознавців і літературознавців об’єднувати живописців, скульпторів та письменників у межах одного художнього напряму? Для чого глядачам і читачам знати про належність певного твору до певного художнього напряму?

Поль Верлен: зловлена миттєвість

Поль Марі Верлен (1844—1896) народився у французькому містечку Мец у сім’ї військового інженера. Мати майбутнього поета за походженням була селянкою. Батька переводили з одного місця служби на інше, тож родина часто переїжджала, доки 1851 р. не оселилася в Парижі. У 1862 р. Поль закінчив ліцей імені Бонапарта з дипломом бакалавра і вступив на правничий факультет університету. Однак через матеріальні проблеми навчання тривало недовго. У 1864 р. юнак став дрібним службовцем у страховій компанії, потім працював у мерії та в сільській ратуші. Ще в дитинстві Поль почав віршувати. А 1863 р. в часописі «Прогрес» з’явилася його перша публікація.

У 1865 р. Верлен утратив батька. Упоратися з тяжкими переживаннями схильному до меланхолії поетові допомогла лише творчість. Уже наступного року Верлен власним коштом видав свою першу поетичну збірку «Сатурнічні вірші», а 1869 р. вийшла друком збірка «Галантні свята». У той період митець познайомився з юною Матильдою Моте, яка незабаром стала його дружиною. Саме їй Верлен присвятив свою третю збірку - «Добра пісня» (1870).

Поетове весілля відбулося буквально напередодні початку Франко-прусської війни 1870-1871 рр. У дні облоги Парижа Верлен вступив до лав захисників міста, потім пристав до паризьких комунарів, редагував бойові листки Комуни, а після її розгрому змушений був переховуватися, аби не потрапити під репресії.

Восени 1871 р. поет познайомився із сімнадцятирічним Артюром Рембо. Обидва вони переживали відчай і розгубленість. Ці почуття зблизили митців. Відтак, залишивши напризволяще дружину й дитину-немовля, Верлен разом з Рембо полишає Францію. Поети мандрують Бельгією, потім якийсь час живуть у Лондоні, де заробляють на життя уроками французької, і знову повертаються до Бельгії.

У 1873 р. під час сварки Верлен поранив друга пострілом із револьвера й був засуджений до двох років ув’язнення. І знову вгамувати душевний біль йому допомогли вірші. Тут-таки, у бельгійській в’язниці, Верлен розпочав теоретизувати з приводу поетичної творчості. Вірші, написані до кінця 70-х років, увійшли до збірок «Романси без слів» (1874) і «Мудрість» (1880), а роздуми про долю друзів-митців вилилися в цикл статей «Прокляті поети» (1883). До «проклятих» Верлен зараховував А. Рембо, Трістана Корб’єра, С. Малларме і, вочевидь, себе (хоч прямо про це не писав).

У 1885 р. поет офіційно розлучився із дружиною, жив боргами, тяжко хворів, не раз знову потрапляв до в’язниці. Однак навіть такі переживання Верлен вважав гідними якщо не поезії, то принаймні автобіографічної прози. Так з’являються книжки «Мої лікарні» (1891) та «Мої в’язниці» (1893).

На відміну від свого молодшого друга Рембо, Верлен і негативний досвід умів переплавляти на поетичний. За будь-яких життєвих обставин він залишався поетом і щороку видавав нову книжку. Протягом 18881893 рр. вийшли друком збірки «Кохання», «Паралельно», «Присвяти», «Щастя», «Інтимні літургії», «Елегії». Останню збірку - «Плоть» - Верлен

надрукованою не побачив. Він помер в одній з паризьких лікарень 8 січня 1896 р.

Верлен перший створив урбаністичні вірші, індустріальний пейзаж. Поет виписує його з реалістичною точністю в деталях життя великого міста й передмість. Тут він знаходить і відповідні слова, сміливо розширюючи лексикон сучасної поезії. Про це в статті «Верлен» писав російський поет Борис Пастернак: «Паризька фраза у всій її незайманості й чарівній влучності влітала з вулиці й лягала в строфу цілком, без найменшої силуваності, як мелодичний матеріал для всієї наступної побудови».

Верленова жага життя, любов до кожного його вияву, уміння майстерно використовувати найтонші відтінки слів - від найвеличніших до найгрубіших - дали могутній поштовх розвитку поезії кінця ХІХ -початку ХХ ст., навчили її тематичної та мовної розкутості.

