Останніми роками в Україні відбуваються глибокі економічні зміни у сфері фінансово-кредитних відносин, які пов’язані з розвитком комерційних банків, інвестиційних фондів,страхових компаній, кредитних спілок та інших фінансових установ. Ці умови вимагають від фахівців підприємств, які відповідають за їх фінансову діяльність, кваліфікованої оцінки фінансового стану підприємства, прийняття ефективних управлінськихрішень, без чого шанси на успіх у конкурентній боротьбі значнозменшуються.

Фінансова діяльність підприємства — це одна з управлінських функцій, яка пов’язана з керуванням процесами формування та використання фінансових ресурсів на підприємстві.

Фінансові ресурси підприємства — це грошові фонди цільового призначення, які формуються на підприємстві й використовуються для реалізації його статутних цілей.

Усі фінансові ресурси можна поділити на внутрішні та зовнішні. Внутрішні фінансові ресурси (або власний капітал) — власнігроші, які підприємство витрачає на організацію та фінансування підприємницької діяльності. Якщо власний капітал становитьбільшу частину фінансових ресурсів підприємства — це запорука успішної, конкурентоспроможної роботи підприємства. Внутрішні фінансові ресурси складаються зі статутного капіталу, пайового капіталу, додатково вкладеного капіталу, резервногокапіталу, нерозподіленого прибутку тощо.

Фінансово-господарська діяльність підприємства будь-якої організаційно-правової форми та форми власності розпочинається з формування статутного капіталу. Статутний капітал — це фінансові ресурси підприємства у вигляді грошових коштів (абовкладань у майно), матеріальних цінностей, нематеріальних активів, цінних паперів, які закріплені за підприємством на правах власності.

Розмір статутного капіталу підприємства значною мірою визначає масштаби його виробничої діяльності, впливає на можливість зовнішнього фінансування, ділову репутацію підприємства. Крім цього, розмір статутного капіталу, який визначає участь кожного із засновників, акціонерів у капіталі підприємства, є критерієм визначення сумиприбутку, яку кожен із них отримує при його розподілі.

Початковий розмір статутного капіталу фіксується в статуті або установчому договорі, які в обов’язковому порядку подаються до органів влади під час державної реєстрації підприємства. Контролюючідержавні органи (податкові адміністрації),а також банки стежать за розміром статутного капіталу та за тим, щоб кожний засновник своєчасно вніс свою частку до статутного капіталу.

Як уже зазначалося, від засновників у статутний капітал можуть надходити не тільки гроші, майно (будівлі, машини, устаткування, транспортні засоби, сировина, матеріали, тощо) і цінні папери, але й нематеріальні активи. До нематеріальних активівналежить вартість права користування винаходами, промисловими зразками, технологіями, ноу-хау тощо.

На сьогодні розміри статутних капіталів повного, командитного товариств, товариства з обмеженою відповідальністю та товариства з додатковою відповідальністюзаконодавством не обмежуються, а для акціонерних товариств дорівнюють 1250 мінімальних зарплат, офіційно встановлених на цей момент часу. Для приватнихпідприємств розмір статутного фонду невизначено.

Незалежно від виду підприємства статутний капітал може збільшуватися за рахунок реєстрації додаткових внесків до нього (через акції, паї тощо), безпосереднього приєднання до нього частини отриманого прибутку, зарахування до нього частини резервногокапіталу, який створюється на підприємствізгідно з установчим договором.

Статутний капітал, який формується у споживчих товариствах, колективних сільськогосподарських підприємствах, кооперативах за рахунок пайових внесків має назву пайового капіталу.

Додатковий вкладений капітал відображає наявність і рух в акціонерних товариствах так званого емісійного доходу, тобто різниці між продажною та номінальною вартістю випущених акцій.

Резервний капітал утворюється на підприємствах за рахунок чистого нерозподіленого прибутку на умовах, зафіксованих в установчих документах. За рахунок резервного капіталу підприємство може покривати збиткивід своєї господарської діяльності, а такожзбільшити статутний капітал.

Нерозподілений прибуток — це залишок отриманого прибутку підприємства, не витраченого за відповідними напрямками надату складання звіту.

Окрім внутрішніх фінансових ресурсів, підприємство може залучати й зовнішні фінансові ресурси, які в умовах ринкової економіки набувають великого значення.

Зовнішні фінансові ресурси — фінансові ресурси, які підприємство може отриматиззовні на фінансовому ринку. Вони представлені коштами, які отримує підприємство відпродажу власних акцій, облігацій та іншихвидів цінних паперів, а також позиковимизасобами або великими інвестиціями.

У 10 класі ви вивчали діяльність підприємства на фондовому ринку як емітента акцій та облігацій при створенні підприємств — акціонерних товариств і зрозуміли, що підприємство має можливість у такий спосіб

збільшити власний капітал для створення підприємств, залучаючи зовнішні фінансові ресурси. Однак підприємство має можливість і право додаткового випуску й розміщення цінних паперів на ринку з метоюзалучення додаткових коштів. Ця діяльністьпідприємства засвідчує також відносини позики й на практиці виступає як кредит підцінні папери підприємства.

Проте в умовах ринкової економіки підприємство має можливість виступати як емітент, випускаючи акції, облігації та векселі, і як інвестор, вкладаючи вільні кошти в цінні папери інших підприємств та одержуючи дивіденди (доходи), тримаючи цінніпапери інших емітентів.

Вкладаючи кошти в цінні папери інших підприємств або банків, підприємство тимсамим формує портфель інвестицій, якийможе бути консервативним (коли підприємство зацікавлене в стабільному доході) абоагресивним (коли підприємство націлене нависокий дохід із великим ризиком втратитисвої капітали).

