ЧАСТИНА ШОСТА

СУЧАСНА ЛІТЕРАТУРА В ЮНАЦЬКОМУ ЧИТАННІ

«БІБЛІОТЕКИ - ЦЕ СВОБОДА»

Ви це знаєте

1. Що таке модернізм?

2. Назвіть головні ознаки мистецтва модернізму.

3. Пригадайте, що таке масова і класична література.

На шляху від сучасника до класика

Добігає кінця друге десятиріччя ХХІ ст., але сучасне мистецтво далеке від самовизначення. Уже понад сто років спроби розв’язати проблему творчого методу чи великого стилю доби обертаються навколо поняття «модернізм». Адже воно, як ми з’ясували, досить чітко окреслене, оскільки чітко протиставлене поняттю «реалізм».

Однак мистецтво не може довго існувати як виклик, протиставлення, суперечка. Підґрунтям сучасного мистецтва є іронія та самоіронія. І там, де щира непевність митця у власній необхідності для Всесвіту перемагає, обов’язково виникає відчуження від модернізму. Хоч і повернення до реалізму неможливе. Уже напередодні та за часів Другої світової війни з’являються такі видатні твори, як романи «Поминки за Фіннеганом» Дж. Джойса, «Майстер і Маргарита» М. Булгакова, «Гра в бісер» Г. Гессе, «Доктор Фаустус» Т. Манна, у яких пошук і трагедія сучасного митця відображаються у дзеркалі самоіронії.

Відтоді у критичних працях про сучасне мистецтво термін «модернізм» поступається місцем терміну «постмодернізм» (тобто «після модернізму»). Уточнити й довічно закріпити його зміст за допомогою зрозумілішого терміна не наважуються ані критики, ані самі митці. Отож і літературу ХХІ ст. називають постмодерністською.

Причини відмови від змістовної самоназви досить численні й різноманітні, але принаймні головна з них є очевидною. Адже задоволення від читання не залежить від того, на яке саме місце в історії літератури претендує письменник. З іншого боку, історія літератури може бути корисною не лише для самих літературознавців, а й для розуміння справжніх намірів митця та контексту його творів.

Механізми культури

ХХ ст., надто ж його кінець, та початок ХХІ ст. в літературі вирізняються тим, що певна кількість письменників минулого залишаються актуальними, ба навіть прибутковими авторами. Як ви гадаєте, що

обере для постановки директор театру - «Гамлета» чи твір нікому не відомого сучасного драматурга? Так, автор, якого раз і назавжди визнали класиком, не зникає з літературної карти наступних століть. На його боці театр і кіно, школи й університети, телебачення й усі сучасні засоби комунікації. Отже, класика (від лат. classicus - зразковий) - явище, перевірене часом, висока якість якого вважається загальновизнаною. І слово «вважається» тут аж ніяк не зайве, бо «загальновизнаність» ніхто й ніколи не перевіряє. Та й як? Чим? Кількістю проданих книжок або квитків на виставу?.. Але ж за цим критерієм загальновизнаною можна назвати й масову літературу, що є складником «індустрії культури». Заснована на стереотипах масової свідомості й популістській стратегії завоювання читачів, така література передбачає спрощене, комфортне читання. Типові ознаки творів для масового читання - пригодницький або примітивізований романтичний сюжет, який має напружену зовнішню динаміку і зазвичай щасливий фінал. До масової літератури належать бульварні, любовні, детективні, кримінальні романи (бойовики), комікси, трилери, фантастика й фентезі. жжж

Утім, оскільки «поважна» література постмодернізму є принципово відкритою для «гри» з усіма жанрами популярного читання, іноді не так просто з’ясувати справжні наміри письменника. Як, скажімо, дізнатися, чи маніпулює нами автор фентезі просто задля утримання читацької уваги, а чи щиро намагається розібратися в наших спільних проблемах, шукаючи відповідної форми пізнання сучасної людини? З огляду на це масову літературу годі відрізнити від її нібито антипода - так званої елітарної літератури, якій нібито властиві інтелектуальна та естетична ускладненість, багатий підтекст і зашифрована образність. І слово «нібито», ужите тут двічі, зовсім не зайве.

Цілком очевидно, проте, що елітарна література тим і відрізняється від масової, що розрахована на читачів, які мають певний рівень освіти та внутрішньої культури, орієнтуються в літературному процесі й здатні відрізнити справжнє мистецтво від його імітації.

Перевірте себе

1. Звідки походить і з чим пов’язаний термін «постмодернізм»? Чи можна вважати його насправді змістовним?

2. У чому полягає головна причина відмови сучасної літератури від змістовної самоназви?

3. Що вважається класикою в наші дні? Наведіть приклади класичних літературних творів.

4. Якщо ви читали романи Дж.К. Роулінг про Гаррі Поттера або дивилися їхні екранізації, спробуйте визначити, до якого різновиду літератури -масової чи елітарної - належать ці твори (можете запропонувати інший варіант). Аргументуйте свою відповідь.

Ромен Гарі:

«Довести свою літературну творчість до щасливого кінця»

Автор, відомий під псевдонімом Ромен Гарі, є одним з найвидатніших французьких письменників ХХ ст. Однак його справжнє ім’я Роман, а рідна мова - російська.

Роман Кацев (1914—1980) народився на території Російської імперії в місті Вільні (нині - столиця Литви Вільнюс) у російськомовній сім’ї єврейського походження. Батько його був комерсантом, торгував хутром, а мати заробляла шиттям. Згодом письменник розповідав, нібито мати була колись акторкою, але французька дослідниця Маріам Анісімов у книжці «Ромен Гарі, хамелеон» стверджує, що це, найімовірніше, вигадка. У 1925 р. батько пішов із сім’ї, і Романа виховувала мати. Згодом вони переїхали до Варшави, а звідти емігрували до Франції та оселилися в Ніцці. Майбутньому письменнику на той час виповнилося тринадцять років. У 1938 р. Роман пішов до армії, де опанував фах військового пілота. У 1940 р., після капітуляції Франції, він перебрався в Англію і приєднався до руху «Вільна Франція», організованого генералом Ш. де Голлем. Після війни Кацев працював дипломатом.

Свої перші літературні спроби Роман публікував ще до війни, але справжньої письменницької майстерності досяг уже в повоєнний період. Тоді з’явився і псевдонім Ромен Гарі. Гарі був героїчним льотчиком і мав високі військові нагороди. Був він і успішним дипломатом. А про що ж писав? Про війну, про зовнішню політику? Зокрема й про них, але це було хіба що тлом головної теми численних романів митця - любові.

Ромен Гарі був із тих чоловіків, які, забувши про амбіції та марнославство, усі свої блискучі перемоги й героїчні жертви присвячують жінкам. Ще в дев’ять років він зустрів своє перше кохання - ровесницю Валентину. Якось дівчинка між іншим зауважила: «Янек з’їв заради мене всю свою колекцію марок». Невідомо, чи й справді і чи всю колекцію з’їв Янек, а от Роман, почувши від коханої такі слова, тут-таки запхав до рота цілу калошу (і, звісно, потрапив до лікарні). На пам’ять про цей епізод з автобіографічного роману «Обіцянка на світанку» (1960) у Вільнюсі 2007 р. встановили пам’ятник.

