Зірка Мензатюк,

Ти вже знаєш, що патріотів/патріоток рідної землі високо вшановують в усіх народів. Так, тобі відомо із легенд стародавніх кельтів про короля Артура та його значення для утвердження держави, як англійці гордяться цим королем та лицарями Круглого столу.

Однією із найяскравіших сторінок української історії є історія козацтва. Козаки - це вільні люди, хоробрі вояки, які боронили українські землі від ворогів. Про них відомо ще з XV століття. А слава про них жива і понині. Тож бажання дізнатися якнайбільше про козаків, відкрити їхні таємниці притаманне чи не кожному українцеві. Ти отримаєш таку можливість, прочитавши твір «Таємниця козацької шаблі».

Мовна скарбничка

Із повісті Зірки Мензатюк «Таємниця козацької шаблі» ти довідаєшся про козацьку зброю. Як-от про таку. Шабля - зброя з вигнутим довгим лезом (80-110 см), загостреним з одного боку. Булава - зброя, що складається з держака й кулі з гострими шпичаками. У козаків булава - це символ влади.

Таємниця козацької шаблі

(Скорочено)

Розділ 1, у якому з’являється Машка

У розділі розповідається про те, як родина Руснаків придбала старий автомобіль, що назвали Машкою. Татів приятель — пан Богдан, історик і мандрівник — щиро радіє за них. Згодом він розповідає, що в його помешканні оселився привид і повідомляє, що, маючи автомобіль, Руснаки, тепер зможуть урятувати цінну старовинну реліквію, якій загрожує знищення.

Розділ 2, у якому з’являється патріотично настроєний привид

Руснаки приходять у гості до Богдана, аби поспілкуватися із привидом-козаком. З’явившись, той намагається жестами пояснити, що за річ треба відшукати. Усі розуміють лише те, що річ знаходиться на місці якогось козацького бою на заході України і що це зброя — шабля або булава.

Наталочка згадує, що найбільша битва була під Берестечком у червні 1651 року. Саме там незабаром мають відзначати її річницю. Родина вирішує їхати в Берестечко.

Розділ 3, у якому з’являється елегантний незнайомець

Руснаки вирушають у подорож і дорогою милуються красою рідного краю.

(...) Вони звернули до першої ж бензозаправної станції, що трапилася по дорозі, і Наталочка встала розім’ятися.

За ними різко загальмував чорний джип із затемненими вікнами, з якого вийшов хлопець і також став проходжуватися, злегка накульгуючи. Мабуть, засидів у машині ногу. Він був елегантний і модний до неможливості, зачесаний так гладесенько,

що волосся лежало, мов прилизане, тільки на маківці настовбурчувалося двома невеличкими горбочками.

— Хочеш, я вгадаю, куди ви їдете? — спитав він, окинувши оком Наталоччину вишиванку. — В Берестечко, на завтрашні урочистості.

Дівчинка ствердно кивнула, і на його губах заграла скептична посмішечка:

— Х-ха! Помітингуєте, поспіваєте «Ще не вмерла», покричите «Слава» й «Ганьба». Старі взялися за твоє патріотичне виховання, чи не так?

— Ніхто ні за що не взявся, — відказала Наталочка.

Насмішкуватий тон незнайомця зачепив її за живе. —

Мені самій цікаво. І ми не просто мандруємо, ми ще й... маємо дуже важливу справу.

У хлопця в очах зблиснуло зацікавлення (ага, знай наших!), але тут же й згасло, сховалося за лінькуватим іронічним прижмуром:

— У вас, виявляється, справа. Якщо ви хочете знайти реліквію, то нащо їдете в Берестечко?

Наталочка сторопіла.

— Звідки ти знаєш про шаблю? — вражено спитала вона.

— Отже, і це я вгадав. Два — нуль на мою користь: шаблю шукаєте ви, — засміявся незнайомець і пояснив ошелешеній Наталочці: — Ми також її шукаємо. Та ж ситуація: привид і так далі.

Он воно що. Напевно, привид просто перестрахувався. З’явився не тільки до пана Богдана, а й до цих людей. От і вся розгадка. Трохи прикро, але що вдієш.

Може, Руснаки видалися йому не дуже тямущими?

— Мене звати Антип, — відрекомендувався хлопець. — Тож навіщо ви їдете в Берестечко?

— Як навіщо? Шабля десь на бойовищі чи у фортеці. Найімовірніше під Берестечком, бо то місце великої битви. — наголосив Антип на останньому слові. — А ви обрали, що більше до вподоби.

— Ми не забули про фортеці, — похмуро зауважила Наталочка. — Якщо в Берестечку нічого не відшукаємо, то напевно повернемо в Олесько.

— Але на мітинг передусім, — пирхнув Антип. — На Козацьких Могилах буде тлум, гам, юрби народу. Там музей, заповідник і давно вже все знайдено, що тільки можна було знайти. Туди нема за чим їхати, лиш змарнуєте час. (...)

— Фортець та замків є чимало — в Олеську, в Хусті, в Кам’янці-Подільському, — вів далі Антип. — Раз уже ми займаємось однією справою, давайте діяти злагоджено. В одні фортеці їдьте ви, а в інші — ми. Так швидше досягнемо успіху.

Він гарно придумав, але. Дівчинка тільки зітхнула. Він не знав Наталоччиної матері. Минути Берестечко, бувши за крок від нього? Та ще й тоді, коли туди їдуть усі порядні українці? Ні, цього їй краще не казати.

— А ти й не кажи. Навіщо все розказувати? Краще й не згадуй, що шаблю ще хтось шукає. — засміявся Антип. — Чи ти ніколи не хитрувала? От і схитруй: коли їхатимете через Дубно, підмов батьків зупинитися і розпитай про шаблю в тамтешньому замку. (...)

— Не хвилюйся, ми повернемо в Дубно. Я вмовлю батьків, — сказала вона.

— От і добре. А ми тим часом рвонемо до Кам’янця-Подільського.

