Інформація про новину
  • Переглядів: 857
  • Дата: 3-04-2020, 07:08
3-04-2020, 07:08

Політичне і культурне життя Київського, Чернігівського й Переяславського князівств у другій половині XI - на початку ХІІІ століття

Категорія: Історія України





Попередня сторінка:  Русь-Україна за Володимира Мономаха і ...
Наступна сторінка:   Галицьке та Волинське князівства у XII ...

Суспільно-політичне та господарське життя Русі-України у другій половині ХІІ - першій половині ХІІІ ст.

1. Знайдіть на карті і назвіть удільні князівства Русі-України другої половини ХІІ - першої половини ХІІІ ст., розташовані на західних і східних її кордонах.

2. Які з цих князівств безпосередньо межували з половецьким степом?

3. З якими з удільних князівств сусідило Київське князівство? Яку територію воно охоплювало?

4. На якому боці Дніпра знаходилися Переяславське та Чернігівське князівства? Басейни яких річок охоплювали землі цих князівств?

5. Поміркуйте, як місце розташування та природні умови князівств впливали на їхнє політичне й господарське життя.

Київське князівство

Найгостріші князівські суперечки впродовж ХІІ - у першій половині ХІІІ ст. точилися за київський стіл. Київ лишався на ті часи одним із найбільших і найбагатших європейських міст: там мешкало майже 50 тис. осіб. У Києві містилася й резиденція митрополитів. У Київському князівстві налічувалося найбільше в державі міст і містечок - близько 80. Найвизначнішими були Київ, Вишгород, Іскоростень, Овруч, Турів, Корсунь, Юр’їв.

Джерелом багатства київських земель були родючі чорноземи й корисні копалини. Вигідне розташування князівства сприяло розвиткові торгівлі. Мережа річок пов’язувала Київську землю з найвіддаленішими куточками Русі та сусідніми країнами. Великі території, вигідне розташування, розвинене господарство Київського князівства приваблювали ласих до багатства князів - чернігівських, волинських, переяславських, ростово-суздальських, смоленських.

Правителі в Києві змінювали один одного через 6-8 років, а то й частіше. І жоден не мав спокійного князювання, адже був змушений відбиватися від збройних домагань інших претендентів. Траплялися й змови, у яких активну участь брало київське боярство і навіть половці.

У 1169 р. у боротьбу за київський стіл включився володимиро-суздаль-ський князь Андрій Боголюбський -онук Володимира Мономаха. Зібравши велике військо й заручившись підтримкою половців, а також чернігівських і галицьких князів, Боголюбський рушив походом на Київ. Літопис свідчить, що після тривалої облоги місто здалося завойовникам і зазнало небачених руйнувань.

Прочитайте уривок з літопису. 1. Що, на вашу думку, спонукало Андрія Бо-голюбського так жорстоко обійтися з киянами і Києвом? 2. Якою була мета загарбників? 3. Поміркуйте, чи вплинуло походження і оточення Андрія Бо-голюбського (сина Юрія Долгорукого та половецької княжни) на його характер і князівські претензії. 4. Підтвердьте або спростуйте висловлювання історика Л. Гу-мільова: «Наказ Андрія Боголюбського показує, що для нього і його дружини (себто суздальців, чернігівців та смолян) Київ був настільки ж чужим, як який-небудь німецький або польський замок».

«І грабували вони два дні весь город - Поділ, і Гору, і монастирі, і Софію, і Десятинну Богородицю. І не було помилування нікому і нізвідки: церкви горіли, християн вбивали, а інших в'язали, дружин вели в полон, силоміць розлучаючи з чоловіками їх, діти ридали, дивлячись на матерів своїх. І узяли вони майна множину, і церкви оголили від ікон, і книг, і риз, і дзвони з церков познімали... Запалений був навіть монастир Печерський святий Богородиці поганими, але Бог молитвами святої Богородиці оберіг його від такої біди. І був у Києві серед всіх людей стогін, і туга, і скорбота».