Однак головною жінкою для Гарі завжди була мама. Письменник навіть псевдонім прибрав собі за співзвучністю з її улюбленим романсом («Гори, гори, моя звезда...»). Мама присвятила Романові все своє життя, з останніх сил «тягнула» його матеріальне існування та освіту, виховала «добрим французом». Проводжаючи сина, який щойно закінчив льотне училище, до діючої армії, жінка з гордістю сказала: «Гінемер!¹ Ти станеш другим Гінемер! Ось побачиш, твоя мати завжди права! - А потім натхненно додала: - Ти станеш героєм, генералом, Габріеле Д’Аннунціо², посланником Франції...». Згодом письменник згадував: «Я обняв її за плечі і думав про битви, у яких здобуду перемогу заради неї, про обіцянку, що я дав собі на світанку своєї юності: віддати їй належне, надати сенс її жертві й одного разу повернутися додому переможцем у суперечці за панування над світом із тими, чию владу і жорстокість я так добре відчув з перших кроків».

Наступних двадцять років Ромен Гарі присвятив здійсненню всіх обіцянок, даних матері, яка померла від тяжкої недуги ще під час Другої світової війни. Він став героїчним льотчиком - улюбленцем маршала де Голля; дослужився до генерального консула Франції; отримав найвищу нагороду - орден Почесного легіону. А 1956 р. його роман «Коріння небес» було удостоєно найвищої національної літературної нагороди -Гонкурівської премії. Відтак для Гарі відчинилися двері найпрестиж-ніших видавництв, відкрилася блискуча перспектива літературної кар’єри, та й сюжетів і снаги для їх утілення митцеві не бракувало. Однак перфекціонізм³ і сумніви щодо того, чи не на самому лише авторитеті гонкурівського лауреата тримається успіх його нових книжок, дещо ускладнили життя письменника.

У 1975 р. роман «Життя попереду», підписаний нікому не відомим ім’ям Еміль Ажар, став «бомбою сезону» і був удостоєний Гонкурівської премії. Публіка нетерпляче чекала на перший вихід Ажара у світ. А тим часом Ромен Гарі зустрічався зі своїм двоюрідним племінником Полем Павловичем. Гарі, який виявився справжнім автором сенсаційного роману (а отже, двічі лауреатом Гонкурівської премії, чого за правилами бути не може), запропонував племіннику «стати Ажаром», і той успішно виконав роль молодого митця. Згодом під іменем Ажара зажили успіху ще кілька романів Гарі. Цікаво, що деякі критики, укотре зробивши комплімент Ажару, протиставляли його твори новим романам Гарі, які їм не сподобалися. І тільки після смерті письменника Павлович розповів, хто був «справжнім Ажаром».

Отже, наважившись на свій постмодерністський експеримент, Гарі цілком мав рацію. Якщо його ранні романи, як-от «Коріння небес» та «Обіцянка на світанку», читачі й критики сприймали «на свіжу голову»,

то для того, щоб перевірити об’єктивність враження публіки від нових творів, треба було здійснити певні позатекстові дії.

А на початку 1960-х років, після виходу у світ роману «Обіцянка на світанку», Гарі вирішив, що доба «виконання обіцянок» завершилася і час уже позбутися залежності від матері, якої вже майже двадцять років не було на світі. Відтак у житті письменника з’явилася Джин Сіберг - молода американка, заради якої він, як раніше заради матері, був готовий на будь-які жертви. На жаль, до омріяного щастя це не привело. Складні стосунки подружжя спочатку зруйнували їхній шлюб, а потім і долі. У 1979 р. Джин вкоротила собі віку, а наступного року добровільно пішов із життя й Гарі.

У передсмертній записці письменник зазначив: «Можна все пояснити нервовою депресією. Та, коли так, слід мати на увазі, що вона триває відтоді, як я став дорослим, і допомогла мені довести свою літературну творчість до щасливого кінця. Отже, чому? Можливо, відповідь слід шукати в назві мого автобіографічного твору “Ніч буде спокійною” і в останніх словах мого останнього роману: “Бо краще не скажеш”».

Треба сказати, що написаний і виданий 1980 р. роман «Повітряні змії» («останній роман», згаданий у передсмертній записці) аж ніяк не викликає думки про те, що його автор невдовзі позбавить себе життя. Мужній, іронічний, світлий, ніжний - таким запам’ятається Ромен Гарі читачам цього твору. І якби не факт самогубства, ми ніколи б не подумали, що «довести свою літературну творчість до щасливого кінця» означає необхідність перервати власне життя. Адже кінець творчості Ромена Гарі справді щасливий, а його роман - один з найпроникливіших і найсвітліших творів літератури ХХ ст.

Отже, герой Першої світової війни Амбруаз Фльорі повернувся в рідну нормандську глушину, аби посісти скромну посаду листоноші. Він ненавидить війну. А ще робить яскравих повітряних зміїв, з якими його племінник - сирота з королівським ім’ям Людовік (Людо) - поводиться як з домашніми улюбленцями, «бо ж на землі повітряному змію дуже потрібна дружба: тут він втрачає форму й рух і легко може впасти у відчай»¹.

Сирітське дитинство й бурхлива юність Людовіка минають між двома світовими війнами: ще перша дається взнаки в історії роду Фльорі, а вже на порозі друга...

Досі в романі все ніби цілком «модерно», але щось-таки пішло не так, і найперше - розмови між персонажами. Рід Фльорі потерпає від історії? Ще б пак! Однак, на думку «сільського дивака» Амбруаза Фльорі, його сім’я страждає не так від самої історії, як від власної історичної пам’яті.

«- Ти хочеш сказати, що твого предкакомунара розстріляли за його феноменальну пам’ять? - допитується в Амбруаза сільський учитель.

- Так, він пам’ятав те, що вже тоді треба було забути... А що ж мій небіж?

- Та кажу ж тобі: він пам’ятає історію Франції від її початку до самісінького кінця!

- До якого такого кінця? - заревів мій дядько. - Хіба вже буде кінець?»

Далі коментар оповідача: «І оскільки до 1940 лишалося всього десять

років, - так, уже майорів кінець».

Приблизно в той час, у десятирічному віці, Людо зустрів у лісі загадкову білявку. Красуня зауважила, що він надто молодий для неї (їй уже одинадцять з половиною!), але дала напівобіцянку прийти завтра. Вона не прийшла ані завтра, ані того літа, ані наступної осені, а Людо й далі чекав: «Таку муку чекання я переживав тільки від 1940 до 1944 року, поки чекав на повернення справжньої Франції».

Так початки й кінці, причини й наслідки, особисте й історичне - усе сплелося в іронічне мереживо, не лишивши місця для модерного трагізму. Трагізм бо потребує беззаперечної серйозності, а не суперечливої іронії... Та й Ліля Броницька (так звали чарівну білявку) невдовзі таки прийшла до Людо. А з нею - і пора шаленого кохання, ревнощів і всього, що зазвичай пов’язано з коханням у житті підлітка.

