Поясніть, як впливали на розвиток Російської імперії самодержавство і кріпосницька система. Яка подія середини XIX ст. засвідчила відсталість Російської імперії і нагальну потребу реформування держави?

1. СКАСУВАННЯ КРІПОСНОГО ПРАВА (СЕЛЯНСЬКА, АБО АГРАРНА, РЕФОРМА)

У першій половині XIX ст. економіка Росії розвивалася досить швидкими темпами. Але за багатьма показниками Росія відставала від провідних держав, передусім через наявність кріпосницької системи.

Кріпосне право (кріпосництво) — форма феодальної залежності селян: прикріплення їх до землі та підпорядкування адміністративної й судової влади феодала.

Нерозв’язаним у Російській імперії залишалося національне питання.

Новий російський імператор, на відміну від своїх попередників, дотримувався ліберальних поглядів і розумів необхідність реформ. 30 березня 1856 р. Олександр II привселюдно заявив про необхідність скасування кріпосного права, зазначивши: «Набагато краще, щоб це відбулося зверху, ніж знизу».

Олександр II Миколайович (1818-1881 рр.) — російський імператор з 1855 по 1881 р. Старший син Миколи І. Здійснив скасування кріпосного права (1861 р.) та інші реформи. Після Польського повстання 1863-1864 рр. перейшов до охоронного внутрішньополітичного курсу. У роки царювання Олександра II завершилося приєднання до Росії територій Кавказу (1864 р.), Казахстану (1865 р.), більшої частини Середньої Азії (1865-1881 рр.). На Олександра II було зроблено кілька замахів, під час замаху 1 березня 1881 р. він був убитий. У російській дореволюційній літературі йменувався Визволителем.

Чого, на вашу думку, імператор боявся, висловлюючи необхідність реформування «зверху»?

19 лютого 1861 р. Олександр II підписав Маніфест «Про... дарування кріпосним людям прав стану сільських обивателів» й «Положення про селян, що вийшли з кріпосної залежності».

Основні положення селянської (аграрної) реформи

Скасування особистої залежності селян; Надання селянам громадянських прав і свобод; Можливість вільної господарської діяльності Наділення селян землею; Право вступу на службу, здобувати освіту, змінювати суспільний стан

• Збереження нерівності (подушний податок, покарання різками, рекрутчина); • Збереження селянської общини (кругова порука, обмеження права виїзду); • Викуп польового наділу лише з дозволу поміщика, плата за користування або панщина; • Зловживання поміщиків при виділенні наділів, обмеження доступу до інших с/г угідь

Державні селяни: менші викупні платежі і більші наділи

Проаналізуйте прогресивні й негативні риси реформи 1861 р. Спрогнозуй-те вплив реформи на подальший розвиток Російської імперії. Працюючи з наступними текстами, знайдіть докази на підтвердження своїх припущень.

Після реформи селяни мали у своєму розпорядженні менше землі, ніж до 1861 р. На Півночі Росії вони втратили близько 10 % своїх колишніх наділів. На Лівобережжі та Південній Україні їхні землі зменшилися майже на 30 %.

Селянська реформа, незважаючи на їі грабіжницький стосовно селян характер, мала надзвичайно велике значення для подальшої економічної й соціально-політичної модернізації країни.

У селі почалося розшарування селянства: з патріархального середовища селян-общинників виділялися швидко розбагатілі хазяї й бідняки. Фабрики й заводи одержали постійний приплив дешевої робочої сили. Прискорене руйнування натурального господарства зробило більш єм-

ним всеросійський внутрішній ринок. А це в свою чергу було стимулом до розвитку промислового виробнитцва.

Водночас були збережені деякі кріпосницькі пережитки, зокрема: поміщицьке землеволодіння, тимчасово зобов’язані відносини, панщина й оброк, «відрізки», викупні платежі, політичне безправ’я селян.

