ОРИГІНАЛЬНА І ПЕРЕКЛАДНА ЛІТЕРАТУРА В СУЧАСНОМУ СВІТІ

Не завжди говори, що знаєш, а завжди знай, що говориш.

Українське прислів’я

Страшні слова, коли вони мовчать, коли вони зненацька причаїлись, коли не знаєш, з чого їх почать, бо всі слова були уже чиїмись.

Л. Костенко

Ви це знаєте

1. Як ви розумієте поняття «художній образ»?

2. Які літературні твори називають оригінальними, а які - перекладними?

Які види перекладу ви знаєте?

3. Поясніть, що таке переспів, і наведіть відповідні приклади.

4. Спробуйте пригадати прізвища українських перекладачів, з роботами

яких ви ознайомилися, вивчаючи зарубіжну літературу.

«Школа помилок», або Що таке історія літератури

Вивчаючи зарубіжну літературу в попередніх класах, ви, мабуть, зрозуміли, що вміння читати художні твори певною мірою формує вміння розв’язувати проблеми власного життя. Та чи можна достеменно зрозуміти, що «хотів сказати своїм твором» письменник, який жив сотні чи тисячі років тому? Відповідаючи на це запитання, сучасні історики культури беруть до уваги той факт, що протягом існування на землі людина змінювалася. Тож навіть те, що в текстах минулих епох видається очевидним, варто спочатку розглядати як незрозуміле. Сприймаючи нове як очевидне, ми можемо помилятися.

А втім, саме помилка є найпершою умовою справжнього розуміння. «Розуміння - це завжди нерозуміння», - писав видатний учений ХІХ ст. Вільгельм Гумбольдт. Чому? Тому що думка - завжди нова. Тим часом у процесі обміну думками ми сприймаємо спочатку те, що вже знаємо, і зазвичай невідоме вважаємо відомим.

Отже, помилкове розуміння - перший і необхідний етап осягнення чужої думки. Звісно, на ньому не слід зупинятися, але оминути його -означає ніколи не дійти справжнього розуміння.

У відомого гумориста Михайла Жванецького є мініатюра про непорозуміння зі студентом Авасом Горідзе. Така історія цілком могла трапитися і в українській школі, тож уявімо...

Учитель викликає до дошки нового учня, який нещодавно переїхав з Грузії, і запитує:

- Як тебе звати?

- Авас.

- Мене - Микола Іванович. А тебе?

- Авас.

- Мене - Микола Іванович...

І так далі.

Перший етап дуже важливий: учитель помилився, сприйнявши незнайоме іноземне ім’я як слова рідної мови. Однак ще важливіше, аби цей етап не тривав вічно.

Упродовж дев’яти років школярства ви, певне, пересвідчилися, що навчання без помилок неможливе. Саме тому чимало запитань у нашому підручнику передбачають дискусію, і не кожне з них має одну-єдину правильну відповідь. Крім того, правильне для однієї доби може виявитися хибним для іншої.

У різних епох - різні погляди на те, що таке безпомильні, істинні знання, як і де їх можна опанувати. А от літературна творчість від часів свого виникнення й до сьогодні ототожнюється з учнівством.

Отже, читання художньої літератури насамперед розвиває в нас уміння вчитися. Завдяки Інтернету сучасним читачам доступна чи не вся бібліотека світової класики. До послуг тих, хто хоче якнайглибше осягнути зміст цих літературних шедеврів і тому потребує нових знань, -різноманітні джерела довідкової інформації, як-от словники, енциклопедії, онлайн-ресурси тощо.

Навчитися розуміти іншу культуру - справа хоч і важка, але не марна. Саме це вміння допомагає людині пізнавати світ, а народам -спілкуватися. Недаремно Тарас Шевченко закликав нас «і чужого научатися, і свого не цуратися». Соціальна й громадянська зрілість, тобто вміння жити в демократичній країні, у глобалізованому світі, починається з толерантного ставлення до різних народів та епох, до їхніх культурних надбань. Те, що спочатку здається чужим, незрозумілим, навіть неможливим, викликає запитання чи бажання заперечити, має поступитися місцем цікавості, яка згодом приведе до розуміння. Саме це - шлях до зрілості, до єдино прийнятної соціальної поведінки, яка є запорукою продуктивної співпраці, мирного й щасливого життя в сучасному світі.

Розуміння культури як шляху життєтворчості, протистояння руйнації та смерті по суті є екологічною грамотністю в царині культури, тим, що сучасні вчені називають екологією культури. Література - одне з найцінніших культурних надбань людства. Тому любов до читання, уміння глибоко осмислювати художній текст зміцнює наше духовне здоров’я і є одним з дієвих способів подолання насильства, агресії та інших негативних явищ. Це справді так, адже саме художня література позбавляє нас звички сприймати світ однозначно.