Родичі Лілі, польські аристократи, шокують Людовіка. Брат дівчини його попереджає: «Ми, Броницькі, трохи декаденти. Декаданс - знаєш, що це таке?». Однак у «феноменальній історичній пам’яті Фльорі» слова, запозиченого світом у французького поета Верлена, просто немає. А оскільки історична пам’ять Фльорі символізує національну пам’ять французів, модернізм мусить відмовитися від претензій створити узагальнений образ світу, відповідний відчуттям сучасників.

Тим часом настає 1938 р., значущий для самого Гарі (пригадаймо «Обіцянку на світанку»). Амбруаз Фльорі символічно складає із себе обов’язки голови Національного товариства майстрів повітряних зміїв, бо засуджує участь Франції в підписанні Мюнхенської угоди. Це смішно й водночас зворушливо: старий пацифіст не хоче мати нічого спільного з миром, заснованим на зраді. Проте крихкість цього миру розуміють усі. А тут ще Броницькі збираються додому, до «вільного міста Гданська», який німці фактично вже перетворили на Данциг. Отже, Людо й Ліля, як новочасні Ромео і Джульєтта, мають розійтися по ворожих таборах.

Наступні роки знову їх зводять і знову розводять. За іронією долі Людовіку, який воює з фашистами в підпіллі, замість коханої польської аристократки допомагає паризька повія Жулі. Розповідь про війну стає дедалі парадоксальнішою. Здається, борець за свободу вітчизни мав би жорстко ділити світ на своїх і чужих. Однак бойовий досвід дає Людо протилежне відчуття: «Остобісіло все біле і все чорне. Сіре - ось справді людський колір». От і Ліля зрештою мимохіть починає співробітничати з окупантами. За це переможці поголять її прекрасну біляву голову, але Людо любитиме дівчину й такою. Вони поберуться, волосся відросте, усе буде добре... Одного лише бракуватиме - німців. «Без них, - каже Людо, - буде важко: нема на кого перекладати власну провину».

У той саме час, коли Людо воює в підпіллі, Амбруаз Фльорі, цей донкіхот ХХ століття, робить свою «божевільну» справу. На знак протесту

проти подій на зимовому велотреку¹ в Парижі він запускає в повітря змія із шестикутною зіркою, символом єврейства. Амбруаза мали заарештувати, але він утік і знайшов притулок серед однодумців у селищі Шамбон-сюр-Ліньон. «Шамбон-сюр-Ліньон був тим самим селищем, де мешканці на чолі з пастором Андре Трокме та його дружиною Магдою врятували від заслання до концтаборів кілька сотень єврейських дітей. Чотири роки все життя Шамбона було присвячене цій меті. Так напишу ж я ще раз слова, що символізують вірність ідеалам: “Шамбон-сюр-Ліньон та його мешканці”, і якщо наразі про це забули, то нехай знають, що ми, Фльорі, завжди славилися своєю пам’яттю і що я часто повторюю всі імена мешканців Шамбона, не забувши жодного, бо ж недарма кажуть, що серце потребує вправ».

Насамкінець Людо говорить: «Німці мені дуже допомогли. Кажуть: найжахливіше у фашизмі - його нелюдяність. Справді! Проте треба визнати очевидне: ця нелюдяність є частиною людського. Допоки люди не визнають, що нелюдяність властива людині, вони будуть жертвами доброзичливої брехні».

Перевірте себе

1. Що вас найбільше зацікавило, а можливо, і вразило в біографії Ромена Гарі? Чому?

2. До якого творчого експерименту вдався Ромен Гарі, здобувши літературну славу? Якого значення надавав митець проекту «Еміль Ажар»? Чи досяг він результату, на який очікував? Відповідь аргументуйте.

3. Якщо вас цікавлять чесні книжки про кохання, радимо прочитати роман «Повітряні змії». Якщо ви вже прочитали цей твір, доведіть або спростуйте думку про те, що головна його тема - саме кохання.

4. Що символізує в романі «Повітряні змії» «історична пам’ять Фльорі»?

5. Як Ромен Гарі ставиться до історії? Що вона для письменника: трагедія чи притча?

6. Чим ставлення Ромена Гарі до історії відрізняється від модерністського?

Тумас Транстремер:

чи можливий «свіжий погляд на реальність»

Якщо вважати постмодернізм певним підсумком усієї світової літературно-художньої еволюції, то взірцевим постмодерністом можна назвати шведського поета Тумаса Йосту Транстремера (1931—2015).

Його творчий доробок надзвичайно різноманітний за формами й жанрами. Маємо на увазі не переклади (Транстремер і перекладав, і писав прозу), а використання традиційної форми для цілком оригінального ліричного висловлювання. Ось, наприклад, так звана сапфічна строфа, що за звучанням повторює вірші знаменитої давньогрецької поетеси Сапфо:

На середині життя смерть приходить знімати мірку з людини. Візит цей забувається, життя триває. Стрій шиється в тиші.

(Переклад Л. Грицюка)

А це алкеєва строфа - тобто вірш, який за звучанням схожий на поезії сучасника Сапфо Алкея.

Утікаю до тих самих місць і слів.

З моря - холодний бриз, дракон крижаний, карк мені лиже, сонце - пече.

Перевіз полум’ям зимним горить.

(Переклад Л. Грицюка)

А ще - поезія у формі японського хоку:

Сонце заходить.

Наші тіні - велетні.

Скоро тінь - усе.

(Переклад Л. Грицюка)

Отже, якщо постмодернізм - це підсумок, то в нашу добу постмодернізму (чи то «постпостмодернізму») саме такі поети, як Транстремер, гідні найбільшої хвали й найвищої літературної нагороди. До речі, 2011 р. поет отримав Нобелівську премію. А формулювання Нобелівського комітету було таким: «За стислі та пронизливі образи, які дали читачам свіжий погляд на реальність».

Свіжий погляд на реальність? У застарілих, класичних формах? Але ж іще від часів Бодлера вважається, що новий погляд обов’язково вимагає нових форм - хіба не так? Спробуймо з’ясувати.

Український погляд

В Україні Транстремер доволі відомий і ще до того, як став нобелівським лауреатом, мав тут своїх щирих прихильників. Наприклад, молода львівська поетеса Юлія-Ванда Мусаковська мало не з ранньої юності працює над перекладами Транстремерових віршів, навіть шведську

за цей час ґрунтовно вивчила. Отже, на думку принаймні деяких представників української молоді, проблеми сьогодення, яких торкається шведський лірик, такі актуальні, а образ сучасної людини в його віршах такий цікавий, що варто донести їх до співвітчизників. жжж

У чому ж полягає актуальність? Чому цікаво? Якщо прочитати твори, які переклала Мусаковська, то можна сказати так: творчість Транстремера повертає нас до самих себе. Адже чимало наших сучасників живуть ніби уві сні - у штучному сні завчених чужих думок, офісного напівіснування, у нереальному світі соціальних мереж. Та зненацька...