Ви вже знаєте, що самоназвою поетичної школи Верлена стало слово «декаданс». Сучасники сприймали митця як типового поета доби занепаду культури. Та й провідними мотивами верленівських поезій були картини сутінок буття, настрій задумливого суму.

Захід дотлівав, багряніли хмари,

Вітер колихав білі ненюфари,

Квіти колихав між очеретів,

Над сумним ставком тихо шарудів.

Я бродив один із жалем кривавим,

Між похилих верб понад сонним ставом,

Де густий туман уставав з низів,

Де, мов великан, привид чийсь сизів...

(Переклад М. Лукаша)

Це перші строфи вірша Верлена «Сентиментальна прогулянка» (1866). Поет часто обирав теми й назви з класичного репертуару (як-от «Поетичне мистецтво», що відсилає до твору Буало). Англійський і французький сентименталізм та ранній романтизм знають безліч «Сентиментальних прогулянок», написаних під впливом «Сентиментальної подорожі» Лоренса Стерна. Початок «Сентиментальної прогулянки» Верлена - ніби мозаїка з образів ліричних поезій Томаса Грея, Рене Шатобріана, балад Шиллера, Сауті й Гюго, а озерний антураж міцно пов’язує самотнього ліричного героя вірша з «озерною школою» англійського романтизму.

Однак, попри традиційність, усі ці образи гармонійно вписуються у вер-ленівські поезії. Так лягають на полотно саме в потрібному місці нібито безсистемні мазки художника-імпресіоніста: відійдеш на певну відстань -і зачаруєшся зловленою миттєвістю... Насправді тут існує чітка система відповідностей між світом природи і внутрішнім світом людини - світовідчуттям художника, що передається глядачам; світовідчуттям ліричного героя, що передається читачам. Виникає враження, ніби кожен рядок першої строфи «Сентиментальної прогулянки» віддзеркалюється у відповідному рядку другої строфи: багряні хмари освітлюють кривавим жалем душу героя; очерети відбиваються в озері, звідки підіймається густий туман; із цього туману вітер постає привидом-велетнем... Так у репертуарі

мистецтва з’являється тема «віддзеркалення», яку ввели саме імпресіоністи. Простежується вона і у французьких художників - представників цього напряму, і у творчості композитора-імпресіоніста Клода Дебюссі.

Проголосивши в «Поетичному мистецтві»: «Найперше - музика у слові!», Верлен послідовно втілював цю настанову у власній ліриці, аж до звукопису. Завдяки особливому добору звуків для створення потрібного образу, враження його твори набувають надзвичайної музичності. Саме музиці більше за інші види мистецтва властива так звана сугестивність.

Механізми творчості

Сугестія (від лат. suggestio - навіяне) - навіювання певного настрою, стану, зокрема засобами мистецтва; художній вплив радше на підсвідомість, аніж на свідомість читачів, глядачів, слухачів.

Системне використання засобів сугестії розпочалося в літературі й мистецтві другої половини ХІХ ст., однак про неї як про одну з найважливіших цілей літературно-художньої творчості відомо від початку існування мистецтва. Ще в давньоіндійській теорії поезії твір, у якому слово виражає зміст непрямо і він осягається тільки завдяки сугестії, називався «дхвані» (натяк). Причому таку поезію вважали вищою за ту, що безпосередньо виражає зміст і називається «цитра» (картина). Таке протиставлення дуже близьке до сучасного протиставлення сугестії-меди-тації (роздуму) та сугестії-нарації (оповіді). WAW ^З

З огляду на сказане вище поезії Верлена в принципі є класичними зразками віршів, що важко піддаються перекладу. Щоправда, іноді перекладачам таки вдається вдало відтворити, скажімо, систему звуконаслідувальних алітерацій Верлена, як-от у рядку «Над сумним ставком тихо шарудів», що імітує шерех вітру в прибережних очеретах. До звуконаслідування вдавалася й романтична балада (один із жанрів, внутрішньо наявних у «Сентиментальній прогулянці» Верлена):

Тільки вітер з осокою Шепче: «Хто се, хто се Сидить сумно над водою,

Чеше довгі коси?»