Діти попрощалися, і Наталочка побігла до Машки, яку давно заправили.

Поміркуй!

Яке враження справив на Наталочку незнайомець?

Чому небезпечно розмовляти з незнайомими людьми й прислухатися до їхніх порад?

Як Антип змінює плани Руснаків? Як ти думаєш, чому він це робить?

Чи погоджуєшся ти з його переконаннями, що іноді можна трохи схитрувати? Свою думку обґрунтуй.

Чи безпечною буде ця подорож? Чому ти так вважаєш?

— Гляди ж, не підведи! — гукнув услід Антип. Усмішка щезла з його лиця, тонкі губи стислися, а в очах зблисли червонясті вогники. Але Наталочка вже його не бачила. (...)

Читай і досліджуй!

Родина Руснаків недарма вирушає на пошуки реліквії у Берестечко - невелике містечко поблизу Луцька. Адже там відбулася одна з найвизначніших в історії козаччини битва. Українці та Українки прагнули самостійності, а польський король хотів її обмежити.

30 червня 1651 року 100-тисячне козацьке військо гетьмана Богдана Хмельницького та його союзники-татари вступили в бій із армією Речі Посполитої.

Козаки гідно відбили наступ польського війська, однак татари несподівано покинули поле битви, узявши в полон гетьмана. Попри поразку, більшій частині війська вдалося вийти з оточення.

Про які ще битви козаків ти знаєш?

Допоможи родині Руснаків у пошуках козацької реліквії: підготуй у парі з другом/ подругою «Карту найвизначніших битв козаків».

Розділ 4, у якому плани несподівано міняються

Поміркуй!

Про що дізналася Наталочка від екскурсовода?

Чи знайшли Руснаки шаблю? Чи здогадуєшся ти чому?

Поміркуй!

Як Антипкові вдалося переконати Наталочку відвідати Тараканівський форт?

Що нового з історії козаччини тобі стало відомо з його розповіді?

Як збагачує людину відвідування музеїв?

Дубно виявилося чистим затишним містечком, яке Наталочці відразу припало до душі. Замок стояв у самісінькому центрі, доглянутий і напрочуд мирний.

Замковий двір дихав спокоєм і літом. Ним вешталися численні туристи, й екскурсоводи розказували їм усілякі дива.

Руснаки й собі зазирнули в кожен куток, оглянули вежі й палаци. В одному з них колись дійсно зберігалися коштовності князів Острозьких, але все те заграбастав російський цар Петро І та й вивіз у свою північну столицю.

— Чи підземні ходи хоча б довгі? — знічев’я поцікавилася вона.

— О так, вони тягнуться аж до Нової Дубенської фортеці, або форту¹ Тараканівського, як її ще називають, — охоче пояснив екскурсовод. — То цікавий об’єкт, його збудували для російського війська в кінці ХІХ століття. Але самим відвідувати його надто небезпечно. Можете замовити екскурсію.

Проте форт Руснаків не цікавив. Натомість Наталочка питала про шаблю, але всі, до кого вона зверталася, лише знизували плечима.

Біля готелю Наталочка несподівано зустріла Антипа.

Антип, як і вдень, був супермодний і прилизаний, а на ногу й тепер накульгував.

¹Форт — окреме укріплення, що складається з однієї або кількох захисних споруд.

— У чому справа? Щось сталося? Чому ви не поїхали в Кам’янець? У вас поламалось авто? — дівчинка обсипала його питаннями, як горохом.

Але Антип проігнорував їх, ніби й не чув.

— Ми вернулися ледь не з півдороги, — загадково повідомив він. — Маю важливу новину. Власник ша-

блі уже напитав покупця і навіть домовився про зустріч. І знаєш, звідки він? З Дубна! А покупець — із Кам’янця-Подільського, ха-ха!

— Зустріч завтра вранці, але не вдалося вияснити, де саме: чи то в Кам’янці на Турецькому мості, чи під Дубном у Тараканівському форті. Тому ми й вернулися. Потрібна твоя допомога.

Наталочка злегка зашарілася. Он як, цим людям вона потрібна. І неважко вгадати, навіщо: раз невідомо, де зустріч, то треба чатувати в обох місцях.

— І що ж нам треба зробити? — поцікавилася вона.

Авжеж, піти в Тараканівський форт, як вона й гадала. Але — їй самій, без батьків. Антип з досади аж зітхнув. Що вдієш, коли іншої ради нема! Треба з’ясувати, хто ці люди, принаймні запам’ятати номер їхнього автомобіля. Та коли у форті вони побачать кого-небудь стороннього, це наполохає зловмисників. Зате на дітей зазвичай не звертають уваги...

— То підеш? Не боятимешся? — запитливо глянув на неї Антип.

Чомусь недоречно пригадалося, що форт небезпечний, принаймні так казав екскурсовод. Проте Наталочка рішуче стріпнула чубчиком:

— Ото ще! Я не боягузка. Аби лиш батьки дозволили.

— А навіщо їх питати, коли можна схитрувати? Бачиш, вже заговорив віршами, — Антип полегшено розсміявся. — Якщо тебе не пустять, усе полетить шкереберть. Тому придумав дотепний план.

Він розказав, як владнати справу. Все просто й легко. Батьків доведеться обманути. Задля шаблі, задля її врятування.

Трохи мулько на душі, але то нічого.

За розмовою не зогледілись, як дійшли до замку. Стали на містку перед в’їзною баштою, задивилися на старі пощерблені мури.

— Скільки тут точилося боїв, — задумливо мовив Антип. — Навколо замку, та й навколо Дубна. Ти чула про битву під Плоскою?

.Зранені козацькі полки відходили з-під Берестечка. Щохвилі могли напасти поляки. Щоб їм завадити, щоб уберегти військо, яке відступало після нещасливої битви, полковник Іван Богун виставив під Плоскою заслону з шестисот козаків. Шістсот сміливців проти ворожої навали!.. Козаки стали табором: оточили себе возами, скували їх залізними ланцюгами, обсипали земляним валом.

