Опрацювавши цей параграф, ви зможете:

• визначати наслідки проникнення європейців у Китай;
• пояснювати, як відбувалося колоніальне загарбання Китаю;
• розкривати причини та наслідки руху тай-пінів, повстання іхетуанів, Сіньхайської революції.

 

Пригадайте:

1. Коли європейці проникли в Китай?

2. Чому в середині XVIII ст. відбулося «закриття» Китаю?

 

Що спричинило пробудження Азії?

1. Пробудження Азії. У другій половині XIX ст. Китай, Іран (Персія) та Османська імперія потрапили в напівколоніальну залежність від європейських держав. Це зумовило насильницьке втягування цих країн у світовий ринок і докорінні зміни у внутрішньому житті. Традиційні економічна система та політична структура почали руйнуватися.

Правителі держав, спостерігаючи відсталість своїх країн порівняно з європейськими, намагалися провести реформи, які вивели б їхні країни з такого становища. Вони запозичували технічні досягнення, переозброювали армію, змінювали системи управління, намагалися боротися з деякими традиціями, що, на їхню думку, стримували розвиток країни, створювали власну промисловість тощо.

Як ви вже знаєте, в Османській імперії такі реформи дістали назву Танзімат, у Китаї — політичного самопосилення, в Ірані — реформи Тагі-хана. Проте ці та інші перетворення не мали бажаного наслідку, і зрештою країни потрапили в повну залежність від європейських держав.

Нездатність правлячої верхівки протистояти європейському проникненню, погіршення життя через руйнування традиційних економічних відносин зумовили розгортання нового етапу антиколоніальної боротьби. Цього разу її очолили революціонери.

Другий етап боротьби за подолання відсталості, що вели в цей час азіатські країни, відомий як пробудження Азії. Складовою цього періоду стали три революції — Іранська (1905—1911 рр.), Молодотурецька (1908 р.) і Сіньхайська (1911 —1912 рр.). Хоча дві останні перемогли, а Іранська зазнала поразки, вони призвели до прямо протилежного наслідку: ривка з відсталості не відбулося, а розбурхані маси не бажали змін за європейським зразком. Суспільство розкололося на два табори — прихильників і противників змін, що зумовило подальші гострі конфлікти й нові революції.

Пробудження Азії — національно-визвольні рухи різних народів Азії на початку ХХ ст.

Які держави взяли участь у колоніальному поділі Китаю?

2. Колоніальна експансія провідних держав світу в Китаї.

На початку XIX ст. Китай був великою державою. Його володіння поширювалися на Індокитай, Монголію, Тибет, частину Середньої Азії, Корею. Однак політика самоізоляції (у 1757 р. європейців було вигнано з усіх китайських міст) негативно впливала на розвиток країни. Велика Британія та Франція активно домагалися «відкриття» Китаю. Згодом до них приєдналися США, Росія, Німеччина та Японія. У результаті англо-

китайської війни 1840—1842 рр. (Перша «опіумна» війна) та англо-франко-китайських війн 1856—1860 рр. (Друга «опіумна» війна) Китай було насильно «відкрито» для європейців.

На час активного проникнення колонізаторів до Китаю правляча Маньчжурська династія поступово занепадала. Криза імперії розпочалася зі збільшенням ввезення до Китаю опіуму, знеціненням китайських мідних грошей і вивезенням до Європи срібних. Основним наслідком кризи стало руйнування традиційної влади імператора та зубожіння населення. Цей процес викликав наростання соціальної напруженості в китайському суспільстві. У 40—50-ті рр. XIX ст. почала поширюватися хвиля селянських повстань. Найбільшим із них став рух тайпінів 1850—1864 рр.

Головним ідеологом руху тайпінів був Хун Сюцюань, який проповідував ідею соціальної рівності та побудови «Царства рівності, справедливості, добробуту» — «Тайпін тяньго». Ідеї тайпінів були поєднанням традиційної конфуціанської моралі з ідеями християнства, із якими Хун Сюцюань познайомився завдяки християнським місіонерам.

