1. Що таке гротеск та іронія? Наведіть приклади.

2. Пригадайте твори, у яких йшлося про перевтілення людини в тварину або рослину. Як у них пояснювалися причини метаморфози?

3. Що ви пам’ятаєте про поєднання реального та фантастичного у творах Свіфта, Ґете, Гофмана, Гоголя, Уайльда, інших письменників, творчість яких ви вже вивчали?

4. У яких творах світової літератури змальовано образ «маленької людини»?

Франц Кафка: «Я завжди від усього відмовлявся»

За життя Кафка був відомий лише вузькому колу поціновувачів слова, але через чверть століття його визнано одним із відкривачів модернізму. Зовнішня його біографія була вкрай бідною на події. Майбутній письменник народився 3 липня 1883 р. в Празі в німецькомовній єврейській родині. Його батько був комерсантом, мав крамничку, якийсь час йому належала також невелика фабрика. Мати походила з роду більш освіченого й забезпеченого. Серед її предків були люди вчені, схильні до мрійництва та екзотичних витівок. Певною мірою цю схильність успадкував і Франц. Він мав трьох сестер, однак саме на нього як на єдиного сина, а отже — як на головного спадкоємця комерційної справи батько покладав особливі надії.

Коментар архіваріуса

Прага тоді належала до Австро-Угорської імперії. У місті, що розташувалося на перетині західноєвропейської та слов’янської культур, німецькомовний єврей Ф. Кафка відчував своє нездоланне відчуження. «Як єврей, — пояснював один із німецьких його біографів, — він не був своїм у християнському світі. Як індиферентний¹ єврей — бо ж таким Кафка був на початку — він не був своїм і серед євреїв. Як людина, що хоч і говорила німецькою, він не був своїм серед німців. Як богемець, він не був цілком австрійцем...»

І стан відчуження, зумовлений самим соціальним контекстом, і культурне життя Праги (котра, до речі, приваблювала першопрохідців експресіоністського кіно на початку XX ст. як найвдаліша декорація для загадково-фантасмагоричних сюжетів), і дивовижні реалії життя однієї з найстаріших у Європі імперій, що вирізнялася не лише пишною бароковою культурою, а й доведеною до гротескних форм бюрократією, — усе це, звісно, наклало свій відбиток на світосприйняття і художнє мислення Кафки. ТЖТ

Літературознавча довідка

Гротеск (від франц. grotesque, італ. grottesco — химерний, незвичайний, італ. grotta — грот) — тип художньої образності, який ґрунтується на примхливому поєднанні фантастичного й реального, прекрасного й потворного, трагічного й комічного, життєподібного й карикатурного. За допомогою гротеску митець створює специфічний «гротескний» світ — світ аномальний, дивний, неймовірний, у якому реальне та ірреальне несподівано постають в органічній єдності.

З 1893 до 1901 р. Франц навчався в німецькій державній гімназії. Після її закінчення вступив до Празького університету, де студіював юриспруденцію. У 1906 р. він здобув звання доктора права, а за рік розпочав службу в системі страхування, де працював багато років, залишаючись скромним чиновником без будь-якого бажання зробити кар’єру. Службові обов’язки були для нього обтяжливими, проте служби він не полишав. Значною мірою вона Кафку влаштовувала: робота в конторі тривала тільки до обіду, отож решту часу він віддавав письменницькій праці. Певно ж, друкуючись із 1909 р., а поготів після отримання престижної премії (1915) він міг би зробити літературну творчість своєю професією. Однак заробляти на життя пером Кафка в жодному разі не хотів. А тому й тягнув безрадісну службу аж до пенсії, на яку передчасно вийшов через сухоти, що звели його в могилу за місяць до сорок першого дня народження.

Зовні непомітним було й особисте життя письменника. За винятком кількох подорожей до різних міст Європи (Цюриха, Мілана, Парижа, Відня, Венеції), а також останнього року, проведеного почасти в Берліні, Кафка прожив відведений йому долею час у рідному місті.