(Т. Шевченко. «Утоплена»)

Однак у Верлена є твори, де «баладний» сюжет відступає в тінь, майже зникає. На першому плані той-таки самотній ліричний герой і звукове тло його настрою. Найвідоміша з таких поезій - «Осіння пісня» (1866), яку не раз намагалися перекласти багатьма мовами світу, зокрема й українською. Напевно, найкращим з вітчизняних перекладів є робота Г. Кочура, яку дуже радимо вам прочитати:

Неголосні Млосні пісні Струн осінніх Серце тобі Топлять в журбі,

В голосіннях...

Перевірте себе

1. Розкажіть про життя П. Верлена. Яку роль у долі поета відігравала творчість?

2. Схарактеризуйте художній метод Верлена. Проілюструйте відповідь прикладами з вірша «Сентиментальна прогулянка» та (або) інших прочитаних поезій.

3. Прочитайте вірш Верлена «Поетичне мистецтво». Чи можна вважати цей твір маніфестом певного художнього напряму? Як виникло саме таке ставлення до нього? Що з цього приводу говорив сам автор?

4. Які поради та рекомендації поетам дає Верлен у вірші «Поетичне мистецтво»?

5. Схарактеризуйте ліричного героя вірша «Поетичне мистецтво». За що він любить поетичну творчість? За що він любить музику? (Відповідь проілюструйте прикладами з «Осінньої пісні»). Як він ставиться до живопису? За що не любить літературу?

6. Знайдіть ознаки імпресіоністичного бачення природи, людини, а також взаємовпливи настроїв природи та людини у вірші «Осіння пісня».

7. Проаналізуйте переклади «Осінньої пісні» Верлена, здійснені Г. Кочуром і М. Лукашем. Визначте, хто з двох перекладачів пішов шляхом звукопису (асонансів, алітерацій, звуконаслідування). Який підхід обрав другий перекладач?

8. До якого літературного напряму належить творчість П. Верлена? Відповідь обґрунтуйте.

9. Що таке сугестія? Який художній прийом у поезії Верлена найбільше сприяв її сугестивності? Наведіть відповідні приклади.

Артюр Рембо: ліричний міф

Видатний французький поет-символіст Жан Нікола Артюр Рембо (1854—1891) народився в містечку Шарлевілі. Батько майбутнього поета, офіцер, вихованням дітей не займався. Не цікавився він і блискучими шкільними успіхами сина, який був справжнім вундеркіндом. Артюр підсвідомо шукав визнання й душевної теплоти поза родиною. Авторитетом для нього став молодий учитель Жорж Ізамбар, який обожнював поезію і був у захваті від перших літературних спроб свого учня. Саме Ізамбар переконав хлопця в тому, що поезія - його доля.

Артюр вивчає класичну поезію, вправляється у віршуванні не лише французькою, а й латиною і за сприяння вчителя публікує свій доробок у пресі. Так уже в п’ятнадцять років він стає професійним поетом.

Однак доля «кабінетного митця» оминула Рембо. Франко-прусську війну 1870-1871 рр. та події Паризької комуни 1871 р. він сприйняв як виклик. Від серпня 1870 р. юний поет кілька разів тікав до Парижа, де знайшов друзів, і зрештою 1871 р. пристав до збройних комунарів. У цей час він пише цикл «комунарських» віршів і навіть складає «Проект комуністичної конституції», текст якого не зберігся. З досвіду безпосередньої участі в бурхливих історичних подіях та з давніх містичних уподобань у Рембо народжується теорія «поета-ясновидця», митця, що шукає узагальнювальний символ минулого, теперішнього і майбутнього. На практиці Артюр утілює її в таких програмних творах, як «Голосівки» та «П’яний корабель» (обидва 1871).

Ми вже згадували, що 1871 р. Рембо познайомився з П. Верленом. Упродовж їхніх мандрів Бельгією та Англією (1872-1873) Артюр створює поезії, що увійшли до збірки «Останні вірші», та збірку віршів у прозі «Осяяння». У 1873 р., після фатальної сутички з Верленом, Рембо завершує роботу над книжкою «Літо в пеклі» й намагається її опублікувати - певний час безуспішно. Він ще не знає, що ця збірка поезій у прозі стане останнім подихом його натхнення. Не знає і того, який потужний відгук і яке тривале продовження отримає його теорія «поета-ясновидця» у французькій, а надалі й у всій європейській літературі.