...мандрівник зустрічає

старий великий дуб, який - мов скам’янілий лось, із кроною завширшки з милю, перед чорно-зеленою фортецею вересневого моря.

Північний шторм. Це в той час, коли зріють грона горобини. Пробудженому в пітьмі чується, як сузір’я б’ють копитами у своїх стійлах високо над деревами.

(Переклад Ю.-В. Мусаковської)

Пробудженому в пітьмі, виявляється, зовсім не страшно жити, нехай там і штормить, і сніжить. Аби не спати штучним сном! Справді жити! Справді кохати! І тоді все буде до-мажор!

До-мажор

Коли він ішов по вулиці після побачення, сніг кружляв у повітрі.

Зима прийшла, поки вони кохалися.

Ніч світилася білим.

Від радості він ішов швидко.

Ціле місто схилялося перед ним.

Усмішки перехожих -

всі посміхалися за піднятими комірами.

Було так вільно!

І всі знаки питання почали співати про присутність Бога.

Так він думав.

Музика звільнилась і вийшла у шалений снігопад довгими кроками.

Все було на шляху до ноти «до».

Тремтячий компас вказував на «до».

Година понад стражданнями.

Було так легко!

Всі посміхалися за піднятими комірами.

(Переклад Ю.-В. Мусаковської)

Отже, є люди, які живуть не в «піратській версії» реальності, яку більшість вважає реальним життям, а в тій, що позначена «копірайтами»

всієї культури людства. Це і є справжнє життя, адже музика звучить там чисто, а великий Шуберт - її камертон:

У вечірній темряві десь поблизу Нью-Йорка є точка, з якої можна

одним поглядом охопити домівку восьми мільйонів людей. Велике місто вдалечі - це довгий мерехтливий замет, спіральна галактика

збоку.

Всередині галактики над мийкою запускають горнята для кави, вітрини

жебрають у перехожих, у натовпу черевиків, які не лишають слідів. Повзучі пожежні драбини, двері ліфтів, які ковзають і зачиняються,

за дверима із поліцейськими замками - постійне хвилювання голосів. Утрамбовані тіла дрімають у вагонах метро, у катакомбах, які біжать уперед.

Я також знаю - без усієї статистики, - що саме зараз там, у кімнаті, далеко

грає Шуберт і для когось ці звуки реальніші за все те інше.

(Переклад Ю.-В. Мусаковської)

Перевірте себе

1. У якому році і з яким формулюванням Т. Транстремера було нагороджено Нобелівською премією? Чому згадане формулювання видається парадоксальним?

2. Запишіть у таблицю приклади явищ, віддзеркалених в усіх наведених вище віршах Транстремера.

3. За допомогою записів у таблиці обґрунтуйте або спростуйте думку про те, що творчість Транстремера - це «свіжий погляд на реальність».

Ніл Гейман: від чого залежить наше майбутнє

Сучасний англійський письменник Ніл Річард Маккінон Гейман (нар. I960) вважає, що «читання художньої літератури, читання для задоволення є однією з найважливіших речей у житті людини». У 2013 р. Гейман навіть прочитав лекцію на тему «Чому наше майбутнє залежить від читання».

У літератури, на думку письменника, є два призначення: «По-перше, вона відкриває вам залежність від читання. Жага дізнатися, що ж відбудеться далі, бажання перегорнути сторінку, необхідність продовжувати, навіть якщо буде важко, тому що хтось потрапив у біду, і ти повинен дізнатися, чим це все закінчиться... у цьому є справжній драйв. Це дає можливість вивчити нові слова, думати по-іншому, рухатися вперед. Усвідомлювати, що читання як таке є насолодою. Одного разу зрозумівши це, ви будете читати завжди.

Найпростіший спосіб виховати грамотних дітей - навчити їх читати і показати, що це - приємна розвага. Знайдіть книжки, які їм подобаються, дайте їм доступ до них, дозвольте їм прочитати їх.

Не існує поганих дитячих авторів, якщо діти хочуть їх читати й шукають їхні книжки. Усі діти різні. Вони знаходять потрібні історії і стають їхньою частиною. Банальна, стандартна ідея не є такою для

них. Адже дитина відкриває її для себе вперше. Не відсторонюйте дітей від читання лише тому, що вам здається, ніби вони читають неправильні речі.

По-друге, художня література породжує емпатію (здатність співчувати). Коли ви дивитеся телепередачу або фільм, ви бачите речі, які відбуваються з іншими людьми. Художня проза - це щось, що ви створюєте самі з літер і кількох знаків пунктуації. І тільки ви, використовуючи свою уяву, створюєте світ, заселяєте його і дивитеся навколо чужими очима. Ви починаєте відчувати речі, відвідувати місця й світи, про які б і не дізналися. Ви усвідомлюєте, що зовнішній світ - це теж ви. Ви стаєте кимсь іншим, і, коли настає час повернутися у свою реальність, щось усередині вас змінюється назавжди.

Емпатія - це інструмент, який збирає людей разом і дозволяє поводитися не як самозакохані самітники».

«Ви знаходите в книжках дещо життєво важливе для існування в цьому світі: світові не обов’язково бути саме таким. Усе може змінитися». На цьому відкритті Гейман будує і власне життя, і свою творчість. А разом із письменником власні світи, непідвладні законам фізики, створюють його читачі.

Н. Гейман народився в місті Портчестері (Велика Британія) 1960 р., але у віці тридцяти двох років переїхав до США. Після закінчення школи Ніл точно знав, чого хоче досягти в житті. Він знехтував вищою освітою і обрав професію журналіста. Перші результати з’явилися тільки через шість років, коли було опубліковано перше інтерв’ю Геймана. Письменник знову змінив світ навколо себе в 1984 р., опублікувавши своє перше оповідання.

До кінця 1980-х Гейман знаходить напрям літератури, який, на його думку, дає найбільше можливостей створювати нову реальність. Це -

фантастика. У 1983 р. письменник починає працювати в жанрі коміксу і згодом стає найкращим автором у цій галузі. Не дивно, що в лекції «Чому наше майбутнє залежить від читання» він спростовує думку про існування жанрів літератури, які можуть зашкодити дітям.

Механізми культури

У своїй лекції Н. Гейман також наголошує на винятковій ролі бібліотек у наш час: «Інший спосіб зруйнувати дитячу любов до читання - це, звісно, переконатися, що поруч немає книжок. І немає місць, де діти могли б почитати. Мені пощастило. Коли я ріс, у мене була чудова районна бібліотека. Бібліотеки - це свобода. Свобода читати, свобода спілкуватися.

Це освіта (яка не закінчується того дня, коли ми полишаємо школу чи університет), це дозвілля, це притулок і доступ до інформації.

Гадаю, що тут річ у природі інформації. Інформація має ціну, а правильна інформація - безцінна. Протягом усієї історії людства ми жили в інформаційному голоді. В останні роки ми підійшли до перенасичення інформацією. Ерік Шмідт з Google розповідає: нині що два дні людська раса створює стільки інформації, скільки ми створили від початку нашої цивілізації до 2003 року. Це близько п’яти ексабайтів інформації на день, якщо ви полюбляєте цифри. Сьогодні завдання полягає не в тому, щоби знайти рідкісну квітку в пустелі, а в тому, щоб розшукати конкретну рослину в джунглях. Нам потрібна допомога в навігації, щоб знайти те, що нам справді потрібно.