Кілька разів він намагався взяти шлюб. З першою своєю нареченою Феліцією Бауер упродовж п’яти років заручався навіть двічі. Однак

'індиферентний — байдужий.

щоразу після виснажливих вагань усе ж таки відмовлявся від планів на подружнє життя.

Коментар архіваріуса

Однією з найвизначніших подій особистого життя Ф. Кафки була зустріч із журналісткою й перекладачкою Міленою Єсенською, яка першою переклала його твори чеською мовою.

Ця жінка мала непересічну вдачу. Друзі порівнювали Мілену з героїнею стендалівського роману «Червоне і чорне» Матильдою де ла Моль.

Її Кафка по-справжньому любив; та й вона, напевне, була єдиною жінкою, яка його добре розуміла. Саме Мілені належить характеристика письменника, яку часто цитують у критичній літературі: «Для нього життя взагалі — щось зовсім інше, ніж для інших людей, і передусім: гроші, біржа, валютний банк, друкарська машинка для нього зовсім містичні речі... Для нього служба, зокрема й власна, — щось настільки ж загадкове й чудне, як локомотив для дитини...

Зрозуміло, ми всі начебто пристосовані до життя, але лише тому, що нам одного разу вдалося знайти спасіння в брехні, у засліпленості, у запалі, в оптимізмі, у непохитності переконань — у будь-чому. А він ніколи не шукав рятівного захистку, ні в чому. Він абсолютно нездатний збрехати, як нездатний напитися. У нього ніде немає притулку й захистку. Він як голий із-поміж одягнутих...»

Любовні стосунки з М. Єсенською, що їх письменник переживав із величезною емоційною інтенсивністю, також не увінчалися шлюбом: Мілена була заміжньою і, попри сильне почуття до Кафки, так і не наважилася покинути свого чоловіка. ЖЖЖ

Неофіційною дружиною письменника наприкінці його життя стала Дора Діамант. їхнє подружнє життя не мало офіційного статусу: батько дівчини не дав свого дозволу на цей шлюб. Не зупинившись перед конфліктом із родиною, вона оселилася разом із коханим у холодному й голодному Берліні. Проте разом їм судилося прожити лише близько року — того самого, протягом якого тяжко хворий на сухоти Кафка повільно помирав.

Молода жінка самовіддано доглядала його. З червня 1924 р. письменник помер у санаторії Кірлінґ під Віднем.

Плодами літературної праці, що тривала близько двадцяти років, стали три незавершених романи: «Зниклий безвісти» (інша назва — «Америка», розпочатий у 1912 р.), «Процес» (1914-1915), «Замок» (1922); новели, притчі, афоризми. Особливе місце в літературній спадщині Ф. Кафки посідають його щоденники та листи, що балансують на межі документальної та художньої прози.

Лише незначна частина написаного побачила світ за життя автора: два уривки з новели «Опис однієї боротьби» (1909), збірка «Споглядання» (1913), перший розділ роману «Зниклий безвісти» (1913), новели «Вирок» (1912), «Перевтілення» (1912), «У виправній колонії» (1919), збірка новел «Сільський лікар» (1919); упродовж останнього року життя Кафка готував до друку збірку «Голодомайстер». Солідні видавництва залюбки бралися за публікацію його творів. Однак сам Кафка, постійно незадоволений тим, що виходило з-під його пера, не хотів оприлюднювати сумнівних речей, а таких, на його прискіпливий погляд, була більшість. У своєму заповіті він розпорядився спалити значну частину рукописів. Однак найближчий друг письменника М. Врод, теж літератор, розумів, що йдеться про рукописи генія, а тому не лише ухилився від виконання останньої волі Ф. Кафки, а й доклав багато зусиль для публікації його творів.

Перевірте себе

1. Підготуйте розповідь про життя і творче становлення письменника. На чому в ній слід наголосити?

2. Які обставини життя формували почуття самотності, властиве цьому митцю?

3. Назвіть основні твори Кафки. Які з них ви б хотіли прочитати?

4. Чому Ф. Кафка заповідав спалити свої рукописи?

5. Складіть психологічний портрет письменника.

