Склеювання — процес нерознімного з’єднання деталей за допомогою клеїв. Клейові з’єднання забезпечують достатню герметичність, водо- й мас-лостійкість, високу стійкість до вібраційних та ударних навантажень. У багатьох випадках склеювання замінює паяння, клепання, зварювання і посадку з натягом.

Клейові з’єднання порівняно з нерознімними з’єднаннями інших видів мають чимало переваг: можливість з’єднання не тільки тонких, а й різнорідних матеріалів (металів і сплавів, пластмас, скла, кераміки), зменшення маси виробу, герметичність з’єднання, атмосферостійкість і стійкість проти корозії клейового шва, зниження вартості виробництва та значне спрощення технології виготовлення виробів.

Недоліками клейових з’єднань є, зокрема, тривалі строки висихання, незначна теплова стійкість (за температури +90 °С їхня міцність різко знижується), схильність до повзучості за тривалої дії великих статичних навантажень, потреба в нагріванні для надання стійкості й герметичності, а також низька міцність на зсув.

Розрізняють стикові та напусткові клейові з’єднання.

Технологічний процес склеювання складається з таких етапів:

• підготовка поверхонь деталей до склеювання (взаємна пригінка);

• очищення поверхонь від пилу й жиру та надання потрібної шорсткості;

• нанесення клею (помазком, шпателем, пульверизатором);

• витримування після нанесення клею (тривалість витримування, залежно від марки клею та матеріалу деталей, коливається від 5 хв до ЗО год і більше);

• затвердіння клею (можуть використовуватися печі з обігріванням газами, пальники, установки з електронагрівачами, установки струмів високої частоти тощо; температурний режим коливається від +25 до 250 °С і вище);

• контроль якості з’єднання.

Клей — розчин, дисперсія чи розплав переважно високомолекулярних органічних або неорганічних речовин (природних або штучних), які застосовують для з’єднання (склеювання) матеріалів. З’єднання відбувається внаслідок утворення між склеюваними поверхнями та клейовим прошарком міцних адгезійних зв’язків, зумовлених міжмолекулярною та міжатомною взаємодією. Адгезійні зв’язки посилюються взаємною дифузією атомів матеріалів, що контактують.

Міцність склеювання забезпечують адгезія та когезія. Якщо адгезія (прилипання) — це здатність плівки клею міцно утримуватися на поверхні матеріалів, що склеюються, яка є наслідком дії електростатичних сил, то когезія — власне міцність плівки. Робота когезії — це робота, що витрачається на подолання сил зчеплення між частинками всередині однорідного тіла. Міцність склеювання можна підвищити шляхом механічного зчеплення плівки клею із шорсткою поверхнею матеріалу.

До складу клеючих матеріалів входять такі компоненти: плівкоутворювальна речовина — основа клею, яка визначає адгезійні й когезійні властивості клею та основні фізико-механічні характеристики клейового з’єднання; розчинники — для створення певної в’язкості клею; пластифікатори — для усунення усадкових явищ у плівці й підвищення її еластичності; стверджувані й каталізатори — для переведення плівкоутворювальної речовини в термостабільний стан; наповнювачі — для зменшення усадки клейової плівки, підвищення міцності склеювання.

Це матеріал з підручника "Види з’єднань" Гуменюк, Паржницький 2021