З Київського літопису

Найдовше за доби роздробленості тривало князювання в Києві співправителів Святослава (1177-1194) та Рюрика (1180-1202). Ці князі належали до двох найвпливовіших родів - чернігівських Ольговичів та смоленських Ростиславовичів. Домовившись про спільне правління, вони поклали край князівським чварам, організовували спільні походи проти половців і врешті домоглися, що кочовики відійшли в пониззя Сіверського Дінця. За наступників співправителів Київ почав втрачати політичний авторитет.

Чернігівське князівство

Чернігівщина належала до найдавнішого осередку Руської держави. У період роздробленості Чернігівське князівство розпалося на менші уділи. Найвпли-вовішим з-поміж них вважалося Новгород-Сіверське князівство.

У Чернігівському князівстві було чимало міст. Найбільші - Чернігів, Нов-город-Сіверський, Путивль, Брянськ, Курськ, Стародуб - доволі часто згадуються в джерелах. Стольне місто Чернігів поступалося розмірами лише Києву. Чернігів був добре укріпленим і мав чудове сполучення з іншими містами.

Чернігівські землі, за заповітом Ярослава Мудрого, належали Святославові. Його сини Олег і Давид стали засновниками династій чернігівських князів - Олеговичів (літопис їх називає Ольговичами) та Давидовичів. Представники цих династій, володарюючи в чернігівських землях, не полишали мрій здобути й Київ.

Переяславське князівство

Територія Переяславської землі порівняно з іншими князівствами була невеликою. На сході й півдні Переяславщина безпосередньо межувала зі Степом. Князівство служило щитом для Києва й решти руських територій. Саме тому в Переяславському князівстві зусиллями великих князів київських споруджували потужні захисні укріплення. Здебільшого як військові фортеці виникали й міста Переяславщини. Неприступною твердинею був і сам Переяслав. Через безпосередню близькість до Києва Переяславське князівство майже цілковито залежало від нього.

Піднесення Переяславського князівства за часів роздробленості пов’язують із князем Володимиром Глібовичем. Він був незмінним учасником численних походів проти половців, зажив слави хороброго воїна й талановитого полководця. Про Володимира Глібовича шанобливо згадує автор Київського літопису як про організатора оборони Переяславщини. Сповіщаючи під роком 1187 про смерть переяславського князя, літописець підкреслив: «Він бо любив дружину, і золота не збирав, майна не жалів, а давав дружині; був же він князь доблесний і всякими чеснотами був сповнений. За ним же Україна багато потужила».

У розповіді про смерть переяславського князя Володимира Глібовича під 1187 роком літописець ужив назву «Україна» - це найдавніша згадка найменування нашої держави в джерелах. Характерно, що назва «Україна» походить з Київщини - того самого регіону, де вперше зафіксовано й назву «Русь».

Роздивіться зображення міст Києва, Чернігова й Воїня. Виділіть спільні й відмінні риси у забудові міст. Поміркуйте, з чим був пов’язаний вибір місця для закладення міста.

Архітектура Русі-України в другій половині ХІ - першій половині ХІІІ ст.

У другій половині ХІ - на початку ХІІ ст. не лише в Києві, а й у багатьох інших містах Русі будували чимало кам’яних храмів.

Роздивіться зображення церков, збудованих у 20-30-х роках ХІІ ст. і наприкінці століття. Визначте спільні й відмінні риси споруд. З чим могли бути пов’язані зміни у спорудженні церков?

Успенський собор Києво-Печерського монастиря, зведений наприкінці ХІ ст., правив за зразок для храмів у багатьох містах Київської держави. Головну церкву найавторитетнішого монастиря Русі-України заклав навесні 1073 р. Феодосій Печерський, на той час ігумен Печерського монастиря, за підтримки князя Святослава Ярославовича.