«Література — це я сам, це моя плоть і кров»

З-поміж письменників, перед якими Кафка схилявся, слід передусім згадати Й. В. Ґете, Г. Кляйста, Г. Флобера, Ч. Діккенса, Ф. Достоєв-ського. Узагалі дослідники знаходять у його творчості чимало рис, успадкованих від класичної літератури XIX ст. Однак і пригоди «маленької людини», і тема провини й кари, і зображення всюдисущої бюрократії, і фантастичні перетворення, добре знайомі читачеві з літератури XIX ст., у Кафки синтезуються в модерністську реальність. Найнеймовірніше та найбезглуздіше зароджується всередині тривіального побутового середовища, а зовнішня життєподібність виявляється інакомовною формою сюжетів, що розгортаються в царині людського духу. Кафківський світ разюче нагадує сновидіння, у якому все — водночас і вигадка, і чиста правда. У якому абсурдне має свою незбагненну й відмінну від буденного життя логіку. У якому яскраво унаочнена реальність, що ховається в глибинах людської душі, на перетині свідомого й підсвідомого. Усе-охопне, загальнозначуще письменник поєднує з найдрібнішим, приватним, з подіями власного життя. Звідси — вирішальна роль автобіографічного начала в кафківській прозі.

Філологічна консультація

Давно ввійшли до лексикону інтелігенції вислови: «кафкіанська ситуація», «кафкіанський абсурд», «кафкіанський кошмар». Парадоксально, що в кафківських творах, які нерідко справляли враження «незрозумілих», «чудних», навіть «хворобливих», упізнавали себе різні покоління читачів. Це здається особливо дивним, якщо взяти до уваги, що Кафка, як зазначав український дослідник його творчості Д. Затонський, завжди писав «про себе і для себе». ЖЖЖ

І все ж не варто шукати у творах цього письменника безпосереднього віддзеркалення певних ситуацій його власного життя, зовні такого непомітного. Йдеться про зашифрований у самобутній образності духовний досвід митця, про його внутрішню біографію, що, на відміну від біографії зовнішньої, раз у раз вибухала грандіозними в масштабах особистості трагедіями. Ці трагедії розгорталися в площині взаємин Кафки з батьком, жінками та власною творчістю.

Батько письменника Герман Кафка волів бачити у Францові спадкоємця, а тому намагався прищепити йому власні життєві погляди. Проте син сприймав таке виховання як деспотичне втручання в особистість і в міру своїх слабких сил чинив опір. Цей опір, набуваючи різних форм, розтягнувся на все життя письменника (батько його пережив). Водночас Кафка-старший в очах сина був людиною не лише авторитарною, а й насправді авторитетною. Прагнення протистояти впливові поєднувалося в душі Франца зі щирим почуттям глибокої поваги й любові. Це засвідчує славнозвісний кафківський «Лист батькові» (1919), що увійшов в історію літератури як художньо-сповідальний документ одвічних драматичних взаємин між старшим і молодшим поколіннями в родині. Змальований портрет сімейного тирана доповнювався несподіваними вибухами щемливих синівських почуттів і почуттям глибокої провини. Не дивно, що батько у свідомості митця перетворився на уособлення авторитарної влади з її байдужістю до особистості, тотальною присутністю й абсурдністю дій. Взаємини з батьком стали одним із головних автобіографічних джерел наскрізних у кафківській прозі мотивів суду, провини та покарання;

абсурдності та катастрофічності людського існування; таємничої всесильної влади та приреченості бунту особистості проти ворожих сил.

Другим нерозв’язаним вузлом внутрішнього життя Ф. Кафки була проблема шлюбу. Ідея одруження приваблювала його не лише як можливість повноцінної життєвої реалізації, а також і як засіб досягнення незалежності від батька. Проте не менш вагомим був і аргумент проти шлюбу — літературна творчість, для якої сімейне життя, на думку Кафки, могло бути серйозною перешкодою. Цими внутрішніми ваганнями й пояснюється ланцюг його дивних заручин.