Билися, як чорти (бо чорти хвацько б’ються, — лукаво підморгнув Антип). Багато їх полягло. На полі досі стоять кам’яні хрести.

Дівчинка слухала, мов заворожена. Сумна та велична картина поставала в її уяві.

— Зроби, як домовилися, — вдоволено засміявся Антип.

Наталочка кивнула на знак згоди.

О, вона не відступиться, вона вміє бути впертою! (...)

Поміркуй/

У чому намагається Антип переконати Наталку? Які аргументи він використовує?

Як ти ставишся до того, що він пропонує Наталочці не питати дозволу в батьків?

Розділ 5, у якому ніхто не з’являється, натомість Наталочка пропадає

Тато телефонує до пана Богдана і той розповідає, що привид шаленів, хапався за голову й крутив пальцем біля скроні. Історик побоювався, що Руснаки втраплять в халепу. Наталці таки вдається вмовити батьків заїхати до Тараканівського форту.

На місці дівчинка сама йде оглядати руїни форту. Почувши голоси незнайомих чоловіків, вона кидається до найближчого виходу й падає в кам’яний колодязь.

Тим часом Антип говорить батькам Наталки, що їхня дочка пішла на екскурсію, а їх просила зачекати. Раптом Машка сигналить на всю долину. Тоді батько здогадується,

що машина подає якийсь знак. Батьки лізуть на кручу, але не знаходять там ні форту, ні туристів, ні Наталки. На сигнал авто вискочив сільський хлопець на мотоциклі, який урешті допоміг знайти дівчинку.

Наталка мусила розповісти про Антипа, який теж шукає шаблю і що це він послав її у форт. Батьки подумали, що хлопець хоче перший знайти шаблю, тому вирішив таким чином їх затримати.

Урешті-решт Руснаки вирушили в Берестечко.

Розділ 6, у якому Наталочка бачить тривожні видіння на полі Берестецької битви

У Берестечку Наталці примарився день 30 червня 1651 року. Проти короля Яна Казимира та його війська вийшли 100 тисяч козаків із союзниками-татарами.

Тривала запекла битва. Татари втекли з поля бою, і козаки почали програвати...

Згодом на святі в Берестечку дівчинка знайомиться з Васильком і Северином — пластунами зі Львова.

Від них вона довідується, що якийсь чоловік знайшов козацьку шаблю, збережену в поліському торфі. Діти почали його пошуки, але все було марно.

Поміркуй!

Розглянь світлину Тараканівського форту.

Які пригоди, на твою думку, чекають героїв та героїнь у цьому місці?

Розділ 7, у якому з Антипом стається дивовижне перетворення

Діти обійшли майдан, тоді Северин вирішив заглянути ще й у підземний хід, що з’єднував церкви і вів кудись за пагорб. Наталочка воліла лишитися надворі — досить з неї підземель, принаймні на сьогодні. Зручніше прилаштувалася під старою церквою, заплющила очі... Хотіла ще бодай на мить побачити битву. (...)

...Їх стояло три сотні на пагорбі, що, мов острів, височів серед болота. Наталочка помітила, що за боєм невідривно стежив якийсь вельможний чоловік у коштовних латах. Він щось сказав одному з своїх наближених, і той, пересилюючи дзенькіт шабель, закричав до козаків:

— Панове запорожці! Ясновельможний король Ян Казимир подивований вашою відвагою, — («Так то сам король!» — збагнула Наталочка). — Він помилує вас, якщо складете зброю. Він візьме вас на службу за високу плату!

Між козаками пішов якийсь рух.

«Невже здаються?» — не то злякалася, не то зраділа дівчинка, але раптом збагнула, що вони робили: з-за поясів та з глибоких кишень своїх безкраїх шароварів діставали гроші і зневажливо, широким жестом сівачів їх.

— Срібло-злото — то болото, — гукнув сивий січовик. — Вибачай, королю, але нам не потрібна твоя ласка. Лицарська смерть козакові дорожча.

— Слухай-но, пане-брате, — звернувся до чорнявого козака старий січовик. — Треба якось прорватися до Богуна і передати ось це, — він дістав з-за пазухи сяйливий малиновий згорток. Наталочка впізнала, що то: корогва², яку в паніці збили додолу. Отже, старий підняв і заховав її.

²Корогва — старовинний бойовий прапор.

¹ Поміркуй/

У чому мусила признатися Наталочка батькам?

Як розкрився підступний обман Антипка?

Як удалося врятувати дівчинку? Хто допоміг у цьому?

Із ким познайомилася Наталочка у Берестечку?

Як ти думаєш, чи будуть Василь і Северин надійними друзями для дівчинки?

— А як поляжу разом із корогвою? — спитав козак, дбайливо ховаючи малиновий шовк.

— То хоч лишиться слава, що рятували її, — спокійно, ніби навіть байдуже мовив старий.

— Не випадає кидати бій...

— Стане ще для тебе боїв, — старий обняв чорнявого і легенько підштовхнув: — Іди.

Козак упав в очерет, мов качур: ані шелеснуло.

Бій на острові довершувався. Козаків ставало все менше. Один за одним падали вбиті. Аж ось лишився єдиний січовик. Невже битиметься сам? Один проти цілого війська? Він озирнувся, метнувся до берега й ускочив у човен, прихований в очереті. Не сідаючи, відштовхнув його, виплив серед плеса³; гордо взявшись у боки, окинув оком ворогів, мовляв, наступайте, чого ви баритесь. Король знову щось сказав своєму наближеному, той квапливо передав наказ. Поляки, брьохаючись у баговинні, оточили озерце, серед якого плавав козак, та не могли здолати героя.

Наталочка затулила очі. Почула, як радісно заґелґотали поляки. Човен плавав порожній. Зиркнула на короля — той роздратовано відвернувся й пішов геть. Ти не радієш, королю? Ти ж переміг!

І враз вона збагнула. Козаків перемогли. Але не покорили! Вони гинули, не піддавшись, не схилившись, лишаючи по собі невмирущу славу!