У 1850 р. окремі селянські повстання в долині річки Янц-зи перетворилися на широкий повстанський рух. Головною військовою силою руху стала організація тайпінів, яка почала здобувати одну перемогу за одною. Урядові війська перейшли на бік повсталих. У 1853 р. повсталі оволоділи давньою столицею Китаю — Нанкіном. Тайпіни заснували свою державу, у якій намагалися реалізувати принцип рівного розподілу матеріальних благ і скасувати власність на землю. Проте їхні спроби зазнали невдачі.

Стурбовані поширенням повстання та неспроможністю правлячої династії придушити його, європейські країни, що не так давно відкрили для себе китайський ринок, вирішили втрутитися в конфлікт. Скориставшись незначним приводом, Велика Британія в 1856 р. висадила свої війська в Гуанчжоу. Згодом до них приєдналася французька армія. У ряді битв британські та французькі загони здобули перемогу.

У 1864 р. китайські війська оточили Нанкін. У результаті штурму місто було захоплене, а майже всі жителі (100 тис. осіб) загинули. Хун Сюцюань наклав на себе руки. Рух тайпінів було придушено.

Під час боротьби Великої Британії, Франції, США з тай-пінами вдалося примусити правлячу династію Китаю підписати нові договори, які відкривали ще більші можливості для іноземного проникнення до країни. Це дозволило їм торгувати в усіх великих портах Китаю та створювати власні торговельні консульства. У 90-ті рр. XIX ст. до участі в колонізації Китаю долучилися Японія, Росія, Німеччина. Країну почали ділити на сфери впливу.

Китай прагнув позбутися негативного впливу європейців. До 1830 р. тільки порт Гуанчжоу залишався відкритим для іноземних суден. До того ж європейці мали платити за товари лише сріблом. Британські торговці, прагнучи виправити ситуацію, прийняли рішення про імпорт опіуму. законом Китайської імперії було заборонено вживання наркотиків, за винятком медичних цілей. Однак незважаючи на це, британський Гонконг закуповував опіум, який виробляли в провінціях Бенгал і Мальва під заступництвом британської Ост-Індської компанії.

У результаті надходження опіуму в Китай зросло більш ніж у чотири рази. У 1833 р. британський уряд скасував монополію Ост-Індської компанії, і опіум линув на ринок Китаю, а срібло — на захід. Як наслідок, дуже швидко майже 90 % чоловіків Китаю віком до 40 років отримали опіумну залежність. До 1837 р. Китай заплатив за опіум 4,5 млн срібних доларів, що становило 57 % усього імпорту країни. занепокоєний ситуацією, китайський уряд у 1839 р. розпочав масові арешти купців, конфіскацію та знищення опіуму. У відповідь британський флот розгорнув бойові дії. це протистояння Великої Британії та Китаю отримало назву «опіумних» війн.

У 1894 р. Японія розв’язала війну з Китаєм і швидко завдала йому поразки. Рішучі дії Японії стали прикладом для країн Європи. Франція домоглася виключних привілеїв на пів-

дні Китаю. Росія отримала право на будівництво залізниці через Маньчжурію до Владивостока (Китайсько-Східна залізниця), а в 1898 р. взяла в оренду порти Порт-Артур і Дальній на Ляодунському півострові. Крім того, Росія також посилила свій вплив у Монголії та Північно-Західному Китаї. Німеччина захопила Шаньдунський півострів, а місто Циндао перетворила на свою опорну базу. Велика Британія включила до своєї сфери впливу басейн річки Янцзи.

Китайська держава почала швидко розпадатися. Її було поділено на сфери впливу між великими державами. Імператорська влада й конфуціанська мораль втратили свою велич та авторитет.

Чи можна стверджувати, що повстання іхетуанів заблокувало шлях Китаю до модернізації?