Одруження, так само як і конфлікт із батьком, для пересічної людини начебто не містить нічого оригінального. Оригінальне виникає там, де ці проблеми, осмислені генієм, перетворюються на «історію мандрів духу», стають невичерпним живильним середовищем для самобутніх образів та сюжетів кафківських творів. Досить сказати, що обидва зрілих романи письменника — «Процес» і «Замок» — народжувалися саме в контексті пережитих ним любовних історій.

Філологічна консультація

Перший, як переконливо довів австрійський письменник та інтерпретатор творчості Кафки Е. Канетті, був художнім переосмисленням скандальної ситуації, що виникла навколо розриву заручин із Ф. Бауер. Судилище, яке влаштували Кафці розлючені родичі нареченої, силою художньої уяви митця перетворилося на трагііронічну історію боротьби банківського чиновника Йосифа К. із загадковим і невидимим судом, котрий після року всіляких зволікань і без будь-яких пояснень щодо провини героя присудив його до страти. Цей сюжет, породжений ситуацією глухого кута в особистому житті письменника, за кілька десятиліть після його смерті заграв новими смислами, що відбивали реалії життя в тоталітарних державах, де подібні беззаконні суди й вироки ставали масовим явищем. Значною мірою завдяки цьому роман «Процес» здобув славу літературної емблеми XX ст.

Що ж до роману «Замок», то в ньому в гротескній формі зображена історія взаємин Кафки з М. Єсенською. Сюжет роману утворює розповідь про те, як землемір К., що здалеку прийшов до чужого села, намагається добитися дозволу на те, щоб тут оселитися. Проте зовні короткий шлях до канцелярій Замку, якому належать місцеві володіння, виявляється безкінечним. Землемір сподівається пробитися на прийом до чиновника, що зупинився в сільському готелі. Він розраховує на допомогу молодої жінки Фріди — буфетниці готелю й фаворитки згаданого посадовця. Однак непомітно для себе герой закохується в неї, від цього моменту починається новий виток його митарств у селі. «Замок» — це класичний модерністський роман-міф, у якому іронічно змальовується приреченість спроб людини подолати свою самотність і трагічна недосяжність духовних цілей, жжж

І конфлікт із батьком, і любовні перипетії, і байдужо-терпляче ставлення до служби — усе це оберталося у внутрішньому світі Ф. Кафки навколо літературної творчості, котра усвідомлювалася ним як єдиний сенс буття, те, заради чого він від усього відмовлявся. Проте письменницька праця не давала йому того задоволення, яке хоча б почасти виправдовувало принесені їй жертви. Вона також повнилася суперечностями: між прагненням досягти досконалості й майже постійним розчаруванням у написаному,

між бажанням цілком віддаватися творчості й відсутністю інтересу до публікації творів, а нерідко — і до їх завершення.

Оприлюднення творчого доробку Кафки після його смерті виявилося вкрай нелегкою справою: значна частина текстів була недописана й невпо-рядкована. Така особливість письма Кафки дала деяким критикам підстави розглядати його творчість як один величезний «уривок».

Перевірте себе

1. Схарактеризуйте провідні теми та мотиви кафківської прози.

2. Розкрийте сутність конфлікту письменника з батьком. Як цей конфлікт

відбився в його творчості?

3. Наведіть приклади зображення у творах Ф. Кафки:

а) ситуацій зіткнення особистості зі всесильною владою;

б) ситуацій, що ілюструють ідею недосяжності життєвої мети;

в) буденності фантастичного;

г) постаті митця.

4. Чому, на вашу думку, Ф. Кафка зажив слави пророка XX ст.?

«Двері за ним зачинили й замкнули на ключ і на засув»

Новела «Перевтілення» (1912) по праву вважається знаковим твором модерністської літератури. Існування людини, перетвореної на комаху, постає як розгорнута метафора, що унаочнює цілий комплекс характерних кафківських тем. Зокрема, теми нездоланної відчуженості особистості, абсурдного покарання людини за невідому їй провину, трагічного знецінення людського життя.

