Алюзія - стилістична фігура, що містить указівку, аналогію чи натяк на певний історичний, міфологічний, літературний, політичний або ж побутовий факт, закріплений у текстовій культурі чи в розмовному мовленні.

Верлібр - неримований нерівнонаголошений віршорядок (і вірш як жанр), що має версифікаційні джерела у фольклорі (замовляння та інші форми неримованої чи спорадично римованої народної поезії).

Вічні образи - персонажі, що існують у мистецтві різних країн та епох як універсальні образи загальнолюдського значення. До таких, зокрема, належать Прометей, Ікар, Іуда, Ромео і Джульєтта, Гамлет, Дон Кіхот та ін.

Внутрішня дія - переживання реальних подій персонажами та стосунки між ними, що складаються на психологічному ґрунті цих переживань.

Гекзаметр - шестистопний дактиль із цезурою (паузою) у середині віршового рядка.

Гротеск - тип художньої образності, який ґрунтується на химерному поєднанні фантастичного і реального, прекрасного і потворного, трагічного й комічного, життєподібного й карикатурного.

Гумор - різновид відображення смішного в життєвих явищах і людських характерах, у межах якого про серйозне говориться з добродушною усмішкою, а незначні вади загалом добрих людей висміюються доброзичливо. Об’єктом гумористичного висміювання зазвичай є недоліки, які автор вважає загальнолюдськими.

Декаданс - узагальнена назва кризових явищ у літературі та мистецтві другої половини ХІХ - початку XX ст.

Еквіритмічність - збереження в перекладі поетичного тексту ритмічної структури оригіналу, враховуючи нормативи кожної мови. За умови еквіритмічності перекладач зазвичай намагається дотриматися й принципу еквілінеарності, згідно з яким у віршованому перекладі порядок строф і кількість рядків відповідають їхньому порядку та кількості в оригіналі.

Епічна поема (або епопея) - один із жанрів епосу, художній твір, у якому широко й різнобічно відтворено важливі історичні події, глибоко розкрито проблеми загальнонародного значення.

Епос - літературний рід, у творах якого зміст розкривається у формі авторської розповіді про події зовнішнього світу, що вже відбулися. Епосом називають також сукупність народних героїчних пісень, сказань, поем.

Зовнішня дія - події, що реально відбуваються на сцені.

Імпресіонізм - напрям у мистецтві останньої третини ХІХ ст. Стрижнем імпресіоністичного художнього бачення є «культ враження» з притаманною йому самоцінністю безпосередніх мінливих відчуттів. Художній образ будується на недомовках і натяках; замальовкам властиві фрагментарність і етюдність; оповідь забарвлена ліричною стихією.

Індивідуальний стиль письменника - вільний вияв істотних ознак таланту митця, властивий його внутрішній природі. Конкретні способи формування та виявлення індивідуальних стилів не є однаковими для всіх періодів історії світового письменства. Наприклад, літературам Сходу до XX ст. здебільшого була притаманна залежність стилю твору не так від авторської індивідуальності, як від його жанру й багатовікової жанрової традиції. Та й у Європі індивідуальність письменника почали по-справжньому цінувати за доби романтизму, а ще більше - за доби реалізму.

Іронія - один з найпоширеніших видів використання слів у переносному значенні, за якого висловлювання набуває в контексті протилежного змісту.

Класйчна література (або класика) - сукупність творів, визнаних зразковими скарбницями загальнолюдських цінностей.

Масова література - розважальні та повчальні твори, які друкуються великими накладами і є складником «індустрії культури». Масова література заснована на стереотипах масової свідомості, чітко розробленій стратегії завоювання публіки та примітивізації художніх відкриттів класичної літератури.

Типова ознака творів для масового читання - пригодницький або спрощений романтичний сюжет, який має напружену зовнішню динаміку й зазвичай щасливий фінал. До масової літератури належать бульварні, любовні, детективні, кримінальні романи, комікси, три-лери, фантастика й фентезі.

Модернізм - загальна назва напрямів і шкіл у літературі та мистецтві межі ХІХ-ХХ ст. Істотними ознаками, за сукупністю яких можна визначити належність письменника кінця ХІХ - ХХ ст. до модернізму, сучасні літературознавці вважають інтелектуалізм, індивідуалізм, нехтування культурними табу, а головне - «світоглядний ірраціоналізм, вигадливо поєднаний із цілком раціональним інтересом до формального боку художньої творчості» (С. Павличко), тобто до форми твору мистецтва, до пошуку нових форм.