Між цими цілями існує певна суперечність, оскільки безпека вкладень грошей, як правило, не сумісна як із прибутковістю,так і зі зростанням капіталу. Щоб досягтикомпромісу, необхідно диверсифікувативкладення, тобто розподілити капітал міжбезліччю цінних паперів і підприємств. Інвестиційний портфель підприємства можебути диверсифікований у такий спосіб: у кожний вид цінних паперів вкладено 10 % відзагальної вартості всіх вкладень, і це значення може знижуватися до 5 %. Чим пере

вищення значніше (якщо вкладення в кожний вид цінних паперів перевищує 10 %), тим диверсифікація слабша.

Вкладення в цінні папери досить ризиковані, тому необхідно постійно відстежувати кон’юнктуру фондового ринку, щоб збільшити прибутковість вкладень, а не втратити їх. Підприємство може здійснюватице самостійно або за допомогою трастовихкомпаній.

Розглянемо приклад формування інвестиційного портфеля. Підприємство розподілило свій інвестиційний портфель так: 15 % — в акції нафтодобувних підприємств, 20 %— в акції

нафтопереробних підприємств, 17 % — в акції підприємств, що займаються транспортуванням і реалізацією нафти та нафтопродуктів, 13 % — в акції підприємств, що виробляють хімічну продукцію на основі нафтопродуктів.

Чи можна вважати вдалим формування такого портфеля інвестицій? Швидше за все, ні. Окрім високого рівня відсотка вкладень у кожне конкретне підприємство, усі ці підприємства утворюютьєдиний технологічний цикл. Виправданням для таких вкладень підприємств є те, що вони зробленів сировинний комплекс — нафтовий, потреба в продукції якого є дуже високою.

Трастова компанія — підприємство, яке забезпечує найбільш вигідне й надійне вкладення коштів інвестора, охороняє його інтереси, стежить за фінансовим станом підприємств, у чиї цінні папери вкладені коштиінвестора, забезпечуючи своєчасне отримання відсотків від вкладених коштів.

Таким чином, зовнішні фінансові ресурси складаються з господарських зобов’язань перед третіми особами (довгострокові й короткострокові кредити банків, облігаційніпозики, а також кредити інших підприємству вигляді векселів).

У складі зовнішніх фінансових ресурсів останніми роками підвищується роль страхового ринку, що розвивається, який надаєпідприємству страхові відшкодування за ризиками. Крім того, зараз у складі зовнішніхфінансових коштів підприємства з’явилисяпайові й інші внески засновників, а такожприбутки за цінними паперами, що емітуютьінші підприємства. Можливе й таке джерелозовнішніх фінансових ресурсів, як бюджетні асигнування та субсидії. Більш детальний розгляд змісту зовнішнього фінансування та причин їх вибору підприємствомрозглянемо пізніше.

Усі підприємці зацікавлені в раціональному, ефективному використанні фінансових ресурсів підприємства. Із цієї причини поняття економії фінансових ресурсів таефективного використання фінансових ресурсів повинні мати певну змістовну й кількісну визначеність. Коли йдеться про ефективне використання матеріальних, трудових,природних ресурсів, відбувається порівняння витрат на придбання відповідних ресурсів із досягнутим результатом (випускомпродукції), тому й показниками ефективності є зниження фондо- та матеріаломісткості продукції, а також зниження витрат

живої праці на одиницю продукції (трудомісткості). Це зниження сприяє також заощадженню фінансових ресурсів, оскільки економія виробничих ресурсів водночас забезпечує зростання грошових нагромадженьі зменшення потреби підприємства в додаткових витратах на приріст статутного та інших грошових фондів.

Проте це не означає, що поняття ефективного використання фінансових ресурсів не має самостійного значення та своїх показників. Певною мірою робити висновки проефективність використання фінансових ресурсів (і про ефективність фінансової діяль

ності підприємства) можна шляхом порівняння досягнутого результату господарської діяльності (прибутку) із сумою фінансовихресурсів, які були використані підприємством за звітний період.

Звичайно не можна абсолютизувати ці показники під кутом лише використання фінансових ресурсів, оскільки прибуток відображає й ступінь використання виробничих ресурсів. Жодне підприємство не застраховане від збитків, зниження обсягів виробництва внаслідок технологічних збоїв, несприятливих природних явищ або зниженнятрудової дисципліни.

НАВЧАЄМОСЯ РАЗОМ

Підприємство в перший рік своєї діяльності мало середньорічну суму фінансових ресурсів у розмірі 5246 тис. грош. од. і прицьому отримало прибуток у розмірі 1856 тис.грош. од., а в наступному році фінансовіресурси та прибуток збільшилися, відповідно, до 6124 тис. і 2136 тис. грош. од. Чизросла за таких умов ефективність використання фінансових ресурсів підприємства?

Розв’язання. Абсолютний приріст як фінансових ресурсів, так і прибутку не може

свідчити про ефективність. Необхідно проаналізувати зміни віддачі на одиницю вкладених ресурсів. На кожну грошову одиницю фінансових ресурсів у перший рік було отримано 35,4 грош. од. прибутку (1856 тис.грош. од. : 5246 тис. грош. од.), а наступного року — лише 34,9 грош. од. (2136 тис.грош. од. : 6124 тис. грош. од.), що свідчить про зниження ефективності використання фінансових ресурсів на підприємстві.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Дайте визначення поняття «фінансові ресурси підприємства».

2. Охарактеризуйте окремі складові внутрішніх фінансових ресурсів.

3. Що таке статутний капітал і як він створюється напідприємстві?

4. Що таке зовнішні фінансові ресурси підприємствата якими є джерела їх утворення?

5. Що розуміють під ефективним використанням фінансових ресурсів? Наведіть приклад.

Це матеріал з підручника Економіка 11 клас Крупська (профільний рівень)