...Знову гомонів святковий майдан, цвіли вишиванки. (...)

Пластуни верталися ні з чим. Учорашній чолов’яга зник, мов крізь землю провалився. (...) За нарадою пластуни не помітили хлопця, що прислухався до їхньої розмови, а далі гучно розреготався:

— Ви спізнилися, мої дорогенькі! — Безнадійно спізнилися! Назавжди!

Озирнувшись, Наталочка на мить отетеріла. Коли ж до неї вернувся дар мови, розгублено відрекомендувала хлопця пластунам:

— Це. Антип. Він також шукає шаблю.

— Чортик, Антипко? — перепитав Василько.

— Так, власною персоною, — Антип картинно вклонився; вітер дмухнув на його прилизане волосся, і з-під нього показалися два округлі, як у молодого бичка, ріжечки.

— Маю тобі подякувати, — обернувся він до Наталочки. — Ти дуже мені допомогла.

— Я? — вражено перепитала дівчинка.

— Ти, ти, голубонько! — захихотів Антип. — Мої старі прочули, що привид хоче врятувати якусь реліквію, але довго не могли вивідати нічого конкретного. Вирішили навмання поїхати в Берестечко і по дорозі побачили тебе. Ти була в вишиванці, тому привернула увагу. І треба ж такого: рятувати реліквію мали саме ви, і ти вибовкала про неї все, що знала! — чортяча мармиза розпливлася від задоволення. —

Лишалося затримати вас, і на ходу придумав, як це зробити.

Досить було змалювати бій, підпустивши романтичного туману, і ти погодилася на все, що порадив. Ха-ха! Дивно, що ти досі не сидиш у колодязі в Тараканівському форті!

— Падлюка! — скрикнула Наталочка.

— Проте це вже не має значення, — вів далі Антип. — Я знайшов власника шаблі і дав йому адресу покупця. Так що шабелька тютю! Поїде за кордон, можеш не сумніватися. Там добре платять за антикварні речі.

Дівчинка закрила лице руками, воліючи щезнути, зникнути, провалитися під землю. Ганьба, ганьба! Та ще й перед пластунами!

Мов крізь воду, вона почула голос Северина.

³Плесо — ділянка річки.

— Не тішся завчасу, — казав він Антипкові. — Шабля ще не втрачена. Її ще можна врятувати.

— Яким чином, хотів би знати? — реготнув Антип.

— А ми подумаємо, як.

Наталочка витерла щоки, моргнула мокрими віями.

— Так, придумаємо, — повторила вона, не уявляючи, що можна придумати, коли справа безнадійна.

— Ха-ха-ха! Ти хочеш змагатися? Зі мною? — зверхньо глянув на неї Антипко. — Що ж, гаразд! Я навіть дещо тобі підкажу... В обмін на.

— Не здумай погоджуватися! —застеріг Северин.

Але дівчинка лиш похитала головою:

— Я згодна.

— Згоду скріплюють кров’ю, — прошепотів Антипко.

Вона зняла з грудей Северина значок, вколола палець і видавила на папірець, який запобігливо подав чортик, червону краплю. Антипкова пика вдоволено засяла.

— Отже, слухай: не горіх, а тверде; не панни, а в узорах жупани; стрілець їх сватав, та й голову склав.

Не забудь: брехатимеш довіку! — глузливо хихикнув Антипко, ще раз вклонився і .щез.

— Нащо ти це зробила? Нащо погодилася? — розсердився Северин.

Наталочка знизала плечима. Невже він не розуміє?

Вона ніколи собі не простить, якщо шабля пропаде з її вини.

— Краще допоможи відгадати загадку, — сказала вона.

Загадка виявилася не з легких.

— Не горіх, а тверде — то тверді оборонні мури, — розмірковував Василько. — Не панни. Може, князів-ничи королівни. Колись один шляхтич посватався до красуні Марціани, дочки олеського воєводи. Йому відмовили, і він пробив собі серце кинджалом у неї на очах. Отже, і сватав, і голову склав. Загадка про Олесь-ко! — переможно завив він.

Пластуни схвально загули, тільки Северин, здавалося, вагався.

— Я мушу негайно знайти батьків, — заквапилася Наталочка. — Так що бувайте!

Наталочка помахала рукою на прощання вже на бігу.

Поміркуй/

Як розкрилась підступність Антипа? Ким виявився цей хлопець?

Що він розповів про свою авантюру із козацькою шаблею? Що почуває Наталочка, дізнавшись про витівки Антипка? Чому вона знову піддається на його хитрощі? Про які риси характеру дівчинки свідчить її поведінка?

А як би ти вчинив/учинила на її місці?

Яку загадку мусить розгадати Наталочка?

Куди вирушає далі родина Руснаків?

Розділ 8, у якому відбувається шалена гонитва і ще шаленіший бенкет

Руснаки вирушають в Олеський замок, але Антипко з батьками заплутує їх, і вони стають на ночівлю біля замку в Підгірцях.

Уночі Наталка, ідучи на звуки старовинної музики, потрапляє на бал чортів і відьом. Антипко викриває її. Нечиста сила намагається впіймати дівчинку, але Наталочку рятує Машка, від світла фар якої відьомське кодло кидається врізнобіч.

Розділ 9, у якому Олеський замок перетворюється на пастку

Мабуть, гарнішого ранку не бувало на світі. (...)

Машка вискочила на трасу, і перед мандрівцями розгорнулася чудова картина: неозору долину ще сповивав ранковий туман, а з туману, мов з піни морської, здіймався сліпучо-білий замок.

Це й було Одесько нарешті таки воно.

Руснаки приїхали рано: замок ще не відчинили.

Біля входу юрмилося чимало туристів, і автобуси ще прибували.

Нарешті увійшли до замку. Знову, як і в Дубні, Руснаки ретельно розпитали музейних працівників про шаблю. І так само, як у Дубні, ті розводили руками: ніхто не заїжджав, ніхто не пропонував, аякже, музей придбав би, але на жаль, на жаль...