СЛОВНИК ЛІТЕРАТУР ОЗНАВЧИХ ТЕРМІНІВ

Мотйв - неподільна смислова одиниця, з якої складається фабула (сюжет): мотив відданості вітчизні, жертовності, зради тощо. Мотиви рухають учинками персонажів, збуджують їхні переживання й роздуми.

Натуралізм - напрям у літературі й мистецтві другої половини ХІХ ст., засновником якого був французький письменник Еміль Золя. Натуралісти намагалися механічно переносити в мистецтво методи природничих наук. Характерними ознаками їхньої творчості є фактографізм, описовість, спрощений біологічний підхід до людини.

Неоромантйзм - стильова течія модернізму, визначальною ознакою якої є подолання розриву між дійсністю та ідеалом, характерним для «класичного» романтизму, завдяки могутній силі особистості (надлюдини), здатної перетворити бажане на дійсне.

«Нова драма» - течія в драматургії межі ХІХ-ХХ ст., пов’язана з іменами Г. Ібсена, Б. Шоу, А. Стріндберга, А. Чехова, М. Метер-лінка та ін. Основними ознаками «нової драми» є пафос достовірності, спрямованість на сучасність, рух від винятковості до буденності. Б. Шоу сформулював сутність нової реалістичної драми так: «Ми самі у наших власних обставинах».

Оригінал - авторський твір.

Парадокс - думка, що разюче розходиться з усталеними поглядами, нібито суперечить здоровому глузду, але насправді не є хибною.

Переклад - відтворення тексту іншою мовою.

Підтекст - прихований, внутрішній зміст прямого висловлювання.

Психологізм - відтворення художніми засобами внутрішнього стану персонажа, його думок, переживань, зумовлених внутрішніми й зовнішніми чинниками.

Реалізм - художній метод, який дозволяє митцю зробити центром своєї уваги закономірності, що діють у житті, і це дає змогу з найбільшою повнотою відображати об’єктивно властиві їй риси.

Романтйзм (у літературі та мистецтві кінця XVIII - першої половини ХІХ ст.) - художній напрям, представники якого зображували людину в розмаїтті її виявів; пошук - як норму життя (хоч би яким суперечливим, незавершеним він був); ідеал - як найвищу, хоча й абстрактну, цінність, утілення якої в реальність є найбажанішим і майже неможливим.

Сатйра - вид комічного, що гостро висміює негативні явища. Об’єктом сатиричного висміювання зазвичай є людські вади, які автор вважає «тимчасовими», такими, що можуть і мають бути викоренені, й не пов’язує з власною вдачею.

Сймвол - слово, що умовно виражає сутність якогось явища.

Символізм - літературно-мистецький напрям кінця ХІХ - початку ХХ ст., головним художнім засобом творчості якого є символи як спосіб вираження незбагненної суті явищ життя і таємничих індивідуальних уявлень митця.

Соціальний роман - роман, у якому показано залежність людини від суспільства та її спроби позбутися цієї залежності. Герої таких творів не згодні миритися зі своїм соціальним становищем і діють усупереч усталеним нормам моралі.

Соціальний роман, що має істотну морально-психологічну складову, може бути визначений як морально-психологічний.

Соціально-психологічний роман - твір, що має на меті встановити внутрішню логіку в зовні суперечливих почуттях і вчинках героїв, показати їхню зумовленість як зовнішніми (суспільними), так і внутрішніми (психологічними) чинниками людської поведінки.

Сугестія - навіювання певного настрою, стану, зокрема й засобами мистецтва; художній вплив радше на підсвідомість, аніж на свідомість читачів, глядачів, слухачів.

Трагедія - драматичний твір, який ґрунтується на гострому конфлікті особистості із суспільством, оточенням і найчастіше закінчується загибеллю героя.

Феєрія - мистецький жанр. Спочатку словом «феєрія» позначали жанр театральних або циркових вистав, у яких застосовувалися постановочні ефекти для показу фантастичних чарівних сцен. Такі вистави виникли в Італії у XVII ст., а вже у XVIII-XIX ст. жанр феєрії було активно задіяно в європейському театральному, оперному та балетному мистецтві. Класичний приклад балетної феєрії - «Спляча красуня» П. Чайковського в класичній постановці М. Петіпа.

У художній літературі поняття «феєрія» вживають щодо творів, у яких чарівно-видовищні елементи допомагають якнайповніше розкрити сюжет і основну думку. Приклад з української літератури -«Лісова пісня» Лесі Українки, з російської - «Пурпурові вітрила» Олександра Гріна.

Це матеріал з Підручника Зарубіжна Література 10 клас Волощук