Бібліотеки - це місця, куди люди приходять по інформацію. Книжки -це тільки верхівка інформаційного айсберга. Бібліотекарі можуть вільно й легально забезпечити вас цим безцінним ресурсом. Сьогодні більше дітей, ніж будь-коли раніше, беруть книжки в бібліотеках, і це різні книжки - паперові, електронні, аудіокниги. Однак бібліотеки - це також місця, де люди, у яких немає комп’ютера чи доступу до Інтер-нету, можуть вийти в Мережу. Це надзвичайно важливо, коли ми шукаємо роботу, розсилаємо резюме, оформлюємо пенсію. Бібліотекарі можуть допомогти цим людям орієнтуватися у світі.

Бібліотеки - це ворота в майбутнє. Тому дуже шкода, що по всьому світу місцеві урядовці розглядають закриття бібліотек як легкий спосіб зберегти гроші, не розуміючи, що вони обкрадають майбутнє, аби заплатити сьогодні. Вони зачиняють ворота, які мають бути відкритими.

Книжки - це спосіб спілкуватися з мертвими, учитися в тих, кого більше немає з нами. Людство створило себе, розвивалося, породило знання, які можна розвивати, а не просто запам’ятовувати. Є казки -старіші за безліч країн, які значно пережили культури й стіни, у яких їх вперше розповіли.

Треба підтримувати бібліотеки. Використовувати їх, заохочувати інших користуватися ними, протестувати проти їх закриття.

Якщо ви не цінуєте бібліотеки, значить, ви не цінуєте інформацію, культуру та мудрість. Ви притлумлюєте голоси минулого і шкодите майбутньому».

Справжній митець має бути щирим, - вважає Гейман. Він мусить визнавати свої помилки, як китайці, що переконалися в користі наукової фантастики. «У 2007 р. я був у Китаї, - розповідає письменник, - на першому схваленому партією конвенті з наукової фантастики і фентезі. Я запитав офіційного представника влади: чому? Адже наукову фантастику не схвалювали досить довго. Що змінилося? Усе просто, сказав він. Китайці створюють чудові речі, якщо їм приносять схему. Однак вони нічого не поліпшують і не вигадують самі. Тому їхня делегація поїхала до США, відвідала Apple, Microsoft, Google і розпитала людей, які створюють майбутнє вже сьогодні, про них самих. З’ясувалося, що всі вони читали наукову фантастику, коли були хлопчиками й дівчатками».

Сам Гейман радить батькам читати дітям уголос: «Ми повинні читати вголос нашим дітям. Читати їм те, що їх радує. Читайте їм історії, від яких ми вже втомилися. Говоріть різними голосами, зацікавлюйте їх і не припиняйте читати тільки тому, що вони самі навчилися це робити. Зробіть читання вголос моментом єднання, коли ніхто не витріщається в телефони, а спокуси світу відкладено кудись подалі.

Ми повинні користуватися мовою. Розвиватися, дізнаватися, що означають нові слова і як їх застосовувати, спілкуватися зрозуміло, говорити те, що маємо на увазі. Ми не повинні намагатися заморозити мову, удавати, що це мертва річ, яку потрібно шанувати».

З погляду совісті

Кораліна, героїня однойменної повісті Геймана, ставить дорослим невтішний діагноз: вони нездатні до спілкування. Так письменник порушує основну проблему сучасного суспільства: люди не чують або неправильно розуміють одне одного. Про це ще на початку ХХ ст. говорив А. Чехов. Однак у ХХІ ст. людство вже свідомо не бажає спілкуватися, уникає спілкування, забуває мову і, по суті, деградує.

Гейман наголошує на важливості ролі письменника за таких екстремальних умов: «Письменники, особливо дитячі, мають зобов’язання перед читачами. Ми повинні писати правдиві речі, що особливо важливо, коли ми складаємо історії про неіснуючих людей чи місця, де не бували, розуміти, що істина - це не те, що трапилося насправді, а те, що пояснює нам, хто ми такі. Зрештою, література - це правдива брехня. Ми повинні не втомлювати наших читачів, а робити так, щоб вони самі захотіли перегорнути наступну сторінку.

Один з кращих засобів для тих, хто читає без особливого бажання, -історія, від якої вони не зможуть відірватися.

Ми повинні говорити нашим читачам правду, озброювати їх, захищати і передавати ту мудрість, яку встигли почерпнути з нашого недовгого перебування в цьому зеленому світі. Ми не повинні проповідувати, читати лекції, запихати готові істини в голови наших читачів, як птахи годують своїх пташенят попередньо розжованими черв’яками. І ми не повинні ніколи... писати для дітей те, що нам не хотілося б прочитати самим». ▼жж

Механізми культури

Тут знову треба згадати про казки. А. Ейнштейн вважав їх універсальною дитячою літературою, і цей факт Гейман також наводить у своїй лекції: «Якось Альберта Ейнштейна запитали, як ми можемо зробити наших дітей розумнішими. Його відповідь була простою і мудрою: “Якщо ви хочете, щоб ваші діти були розумними, читайте їм казки. Якщо ви хочете, щоб вони були ще розумнішими, читайте їм ще більше казок". Він розумів цінність читання та уяви. Я сподіваюся, ми зможемо передати нашим дітям світ, де вони читатимуть, де вони будуть уявляти і розуміти.

Усі ми - дорослі й діти, письменники й читачі - повинні мріяти. Ми повинні вигадувати. Легко вдавати, що ніхто нічого не може змінити, що ми живемо у світі, де суспільство величезне, а особистість - менша ніж ніщо, атом у стіні, зернятко на рисовому полі. Але правда полягає в тому, що особистості змінюють світ знову і знову, створюють майбутнє, роблять це, уявляючи, що все може бути іншим». жжж

Н. Гейман створює нові світи в кожному своєму творі. Тільки фантастичних оповідань він написав близько двох сотень (збірки «Ангели та відвідування», «Дим і дзеркала»). Гейман - автор кількох фантастичних романів, творів для дітей, сценарію для серіалу. Він навіть складає тексти до пісень музичних гуртів.

Повість «Кораліна», яку Гейман написав 2002 р., отримала премію Британської асоціації фантастики. І не дивно, що премія саме англійська, адже головна героїня твору Кораліна дуже нагадує Алісу Льюїса Керролла, утілення британського гумору й менталітету.

Кораліна - допитлива дівчинка, незадоволена реальністю, у якій живе. Батьки завжди на роботі (проблема більшості сучасних дітей), їжу готує тато за кулінарною книжкою, тому страви несмачні або й зовсім не їстівні. Кораліні нудно в новому будинку, сусіди в неї дивакуваті, як старенькі міс Спінк і міс Форсібл з нижнього поверху, або навіть божевільні, як дідусь з верхнього поверху, що дресирує мишей.