2. РЕФОРМИ ОЛЕКСАНДРА II ТА ЇХНІ НАСЛІДКИ

У ході здійснення фінансової реформи 1860 р. був створений Державний банк. Міністерство фінансів стало єдиним розпорядником усіх прибутків і витрат.

1 січня 1864 р. Олександр II затвердив «Положення про губернську й повітову земську установи». Земська реформа запроваджувала органи місцевого самоврядування — губернські й повітові земства. Вони відали будівництвом місцевих доріг, охороною здоров’я, народною освітою, місцевою торгівлею та промисловістю, а також доброчинністю.

Серед реформ 60-70-х років XIX ст. найбільш послідовною була судова реформа (1864 р.) Судді ставали незалежними (вони не підпорядковувалися місцевій адміністрації). Судовий процес відбувався відкрито. Він носив змагальний характер між прокурором (обвинувачем) та адвокатом (захисником). Долю обвинувачуваних вирішували присяжні засідателі (судді-непрофесіонали).

Уроки Кримської (Східної) війни засвідчили, що російська армія має потребу в глибокій військовій реформі. У 1874 р. був прийнятий новий військовий статут, за яким у країні замість рекрутських наборів вводилася загальна військова повинність для чоловіків, що досягли 21 року. Статут передбачав скорочення терміну військової служби в сухопутних військах до шести років і на флоті до семи років. Для поліпшення підготовки офіцерського складу засновувалися спеціальні військові училища та академії.

У рамках освітньої реформи 1864 р. впроваджувалася єдина система початкової освіти. Головною ланкою в ній були народні початкові училища з безкоштовним навчанням. Гімназії ділилися на реальні та класичні, право навчання в них (воно було платним) надавалося представникам усіх станів. Університетам надавалася широка автономія в

питаннях внутрішньої діяльності. Впроваджувалися приватні (платні) курси, де особи жіночої статі могли здобути вищу освіту. Реформа цензури 1865 р. звільняла від попередньої цензури центральні газети й журнали за умови внесення грошової застави. Була ліквідована попередня цензура для урядових та наукових видань. Однак цензурні послаблення поширювалися тільки на Петербург і Москву.

У 1870 р. проведено міську реформу, відповідно до якої розпорядницькі функції в містах покладали на міські думи.

Ви помітили, що уряди провідних держав у XIX от вдавалися до проведення освітніх реформ. Поясніть, який зв’язок між освітніми реформами і модернізацією.

3. РОСІЯ В ПОРЕФОРМЕНИй ПЕРІОД

ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК

Скасування кріпосного права, реформи 60-70-х років XIX ст. створили сприятливі умови для подальшого розвитку країни. У 80-х роках

XIX ст. в Росії завершився промисловий переворот. У 1893 р. почався промисловий підйом, що тривав до початку ХХ ст. Промислове виробництво в країні за цей час збільшилося удвічі. З’явилися нові галузі промисловості — вугільна, металургійна, нафтова, машинобудівна, відбувалося будівництво залізниць, концентрація виробництва, технічне переозброєння. За умови слабкості вітчизняної буржуазії, головну роль відігравали державні інвестиції та іноземний капітал.

Відмітна риса розвитку сільського господарства полягала в його екстенсивному характері. Збільшення валових зборів зерна досягалося за рахунок оранки нових земель. Основним постачальником хліба залишалися поміщицькі господарства, але поступово зростала роль і селянських. Зем-

леволодіння перестало бути привілеєм дворян, на селі також відбувались ринкові перетворення.

Але економічна модернізація Російської імперії не підкріплювалась політичною модернізацією. Збереження пережитків феодально-кріпосницької системи разом із небажанням самодержавства поступитися політичною позицією загострювало напругу в суспільстві.

ВНУТРІШНЄ СТАНОВИЩЕ КРАЇНИ

За формою державного правління Росія була саможержавною монархією. Вона була єдиною з великих країн Європи, що не знала парламентаризму — представницьких установ в країні не було до 1906 р.