За зразком Успенського храму великий князь київський Святополк-Михай-ло Ізяславович побудував 1108-1113 рр. Михайлівську Золотоверху соборну

  

 

церкву Михайлівського монастиря. Пишний храм прикрашали розкішні фрески й мозаїки, які вважалися художніми перлинами світового масштабу. У 30-х роках XX ст. більшовицька радянська влада знищила чимало культових споруд на території України. Серед них був і Михайлівський Золотоверхий собор.

У 30-80-ті роки XII ст. архітектурні обриси храмів, споруджених у Київській, Чернігівській та Переяславській землях, змінювалися, набуваючи рис фортечних споруд, важких, з вікнами-бійницями й масивним декором. Прикладом таких пам’яток є церква Богородиці Пирогощої (Заступниці) в Києві (1132-1136) і Борисоглібський собор у Чернігові (1128).

Від кінця XII ст. найпоширенішими стають храми з одним куполом (одно-банні), пірамідальної побудови. Зразком таких храмів є П’ятницька церква в Чернігові, споруджена наприкінці XII ст.

Образотворче мистецтво Русі-україни доби роздробленості

Храми оздоблювали, як і раніше, мозаїками, фресками та іконами. Щоправда, мозаїку через високу вартість і складність виготовлення використовували дедалі рідше. Михайлівський Золотоверхий собор у Києві був останнім храмом, інтер’єр якого, окрім фресок, прикрасили ще й мозаїки.

Доба роздробленості - час становлення й розвитку давньоруського іконопису. Слово «ікона» грецького походження. Іконами називають зображення Ісуса Христа, Богоматері, святих, подій Святого Письма, виконані за певними

правилами (канонами). їх суворо дотримувалися, не змінюючи. У цьому одна з основних відмінностей ікони від картини. Зазвичай ікони писали на кипарисових дошках.

Перші ікони привозили до Русі з Візантії. Шедевр візантійського малярства - Вишгородська ікона Богородиці. За переказами, Константинопольський патріарх подарував ікону київському князеві Мстиславові Великому в 1131 р. До 1155 р. ікона перебувала у Вишгороді - одній із резиденцій київських князів. 1155 р. суздальський князь Андрій Боголюбський, напавши на Вишгород, викрав і вивіз ікону до Суздаля. Пізніше, коли князь переніс столицю у Владимир-на-Клязьмі, він забрав туди й ікону, яка відтоді стала називатися «Владимирською».

Після запровадження християнства почали виникати й місцеві осередки іконопису. Створювали ікони в майстернях при монастирях. Такі майстерні діяли в Києві, Чернігові, Галичі та інших містах. На жаль, переважну більшість ікон княжої доби втрачено. Мало відомо й про тогочасних іконописців. Джерела зберегли відомості про одного з найперших руських майстрів - Аліпія (Алімпія). З його іменем пов’язують заснування малярської школи Києво-Печерського монастиря.

Розвиток літератури і наукових знань

Безцінним джерелом для вивчення давньоруської історії є літописи. Перший літопис, що дійшов до нас, - «Повість минулих літ», укладений у 1113 р. ченцем Києво-Печерського монастиря Нестором. Укладаючи «Повість...», Нестор використав давніші літописи. Текст «Повісті минулих літ» відомий у багатьох списках - копіях пізнішого часу. У творі викладено події від 860 р. до

1111 р.

Продовженням «Повісті...» вважають Київський літопис, який охопив час від 1111 р. до 1200 р. Він розповідає про події в різних землях Русі, але в центрі оповідей - Київ і Київська земля. Основний зміст літопису - боротьба князів за київський стіл, а також оборона Русі-України від половців.