Головна проблема, яку усвідомлює і висловлює Кораліна, полягає в тому, що її ніхто не чує. Індикатором такої глухоти є ім’я дівчинки, яке всі дорослі, крім її батьків, вимовляють неправильно - Кароліна. Тобто своєю спробою змінити оточення героїня повісті повинна завдячувати тим особистостям, які змінюють її саму, адже Кораліна - це зовсім не Кароліна.

Кораліна невдоволена. І хоч автор вважає невдоволення «хорошою річчю», для дівчинки воно обертається справжньою халепою. Якби Кораліна читала, як радив дітям Гейман, з нею б такого не трапилося: «Література може показати вам інший світ. Вона може відвести вас туди, де ви ніколи не були. Один раз відвідавши ці дивовижні світи, ви ніколи не зможете бути повністю задоволені оточенням, у якому виросли. Невдоволення - це хороша річ. Невдоволені люди можуть змінювати і поліпшувати все навколо, робити світ кращим, робити його іншим».

Мама, до речі, теж радить доньці передусім почитати, але Кораліна відмовляється. І отримує звичайну для сучасної мами відповідь: «Роби що завгодно, тільки не роби безладу»¹. Отже, мама забороняє змінювати реальність і творити нову в реальному світі, а зробити це у своїй уяві Кораліна не може.

У пошуках іншого світу героїня крізь дверцята в стіні потрапляє в довгий темний коридор, що приводить її до якоїсь квартири. (Пригадайте кролячу нору, у яку впала Аліса. Тільки тут нора не вертикальна, а горизонтальна). Інша квартира дуже схожа на помешкання дівчинки, відрізняється від нього майже невловимо, як імена Кораліна і Кароліна. Нова реальність подобається героїні більше: інша мама смачно готує, інший тато завжди готовий гратися з донькою. Однак у новому світі є одна проблема: усі його мешканці мають замість очей ґудзики. Кора-ліна може залишитися там тільки за умови, що і їй пришиють такі ґудзики. Дівчинку запевняють, ніби це зовсім не боляче. Проте йдеться не про страх фізичного болю. Ґудзики замість очей - це моторошний символ сучасності.

З погляду совісті

Аби перетворити Кораліну на ляльку, маріонетку, треба позбавити її можливості бачити в широкому розумінні цього слова. Ґудзики - символ залежності від того, хто їх пришив. Дівчинка сприйматиме світ таким, яким його покаже «лялькар».

Гірка іронія полягає в тому, що відьма, яка пришиває дітям ґудзики, створює не новий світ, а його видимість, марення, галюцинацію. Це іронічна критика сучасного суспільства, адже єдиний спосіб спілкування із сучасною людиною - створити уявний світ і запевнити її, що він реальний. Ця віртуальна реальність - не лише світ комп’ютерних ігор, а й кіноіндустрія, і ЗМІ, що навчилися називати чорне білим і змушувати людей з очима-ґудзиками не помічати облуди. ЖЖТ

Механізми подібності

Аліса з казки Льюїса Керролла потрапила до країни, реальність у якій створює королева, видаючи колоду карт за людей. Відьма, у володіннях якої опинилася Кораліна, теж обожнює гру. Весь її світ - це просто штучно створена інтрига. Кораліна цікавить відьму, бо не дозволяє пришити собі ґудзики. Хто ж хоче грати не з гідним партнером, який опирається сторонньому впливу, а з покірною лялькою? Саме тому душі інших трьох дітей, що дозволили себе понівечити, запроторено до комори як непотріб. Тож кіт дає Кораліні слушну пораду: «Не здавайся. Звичайно, немає ніякої гарантії, що вона буде грати чесно. Але такі, як вона, люблять, коли їм кидають виклик». ▼жт

Відьма в повісті Геймана є уособленням егоїстичної і самозакоханої сучасної людини. Людини, яка мріє про любов, але сама на це почуття нездатна. На запитання Кораліни, чому відьма хоче лишити її у своєму світі, кіт відповідає так: відьмі потрібно любити когось, хто їй не належить, або вона просто хоче з’їсти дівчинку.

Кіт чудово розуміє хижу психологію сучасної людини - бажання підкорити собі весь світ. Недарма ж у зовнішності другої мами Кора-ліни увиразнено хижі довгі нігті з червоним лаком і трохи довші, ніж у справжньої мами, зуби. Проте друга мама не виявляє агресії до дівчинки, навпаки, умовляє її залишитися. Так Гейман висміює сучасний гуманізм - нещире піклування про людину без любові до неї. Коли Кораліна кидає другій мамі виклик, стверджуючи, що ніколи не буде її любити, жінка відповідає в стилі сучасних психологів: «Давай про це поговоримо».

Кораліні, яка живе природно, не створюючи штучних світів, зрозуміло, що говорити марно - треба назавжди розійтися. Однак відьма, як Снігова королева, заморожує, зачаровує дівчинку, щоб нав’язати їй хибне уявлення про любов.

Повість починається з того, що Кораліні самотньо й нудно з батьками. Дівчинка ображається на старших за те, що вони не виявляють до неї належних почуттів. І тільки спізнавши нав’язливої відьминої любові, Кораліна усвідомлює: любов ґрунтується на взаємності. Дитина має любити своїх батьків, а не лише вимагати від них уваги й піклування.

Механізми культури

У момент усвідомлення починається перетворення Кораліни з дитини на дорослу. Отже, пригоду героїні треба розуміти як обряд ініціації, під час якого вона засвоює справжні життєві цінності, учиться любити і жити не лише для себе, а й для інших. Думку про ініціацію, яка за первісно-родового ладу була символом нового народження в доросле життя, підтверджує образ темного, затхлого коридора між двома світами. Коли Кораліна назавжди повертається у свій світ, стіна коридора стає теплою, м’якою, укривається ніжним хутром і ніби дихає. ТЖГ

Механізми подібності

Більшість народних чарівних казок символічно описує обряд ініціації, що побутував у родовому суспільстві. У підлітків, які проходили цей обряд, були дорослі наставники. У повісті Геймана таким наставником є кіт. Так само як Чеширський кіт Алісі, принципово безіменний кіт пояснює Кораліні те, що з нею відбувається. Обидва коти обирають єдиний дієвий метод спілкування з підлітками. Вони нічого не стверджують категорично, а просто ставлять правильні запитання. І обидва допомагають у вирішальну мить, показуючи приклад. Кіт Кораліни ловить пацюка-шпигуна. Цей образ прийшов уже не з «Аліси в Країні Див», а з «Лускунчика», де героїня стає дорослою, перемігши зграю пацюків. ▼ЖГ’

Відтак Кароліна-переможниця не нудьгує у своєму світі, не прагне потрапити в іншу реальність: «їй ніколи ще не було так цікаво». Героїня - володарка власного світу і може змінювати його на краще. Саме про це говорив Гейман у лекції про користь читання: «Ми повинні робити речі прекрасними. Не робити світ гіршим, ніж він був до нас, не спустошувати океани, не передавати наших проблем наступним поколінням. Ми повинні прибирати за собою і не залишати наших дітей у світі, який так нерозумно зіпсували, обікрали й знівечили».