До початку ХХ ст. соціально-політичними особливостями Російської імперії були, зокрема: необмежене самодержавство; захист держави інтересів поміщиків та великої буржуазії; станова нерівність; національне гноблення неросійських народів. Заборона легальної опозиції самодержавству призвела до появи підпільних революційних організацій. На межі 60-70-х років ХІХ ст. виникає народництво — рух інтелігенції, який спирався на ідею особливого шляху розвитку Росії, відмінного від країн Європи. Народники вважали, що існування селянської общини створює можливість перейти до соціалістичного суспільства, обминувши капіталістичний розвиток та індустріальне суспільство. Частина народників бачила засіб прискорення цього процесу в політичному терорі. Саме члени народницької організації «Народна воля» у березні 1881 р. вбили Олександра ІІ.

Рух народників був розгромлений, його наступницей стала нелегальна партія соціалістів-революціонерів (есерів), яка намагалась виступати на захист інтересів селянства та не гребувала політичним тероризмом.

З появою промислового пролетаріату в Росії з’являється і соціал-демократія. В 1903 р. утворена Російська соціал-демократична робітнича партія (РСДРП). Вона відразу розкололась на прихільників еволюційного поступу за зразком європейської соціал-демократії ( меншовиків) і революційних радикалів, налаштованих на негайну соціалістичну революцію у світовому масштабі (більшовиків на чолі з В. Леніним).

НАЦІОНАЛЬНЕ ПИТАННЯ

До початку ХХ ст. чисельність населення Російської імперії становила більш як 110 млн осіб. Незважаючи на масове переселення селян із центральних у східні й південні райони країни, основна частина населення (75 %), як і раніше, проживала в Європейській частині Росії.

Російська імперія була багатонаціональною державою, у якій проживали більш як сто різних націй і народностей.

Царський уряд проводив великодержавну політику національного гноблення неросійських народів, придушував найменші паростки їхніх національно-визвольних рухів, постійно створював перешкоди для розвитку самобутніх національних культур. У січні 1863 р. знову вибухнуло

польське повстання. Патріотичні демонстрації з вимогами відновлення конституції закінчилися формуванням таємного національного уряду. Шістнадцять місяців запеклої партзанської війни скінчилися поразкою та сиратою проводирів повстання. 80 тис. поляків було заслано до Сибіру. 1864р. скасували само Королівство і заборонили назву «Польща». Після придушення Січневого повстання 1863 р. в Царстві Польському посилилась політика русифікації, а самі польські землі неофіційно стали назвивати Привіслянським краєм. Більше автономних прав було у Фінляндії де збереглися законодавство, парламент і грошова система.

Відповіддю на польський націоналізм стала ідея «триєдиного російського народу», який начебто складається з «великоросів», «малоросів» і «білорусів» з єдиною літературною мовою, історією і культурою. Український та білоруський національні рухи стали розглядатися як «польська інтрига», розвиток національних культур придушувався. Таким чином імперія робила незграбні спроби перетворитись на національну державу росіян.

Ситуація загострилася за правління наступника загиблого від замаху терористів Олександра Іі — його сина Олександра III (1881-1894 р.р.). Новий імператор відмовився від продовження реформ батька, його метою було збереження і зміцнення самодержавства. Таку політику намагався продовжувати і останній російський імператор Микола II (1894-1917 р.р.).

4. ЗОВНІШНЯ й КОЛОНІАЛЬНА ПОЛІТИКА РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ

КОЛОНІАЛЬНА ПОЛІТИКА РОСІйСЬКОЇ ІМПЕРІЇ В АЗІЇ

У 1858 р., скориставшись складним положенням Китаю, якому оголосили війну Велика Британія і Франція, Росія змусила його віддати Амурську область. Через два роки Китай змушений був поступитися Росії Уссурійським краєм.

У першій половині XIX ст. Росія повністю захопила Казахстан і включила його до складу імперії. Тепер черга була за державами Середньої Азії.