У монастирях, де укладали літописи, вели також реєстрацію астрономічних і метеорологічних явищ. їх сприймали як «небесні знамення». Тому в літописах, окрім подій політичної історії Русі, оповідали й про сонячні та місячні затемнення, комети, зоряні дощі, падіння метеоритів і болідів («змії» та «вогняні стовпи»), північні сяйва та інші незвичайні метеорологічні явища. Затемнення Сонця й Місяця справляли найбільше враження на людей. їх вважали знаками, котрі Бог посилає людям для перестороги.

1. Спираючись на раніше вивчений матеріал, поміркуйте, яку біду віщувало описане знамення. 2. Чому, на вашу думку, русичі тлумачили астрономічні явища як недобрий знак? 3. Прочитайте уривок із джерела й роздивіться мініатюри. Поміркуйте, як у сучасному світі люди ставляться до новин про явища, зображені на малюнках.

«У ті ж времена було знамення на заході: зірка превелика, неначе з кривавими променями, сходила звечора після заходу сонця, і так було сім днів. Се віщувало не на добро. Після цього було усобиць багато і нашестя поганих на Руську землю, бо ця зірка була неначе кривава і віщувала кровопролиття... Перед цим же временем сонце перемінилося, було не світле, а ніби місяць; про нього невігласи говорили, що можна з'їсти. Так ото подібні знамення бувають не на добро... Такі знамення на зло бувають, віщуючи війну, чи голод, а чи смерть».

«Повість минулих літ» про комету Галлея (близько 1065 р.)

Перлиною давньоруської літератури вважають «Повчання дітям» Володимира Мономаха. Князь звертається у «Повчанні» до власних дітей. У першій частині Володимир подає їм приклад взірцевого правителя, навчає гідної цього високого звання поведінки та способу життя. На переконання Мономаха, князь мусить піклуватися про підданих, не покладатися на управителів, слуг чи бояр, а сам стежити за справами в державі; не допускати, щоб сильні пригнічували слабких, щоб злочинців карали на горло.

У другій частині «Повчання» Володимир Мономах розповів про різні випадки з власного життя та власні добрі вчинки: як добровільно віддав Олегові Чернігівське князівство, боровся проти міжусобиць, здійснив 83 великі походи, уклав 19 мирних угод із половцями, відпустив багатьох полонених тощо.

Найвизначнішою пам’яткою руської літератури є «Слово о полку Ігоревім». Головним учасником події був новгород-сіверський князь Ігор. Року 1185

він із дружинами брата Всеволода, сина Володимира та небожа Святослава рушив походом на половців. Автор «Слова...» так вказав мету тієї воєнної операції: «Хочу чи списа зламати при полі Половецькому та й накласти головою, чи шоломом пити воду з Дону». Похід закінчився поразкою - такою ганебною, що подібних не пам’ятала Руська земля: військо майже все загинуло, а четверо князів потрапили в полон. Геніальний поет XII ст. скористався з невдалого походу марнославного новгород-сіверського князя, щоб звернутися до русичів із закликом до єдності й застереженнями про лихо, до якого підштовхували Руську землю князівські чвари й розбрат.

Шедевром давньоруського книготворення є «Ізборник Святослава», укладений на замовлення князя Святослава Ярославовича в 1073 р.

У ньому вміщено перший груповий портрет реальних людей - Святослава та його родини.

«Ізборник», перекладений із болгарської мови, став першою руською енциклопедією. Книга містить кілька сотень статей різних авторів не лише на релігійну тематику, а й з різноманітних галузей знань: астрономії, ботаніки, зоології, математики, медицини, фізики, граматики, історії, географії, етики, філософії. Серед малюнків розкішно ілюстрованої книги - знаки зодіаку: Діва, Риба, Рак, Козеріг.

Писемні джерела свідчать про діяльність у Київській державі лікарів. За видатні цілитель-ські здібності шанували ченця Києво-Печерського монастиря Агапіта. Євпрак-сії Мстиславівні, онуці Володимира Мономаха, судилося стати першою жін-кою-лікарем в історії Русі-України. Вона з юності вивчала народну медицину,

лікувала хворих (через це її й називали Добродією, грецькою - Євпраксією).