3. Китай наприкінці XIX ст. Повстання іхетуанів.

У 90-ті рр. XIX ст. набули поширення ідеї про необхідність значних внутрішніх перетворень китайського суспільства, без яких неможливе збереження цілісності й незалежності Китаю. Виразниками цих ідей стали Кан Ювей, який намагався переконати імператора Гуансюя провести ліберальні реформи, і Сунь Ятсен, який висунув програму революційних перетворень після повалення монархії.

Китайський мислитель Кан Ювей планував запровадити в країні конституційну монархію, здійснити реформи в державному управлінні, економіці, освіті тощо. Згодом Кан Ювей і деякі його прибічники були призначені радниками імператора. За «сто днів реформ» Гуансюй видав понад 60 указів, які передбачали оновлення Китаю та перетворення його на могутню й незалежну державу. Проте внаслідок державного перевороту 21 вересня 1898 р. Гуансюй був позбавлений трону на користь імператриці Ци Сі. Деяких реформаторів стратили; Кан Ювею вдалося втекти до Гонконгу. Таким чином, спроба вивести країну з кризи шляхом реформ зазнала невдачі.

У цей самий час у країні наростав стихійний протест проти проникнення до Китаю іноземців.

У 1897 р. в провінції Шаньдун члени товариства Іхетуань убили німецьких місіонерів. Також вони здійснювали напади на будівельників залізниці, розбирали залізничні колії, руйнували телеграфні лінії тощо. У 1899 р. ці протести вилилися в повстання («Боксерське повстання»). Загони іхетуанів зібралися поблизу Пекіна. Занепокоєні європейські дипломати звернулися до імператриці Ци Сі з проханням приборкати бунтівників. Однак вона вирішила за допомогою іхетуанів позбутися впливу європейців. Ци Сі дозволила повстанцям вступити до Пекіна, де вони влаштували різанину в європейських дипломатичних місіях. Згодом хвиля насильства над іноземцями прокотилася територією всього Китаю.

У відповідь вісім держав — Велика Британія, США, Росія, Японія, Франція, Італія, Німеччина, Австро-Угорщина — спрямували свої війська до Китаю, завдали поразки іхетуаням і вступили в Пекін. Імператриця вдала, що не причетна до

повстання, та наказала урядовим військам розправитися із залишками загонів іхетуанів.

Після придушення повстання Китай був змушений підписати нові нерівноправні угоди. Він мав сплатити велику контрибуцію, у Пекін вводилися іноземні війська, а за вбивство європейця, японця та американця передбачалася смертна кара. Повстання іхетуанів стало останньою спробою зберегти в Китаї «старий порядок».

Іхетуані вважали, що європейська техніка нічого не варта перед духом китайського народу. Вони вірили, що спеціальні амулети вбережуть їх від куль. Члени товариства Іхетуань віддавали перевагу традиційній зброї та прийомам рукопашного бою. за це в Європі їх назвали «боксерами». Метою іхетуанів було знищення всіх іноземців.

Чому Сінхайська революція не призвела до деколонізації Китаю?

4. Китай на початку XX ст. Сіньхайська революція. На

боротьбу за модернізацію Китаю вийшли сили, які виступали за революційні зміни в країні. Їх очолив Сунь Ятсен. Він сформулював «три народні принципи», які й визначали мету перетворень у Китаї:

• націоналізм — повалення Маньчжурської династії Цин та відновлення китайського правління;

• народовладдя — ліквідація монархії та встановлення республіки;

• народний добробут — проведення поступової націоналізації земельної власності та встановлення прогресивного податку на землю.

Влітку 1905 р. в Токіо (Японія) під керівництвом Сунь Ятсена відбулося об’єднання різних китайських революційних гуртків демократичного й націоналістичного спрямування в «Об’єднаний союз». У 1907 р. він здійснив декілька спроб підняти повстання проти Маньчжурської династії, але невдало.