У 1864 р. російські війська вступили на територію Кокандського ханства й захопили міста Чимкент і Ташкент. У 1868 р. російські війська захопили Самарканд і наблизилися до Бухари. Бухарський емірат змушений був підписати мирний договір, за яким він визнав себе васалом Російської імперії. Цього самого року васалом Росії стало й Кокандське ханство. У травні 1873 р. війська Росії ввійшли до Хіви. Незабаром був підписаний мирний договір, за яким Хівинське ханство ставало васалом Росії.

Завоювання Росією Середньої Азії мало неоднозначні наслідки. З одного боку, воно сприяло припиненню феодальних міжусобиць і ліквідації феодальної роздробленості в цьому регіоні. З іншого боку — означало перетворення земель Казахстану і Середньої Азії у колонію царату.

РОСІЙСЬКО-ЯПОНСЬКА ВІЙНА

Російське просування до берегів Тихого океану та кордонів Кореї дедалі більше турбували Японію, яка прагнула гегемонії в регіоні. З іншого боку, уряд Миколи ІІ штовхав країну до війни, не зумівши правильно оцінити зовнішньополітичне становище Росії, її військову непідготовленість. Каменем спотикання між двома країнами стала Маньчжурія, яку окупувала Росія в ході придушення повстання іхетуанів в Китаї.

Яка ідея плакату? Які настрої в російському суспільстві щодо сил Росії та Японії в майбутній війні він відображає?

Раптовою атакою на російські кораблі в Порт-Артурі (місто було орендоване Росією на 25 р. у Китаю) 27 січня 1904 р. Японія розпочала війну. Висадка в лютому-квітні 1904 р. японських військ у Кореї та на Ляодунському півострові, успішні бойові дії проти росіян забезпечили японцям взяття в облогу Порт-Артура й розгортання бойових дій у Маньчжурії. Із серпня по грудень 1904 р. тривала облога Порт-Артура. Захисники фортеці витримали шість штурмів, але Порт-Артур все ж капітулював.

Протягом 1905 р. Росія зазнала ще дві великі поразки: у лютому під Мукденом та в травні біля острова Цусіма. Через погану підготовку Росії до війни та бездарне командування російський флот зазнав нищівного розгрому.

Утім і в Японії сил для подальшої боротьби бракувало. За посередництва СТТТА Росія та Японія розпочали переговори. За мирною угодою, підписаною в Портсмуті (США) 23 серпня 1905 р., Росія визнала Корею сферою впливу Японії, передала Японії право на оренду частини Ляо-дунського півострова з Порт-Артуром та південну частину Сахаліну.

Поразка царської Росії у війні з Японією прискорила розвиток революційних подій у Росії.

Покажіть на карті територію Російської імперії на початку XX ст. Поясніть, чим Російська колоніальна імперія територіально відрізнялася від інших європейських колоніальних імперій.

Американський історик О. Мотиль

...Було зрозуміло, що Росія — не рівня розвинутішим державам Заходу. Царське військо відтиснуло Наполеона лише з допомогою зими, воно також виявилось достатньо сильним, щоб урятувати Відень від загонів обшарпаних революціонерів у 1848 році. Однак Кримська війна, і особливо війна з Японією у 1905 р., засвідчили, що російським збройним силам, хоч вони і сильніші за казахських кочівників, студентів-радикалів та бухарських піхотинців, далеко до модернізованих держав.

Як, на вашу думку, можна пояснити військову слабкість Роси напркінці XIX-початкуХХ ст.?

5. РЕВОЛЮЦІЯ 1905-1907 рр.

Прологом першої російської революції став страйк робітників Путилівського заводу в Петербурзі, що розпочався 3 січня 1905 р. А вже 8 січня страйк охопив усі заводи столиці. Тодішня профспілкова організація робітників міста «Збори російських фабрично-заводських робітників», яку очолював священик Гапон, за ідеєю свого лідера вирішила звернутися із проханням до царя. Під петицією підписалися 150 тис. осіб.