Художній образ (на відміну від логічного поняття) багатозначний за своєю природою. Ця різноплановість, іноді навіть суперечливість становить основу естетичного задоволення, що є кінцевою метою розуміння мистецького твору. Якщо ми отримали насолоду від художнього тексту, написаного в далекі часи або в незнайомій раніше культурній

традиції, значить, ми спромоглися прийняти щось нове, незвичне для своєї доби чи країни.

З погляду інших наук

Людину, здатну на таке сприйняття, мислитель XVII ст. Рене Декарт називав шляхетною. На думку філософа ХХ ст. Мераба Мамардашвілі, шляхетною (у розумінні Декарта) душею є та, «що може, не здригнувшись, умістити інше (несхоже, чуже)».

От як Мамардашвілі радив читати літературу, яку з певних причин ми сприймаємо як «чужу»: «Події у світі, зокрема й події в думці, не мусять бути приємними для нас, не повинні нас тішити. Вони відбуваються. Це означає, що, читаючи текст, який може здатися незрозумілим чи навіть абсурдним, ви маєте виявити шляхетність, припустивши, що в цьому тексті таки є дещо гідне розуміння й уваги. І тоді ви поводитиметеся з ним за правилами розшифровування, за правилами інтерпретації».

Шлях до розуміння художнього твору той самий, як і до опанування будь-якої нової думки: через хибне розуміння до визнання свого нерозуміння, і тоді вже - до справжнього розуміння. Роль помилки в культурі - перетворення чужих цінностей на індивідуальний досвід.

«Закон помилки» спрацьовує не тільки під час читання літератури. Склавши вичерпне уявлення про життя, письменник не мав би потреби ділитися своїми роздумами й сумнівами з читачами. Якби був можливий абсолютно точний переклад, перекладачів замінив би комп’ютер. Однак процес створення та перекладу художньої літератури можливий лише за тією самою схемою, за якою можливе читання: помилка - нерозуміння -розуміння. Помиляючись разом з авторами, перекладачами й героями літературних творів, ми долаємо весь цей шлях, а отже, краще розуміємо себе і власне життя.

Пригадайте Дон Кіхота з Ламанчі, який з вірним слугою Санчо мандрував Іспанією XVII ст. «Премудрий гідальго» бачив навколо себе не реальну,

а навіяну улюбленими лицарськими романами містичну середньовічну країну, тож і вітряк (така сама технічна новація початку XVII ст., як нині смартфон) видався йому лихим велетнем, якого конче треба здолати. До сьогодні ми говоримо людям, що занадто захопилися уявним: «Годі вже воювати з вітряками!». Однак ця та інші пригоди Дон Кіхота не лише увічнилися в прислів’ях багатьох народів світу, а й відкрили справжні цінності людської душі, непідвладні руйнівному впливу історії.

Гладкого Санчо (прошу вас, не Санча)

Кощава тінь, видима і вночі, -Він помилявся тяжко, дон з Ламанчі,

Уявне за реальність беручи;

Але ж довів, на жаль, на власній шкурі Із безлічі можливих істин ту,

Що помилки - бодай в літературі -Прекрасніші за всяку правоту!

Є. Плужник

Отже, література, крім іншого, допомагає нам уникнути помилок минулого. Усе, що люди вважають важливим для життя нащадків, вони фіксують у слові, аби з покоління в покоління передавати набутий досвід. Недарма саме література була хронологічно першим предметом в історії європейських шкіл і дала назву цим навчальним закладам (детальніше про це ви дізнаєтеся з першої частини підручника).

А тепер поміркуймо: чи не заважає ставленню до літератури як до живого спілкування те, що ми читаємо її в перекладах або ж (як, наприклад, Біблію) у перекладах з перекладів?

Оригінал, безперечно, є найкращим для читання, адже без спотворень передає справжній «голос автора». Проте творчий діалог з перекладною книжкою іноді може стати навіть живішим. Те, що для співвітчизників письменника є звичним, читач-іноземець сприйматиме гостріше, з більшою цікавістю. Крім того, творча подія, яка відбувається, коли ви читаєте геніальний твір у геніальному перекладі, - уже не діалог (розмова двох), а полілог (розмова багатьох).

На сьогодні українська перекладацька скарбниця досить багата, і зазвичай світові шедеври представлено в ній щонайменше у двох варіантах. Якщо ж говорити окремо про поетичний переклад, то тут справи стоять ще ліпше. Чи не кожен видатний вітчизняний поет водночас є талановитим перекладачем. Деякі з вершинних творів світової лірики перекладено десятьма, двадцятьма українськими митцями, а знаменитий лермонтовський «Парус» можна прочитати в тридцятьох перекладацьких версіях.

Така кількість не є надмірною, оскільки поетичний переклад - це учнівство і змагання водночас. Відомий російський поет і перекладач Василь Жуковський зауважив: «Перекладач у прозі - раб, перекладач у віршах - суперник».

