Леонід Глібов

(1827—1893)

У родині його називали Льоли-ком, а за любов до рослин і квітів — «квітчастим королем».

Відомий український байкар, поет, драматург, педагог, громадський діяч народився 5 березня 1827 року в селі Веселий Поділ на Полтавщині в родині управителя по-містя магнатів Родзянків. Дитинство його минало в селі Горби Кременчуцького повіту. Початкову освіту здобув удома: мати навчила читати, пан Родзянко — писати, місцевий священник — Закону Божого, арифметики, латинської та грецької мов. Із тринадцяти років Леонід навчався в Полтавській гімназії, де написав перші вірші. Через важку хворобу змушений був покинути гімназію й повернутися до батьків. Прочитавши «Кобзар» Т. Шевченка та «Приказки» Є. Гребінки, почав писати українською мовою. Навчаючись у Ніжинському ліцеї вищих наук, створив байки «Вовк і Кіт», «Лебідь, Щука і Рак», «Зозуля й Півень», «Жаба й Віл», «Синиця» та ін.

Після закінчення ліцею Л. Глібов викладав історію та географію у дворянському училищі містечка Чорний Острів на Поділлі, географію в чоловічій гімназії Чернігова. Запам’ятався учням тим, що часто не давав домашнього завдання. Був учителем батька Лесі Українки.

У 1863 р. вийшла збірка «Байки Леоніда Глібова», яка містила 36 творів. У цьому ж році Валуєвським циркуляром були заборонені видання, написані українською мовою, і тому знищено майже весь наклад збірки. Було призупинено випуск газети, в якій працював Л. Глібов, і він залишився без роботи. Суворий нагляд поліції за ним тривав понад п’ятнадцять років. У 1872 р. Л. Глібову вдалося видати другу, доповнену збірку байок, а 1882 р. — її перевидати.

В останні роки життя Л. Глібов майже втратив зір і писав під лінійку з лупою. Вірші, загадки, байки та жарти для дітей, які публікував у дитячому журналі «Дзвінок», підписував псевдонімом «Дідусь Кенир». За переказами, цей псевдонім з’явився невипад-

ково. Колись батько Л. Глібова купив пташку — канарку, спів якої приходили послухати всі сусіди. Через це Леонідовому батькові дали прізвисько «Кенир».

Про рідну землю, красу природи Л. Глібов писав у ліричних віршах «Журба» («Стоїть гора високая»), «Веснянка», «Зимня пісенька», алегоричному жарті «Квіткове весілля».

Поезію «Журба» поклав на музику Микола Лисенко. Пісня стала народною.

Л. Глібов майстерно володів словом. Це засвідчують його байки, акровірші, віршовані загадки та жартівливі пісеньки.

Теорія літератури

Акровірш — вірш, у якому перші літери кожного рядка утворюють якесь слово.

В акровіршах «Що за птиця?», «Хто розмовляє?», «Хто вона?», «Хто вони?», «Хто сестра і брат?» ідеться про характерні особливості комах, птахів, рослин, яких автор наділяє людськими рисами. Ці акровірші є водночас і загадками.

Загадки-акровірші — завжди сюжетні, їхні завершальні частини містять відгадки («Щоб дітям веселіш було...», «Була собі бабуся Гася.», «Химерний, маленький.», «Котилася тарілочка.» та ін.). У них відгадки закодовано в перших літерах рядків:

Сидить хитра баба аж на версі граба.

«Ой не злізу з граба! — дурить діток баба. —

Вловіть мені тую курочку рябую,

А я подарую грушку золотую» («Хто баба?»).

Ви зауважили, що в загадках Л. Глібов використав фольклорні мотиви? А в чому полягають відмінності між народними і його загадками?

Тема загадок і жартів Л. Глібова — явища природи, людина й речі, які її оточують. Ці твори нагадують народні загадки, тільки написані поетичною мовою. Вони збагачені образними описами, словами з переносним значенням.

Чи доводилося вам читати загадки-жарти? Про що в них ішлося?

«Бачить — не бачить» — загадка, в якій Л. Глібов описує книжку, використовуючи епітети «щаслива», «мудра», «жартівлива», «правдива». Завдяки перенесенню людських рис на предмет («бачить — не бачить», «чути — не чує») характеризує її.

Образно та поетично змальовує автор сонце і ніч у загадці «Котилася тарілочка». Наслідуючи фольклорні зразки, він називає сонце «золотою тарілочкою», а ніч — «чорною бабою» в «чорному жупані¹» . Жартівливого тону загадці додає опис невідомого, довгохвостого, гостроносого птаха на восьми ногах, яким виявився комар.

 БАЧИТЬ — НЕ БАЧИТЬ

Бачить — не бачить, Чути — не чує, Мовчки говорить, Добре мудрує. Кривду соромить, Правди навчає, Часом жартує,

Всіх звеселяє.

Люба розмова, — Будемо, діти,

З нею довіку Жити-дружити. Хто ж то такая В світі щаслива, Мудра, правдива І жартівлива?

Як не вгадали, Стану в пригоді: Річ коротенька — Книжка та й годі.

КОТИЛАСЯ ТАРІЛОЧКА

Котилася тарілочка По крутій горі,

Забавляла любих діток У моїм дворі.

Нам тієї тарілочки Чому не любить —

Хорошая, золотая І як жар горить.

Прийшла баба — сама чорна І чорний жупан, —

Заховала тарілочку У синій туман.

Постихали співи й жарти У дворі моїм;

Золотої тарілочки Стало жаль усім. Зачинився я у хаті,

У віконці став І про тую тарілочку Співати почав:

«Туманочку, туманочку! Поклонись зорі,

Покоти нам тарілочку По нашій горі...».

Де не взявся із-за лісу Невідомий птах, Довгохвостий, гостроносий На восьми ногах.

¹ Жупан — старовинний верхній чоловічий або жіночий одяг, оздоблений хутром. Приклад слововживання: пошити жупан, накинути жупан на плечі.

Тільки став я приглядаться — І що, і відкіль,

А він зразу розігнався —

І в вікно сусіль¹...

Я — на піч та у куточку Зігнувсь, притаївсь,

І, щоб птах той не надибав, Ряденцем^{1 2} укривсь. Навіжений птах літає,

Не найде ніде І тонесенько виводить:

«А де дідок, де?».

Закричав горлатий півень І прогнав мій страх,

Я зрадів — і не побачив,

Де той дівся птах.

Золотую тарілочку Всі знають давно:

То на небі сонце ясне,

На ввесь світ одно.

Чорна баба — нічка темна:

Із давніх-давен Покриває все на світі,

Як погасне день. Заховався, шуткуючи, Дідусь-господар,

Щоб не зразу догадались, Що той птах — комар.

 

 

 

Це матеріал з підручника "Українська література" 5 клас Качак, Тебешевська 2022