На додачу до всього стало ясно, що загадка не про Одесько.

Марціану сватав бідний шляхтич-сусід, що на роль загадкового стрільця не вельми підходив, та й сватати він мав не одну, а принаймні кількох отих, що в жупанах... Ні, не витанцьовувалася розгадка.

Але Наталочку млоїло від згадки про Антипа, про свою угоду з ним — куди ж тепер їхати, де шукати шаблю? Правду казав Северин, вона по-дурному поквапилася з тією угодою. (...)

Наталчиних батьків ненадовго затримує охорона: їх підозрюють у крадіжці картини. Дівчинка приєднується до туристичної групи, з якою оглядає замок.

Згодом Руснаки рушають до Кам’янця.

Поміргкуй/

Розглянь світлини Підгорецького та Олеського замків.

Опиши ці історичні споруди.

Які фантастичні пригоди трапилися з Наталочкою та її батьками у цих місцях?

Розділ 10, у якому з Машкою стаються небезпечні дорожньо-транспортні пригоди

По дорозі до Кам’янця Антипко та його батьки з двома чолов’ягами в чорних масках намагаються зупинити Руснаків, але родині допомагає водій знайомої вантажівки.

Тікаючи від чорного джипа, Машка злітає з дороги й разом із пасажирами опиняється в кроні розлогої верби. Лише завдяки Наталчиній кмітливості Руснаків помічають місцеві пастухи й викликають рятувальників. Від міліціонера родина довідується, що бугай розтрощив автомобіль батьків Антипка.

Розділ 11, у якому мандрівників підстерігають суцільні несподіванки

Усе було намарно!

У Кам’янець-Подільський Руснаки запізнилися.

В музеї закінчився робочий день, і фортеця стояла замкнута. Вони не могли розпитатися, чи сватав якихось дівчат пан Володийовський та чи влучно він стріляв, тому не були певні, чи правильно відгадали Антипкову загадку. Повештавшись перед зачиненою брамою, вони зайшли повечеряти в ресторанчик коло Турецького мосту. Фортеця видніла звідси, як на долоні, — грандіозна, незборима твердиня, справді горішок над горішками. Її вежі стриміли, мов стрункі гордовиті панни, проте Наталочка даремно вишукувала на них поглядом які-небудь оздоби. Їхні жупани не були узорчастими, і це не додавало оптимізму.

Наталочці ані їлося, ані пилося, її охопив такий гір-кущий, безпросвітний розпач, що й на світ не хотілося дивитися. (...)

— Доню, не муч себе. Ми зробили, що могли, — ласкава мамина долоня лягла на Наталоччине плече.

Дівчинці від того не полегшало, навпаки, у горлі застряг давкий клубок. Бідолашна мама! Вона не знала всієї правди. Вона не підозрювала, що відзавтра її люба донечка мусить стати брехухою.

А пісня дзвеніла, пориваючи за собою. Чоловіки за сусіднім столиком взялися її підспівувати:

Гей, вернися, Сагайдачний!

Візьми собі жінку,

Віддай тютюн-люльку,

Необачний!

Гей, долиною.

— Ох я дурень! — раптом підскочив тато, гучно ляснувши себе по лобі. — Як я не здогадався! Сагайдачний! Ми мали їхати в Хотин!

— Мій друже, — зауважила мама, — сядь, не лякай офіціантів і поясни все до ладу.

Хоча було й без того ясно. Вони забулися про Хотин, Хотинську фортецю, а саме

там колись розігралася велетенська битва, в якій смертельно поранили Петра Сагайдачного, славетного гетьмана, знаменитого стрільця з лука-сагайдака, тобто там був і горіх, і стрілець, ну і так далі.

За мить Руснаки сиділи в автомобілі. (...)

На тлі сутінкового неба височів суворий бронзовий гетьман. Внизу широко послалося ясне вечорове плесо Дністра з окрайцем місяця — молодика, тихе-тихе, в облямівці темних берегів. Фортеця стояла не на горі, а нижче, на пагорбі над водою. Напрочуд ошатна, струнка фортеця: вежі, мов панни в дахах-капелюшках, між ними високі акуратні зубчасті мури.

— Гляньте. В узорах жупани! — аж засміялася Наталочка й показала на мур.

Хоча вже посутеніло, але не настільки, щоб Руснаки не розгледіли узорів, викладених червоною цеглою на світлих стінах.

— Фортеця, мов у вишиванці. Гарно, — замилува-лася мама.

Все було точнісінько, як у загадці. Все співпадало: і загадка, і привидова підказка. Цим разом вони не помилилися. (...)

І враз. То не привиділося: з вулиці, що вела сюди з містечка, засяли два снопи світла, і до бронзового Сагайдачного підкотив автомобіль. Слідом за ним зачмихала і теж спинилася якась стара тарадайка. З першого авто вибрався дебелий парубійко. У світлі ліхтарів було добре видно його накачані м’язи й коротко стрижену потилицю. З тарадайки виліз щуплий, невеличкого зросту чоловічина. В руці він тримав щось довгасте. «Власник шаблі», — здогадалася Наталочка, бо він був достоту такий, як описували пластуни.

Обидва потисли один одному руки.

— Ущипніть мене за ніс, — попросив тато, не вірячи власним очам.

Але мама не стала його щипати.

— Годі дивитися, ходімо до них, — мовила вона й рішуче покрокувала до прибулих.

Та поки Руснаки підходили, з міста вискочило таксі, і з нього витрусилися старий чорт, чортиця й Антипко, що кульгав дужче, ніж звичайно. Рука в старого чорта була перебинтована. Мабуть, від бугая перепало не тільки їхньому джипові. Антипко з глумливою церемонністю вклонився Наталочці:

— Здоровенькі були! Як не дивно, ви майже встигли, — попри всю самовпевненість він був явно не в дусі.

— Чому «майже»? Ми виграли! — засміялася Наталочка.

— Та невже? Певно, шабля вже у вас? Певно, ви знаєте, як її дістати без грошей? — єхидненько запитав Антипко.