Перевірте себе

1. Стисло розкажіть про життя і творчість Н. Геймана.

2. Як Гейман розуміє призначення літератури і завдання письменника в сучасному світі?

3. Визначте основні тези лекції «Чому наше майбутнє залежить від читання» і запишіть їх.

4. Чому Гейман вважає, що дорослі не повинні забороняти дітям читати будь-яку літературу, навіть, на їхній погляд, шкідливу? Чи згодні ви з письменником? Відповідь поясніть.

5. Як Гейман визначає роль бібліотек у сучасному житті?

6. Які поради письменник дає щодо дитячого читання? Яким жанрам, на його думку, треба віддавати перевагу і чому?

7. Подискутуймо! Яку діяльність письменників Гейман порівнює з годуванням пташенят розжованими черв’яками? Можливо, такий тип книжок потрібний для певного віку? Чи не нагадують вам шкільні підручники «попередньо розжованих черв’яків»? Якими, на вашу думку, мають бути підручники?

8. У чому, за Гейманом, чарівність і сила казок? Які мотиви народних і авторських казок використав письменник у повісті «Кораліна»?

Йоанна Ягелло: «Самому жити дуже важко»

Літератури, адресованої молоді, досить-таки небагато. У кожного народу є чудові дитячі автори (перелік українських очолює Всеволод Нестайко), класична література - предмет гордості нації. Звісно, молодь повинна знати класику, тож і ви вивчали її протягом року. Однак іноді хочеться почитати про своїх ровесників, про сучасників, що живуть, як ми, не переймаючись проблемами далекого минулого. Або... випити філіжанку кави.

«Кава з кардамоном» - так назвала свою першу книжку для юнацтва польська письменниця, варшав’янка Йоанна Ягелло (нар. 1974). Філіжанка кави з незвичним східним ароматом - теж персонаж роману. Вона з’являється в напружені моменти, коли головній героїні, п’ятнадцятирічній Халіні (Лінці), треба заспокоїтися чи зробити важливий вибір. Кава з кардамоном - це ще й символ кохання дівчини, не визначених майже до кінця твору стосунків з Адріаном. Лінка мала хлопця за друга, тимчасом як Адріан кохав її.

Проблема любові - найважливіша в людському житті. Саме так вважають справжні письменники. Серед підлітків поширена думка, що

кохання, закоханість, інтимні стосунки - перевага молодих. Так думала й Лінка. Щоправда, сама вона нікого не кохала, а в стосунках, які починаються просто з обіймів і поцілунків, встигла розчаруватися.

Старшокласниці у творі Ягелло мріють про романтичні обійми. Однак поступово Лінка усвідомлює: щось тут не так. На святкування Нового року вона потрапляє в малознайому компанію «золотої молоді», до гарного багатого будинку. Там, вражена поведінкою сп’янілих молодиків, дівчина розуміє, яким непривабливим може бути їхнє «кохання».

Лінка знаходить свій ідеал любові - не такої, як у Паоло і Франчески, а любові-дружби, коли заради коханого не важко поступитися власними інтересами. А від цього вже зовсім недалеко до любові, «що водить сонце й зорні стелі». Саме про таке почуття говорить старенька, яку зустрічає Лінка, вигулюючи собаку: «Я знаю, вам, молодим, здається, що стара людина вже не може закохатися, але це неправда. Кохати можна в будь-якому віці. А самому жити дуже важко»¹. Зауважмо, що бабуся, утративши чоловіка, знову вийшла заміж.

Лінка стикається з проблемами, про які ви добре знаєте. Це труднощі в навчанні; страх перед іспитами; відсутність грошей, щоб сплатити за якісну освіту, купити новий одяг, а іноді - навіть їжу. (Сподіваємося, що остання проблема вас оминула, але чимало українців, як і поляків, потерпають від неї). Шкільне життя зображено в романі так яскраво, що здається, ніби авторка знає про нього все. Так і є, адже Й. Ягелло за фахом викладач англійської мови і тривалий час працювала вчителькою в гімназії.

¹ Тут і далі цитати з роману «Кава з кардамоном» наведено в перекладі Б. Антоняк.

Й. Ягелло пише для дітей і молоді, однак є в неї і твори для дорослих. Молодіжний роман «Кава з кардамоном» Йоанна написала у тридцять сім років. Він став номінантом премії «Книжка року - 2011» і посів чільне місце у «Списку скарбів» Музею дитячої книги.

Український погляд

Романи Ягелло «Кава з кардамоном», «Шоколад із чилі» та «Тира-місу з полуницями» в українському перекладі Божени Антоняк вийшли друком у Львові (видавництво «Урбіно»). А 2013 р. польська письменниця як спеціальний гість відвідала Дитячий фестиваль у Львові.

Система освіти в Польщі така, яку хочуть запровадити в Україні. Гімназію учні закінчують у п’ятнадцять-шістнадцять років, а потім вступають не до вишу, а до спеціалізованого ліцею (у кого випускні бали вищі) або до професійно-технічного училища (у кого бали нижчі). Головна героїня «Кави з кардамоном» не дуже старанна гімназистка, тож подальше навчання для неї проблема. Тим часом її друг Адріан уже студент мистецького ліцею (саме туди хоче вступити й Лінка). ТЛ.Т

Дівчині, яка обожнює фотографувати, у гімназії нудно, жодний з навчальних предметів їй не цікавий. Дивлячись на маленького братика, Лінка замислюється: «Цікаво, коли дитина втрачає природну цікавість і перестає захоплюватися простим фактом, що в хлібі теж є атоми?... Мабуть, школа здатна вбити в дитині будь-яке прагнення пізнавати світ». Хоча героїня визнає, що задачі тренують мислення.

Письменниця не робить поступки для колег учителів і деяких зображує досить-таки непривабливими. Так, класний керівник Лінки, учитель математики, має іронічне прізвисько Леон-кілер. До речі, математиком він був непоганим, хіба що занадто прискіпливим. А втім, учитель і мусить бути таким. Поведінка інших викладачів на межі нормального. Наприклад, пані Райдуги, що вбирається у строкатий одяг, не маючи навіть натяку на смак. Або вчительки хімії, яка запрошує тих, хто двічі написав контрольну незадовільно, до себе. У її помешканні, наповненому огидним запахом численних котів, школярі мають зазубрювати невивчені теми.

Свій випускний рік Лінка проживає в цейтноті. Вона не може порозумітися ні з мамою, ні з вітчимом, свариться з подругою Наталією. Дівчина почувається занедбаною. Через безгрошів’я їй не купують шкільного одягу й підручників, іноді вдома немає їжі. Крім того, Лінка доглядає маленького братика, хоч і вважає, що це мусила б робити мама. Навіть імена в дівчини та її брата немодні, старовинні - Халіна й Казимеж. Лінка називає малого Каєм, асоціюючи себе з андерсенів-ською Гердою, яка рятує брата від зла.

