Модернізм — це цілий комплекс мистецьких напрямів із загальною орієнтацією на оновлення, або модернізацію. Ще в останній чверті ХІХ ст. він зародився у Франції, а згодом утвердився в усіх європейських країнах.

Модерністів об'єднало прагнення до тематичного оновлення літератури. Їх уже не цікавила, як колись реалістів, типова особистість у типових життєвих обставинах. Вони звертались до незвичайних героїв зі складними й суперечливими характерами. Ідеалом стала духовно вільна людина, здатна самостійно визначати власну долю.

Першими українськими модерністами були Михайло Коцюбинський, Леся Українка, Ольга Кобилянська, Василь Стефаник, Олександр Олесь, Микола Вороний, Володимир Винниченко. У їхній творчості утвердились основні напрями й течії модернізму — імпресіонізм, неоромантизм, експресіонізм, символізм, неореалізм.

У 20-х роках ХХ ст. усі ці напрями й течії набули нової якості. Адже на той час було враховано досвід Першої світової війни та національно-визвольних змагань. А з утвердженням тоталітарної радянської влади набула особливої актуальності й гостроти проблема свободи творчості. Літератори намагались осмислити історичні втрати й набутки українського народу, прагнули визначити перспективи розвитку національно-культурного життя.

Модернізм збагатився новими виражальними можливостями. Також увиразнилась тенденція до плідної взаємодії різних напрямів. У межах модернізму оформились і зовсім нові літературні явища, зокрема виникла така течія, як неокласицизм.

Опрацьовуємо прочитане

1. Обговоріть у малих групах і презентуйте висновки класу.

■ Причини зародження модернізму.

■ Найважливіші ознаки модернізму.

■ Основні течії модернізму.

■ Здобутки перших українських модерністів .

2. Складіть «хмарину тегів» на тему «Перші українські модерністи». Презентуйте її класу.

Ділимося читацьким досвідом

3. Які твори письменників-модерністів ви вивчали на уроках зарубіжної літератури або прочитали самостійно? Розкажіть про свої враження від цих творів .

готуємо проект

4. Під час опрацювання теми «Модернізм» пропонуємо підготувати проекти:

■ «Ґроно п'ятірне»: творчість і доля

■ «Неокласики»-перекладачі

■ Античні образи у творах неокласиків

■ Мій улюблений поет-модерніст

■ Мій улюблений модерний вірш

Під ЗНАКОМ ВІТАЇЗМУ

Революційні зміни початку ХХ століття можна порівняти з вулканічним вибухом — настільки вони були стрімкими й потужними. Література навіть не встигала вчасно осмислювати сутність цих змін, хоча митці й намагались у ліричній творчості фіксувати мінливі враження від доленосного пореволю-ційного часу, націленого на побудову нового світу. Тоді ж сформувався й набув поширення особливий вітаїстичний погляд на дійсність (від латинського vita — життя).

Носії й виразники цього погляду вірили в рушійні стихійні сили самого життя, що пізнаються не розумом, а шляхом творчого, інтуїтивного осягнення. Ця «філософія життя» найбільш помітно виявилась у літературі, особливо в ліричній поезії. Микола Хвильовий навіть проголосив тоді «романтику вітаїзму» як найбільш перспективний стиль нашого письменства.

Основні риси вітаїстичності:

■ сприйняття дійсності як безперервного руху життєвих сил;

■ настанова на перетворення світу;

■ переважання оптимістичного світобачення;

■ віра у творчі можливості людини;

■ зображення сильних, здатних до боротьби героїв;

■ піднесення національного ідеалу.

Опрацьовуємо прочитане

1. Визначте причини появи вітаїстичного погляду на дійсність, властивого українському мистецтву 1920-х рр .

2. Яку назву дав М. Хвильовий найперспективнішому, на його думку, стилю в літературі? Як ви вважаєте, у чому може полягати романтика вітаїзму?

3. Об'єднайтеся в малі групи, висуньте гіпотези, обґрунтуйте їх і презентуйте класу.

■ Які можливості відкриває перед мистецтвом сприйняття дійсності як безперервного руху життєвих сил?

■ Чим зумовлена вітаїстична настанова на перетворення світу?

■ Що породжувало оптимістичне світобачення вітаїстів?

■ Чим живалась віра вітаїстів у творчі можливості людини?

■ Чому сильні, здатні до боротьби герої перебрали на себе увагу письменників, що раніше була звернена до типових героїв?

■ Чому піднесення національного ідеалу стало актуальним для «романтики вітаїзму»?

досліджуємо самостійно

4. Підготуйте повідомлення про «романтику вітаїзму»: виникнення поняття, зв'язок із вітаїзмом у європейському мистецтві .