Від 1874 р. Рембо живе «без божества і без натхнення». На початку року він мешкає в Лондоні з молодим поетом Жерменом Нуво. У квітні, після розриву з другом, до Артюра приїздять мати й сестра, що благають його знайти роботу й жити «як усі». Уперше скорившись чужій волі, Рембо влаштовується викладачем: навчає англійських школярів французької, водночас удосконалюючи свою англійську. Однак невдовзі він вирішує перебратися до Німеччини і там, знову викладаючи французьку, опанувати німецьку мову.

У 1875 р. в Штутгарті Артюра відвідує Верлен. Формально вони помирилися, але колишню дружбу повернути не змогли. Можливо, причиною було те, що замість геніального поета Верлен зустрів у Штутгарті зовсім іншу, ніби незнайому, людину. Артюр уже не писав віршів і геть не розумів, що робити зі своїм життям...

Улітку 1875 р. Рембо знову подався мандрувати. Здебільшого пішки він перетнув Німеччину, Швейцарію і добувся Італії. Тепер Артюр збирався до Африки, але обставини повернули його в рідний Шарлевіль. Утім навесні 1876 р. він уже був в Австрії, а відтак - у Голландії, де 19 травня вступив до колоніального війська й вирушив у далеку Індонезію. Уже за кілька тижнів після прибуття на місце служби Рембо дезертирував і на англійському кораблі відплив до Ліверпуля. Зима минула в Шарлевілі...

Упродовж наступних п’яти років Рембо знов і знов намагався знайти своє місце в житті й на планеті, аж поки 1880 р. не потрапив до Східної Африки. Там він став доволі успішним комерсантом і, здавалося, заспокоївся. Про поезію не було ні згадки, ні жалю. Здоров’я, підірване за часів бурхливої юності, ніби поліпшувалося. Однак африканський клімат і підступні тропічні хвороби зробили свою справу. У травні 1891 р. тяжко хворий Рембо повернувся до Франції і 10 листопада помер в одній з марсельських лікарень.

А починалося все, як у сонеті «Моя циганерія» (1870):

Руками по кишені обмацуючи діри І ліктями світивши, я фертиком ішов,

Бо з неба сяла Муза! її я ленник вірний,

Ото собі розкішну вигадував любов!

(Переклад В. Стуса)

У перекладі, виконаному В. Стусом, ліричний герой сонета - типовий представник паризької богеми - дуже нагадує гоголівського бурсака. Український поет свідомо орієнтується тут на відповідну національну традицію. Однак головне у вірші Рембо переклад передає доволі точно. Ідеться про епатажне¹ поєднання класичної форми сонета з грубою лексикою, а образу вірного служителя (ленника) Музи - з описом його вбогого лахміття. Ліричний герой потерпає від голоду й холоду, але не проміняє своє нужденне життя на будь-яке обмеження свободи, адже вважає її запорукою поетичного натхнення.

Загальний тон «Моєї циганерії» доволі оптимістичний. Однак у низці інших поезій Рембо конфліктний характер ліричного героя набуває драматичного, а подекуди й трагічного характеру. Тепер, коли ми знаємо життєву історію митця, можна тільки дивуватися з того, як точно він передбачив свою долю в поемі «П’яний корабель» (1871).

Сімнадцятирічний поет, ровесник сьогоднішніх старшокласників, створив унікальний у світовій поезії твір, який літературознавець Самарій Великовський влучно назвав «пронизливою сповіддю у вигляді малої пригодницької одіссеї» і навіть «ліричним міфом». Активна міфотворчість загалом була притаманна романтизму. Проте Рембо орієнтується не на класичні, а на пізні взірці романтичної поезії, і насамперед на Бодлерові «Квіти зла». Утім, якби в Бодлера не було такого послідовника, як автор «П’яного корабля», його «Квіти зла», напевне, можна було б вважати таким собі глухим кутом пізнього романтизму, примхливим витвором «хворої музи».