І справді, героїня розкриває таємницю, яка допомагає перемогти зло в родині. Усе починається з дивної поведінки матері, якій байдуже не лише до майже дорослої доньки, а й до маленького сина. Потім жінка взагалі від’їжджає хтозна-куди на кілька місяців. Згодом Лінка дізнається, що в цей час вона перебувала в клініці, де лікувалася від

нервового розладу. Мамине повернення на свято Святого Миколая стало для Лінки й Казика подарунком, але справжня злагода в родині не запанувала.

З погляду совісті

Мама й надалі ставиться до своїх «мамських обов’язків» досить формально. Вона навіть не знає дату випускних іспитів доньки. «Цікаво, невже батьки її однокласниць теж не знають, що сьогодні робитимуть їхні діти? Неймовірно!» - думає Лінка. У «Каві з кардамоном» порушено одну з найважливіших сучасних проблем - проблему самотності: «Власне, -спало Лінці на думку, - родина - це теж такий собі гурт акторів, які мешкають під одним дахом, спілкуються між собою, але чи говорять вони при цьому про важливі речі, чи все це такі собі балачки про погоду?».

У кожного підлітка є два протилежних бажання: бути дорослим і залишатися дитиною. Однак бути дорослим означає бути відповідальним. Людина стає дорослою, коли усвідомлює цей факт і обирає свій шлях. Так було з Лінкою. Вона переступила через образу й жалість до себе, зрозумівши, як мало знає про власну матір. ▼жж

Лінка випадково дізнається, що її мама колись утратила доньку. Дівчина розпочинає власне розслідування й знаходить сестру. Отже, сучасний молодіжний твір Ягелло має ознаки і психологічної прози, і мелодрами, і детективу. Ніби в індійському серіалі, з’ясовується, що загублена сестра Лінки, Кася, учиться з нею в одному класі. Однак щасливого фіналу у творі немає. Вітчим іде з родини, не пробачивши дружині брехні, прийомні батьки Каськи незадоволені ситуацією, Адріан їде вчитися до Лондона, хоч Лінка зрозуміла, що кохає його.

Є у «Каві з кардамоном» і елементи містичного. Так, Лінка бачить уві сні події, свідком яких не була, або ті, яких не може пам’ятати з об’єктивних причин: похорон тата, передчасні пологи мами, її відмову від позашлюбної доньки. Лінка переживає почуття своєї матері, але не розуміє її вчинку. Виходить, так само вона може покинути і їх із Казиком. Дівчина відверто заявляє про це і постає перед фактом, який змушує її остаточно подорослішати. Мама розповідає, що позбулася хворої дитини через розпач і душевну слабкість. Отож і дорослі не завжди здатні відповідати за свої дії.

Саме відвертість допомогла Лінці порозумітися з рідною людиною. За допомогою відвертих розмов розв’язує дівчина й інші конфлікти, мириться з подругою Наталією та з Адріаном. Підлітки віддаляються від світу, щоб знайти себе. Дорослі вже знайшли себе і не потребують усамітнення, адже усвідомлюють, як чудово мати близьких.

Отже, героїня «Кави з кардамоном» суттєво змінюється: вона дорослішає, перетворюється на іншу людину. От тільки на фото, описом якого закінчується твір, Лінці шістнадцять. Фотографія - символ вічності, упійманої миті життя. Кожна мить належить людині, а в душі дорослого назавжди залишається жити дитина. Тож у майбутньому не забувайте пригощати її цукерками...

Перевірте себе

1. Що ви дізналися про Й. Ягелло та її творчість?

2. Який епізод роману «Кава з кардамоном» видався вам найцікавішим? У який момент ви здогадалися, що Кася - сестра Лінки?

3. Які життєві обставини змусили Лінку подорослішати? Чи вважаєте ви її життя у випускному класі нелегким, а вчинки - дорослими? Відповідь поясніть.

4. Чому Лінка не звернулася по допомогу до вчителів?

5. Визначте жанр твору «Кава з кардамоном». Поясніть його назву.

6. У роману «Кава з кардамоном» є продовження. Спробуйте передбачити, про що далі розповідатиме письменниця.

7. У чому Лінка звинувачувала маму? Чи змогла пробачити їй? Якщо ви іноді незадоволені своєю мамою, спробуйте поставити себе на її місце. Чи змінилося ваше ставлення до ситуації?

8. Ваш вік - це важливий момент у житті, коли людина визначається як особистість. Які життєві перипетії вплинули на особистість Лінки? Як вони змінили дівчину?

9. Кого з персонажів роману «Кава з кардамоном» ви обрали б за друга чи подругу? Чому?

Запитання і завдання для компетентних читачів

1. Чи можна точно визначити межу між масовою та елітарною літературою? Якщо так, то як це зробити? Якщо ні, то чому?

2. Що, на вашу думку, має відрізняти літературу для сучасного юнацтва від літератури минулих часів? Чи знайшли ви серед сучасних книжок твір, який вам насправді подобається? Якщо так, розкажіть про нього.

3. Подискутуймо! Чому Н. Гейман називає літературу «правдивою брехнею»? Можливо, це визначення стосується тільки жанру фантастики? Наведіть аргументи на користь такого визначення літератури або спростуйте його.

4. Мандруємо Інтернетом (для тих, хто читає англійською). Лекція Н. Геймана «Чому наше майбутнє залежить від читання» відразу стала дуже популярною і вийшла друком у кількох видавництвах у різних перекладах. Знайдіть ці переклади і, порівнявши з оригіналом, оберіть найточніший (або запропонуйте власний).

5. Групова робота. Поміркуйте, чим схожі й чим відрізняються польська гімназія, описана Й. Ягелло, і ваш навчальний заклад. Спільне й відмінне запишіть на дошці. Обговоривши ці ознаки, спробуйте разом з’ясувати, чому головна героїня роману «Кава з кардамоном» не звернулася по допомогу до вчителів. А ви звернулися б?

6. Робота в парах. Об’єднайтеся в пари. Домовтеся, хто візьме на себе роль будь-якого дорослого персонажа роману «Кава з кардамоном», а хто -роль будь-якого підлітка із цього твору. Розкажіть одне одному про свої проблеми і обміняйтеся порадами з цього приводу. Відтак повідомте загал, до чого ви прийшли, чи була така робота корисною для кожного з вас і чи сприятиме вона розв’язанню проблем реального життя.

7. Творчий проект. Виконайте одне із запропонованих завдань.

• Підготуйте доповідь на тему «Які проблеми мають сучасні підлітки, на думку сучасних письменників, і чи справді ми маємо такі проблеми?». Приклади доберіть із творів Н. Геймана, Й. Ягелло чи будь-яких інших сучасних письменників.

• Як ви розумієте вислів Н. Геймана: «Істина - це не те, що трапилося насправді, а те, що пояснює нам, хто ми такі»! Напишіть твір-роздум на цю тему, узявши вислів письменника за назву.

• Напишіть твір-роздум на тему «Які чинники впливають на людську особистість? (На прикладі героїв роману “Кава з кардамоном”)».

 

Це матеріал з Підручника Зарубіжна Література 10 клас Волощук