Однак справжнє суперництво можливе лише тоді, коли йдеться про переспів - вірш, написаний за мотивами твору іншого автора. Переспів загалом наслідує поетичні елементи оригіналу, але водночас містить

чимало відмінностей від нього. Однією з таких відмінностей є відсутність еквіритмічності.

Механізми творчості

Еквіритмічність (від лат. aequus - рівний та грец. rhythmos - ритм) -збереження в перекладі поетичного тексту ритмічної структури оригіналу, враховуючи нормативи кожної мови. За умови еквіритмічності перекладач прагне дотриматися й принципу еквілінеарності (від лат. aequus - рівний і linea - лінія, рядок), згідно з яким у віршованому перекладі порядок строф і кількість рядків відповідають їхньому порядку та кількості в оригіналі.

Український погляд

На практиці досягти абсолютно точної відповідності в цьому аспекті неможливо. Однак майстри поетичного перекладу завжди намагалися й намагаються віднайти найоптимальніші варіанти, враховуючи смислові та естетичні особливості оригіналу. Так, еквіритмічної досконалості досяг М. Рильський у своїх перекладах з польської («Пан Тадеуш»

A. Міцкевича) та російської («Євгеній Онєгін» О. Пушкіна) мов. Почасти певні ритмо-інтонаційні моменти оригіналу відтворюють рівноцінними, здебільшого синтаксичними засобами (Борис Тен, М. Лукаш, Г. Кочур,

B. Мисик, О. Жупанський та інші). Прикладом дотримання вимог еквілінеарності є переклади Є. Дроб’язка та М. Стріхи «Божественної комедії» Данте Аліг’єрі, у яких відтворено нумерацію кожного розділу та терцини кожної пісні.

Що ж до переспівів, то вони були досить поширені на зорі нової української літератури. Так, вірш «Твардовський» П. Гулака-Артемовського є переспівом балади «Пані Твардовська» А. Міцкевича, балада «Маруся» Л. Боровиковського - «Світлани» В. Жуковського тощо. Переспіви створювали й українські поети XX ст. (переспів «Слова про Ігорів похід»

C. Гординського, «Переспів з народної» В. Симоненка та інші).

Отже, дещо «вільнішим» щодо поетичних законів і правил, яких дотримувався іншомовний поет, може вважати себе лише автор переспіву. Коли ж, наприклад, Борис Тен перекладав епічні поеми Гомера, він мав володіти численними прийомами, притаманними давньогрецькому віршуванню.

У цьому контексті переклад художньої прози дозволяє більшу свободу, ба навіть вимагає її, адже проза повинна звучати насамперед природно. Так, український переклад іноземної повісті, новели або роману має справляти на читача враження звичайної української прози. І тут чи не головним виявом майстерності перекладача стає баланс між природністю та інформативністю. Не перетворюючи через прагнення до «простоти» джунглі Амазонки на карпатські ліси, а звичаї японської корпорації -на корпоративну етику української фірми, перекладач, проте, не має переобтяжувати свій текст незрозумілими словами й неприродними для української мови зворотами.

Перевірте себе

1. Як ви зрозуміли епіграфи до вступної частини підручника?

2. Прочитайте продовження вірша Л. Костенко, першу строфу якого взято за епіграф до Вступу.

(...) Хтось ними плакав, мучився, болів, із них почав і ними ж і завершив.

Людей мільярди, і мільярди слів, а ти їх маєш вимовити вперше.

Все повторялося: й краса, й потворність.

Усе було: асфальти й спориші.

Поезія - це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі.

• Випишіть із прочитаних рядків тропи. Як ви гадаєте, чому їх так мало? Чи можна стверджувати, що у вірші української поетеси саме тропи створюють те нерозуміння, з якого, за Гумбольдтом, має починатися розуміння? Відповідь аргументуйте.

3. Чи можна визначення поезії, яке дала Л. Костенко, вважати науковим? Пригадайте, чим відрізняються художній образ і наукове поняття. Чим постає поезія у вірші Костенко? За якими ознаками ви це визначили?

4. Чому неможливо сповна, до кінця, зрозуміти мистецький шедевр? Які переваги щодо розуміння літературного твору має той, хто читає його вперше, перед літературознавцем, який досліджує цей твір протягом років? Якщо такі переваги існують, то навіщо потрібне літературознавство?

5. Як розвивається культура народу в ізоляції від інших культур? А в процесі культурних контактів? Який із цих двох способів розвитку більше відповідає культурно-політичній ситуації ХХІ ст.?

6. Чим відрізняється читання художньої літератури в перекладі та в оригіналі? Спробуйте назвати переваги читання в оригіналі та в перекладі. Якщо ви читали твори зарубіжної літератури в оригіналі, доповніть відповідь особистими враженнями.

 

Це матеріал з Підручника Зарубіжна Література 10 клас Волощук