— Не хвилюйся, дістанемо, — запевнила дівчинка, але всередині їй похололо. (...)

Першим за справу взявся тато. Він почав здалеку, насамперед нагадав миршавому,

що знайдена реліквія належить державі, що при передачі її в музей той дістане значну винагороду, а за знищення чи вивіз за кордон доведеться відповідати по закону; тато погрожував зловмисникам карою, метаючи блискавки, наче Зевс-громовержець.

— А хто докаже, що я знайшов шаблю? — зухвало вишкірився миршавий. — Нічого не знайшов!

Тато з несподіванки урвав на пів слові.

— А в руках у вас що, оте загорнуте?

— А нічого! Обшуку не зробите, не маєте права!

— Не маєте, — вставив слово й дебелий, вочевидь, добре обізнаний з кримінальним кодексом.

Татова спроба закінчилася провалом. Антипкова мармиза розпливалася від задоволення.

Поміркуй/

Яка козацька пісня допомогла Руснакам відгадати загадку? Роздивися світлину Хотинської фортеці. Порівняй, чи відповідає зображення її опису в творі?

Тоді в атаку пішла мама. Вона говорила від імені Союзу українок, Сестринства святої княгині Ольги й Товариства української мови «Просвіта», в яких була членки-нею. Вона промовляла тихо й задушевно, а далі все палкіше, все завзятіше. Про честь і звитягу, про духовність і славу, про історичну пам’ять, врешті про старовину, про те диво, що було, минуло. Її промова мала успіх.

— Атож, слава не вмре, не поляже. Я теж люблю Шевченка. Навіть мріяв зіграти в сільському театрі Назара Стодолю. Щоправда, не зіграв, — від розчулення миршавий мало не просльозився, та, глянувши на старого чорта, передумав. — Звичайно, шаблю віддам. За належну ціну.

— Само собою, — підтакнув йому дебелий таким тоном, що не випадало сумніватися: його ціна буде найналежніша.

Антипко процвітав, наче мак у городі. Мав від чого процвітати.

У Наталочки виникла підозра, що чорти з’явилися тут неспроста, що вони, хоч і мовчать, але дивним чином впливають на миршавого й дебелого, тому ті такі непоступливі. Але вона не встигла над цим поміркувати.

Раптом перед Руснаками заколихалася напівпрозора біла постать. То з’явився привид-патріот.

— Що це? — здивувався миршавий, а дебелий зблід, як полотно.

— А це наш знайомий привид, — ступнула крок уперед Наталочка. Настала її черга йти в словесну атаку. — Привид вам каже, що не залишить вас у спокої, доки шабля не опиниться в безпечному місці. Він

говорить це жестами глухонімих, які трохи розумію... Привид каже, що налякає вашу дружину й дітей, що жоднісінької ночі не дасть вам ані задрімати!

Привид спершу здивувався, бо нічого подібного не казав, а тоді схвально закивав головою, мовляв, так і буде.

Дебелий парубійко умлівав з переляку і, певно, дременув би геть, якби його не спиняла чортиця.

Миршавий також трішки розгубився, але старий чорт шепнув йому щось підбадьорливе, і він оговтався.

— Ти, мала, не заливай. Наукою доказано, що привидів не буває, — сказав він.

Від нечуваного обурення привид отетерів. Тоді різко крутнувся і щез.

— Ну от, казав, що привидів не буває, — остаточно підбадьорився миршавий, та й парубійко почав поволі приходити до тями.

Антипко торжествував. Наталочка похнюпилася. Красномовство Руснаків вичерпалось, і не було звідки чекати допомоги. Проте вона несподівано надійшла. Вірніше, над’їхала: з міста враз вигулькнув автобус, і з нього висипали. львівські пластуни! Наталочка, як ластівка, кинулася до них:

— Северине! Васильку! Звідки ви тут?

— Та, бачиш, Василько вирішив, що загадка про Хотин. То ми зібралися й приїхали, — пояснив Северин, а Василько гордо усміхався.

— Ага. Так і є. Оно покупець і власник шаблі, — кивнула Наталочка на дебелого й миршавого. — Тільки з ними неможливо домовитися, бо заважають чорти.

— Он як? — повів бровою Северин. Мабуть, він відразу щось придумав, бо рвучко підійшов до компанії, що зібралася на горі.

— Добрий вечір, шановний пане, — звернувся він до миршавого. — Пластуни шукали вас у Берестечку і ось нарешті знайшли. Ми маємо для вас привабливу пропозицію. Однак, перш ніж про щось говорити, хочемо переконатися, що шабля справжня, а не фальшивка.

Може, шабля не варта перемов.

— Ах, не варта? — скипів миршавий. Антипко хотів щось заперечити, та не встиг: той уже розгорнув зім’яту полотнину. В сутінках сяйнула гартована сталь. Це була справжня козацька шабля, схожа на місяць-молодик. У волинському торфі вона напрочуд добре збереглася. Руків’я мала просте, без золота й діамантів, і було не схоже, щоб миршавий їх повиколупував. Усі дивилися на шаблю, як заворожені. Тільки з Антипком коїлося щось незрозуміле: він пересмикував плечима, чухав ріжки, переступав з ноги на ногу, наче йому нестримно закортіло в туалет.

— Ні. Ні. Я біля неї не встою! — раптом простогнав він і з поросячим виском стрімголов чкурнув додолу з хотинської гори.

Старий чорт зітхнув, крекнув, махнув перебинтованою рукою і теж потрюхикав слідком за синочком. Тільки чортиця ще якось трималася, проте і їй були непереливки: її руки трусилися, губи перекосилися, вона щось забелькотіла, але їй забракло повітря, тож аби не вдушитися, вона й собі кинулася геть. Потім знизу, з кущів бузини, ще довго чулося ображене порохкування та повискування.

— А тепер поговоримо без чортів, — сказав Северин.