Євпраксія уклала науковий трактат «Мазі» - першу відому в Європі медичну працю руського авторства (нині зберігається у флорентійській бібліотеці Лоренцо Медічі) про здоровий спосіб життя. Основою трактату є тогочасні наукові рукописи й результати власних спостережень. У трактаті немає рекомендацій, пов’язаних із поширеними в медичній практиці XII ст. забобонами.

Євпраксія Мстиславівна. Сучасний малюнок

ПІДСУМОВУЮЧИ ВИВЧЕНЕ

Я ВЖЕ ЦЕ ЗНАЮ

У добу феодальної роздробленості Русі-України розгорілась активна боротьба за Київське князівство. У ній брали участь не лише різні князівські роди, а й бояри. Попри відсутність однієї князівської династії і постійні зміни влади. Київське князівство довго залишалося економічним і культурно-релігійним центром Русі.

У Чернігівському князівстві в добу роздробленості утвердилася династія Ольговичів, які часто претендували на київський стіл. Князівство згодом розпалося на менші уділи, най-впливовішим із яких став Новгород-Сіверський.

Переяславське князівство залишалося вотчиною київського князя й не мало власної династії. Через постійну половецьку загрозу князівство виконувало роль форпосту, який захищав інші землі від навали кочовиків.

Друга половина XI - перша половина XIII ст. - доба активного розвитку культури. З'явилося чимало храмів, які зовні були скромнішого розміру, ніж за доби розквіту Русі, й почали набувати рис фортечних споруд. Із жанрів образотворчого мистецтва найпоширенішим був іконопис.

Від другої половини XI - першої половини XIII ст. до нас дійшло небагато літературних пам'яток: літописи, «Повчання дітям» Володимира Мономаха, «Слово о полку Ігоревім», «Ізборник Святослава». У літературних творах відображені світоглядні уявлення русів, міститься інформація про певні наукові знання.

ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ

Скільки років минуло від найдавнішої згадки назви «Україна» в літописі? Скільки минуло років від початку князювання в Києві Мстислава, сина Володимира Мономаха, до походу новгород-сіверського князя Ігоря проти половців?

Які з руських князівств межували з половецьким Степом? Які землі сусідили з Київським князівством на півночі й сході?

Які з названих пам'яток створено в другій половині XI - першій половині XIII ст.? Десятинна церква в Києві, «Ізборник Святослава», Софійський собор у Києві, Михайлівський Золотоверхий собор у Києві, Борисоглібський собор у Чернігові.

Поясніть, що спільного та відмінного мають названі пам'ятки.

Богоматір Оранта із Софійського собору в Києві, ікона Вишгородської Богоматері, ікона Богородиці зі святими Антонієм та Феодосієм Печерськими.

Дайте відповіді на запитання.

♦ Як особливості політичного життя Київського князівства другої половини XI - першої половини XIII ст. впливали на його історичний розвиток? ♦ Чим вирізнялося політичне життя Чернігівського та Переяславського князівств? ♦ Які характерні риси архітектури та образотворчого мистецтва доби роздробленості?

Як природно-географічні особливості впливали на політичне життя Київського, Чернігівського та Переяславського князівств? Відповіді узагальніть у зошиті в таблиці.

7. Від давньоруських літописців нам залишилася традиція добу роздробленості в Русі-Україні оцінювати негативно. На підставі матеріалу параграфа й відомостей, які ви дізналися із всесвітньої історії, зробіть власний висновок, чи слушна така оцінка. Позицію обґрунтуйте.

8. Знайдіть додаткову інформацію про розвиток математичних знань у Русі. Підготуйте повідомлення.

 

 

Це матеріал з підручника Історія України за 7 клас Власов

 



Попередня сторінка:  Русь-Україна за Володимира Мономаха і ...
Наступна сторінка:   Галицьке та Волинське князівства у XII ...



^