uabooks.top

Молодою зеленою дібровою їхав віз із сокирами. Молоді дубочки коли це побачили, то жахнулися і притулилися до мате-рі-землі. Шкода їм рано гинути, покинути рідну землю, де молоде коріння переплелося з могутнім корінням пращурів. Тут щодня щебече рання пташка про красу Божого світу, тут трава така пишна й зелена, а вода чиста, наче сльоза...

Її твори читали під різними псевдонімами: Віра Лебедова, Чайка Дністрова. Але найбільше полюбилась в Україні пісня на слова поетеси Костянтини Малицької — вона стала чуйним, добрим нагадуванням кожному українцеві про те, яким великим скарбом обдарував нас Бог, народивши у такому чудовому краї.

Один чоловік жив зі своєю сім’єю на березі ріки в затишному будиночку. В саду у нього росли яблуні та груші, а вишня й калина дарували чудові ягоди та запашний цвіт навесні. Коли ж починали виспівувати солов’ї — здавалось, наче все небо підспівує з ними...

Безумовно, кожна людина найдорожчим скарбом для себе вважає свою маму, яка дала їй життя, а матір’ю всього народу — свою Батьківщину.

Українці з давніх-давен шанували Материнство як прояв найвищої любові в земному світі. В образі Анни (або ще її називали богинею Ладою) наші далекі предки прославляли Матір Небесну, Матір Всесвіту. На земну свою батьківщину теж дивились як на добру матір, що народжує все суще на Землі: рослини, тваринне царство; годує людей багатими плодами. Адже наша мати-земля — жива істота.

Писанка — унікальне творіння людських рук, що є символом народженого світу. З давніх-давен українці розписували писанку — бо насправді візерунки на великодньому яйці є знаками дуже давнього письма. Всі символи, які наносять на яйце, мають призначення оберігати рід і родину, приносити в дім щастя і достаток. Бо вони означають сонце, воду, рух вітру — все, що дає нам життя. Писанку дарували на Великдень рідним і близьким на щастя та удачу.

Народ наш у своїх казках створив чудовий образ весни — гарної молодої дівчини з вінком квітів на голові. Вона, ця дівчина-весна — бажаний і довгожданий гість, її закликають дівчата піснями-веснян-ками, її зустрічають діти з дарами — солодким печивом у вигляді пташок, її уособлює найкраща з дівчат напередодні дня святого Юрія, «Ляля» або «Леля», котра одягає на себе білу вишиту сорочку, кладе на голову вінок з весняних квітів, оперізується «зеленим» поясом з трави і квітів і роздає дівчатам дари — вінки, що вістять весілля.

У книзі «Світован» Мирослав Дочинець розповів про свої зустрічі з дідом Вороном, про дивовижні пригоди в Карпатах, коли вони удвох збирали цілющі трави.

Від зневіри і відчаю рятувала природа. Поет любив рибалити, він був азартним мисливцем. Серед природи серце його налаштовувалось на погідний лад: хотілося жити і творити. Він був дуже чуйною і доброю людиною: допомагав молодим поетам, близьким людям, тому у колі друзів Рильського називали «Максимом Золоте Серце».

Багато років свого життя поет провів на каторзі, далеко від рідного краю. Так Кривда платила йому за вірність Правді. Там він навчився «розмовляти» з далекою батьківщиною через хмарки, зіроньки в небі. Природа стала його другом, їй він виливав свої почуття, свою любов. І згадував свою далеку Україну, свою молодість.