Уранці 9 січня 1905 р. народний похід до царя на чолі з Гапоном закінчився розстрілом беззбройних робітників. Гапону вдалося втекти, але згодом, за вироком революціонерів, його було схоплено й повішено в березні 1906 р. в передмісті Петербурга.

Події «кривавої неділі» приголомшили російську громадськість і викликали бурю протестів по всій країні. У Росії розпочалась революція. Вона була викликана глибокими проблемами, які потребували розв’язання:

• вирішення аграрного питання (ліквідація поміщицького землеволодіння, викупних платежів 1861 р., общини та кругової поруки);

• встановлення конституційно-демократичного устрою в Росії (ліквідація самодержавства, демократизація суспільного життя, проголошення та юридичне закріплення прав і свобод громадян);

• розв’язання соціальних проблем (встановлення 8-годинного робочого дня та мінімального розміру заробітної плати, виплата пенсій, створення системи соціального захисту);

• вирішення національного питання (реалізація прав націй на самовизначення).

Намагаючись спинити революцію поступками, 17 жовтня 1905 р. цар видав Маніфест, у якому обіцяв скликати Державну Думу, надати громадянські права і свободи. Для підкорених народів, у тому числі й українців, це означало зняття заборон на вживання національних мов. Значна частина російського суспільства не хотіла подальшого розхитування держави, вважаючи достатніми здобуті поступки з боку самодержавства.

У країні утворювались нові політичні партії та організації. Восени 1905 р. сформувалась партія октябристів («Союз 17 жовтня», російською — «Союз 17 октября»). Назва партії відображала її задоволеність поступками, зафіксованими в Маніфесті від 17 жовтня 1905 р. Ліберальна програма октябристів була спрямована на встановлення конституційної монархії, проведення законодавчих реформ, відкидала революційне насильство.

До партії входили промисловці, банкіри, торговці, чиновники, поміщики, а також викладачі, лікарі, священики, селяни. Лідерами партії були московський підприємець О. Гучков і землевласник та підприємець із Катеринославської губернії М. Родзянко.

Партія кадетів, яка в 1905 р. була налаштована опозиційно до царизму, вимагала встановлення конституційного ладу, забезпечення свободи слова, совісті, зборів, пересування, недоторканності житла, законодавчого регулювання питань найму робочої сили, права національних меншин на культурно-національну автономію тощо.

Лідером партії був історик П. Мі-люков, біля джерел партії стояли відомий економіст П. Струве, письменник і прогресивний громадський діяч В. Короленко, відомий учений В. Вернадський.

Більшість політичних партій Росії (крім більшовиків, анархістів та есе-рів-радикалів) позитивно оцінювали результати революції:

• скликання царським урядом Державної Думи — виборного законодавчого органу, першого паростку парламентаризму в імперії;

• проголошення демократичних свобод;

• видання законів, що надавали робітникам гарантії соціального захисту;

• початок підготовки урядом аграрної реформи.

Революція, що розпочалася 9 січня 1905 р., досягла свого найвищого розмаху в грудні 1905 р., а до 1907 р. пішла на спад.

Основні події революції

9 січня 1905 р.	«кривава неділя», початок революції
січень — лютий 1905 р.	масові страйки, у яких взяли участь 440 тис. робітників
червень 1905 р.	повстання на панцернику «Потьомкін»
17 жовтня 1905 р.	царський Маніфест
7-18 грудня 1905 р.	збройне повстання в Москві, придушене царським режимом
1906-1907 рр.	спад революції та її поразка

6. СТОЛИПІНСЬКІ РЕФОРМИ

Стабілізація внутрішнього, у тому числі економічного становища після революційних подій 1905 р. пов’язана з ім’ям Петра Столипіна, який у 1906 р. очолив російський уряд.