Він пропонував таке. Оскільки пластуни⁴ з його гурту мріють стати журналістами й активно дописують до різних видань, вони вмістять публікації про добродійний вчинок шановного пана у «Високому Замку», «Галичині», «Літературній Україні» та ще з десяткові газет, а також повідомлять про нього по радіо. Це неабияка моральна винагорода, не кажучи про те, що, врешті-решт, шановний пан одержить і належні йому гроші.

Наталочка слухала й раділа. Северин чудово все придумав! Він розважливий і рішучий, і цей словесний поєдинок він безперечно виграє.

— А якщо не погоджуся? — все ще впирався миршавий.

⁴Пластуни — учасники громадської організації «Пласт».

Тоді, казав Северин, у ті ж газети будуть надані матеріали про ваш аморальний вчинок, який призвів до знищення славетної козацької реліквії задля власної вигоди. Цю інформацію надрукують ще охочіше, оскільки подібних повідомлень до редакцій практично не надходить. Само собою, до справи підключаться правоохоронні органи.

Дебелий мовчки стояв осторонь. Він повільно й важко міркував. Відколи втекли чорти, він пригадав собі, що перед битвою козаки освятили зброю. Але шабля йому подобалася, гроші за неї можна взяти фантастичні...

— Ти чого мовчиш? Я що, задурно їхав аж у Хотин? — раптом напустився на нього миршавий. —

Кажи прямо: купуєш шаблю чи ні?

— Купую, — наважився дебелий.

І тут. Ох, тут сталося щось цілком неймовірне. Над

фортецею, спочатку над крайньою вежею, потім над сусідньою, далі над усіма п’ятьма, над двором і мурами заколихалися білі постаті. То були привиди, і їх ставало все більше. Вони виповзали з кам’яних підземель, здіймалися з довколишніх рвів і пагорбів, гуртуючись у загони. Попереду виступав знайомий Наталоччин привид, за ним пливли мужні, хоча й напівпрозорі козаки, полеглі в Хотинській битві, і бронзовий гетьман на горі радо вітав своє славне товариство. Не тямлячись від переляку, дебелий парубійко якось боком посунувся до свого автомобіля і за хвильку сидів у ньому, замкнувши дверцята і для певності заховавши голову під сидінням. Шаблі йому якось відразу перехотілося, а запраглося єдиного: вийти живим з усієї цієї катавасії.

Миршавий також знітився й зіщулився, бо хоч він і не вірив у привидів, але тепер на нього насувалося надто вже багато цих невивчених наукою об’єктів, цілком можливо, небезпечних.

— Та що. Я ж патріот. Я продам шаблю нашій рідній українській державі. Музеєві чи, може, банкові, який непогано заплатить. — залепетав він і, тяжко зітхнувши, подав шаблю Наталоччиній матері.

Мама взяла її обережно й урочисто. Тато по-лицарськи став на коліно й поцілував холодну сталь. Враз навколо його голови спалахнуло сліпуче світло, — просто його осяв фарами, під’їжджаючи, маршрутний автобус «Київ-Чернівці». Його двері розчинилися, і в них з’явився пан Богдан власною персоною.

— О, бачу, вже все в порядку? — спитався пан Богдан, тоді повернувся до свого давнього приятеля привида: — Бачиш, друже, ти даремно хвилювався. Я ж казав тобі, що панство Руснаки — надійні люди.

На знак згоди привид замахав руками, закивав головою, радісно обняв пана Богдана, тата, далі вклонився мамі, Наталочці, пластунам і пішов обнімати всіх підряд; інші привиди теж уклонилися й вочевидь раділи. (.)

Урочистості на цьому не скінчилися. Северин виструнчився, поправив на лівій кишені срібні шнури — відзнаку гурткового:

— Наталочко, — поважно мовив він. — Наш гурт порадився й вирішив надати тобі відзнаку пластунських вмілостей. Ти виявилася сміливою й зарадною.

Він приколов їй на рукав пластунську нашивку. Дівчинка зарум’янілася від задоволення. Це було майже як медаль, а може, навіть краще.

Поміркуй/

Як герої вмовляли злодіїв віддати шаблю?

Чиї аргументи були більш переконливими - тата, мами, пластунів? Чому?

Опиши старовинну козацьку реліквію від імені Наталочки.

Як шабля подіяла на чортячу родину?

Як могли б розвиватися події, якби родина Руснаків не встигла приїхати вчасно до Хотинської фортеці?

Епілог

Поміркуй!

Чи сподобався тобі епілог повісті (тобто заключна її частина)?

Чи бував/бувала ти в театрі? Можливо, тобі доводилось бачити виступи колективів народної творчості, які виконували козацькі пісні.

Поділись своїми враженнями про театральні вистави або концерти.

Музика лилася, мов кришталева ріка.

У київській опері відкривався сезон — виставою «Запорожець за Дунаєм». Наталочка сиділа в оббитому оксамитом кріслі, поряд були мама, тато й дядько Богдан, а весь ряд справа займали львівські пластуни.

З директорської ложі часом визирало щось білувате: то був знайомий привид. Щоб не привертати уваги глядачів, він чемно ховався за шторкою. Тільки Маш-ки бракувало для повної компанії, але й вона дістала винагороду: її заново пофарбували, звичайно ж, у червоний колір «корида», бо він гарний, життєрадісний і добре помітний на вербах.

На сцені стояли блакитні сутінки; декорації зображали хатину над річковою широчінню. «Схоже на Хотин, — подумала Наталочка. — На той вечір над Дністром». Навіть місяць-молодик прозирав з намальованого неба.

З хати вийшла дівчина Оксана й заспівала про те, як вона чекає коханого козака Андрія. Наталочка чекала його не менше, адже в нього, в його руці... Але поки що то секрет. Аж ось і він вилетів з-за куліс, чорновусий, чорнобривий і палкий, мов іскра. Він заспівав, заквапив Оксану вертатися з Туреччини за Дунай, додому. Раптом на сцену вискочили турки, що шукали козака-перебіжчика з України. Андрій вихопив шаблю — вона сяйнула, мов вогонь! Справжня козацька шабля!