Символізм юного Рембо рівноцінний символізму зрілих творів Бодлера. Ба більше, у Рембо символізм як стиль і метод, як спосіб світобачення значно ускладнюється і загострюється. Тут уже не йдеться про романтизм, про романтичне нагнітання пристрастей, адже поетичний світ Рембо максимально напружений. «П’яний корабель», власне, починається

з того, що в «класичному» романтизмі (скажімо, у «Поемі про старого мореплавця» С. Колріджа) правило за кульмінацію:

За течією рік байдужим плином гнаний,

Я не залежав більш од гурту моряків:

Зробили з них мішень крикливі індіани,

Прибивши цвяхами до барвних стояків.¹

У романтиків така ситуація завжди має певну моральну причину. Моральна першопричина є навіть у Бодлерових «Квітах зла». Вона тим більше зрозуміла, коли зауважити, що у французькій мові друге значення слова «зло» (таї) - «хвороба». Однак ми не знаємо, чому саме так сталося з «гуртом моряків» у Рембо, чому його корабель став некеро-ваним і сп’янів від безмежної волі. Сталося те, що сталося, - байдуже, випадково чи закономірно. І П’яний корабель - символ особистості поета, його внутрішньої свободи й безмежно розкутої уяви, - не знаючи причини чи провини, мандрує «морською поемою»:

Я блискавицями роздерте небо знаю,

Прибої, течії, смеркання голубі,

Світанки, збуджені, мов голубині зграї,

І те, що може лиш примаритись тобі.

Сповнений життєвих вражень, які іншим навіть уявити важко, ліричний герой лише під кінець своєї одіссеї потрапляє в магнітне поле сюжету - але не епічного і не морального, а суто символічного. П’яний корабель зрештою не витримує напруження своєї екзотичної подорожі... І тут з’являється мотив «туги за Європою», тобто за звичною буденністю життя «цивілізованих» європейців, за всім тим усталеним і спокійним, що в юності ми ностальгійно пов’язуємо з дитинством:

За європейською сумуючи водою,

Холодну та брудну калюжу бачу я,

Де вутлий корабель, як мотиля весною,

Пускає в присмерку засмучене хлоп’я.

У присмерку дитинства - смуток і бажання безкрайого моря; у безмежному морі дорослого життя - сум за дитинством... Між Корабликом у брудній калюжі, що змайструвало хлоп’я як мрію про волю, і П’яним Кораблем, який здобув незалежність і вийшов у відкрите море, але ціною втрати внутрішньої чистоти, лежить весь простір «зовнішнього» і «внутрішнього» життя людини. При цьому в маленькій поемі-одіссеї немає прямого протиставлення «зовнішнього» і «внутрішнього» сюжетів: вони, за визначенням Д. Наливайка, «проростають одне в одне, створюючи образ-символ, у якому пропущено всі проміжні, “пояснювальні” ланки між “зовнішнім” і “внутрішнім” планами». Саме така організація художнього світу - найяскравіша ознака символізму як художнього методу.

Коли Рембо увійшов у французьку поезію, стало зрозуміло: відтепер її головною справою є міфо- і символотворчість. Змагання поетів за роль

«символу кінця століття», спроба нав’язати одне одному свій власний міф, змусити жити за його правилами - усе це стало змістом і літературного процесу, і особистих стосунків. Так, реальні взаємини Рембо й Верлена -лише крайній вияв символічного літературного діалогу: Верлен виливав свою нудьгу й тугу в збірці «Романси без слів» - Рембо відповідав йому збіркою «Літо в пеклі»...

Однак юний Рембо, на відміну від старшого друга, щиро вірив у силу свого міфологічного світобачення - у силу поезії, у магію звуків. Віра ця на якийсь час примирила його з урочистістю служіння поета, навіть його сонетам повернула класичне звучання. Таким є, зокрема, сонет «Голосівки» (1872), де Рембо в поетичній формі виклав свою теорію символістичного звукопису (на відміну від імпресіоністичного - на слух -звукопису Верлена).

Самого ж Рембо (а не його ліричного героя) кінцева доля П’яного корабля спіткала двічі. Уперше, коли митець зрозумів, що хибно «вважав себе магом і янголом - вище моралі», і проголосив розрив з Поезією, яка не дала йому щастя. І вдруге - коли, хворий, розбитий життям повернувся в Європу, марно сподіваючись знайти там своє втрачене дитинство.

Поети всього світу намагалися наслідувати поетичний метод Рембо, його життєтворчість як міф і міфотворчість як життя. Гру із символами вони називали символізмом, часто не розуміючи, що символізм - це школа страждання.