Сюжет і композиція новели. Вихідний пункт сюжету — перетворення пересічного клерка Ґреґора Замзи на величезну потворну комаху. Причини герой не знає. Та він і не замислюється над цим питанням, сприймаючи фантастичну подію як звичайну річ. Однак метаморфоза різко змінює його життя. Через неї герой утрачає навіть жалюгідну можливість «маленької людини» посісти місце на найнижчому щаблі соціальної дра-

бини, а відтак — випадає за межі людського світу. Історія його поступового виштовхування з кола близьких людей, що завершилася сімейним судом і смертним вироком, у символічному плані читається як процес безжалісного відторгнення «хворої» на своє нещастя людини байдужим оточенням. У цьому розумінні метаморфоза відбувається не лише з Ґреґором, а й зі членами його родини, котрі дедалі відвертіше демонструють корисливість, егоїзм та огиду.

Пристосовуючись до нових умов існування, свідомість Замзи-комахи повільно деградує. Проте герой зберігає пам’ять про цінності людського буття. Обстоюючи їх, він тричі вступає в боротьбу зі своєю родиною. Ці три його сутички з оточенням визначають трискладову композицію новели.

Коментар архіваріуса

Як і більшість кафківських творів, «Перевтілення» містить чимало автобіографічних елементів. Зокрема, прізвище головного героя — криптограма¹ прізвища самого автора: літера «З» у слові «Замза» розміщена так само, як і літера «К» у слові «Кафка». Певне автобіографічне підґрунтя має й образ комахи. Як свідчать щоденники та листи письменника, комаха була усталеною метафорою його самооцінки у внутрішній полеміці з батьком. ТЛ.Т

Інакомовний зміст конфліктів героя з оточенням. У першій частині герой, який уже усвідомив власне «відпадіння» від людства й начебто покірно сприйняв метаморфозу, що з ним сталася, робить спробу довести батькам і повіреному свою спроможність і надалі жити як людина: продовжувати займатися комівояжерськими справами, виконувати обов’язки годувальника родини. Сцена, у якій потворна комаха збирається на службу, справляє кумедно-абсурдне враження. Водночас у ній відчувається трагізм, адже за безглуздим ентузіазмом Ґреґора стоїть прагнення захистити свою людську сутність і свій соціальний статус.

Філологічна консультація

Ідею соціального статусу містить у собі також художня деталь — фотокартка Ґреґора часів військової служби, на якій він, лейтенант із безтурботною усмішкою, має вигляд людини, яка міцно стоїть на ногах. Портрет — перше, що побачив крізь прочинені двері Замза-комаха. І це не випадковість: скалічений метаморфозою герой за інерцією продовжує претендувати на зафіксоване фотографією суспільне становище. ТАТ

Бунт Замзи в цій частині новели спрямовується проти влади, що подрібнюється на образи хазяїна, повіреного і, зрештою, батька, котрий виступає на боці дирекції

фірми. Єдність цієї «трійки», зокрема, зазначено в промові повіреного: «Я говорю від імені ваших батьків та вашого шефа і настійно прошу негайно дати мені обґрунтоване пояснення»¹. Кожен із цих трьох персонажів по-своєму тисне на Замзу. Хазяїн фірми, що його Ґреґор мріє позбавитися, має образливо-зверхню манеру розмовляти з підлеглими з висоти своєї конторки, змушуючи, нібито через глухоту, кілька разів повторювати сказане. Повірений висуває величезний перелік претензій щодо служби Ґреґора, зокрема підозри щодо довіреного йому інкасо. Батько ж підбиває своєрідний підсумок соціальному насильству тим, що, схопивши ціпок і загрожуючи щохвилини завдати смертельного удару, заганяє сина назад у його кімнату. Відтак перша сутичка зі світом завершується поразкою головного героя.

У другій частині новели Замза вступає в конфлікт із матір’ю та сестрою, в образах яких (на противагу образові батька, пов’язаному з ідеєю влади) в іронічно-зниженій формі переосмислюється ідея милосердя.