Артистам, що грали турків, цим разом повелося нелегко. Андрій був як вихор; він відбивався на всі боки; козацька шабля спадала на них, наче блискавка, наче кара, наче гнів самого Всевишнього. І хоч за дією турки мусили схопити героя, він був непереможний, нездоланний!

Глядачі гаряче аплодували. Вистава йшла прекрасно! Чудово співали солісти, могутньо звучав хор, артисти балету мов на крилах літали в танці, а проте було ще щось — поривне, проймаюче. Те, що сильніше за смерть. Чи то шабля вогнистим зблиском запалювала дух лицарства? Наталочці здавалося, що справа таки в шаблі. Вона щосили плескала в долоні, навколо вигукували: «Браво! Бравісимо!» Співак вийшов на поклін на авансцену, і шабля в його правиці сяяла, як сонце.

Мовна скарбничка'

Мама Наталочки згадує назви таких українських громадських організацій, як Союз українок, Всеукраїнське товариство «Просвіта» імені Тараса Шевченка. Є в Україні й юнацькі громадські організації. Зокрема «Пласт», що сприяє вихованню відповідальних громадян, покликаних служити суспільним інтересам. Друзі Наталочки Северин і Василько - учасники цієї юнацької організації.

Ти вже вмієш виділяти у прозових творах елементи структури сюжету. Особливістю пригодницьких творів, як тобі відомо, є низка подій, учасниками яких є головні герої та героїні. Установи послідовність подій у повісті «Таємниця козацької шаблі». Визнач, із якою метою родина Руснаків здійснила подорож фортецями і замками України.

Літературознавчий клуб

Зірка Мензатюк (1954) — сучасна українська письменниця.

Народилася вона в Чернівецькій області. Свій перший літературний твір написала ще в другому класі. Вірші школярки публікували в районній та обласній газетах. А згодом твори письменниці видали в журналах для дітей та окремими книжками. Зірка Мензатюк працювала журналісткою, однак згодом вирішила присвятити себе творчості для дітей.

Письменниця подорожує Україною. Вона згадувала, що ідея написання повісті «Таємниця козацької шаблі» виникла саме після таких сімейних мандрівок.

У цій пригодницькій повісті переплелися сучасність із історичним минулим доби Хмельниччини. Під час подорожі головна героїня Наталочка пізнає красу Батьківщини, щиро переймається збереженням історичних пам’яток, дивується величі старовинних українських замків, знаходить справжніх друзів.

Козацька шабля в повісті — це і символ історичного минулого, яким ми пишаємося, і знак зв’язку між поколіннями українців та українок.

За жанровими ознаками твір «Таємниця козацької шаблі» — детективна повість. У ній є заплутаний сюжет, яскраві образи головних героїв/героїнь, таємнича реліквія, яку треба розшукати й урятувати від злочинців. На шляху розслідування в героїв/героїнь трапляються перепони, що створюють чарівні злодії — родина чортів. А допомагає їм добра чарівна істота — привид козака-патріота.

Літературознавчий

словничок

Пригодницька повість -

більший за оповідання епічний твір, у якому змальовані незвичайні, часто небезпечні події. Зазвичай у такому творі розгадують якусь таємницю. Літературний детектив -різновид пригодницької літератури, твір, у якому йдеться про якийсь злочин і пошуки злочинця.

Уколі мистецтв

Козацькі походи й баталії майстерно зображено на картинах українських і зарубіжних художників минулого і сьогодення. Зокрема, на полотні польського митця Юзефа Брандта «Вставайте, козаки».

На картині сучасного українського художника Ар-тура Орльонова відтворено битву під Берестечком.

На ній майстерно передано батальні сцени. Тобто на передньому плані картини і прості козаки, і старшини, які однаково безстрашно б’ються із супротивниками. Позаду зображено вогонь і дим пожежі, що ілюструють запеклість довготривалої історичної битви.

Поміркуй/

Доведи що в повісті «Таємниця козацької шаблі» є ознаки пригодницького, детективного та фантастичного творів.

Поміркуй/

Героїчні походи козаків оспівані в піснях. Зіскануй QR-код і прослухай народні пісні про козаків та пісні про них у сучасній обробці.

Яка з пісень сподобалася тобі найбільше? Чому? Поділися враженнями від прослуховування з однокласниками/однокласницями.

Роздивися картину Ю. Брандта «Вставайте, козаки». Розкажи про свої враження.

Який настрій переданий на полотні?

Перечитай епізод, у якому уява дівчинки малює битву під Берестечком. Порівняй його із картиною А. Орльонова.

Читай і досліджуй!

Чи доводилося тобі побувати принаймні в одному із замків, описаних Зіркою Мен-затюк в повісті «Таємниця козацької шаблі»? Можливо, ти навіть живеш поблизу одного з них.

Підготуй віртуальну екскурсію замками України, використавши власну фотоколекцію або ж матеріали інтернет-джерел. Для цього зіскануй QR-код.

Запропонуй своїм однокласникам/однокласницям разом здійснити віртуальну екскурсію. Поділіться враженнями. Обговоріть, чи збігається побачене із описом у художньому творі?

Підсумуй!

Яка враження справила на тебе повість Зірки Мензатюк «Таємниця козацької шаблі»? Поділися ними з другом/ подругою за партою.

Хто з персонажів тобі сподобався найбільше? Чому?

Сформулюй тему та ідею твору.

Чому знання історії потрібні сучасній людині?

Чи подорожуєш ти зі своїми рідними, друзями/подругами Україною? Поділися своїми спогадами про цікаві мандрівки рідною країною.

Чи виникло в тебе бажання прочитати повість повністю?

Оціни свої знання про пригодницький твір «Таємниця козацької шаблі» за допомогою смайлика.

Читацьке дозвілля

Цікаво і змістовно організувати своє читацьке дозвілля ти зможеш, скориставшись QR-кодом.

 

Це матеріал з підручника "Література (українська та зарубіжна)" 5 клас Яценко 2022