Перевірте себе

1. Розкажіть про життя і творчість А. Рембо. Які факти біографії митця вас найбільше зацікавили?

2. Про які особливості символізму як художнього методу ви дізналися з розповіді про Рембо й з аналізу його творів?

3. Прочитайте сонет «Голосівки». У яких символах автор намагається вхопити «відповідності» між різними началами життя? Чим пошук «відповідностей» у Рембо відрізняється від аналогічного пошуку Бодлера?

4. Прочитайте вірш «Моя циганерія» в перекладі В. Стуса. До якого поетичного жанру належить цей твір? Яку «невідповідність» між змістом і формою вірша свідомо допускає автор? Як вона символізує «невідповідності» в образі ліричного героя?

5. Прочитайте поему «П’яний корабель». Чи впізнаєте ви в авторі (або ж у ліричному герої) свого ровесника? За якими ознаками? Якщо ні, то чим ви можете пояснити той факт, що такий твір написав сімнадцятирічний юнак?

6. Чи повідомляє автор поеми, унаслідок чого «гурт моряків» - екіпаж П’яного корабля - спіткала загибель?

7. Від чиєї особи ведеться оповідь у поемі «П’яний корабель»?

8. Чи можна образ П’яного корабля вважати символічним? Якщо ні, то чому? Якщо так, то що саме він символізує?

9. Зверніть увагу на кольорову гаму поеми «П’яний корабель». Яким кольорам віддає перевагу автор? Як це характеризує його вдачу?

Запитання і завдання для компетентних читачів

1. Назвіть парні (протиставлені одне одному) етапи історії європейської культури (від античності до модернізму), коливання між якими відбувалося за «принципом маятника». Яким було розуміння місця людини у Всесвіті в ці періоди?

2. Як ви розумієте вислів «криза гуманістичної культури»? Схарактеризуйте кризу гуманістичної культури кінця ХІХ - початку ХХ ст.

3. Які спільні ознаки відрізняють модерністську лірику 50-70-х років ХІХ ст. від творів романтичної лірики тієї самої доби - Ф. Тютчева, А. Фета, В. Вітмена?

4. Подискутуймо! Літературознавці сперечаються щодо належності творчості П. Верлена до символізму чи до імпресіонізму. Підготуйте аргументи і проведіть дискусію щодо цієї наукової проблеми.

5. Мандруємо Інтернетом (для тих, хто читає французькою).

• Знайдіть і прочитайте оригінальний текст вірша Ш. Бодлера «Альбатрос». У десятому рядку знайдіть три епітети з абстрактним значенням, другий і третій з яких є антонімами першого. Який із цих трьох епітетів відтворив у своєму перекладі Д. Павличко? Чи зберіг український поет антонімічне протиставлення? (Відповідь обґрунтуйте). Чи відтворено в перекладі думку Бодлера про те, що той самий образ може бути водночас і прекрасним (beau), і потворним (laid)?

• Знайдіть і прочитайте оригінальний текст поезії Ш. Бодлера «Відповідності». З третього та четвертого рядків оригіналу випишіть головну філософсько-художню ідею автора і зробіть її буквальний переклад. Засновником якого нового напряму в мистецтві був Бодлер? Як у двох згаданих рядках він сформулював нове розуміння змісту та завдань мистецтва?

• «Відповідності» Бодлера - твір філософський і художній водночас. З’ясуйте, який шлях обрав Д. Павличко, перекладаючи цей вірш: зберегти чіткі формули філософського трактату, передати яскраву поетичну образність чи відтворити бодлерівський синтез художності та філософічності в одному образі.

6. Робота в парах. Оберіть вірш Бодлера, Верлена чи Рембо, який вам до вподоби, вивчіть його напам’ять і підготуйтеся до виразного читання в класі. Попередньо домовтеся, хто з пари декламуватиме поезію в оригіналі, а хто - в українському перекладі.

7. Творчий проект. Виконайте одне із запропонованих завдань.

• Перекладіть одну з поезій П. Верлена українською. Працюючи над перекладом, дбайте як про точність вживання слів, так і про збереження алітерацій та асонансів.

• Напишіть інформаційну статтю (у жанрі енциклопедичної довідки) на тему «Розвиток світової поезії від романтизму до символізму».

 

Це матеріал з Підручника Зарубіжна Література 10 клас Волощук