Зовні сутичка Ґреґора з матір’ю та сестрою спричинена їхнім наміром звільнити кімнату від нібито зайвих для комахи меблів. Метушня Замзи, який, прокинувшись від тваринного існування, вирішив захистити найдорожчі речі — письмовий стіл і портрет невідомої дами, на символічно-автобіографічному рівні відтворює вагання самого Кафки між ідеями кохання та літературної творчості. У новелі спонтанну перевагу віддано портретові — символу жіночого начала, кохання, подружнього життя. Накриваючи зображення жінки власним тілом, Ґреґор захищає і своє чоловіче «я», і право на внутрішнє життя. Однак цей бунт також закінчується поразкою: розлючений батько атакує непокірного сина яблуками.

Світові мотиви

Символічний підтекст сцени батьківського покарання містить біблійні мотиви. Яблука — це плоди дерева пізнання, з яких у біблійній історії розпочалося гріхопадіння Адама та Єви. Батько, що в гніві виганяє сина із «сімейного раю», виступає в ролі біблійного Бога. Рана, котра утворилася внаслідок того, що одне з яблук застрягло в спині комахи, — іронічна паралель до старозавітного покарання перших людей стражданням і смертю. 'ТЛ.'Т

Сюжет останнього зіткнення Ґреґора з родиною, яке спровокувала Ґретина гра на скрипці, розгортається в третій частині твору.

Тут істота, яка колись була членом доброзвичайної родини, і сім’я, що тепер залежить від Ґреґора значно більше, ніж тоді, коли він її утримував, знову опиняються в стані жорстокої конфронтації. Призводить до цього музика — символ мистецтва, ще однієї важливої для героя цінності людського життя. У свідомості Замзи-комахи вона асоціюється з найвищою насолодою.

Під звуки Ґретиної скрипки він мріє про те, як сестра гратиме тільки для нього, «бо ніхто тут так не цінить її гру, як оцінить він». Крах цієї надії, нереальнішої й кумеднішої за всі попередні, стає для героя останнім випробуванням. Родина засуджує його на смерть. Однак і він більше не має за що зачепитися, адже всі тури боротьби за найважливіші для нього життєві цінності програно. Смерть підбиває підсумок під трагічними спробами героя подолати відчуженість і зберегти людську гідність.

Незвичайна історія Ґреґора Замзи, написана в 10-ті роки XX ст., у контексті подальшого історичного розвитку розкрила свій глибокий пророчий зміст. Незрозуміла Ґреґорові втрата людської подоби, яка викинула його зі звичного світу (світу сім’ї, кохання, кар’єри, мистецтва), — чи це не метафора перетворення людини на вигнанця в історії XX ст.? Адже хіба не зробив Жовтневий переворот із дворянства і священства Російської імперії таких самих «комах»? Чи не свідчила про таку ж саму приреченість жовта нашивка на одязі євреїв за часів панування гітлерівського режиму? І хіба ж не був Кафка пророком, коли у своїй новелі вияскравлював ставлення людей, навіть найближчих, до жертв такого «перевтілення»?

Відтак письменник-пророк попереджав людство про навалу антигуманізму. Його голосу не почули. Лише переживши Другу світову війну, читачі збагнули, що Кафка писав не лише «для себе і про себе». Він писав про всіх.

Перевірте себе

1. Які наскрізні мотиви творчості Ф. Кафки простежуються в «Перевтіленні»?

2. Як би ви визначили центральну проблему цього твору?

3. Схарактеризуйте композицію новели.

4. Розкрийте сутність конфліктів героя з родиною в кожній частині твору.

5. Що означає метафора перевтілення? Чи торкнулася метаморфоза внутрішнього світу Ґреґора?

6. Наведіть приклади поєднання трагічного та іронічного у творі.

7. Подискутуйте. Працюємо в парах. Обговоріть, що підштовхнуло Замзу до загибелі: вирок рідних чи власне бажання вмерти?

8. Прокоментуйте реакцію сім’ї на загибель сина і брата.

9. Чому, на вашу думку, готуючи новелу до друку, Кафка категорично заборонив її ілюструвати?

 

Підручник Зарубіжна література 11 клас Волощук (профільний рівень)