Зрештою під загрозою революції імператриця Ци Сі погодилася на проведення деяких реформ, намічених ще імператором Гуансюєм. Було проголошено: скасування рабства; ліквідацію станових відмінностей; ліквідацію привілеїв дворян; створення армії за європейським зразком; скасування тортур; створення дорадчих органів у провінціях; проведення грошової та фінансової реформ; заборону вживання опіуму; заборону варварських звичаїв; створення політичних партій; реформування системи освіти (зокрема, її європеїзацію).

Усі ці перетворення свідчили про те, що Китай розпочав модернізацію. Однак у традиційному суспільстві не сприймали змін та чинили їм опір. Зі смертю імператриці Ци Сі в 1908 р. реформи припинилися.

Із програмового документа «Об'єднаного союзу»

Теперішня революція має на меті встановлення республіканського уряду. Усі громадяни республіки мусять бути рівними; усі громадяни повинні брати участь у політичній владі. Президента обирають усі громадяни. Парламент є народним органом, що складається з депутатів, обраних усіма громадянами республіки. запроваджується Конституція Китайської республіки, якої всі її громадяни мають дотримуватися.

Робота в парах. Обговоріть зміст тексту та визначте, які ідеали сповідував «Об'єднаний союз» і чому.

Провал реформ створив передумови для революції, що почалася в Ухані (загальна назва трьох міст — Учан, Ханькоу, Ханьян). Випадковий вибух гранати в Ханькоу виявив нелегальну квартиру революціонерів, де було знайдено зброю та список членів революційних організацій. Прокотилася хвиля арештів. Змовники вирішили не гаяти часу. 10 жовтня 1911 р. в Учані спалахнуло повстання, яке згодом назвали Сіньхай-ською революцією (за старим китайським календарем цей рік мав назву сіньхай). Далі повстання поширилося на інші міста. Його учасники оголошували про свою незалежність від Пекіна й Маньчжурської династії.

Маньчжурська влада звернулася до Юань Шикая (генерала, якого за реформаторські погляди було відправлено в заслання), із проханням очолити командування всіма збройними силами. Той погодився й незабаром став главою імператорської ради та прем’єр-міністром, повновладним диктатором Північного Китаю. Крім того, було розроблено проєкт Конституції, який визнала монархія. Однак повстання поширювалося. Оголосили себе незалежними Ханчжоу, Шанхай, провінція Шань-дун, про свою автономію заявила Зовнішня Монголія. 2 грудня 1911 р. революційні війська увійшли до Нанкіна. Маньчжурська імперія почала розпадатися.

Дізнавшись про початок революції, Сунь Ятсен повернувся з еміграції та 24 грудня прибув до Шанхая. 29 грудня конференція делегатів революційних провінцій, які зібралися в Нанкіні, проголосила утворення Китайської республіки. Сунь Ятсен був одностайно обраний її тимчасовим президентом. Нова столиця Нанкін зустріла президента гарматним салютом і загальним піднесенням. 1 січня 1912 р. Сунь Ятсен прийняв присягу.

Проте правляча верхівка прагнула зберегти владу. 12 лютого 1912 р. Юань Шикай примусив матір шестирічного імператора Пу I від його імені підписати акт про зречення престолу. За таких умов Сунь Ятсен із його програмою «народного добробуту» став непотрібним правлячій верхівці. Зрозумівши це, він відмовився від президентства на користь Юань Шикая.

Сіньхайська революція в Китаї закінчилася. У березні 1912 р. в Нанкіні було прийнято Конституцію Китайської республіки та вирішено перенести столицю до Пекіна.

Після проголошення республіки боротьба за владу тривала. Юань Шикай не полишав прагнень відродити монархію. Одночасно гуртувалась і демократична опозиція.