Виявляємо творчі здібності

5. Поміркуйте, яким чином історичні обставини вплинули на формування вітаїстичного світогляду. Викладіть свої думки у формі есе .

Ґроно п'ятірне

Поет Володимир Сосюра, пишучи про навчання в Комуністичному університеті ім. Артема в Харкові, пригадав лекцію одного «професора» на тему «Красота — ^то контрреволюция». Ця лекція здалася поетові «чудною і дикою», і він зауважив про викладача: «Мені дивно було, як це він проповідував, хоч сам любив квіти і мав дуже красиву дружину». Ніби анекдотична історія насправді правдиво віддзеркалює абсурдну ситуацію 20-х років, показуючи вороже ставлення прихильників комуністичної ідеології до естетизму та й до світової культурної спадщини взагалі.

Групу київських поетів, які сповідували відданість красі та класичним зразкам, за тих умов постійно звинувачували в прихильності до «чистого мистецтва». Ця група митців отримала назву «неокласиків». Неформальним лідером «київських неокласиків» був поет і літературний критик Микола Зеров. У сонеті М. Драй-Хмари «Лебеді» є такі промовисті рядки: «О ґроно п'ятірне нездоланих співців, / крізь бурю й сніг гримить твій переможний спів, / що розбиває лід одчаю і зневіри».

До неокласичного «ґрона п'ятірного», окрім М. Зерова, належали Максим Рильський, Павло Филипович, Михайло Драй-Хмара та Освальд Бургардт (Юрій Клен). Усі з доброю освітою та бездоганним мистецьким смаком, «неокласики» не схвалювали агресивного безкультур'я пролетарських письменників. Не дивно, що їх звинувачували в нехтуванні революційних ідеалів.

Чому неокласики?

Класиками (від лат. classicus — зразковий) вважають митців, твори яких пройшли випробування часом. Наприклад, античних письменників. Їхні твори стали своєрідним естетичним еталоном, який наслідували поети доби Відродження, пізніші літератори. Напевно, усіх цих «наслідувачів» умовно можна називати неокласиками.

До них, скажімо, належали французькі «парнасці». Їхня творчість була представлена у збірниках «Сучасний Парнас», після виходу яких усталилась

і назва групи. До «Парнасу» входили Теодор де Банвіль, Франсуа Коппе, Сюллі-Прюдом, Жозе-Маріа де Ередіа та ін. Вони обстоювали вдосконалення поетичної форми та літературної мови, виступали за високу якість поезії, нагадуючи, що література — це передусім мистецтво. Також високо цінували античну культурну спадщину й нерідко зверталися до неї у власних творах.

«Київські неокласики» зазнали впливу французького «Парнасу». Їм імпонувала вимога високого естетичного рівня поетичного слова, яку декларували французькі поети. Мова не йшла про сліпе наслідування античних творів: питання ставилося ширше — про засвоєння найкращих у мистецькому плані зразків європейської культури. Ось як уявляв майбутнє української поезії Микола Зеров:

Прекрасна пластика, і контур строгий,

І логіки залізна течія —

Оце твоя, поезіє, дорога.

Леконт де Ліль, Жозе Ередія,

Парнаських зір незахідне сузір'я —

Зведуть тебе на справжні верхогір'я.

Неокласики активно виступали за літературне оновлення через європеїзацію української поезії, причому умовою такого оновлення мало стати звернення до духовних основ європейської культури. На початку 30-х років усі вони зазнали переслідувань. Освальда Бургардта врятувала еміграція, М. Зеров, П. Филипович, М. Драй-Хмара були заарештовані й загинули в радянських концтаборах, а М. Рильський після арешту й кількамісячного перебування у в'язниці мусив зректися своїх ідеалів.

Сторінками спогадів

Яких-небудь маніфестів «неокласичної школи» годі було б шукати, бо ніяких програм вони не намічали. Та й сама назва «неокласики» була випадкова й вказувала лише на те, що поети, яким її причеплено, хотіли вчитись у класиків, себто майстрів, які дали нам невмирущі зразки поезії, а це, розуміється, було не на руку «поетам», які нічого не хотіли вчитися, ні стискати себе жодними нормами і ненавиділи все, що стояло вище їх.

Юрій Клен (Освальд Бургардт),

учасник групи «неокласиків»

Опрацьовуємо прочитане

1. Прочитавши статтю, дайте відповідь на питання: чому групу «київських неокласиків» називали «п'ятірним ґроном»?

2. Назвіть причини, через які неокласики були протиставлені комуністичній ідеології та пролетарським письменникам .

3. Дайте відповідь на питання, винесене в заголовок статті підручника .

4. Як тлумачить назву групи «неокласиків» один з її учасників — Юрій Клен (Освальд Бургардт)?

 

Це матеріал з підручника Українська література 11 клас Борзенко (профільний рівень)