Столипін став ініціатором перетворень високої економічної та соціальної результативності. Головною справою життя Столипіна стала аграрна реформа, що включала такі положення:

1. Указ про звільнення селян від викупних платежів та общинної залежності, за яким усі охочі могли вийти з общини й отримати землю у власність. Таким чином, ліквідовувався один з феодальних пережитків на селі — селянська община.

2. Закон, що дозволяв селянам селитися на хуторах і володіти землею на правах спадкової власності.

3. Створення земельного фонду з державних земель для забезпечення землею селян, які потребували її.

4. Надання селянам права викупати землю поміщиків.

5. Виділення селянам державних безпроцентних кредитів для купівлі землі.

6. Активізація роботи селянського банку, який кредитував землевласників, протидіяв спекуляціям землею.

7. Організація переселення селян із центральних районів Росії до Сибіру, Казахстану й Середньої Азії, де був великий вільний земельний фонд. Держава допомагала селянам із транспортом, кредитами на будування будинків у нових місцях проживання, купівлю реманенту, худоби та домашнього майна.

8. Організація на селі дорожнього будівництва, кооперативної діяльності, медичної та ветеринарної допомоги, агрономічних консультацій, будівництва шкіл і сільських храмів.

Унаслідок столипінських реформ у Росії формувалося високорозви-нуте землеробство. Залишки хліба незабаром після початку реформ становили сотні мільйонів пудів, тому різко зросли валютні надходження, пов’язані з експортом зерна.

Розвиток сільського господарства сприяв і розвиткові російської промисловості. Але столипінська реформа не усунула основних протиріч на селі. Збереглося поміщицьке землеволодіння та відробітки, не вдалося повністю зруйнувати і сільську общину. Проблемою селянства залишалося малоземелля, яке підсилювало соціальну напругу.

Англійський історик Н. Дейвіс

Серед усіх великих держав Росія найдужче опиралася лібералізмові. Хвилі реформ — після 1815, 1855, 1906 р. — дали разючі результати в окремих обмежених сферах... Проте, як виявилось, поступ був радше видимий, ніж реальний. Жоден цар-реформатор не міг довго йти ліберальним курсом... Щоразу після реформ наставав період лютої реакції. Через сто років після Віденського конгресу російське самодержавство та його поліційний режим залишилися, власне, без змін. Нічого не зроблено, щоб обмежити фундаментальне право царя-самодержця скасовувати вже санкціоновані поступки.

Чим, на вашу думку, пояснюються такі особливості Російської держави?

Знаю й систематизую нову інформацію

1. Упорядкуйте хронологічну послідовність подій історії Російської імперії. Поясніть причинно-наслідкові зв’язки між подіями.

2. Які соціально-політичні та економічні проблеми мала розв’язати революція 1905-1907 рр.?

3. Назвіть основні події революції 1905-1907 рр.

4. Поясніть значення термінів та понять: кріпосне право, земство, міська дума.

Обговоріть у групі

1. Історики стверджують, що скасування кріпосного права стало історичним рубежем у багатовіковій історії Росії. Чи згодні ви з такою точкою зору?

2. Чи можна вважати, що столипінські реформи були «продовженням» реформ 1860-1870 рр.? У чому полягає їхня спільність і відмінність?

Мислю творчо й самостійно

Петро Столипін у «Промові про влаштування побуту селян та про право власності», яку виголосив 10 травня 1907 р., зокрема, зазначив: «...Супротивникам державності хотілося б обрати шлях радикалізму, шлях звільнення від історичного минулого Росії, звільнення від культурних традицій. Їм потрібні великі потрясіння, нам потрібна Велика Росія!»

Як ви розумієте ці слова, кому вони були адресовані? Як ви вважаєте, чи могла Російська імперія на початку ХХ ст. уникнути революційних потрясінь?

19 лютого 1861 р. скасування кріпосного права в Росії

1904- 1905 рр. російсько-японська війна

1905- 1907 рр. російська революція

1906 р. початок столипінських реформ

 

 

Це матеріал з підручника Всесвітня історія 9 клас Щупак (2022)