У серпні 1912 р. «Об’єднаний союз», створений Сунь Ят-сеном, та кілька інших організацій сформували Гоміндан (національну партію). У новообраному парламенті, який розпочав роботу у квітні 1913 р. на основі нової Конституції, Гоміндан отримав значне представництво. Його депутати перебували в опозиції до Юань Шикая.

Напруженість посилилася після того, як стало відомо про участь Юань Шикая в підготовці вбивства кандидата на посаду прем’єр-міністра від Гоміндану. У країні поновилися повстання. Сім південних провінцій, де Гоміндан мав сильні позиції, заявили про відділення від Пекіна. Почалася громадянська війна між Півднем і Північчю, де зрештою війська Півдня було розбито. Гоміндан був змушений перейти до підпільної діяльності, а Сунь Ятсен знову подався в еміграцію.

Розігнавши парламент і ставши повновладним диктатором, Юань Шикай створив умови для реставрації монархії. Конституцію було переглянуто, із неї вилучили статті про демократичні свободи. Однак незадовго до своєї смерті (у червні 1916 р.) диктатор відмовився від попереднього наміру, і республіку було збережено. Хоча революція не розв’язала основ-

них проблем Китаю, вона усунула одну з головних перешкод на шляху до модернізації країни — Маньчжурську династію.

Працюємо з хронологією

1840—1842 рр. — Перша «опіумна» війна.

1850—1864 рр. — повстання тайпінів.

1856—1860 рр. — Друга «опіумна» війна.

1899 р. — повстання іхетуанів. 1911 р. — Сіньхайська революція.

На підставі фактів, розглянутих у параграфі, сформулюйте судження про:

причини втрати Китаєм суверенітету з початку XIX ст. під тиском європейських колонізаторів, його поділ на сфери впливу між країнами заходу, Росією та Японією;

повстання тайпінів та іхетуанів і причини їхніх поразок; повалення імператорської влади внаслідок Сіньхайської революції та подальші тенденції розвитку Китаю.

Запитання і завдання

1. Перевірте свої знання за допомогою навчальної гри «Три на шість».

Правила гри. Учні та учениці мають за визначений час заповнити пропуски в таблиці, встановивши співвідношення дат, подій і наслідків.

Дати	Події	Наслідки
1840—1842 рр.
	Повстання тайпінів
		«Відкриття» Китаю
	Повстання іхетуанів
		Повалення Маньчжурської династії. Проголошення Китайської республіки

2. Колективне обговорення. Охарактеризуйте розвиток Китаю наприкінці XIX — на початку XX ст. 3. Чи можна розглядати Китай як напівколонію провідних країн світу? Які країни взяли участь у розподілі Китаю на сфери впливу? 4. У чому полягала сутність реформи Кан ювея? Якими були її підсумки? 5. Робота в малих групах. Проти кого було спрямоване повстання іхетуанів? Поміркуйте та обговоріть, чи могло це повстання бути успішним. 6. У результаті яких подій було повалено Маньчжурську династію в Китаї? Хто став першим президентом Китайської республіки? 7. Чим відзначився Сунь Ятсен? У чому полягали його «три народні принципи»? 8. за додатковими джерелами складіть історичний портрет імператриці ци Сі. 9. заповніть порівняльну таблицю «Воєнні конфлікти в Китаї».

План	Повстання	Повстання	Сіньхайська
характеристики	тайпінів	іхетуанів	революція
Мета
Основні події
Результат і наслідки

10. Поміркуйте, чому всі спроби реформ у Китаї зазнали невдачі. Підготуйте есе за цим питанням. 11. Робота в парах. Обговоріть і визначте, чому Китай був поділений на зони впливу великих держав, а не став колонією однієї з них, як це сталося з Індією.

Практичне заняття за розділом III

Узагальнення за розділом III

Тестові завдання для підготовки до тематичного контролю за розділом III

 

 

Це матеріал з підручника Всесвітня історія 9 клас Гісем, Мартинюк 2022