Розділ IV. Міжнародні відносини (друга половина XIX — початок XX ст.)

 

Опрацювавши цей параграф, ви зможете:

• характеризувати міжнародні відносини другої половини XIX — початку XX ст.;
• визначати головні події міжнародних відносин цього періоду.

 

Пригадайте:

1. У чому полягає сутність Віденської системи міжнародних відносин? Коли вона була створена?

2. Коли завершилося об'єднання Німеччини та Італії в національні держави?

Чому в 70-ті рр. XIX ст. відбулися значні зміни у відносинах між європейськими державами?

1. Співвідношення сил у Європі в 70-ті рр. XIX ст. Поразка Росії у Східній (Кримській) війні 1853—1856 рр., об’єднання Німеччини та Італії, поразка Франції у франко-прусській війні 1870—1871 рр. призвели до зміни співвідношення сил у Європі та загострення міжнародних відносин. Характерною рисою міжнародних відносин 70-х рр. XIX ст. було те, що великі держави прагнули не допустити одноосібного посилення жодної з країн. Особливо цим скористалася Росія, яка повернулася до групи великих держав і продовжила зовнішню експансію.

Сатирична карта Європи 1899 р. Художник Фред Роуз

Поява в центрі Європи нової, могутньої, мілітаризованої, агресивної Німецької імперії викликала занепокоєння сусідніх держав. У той час зовнішньополітичний курс Німеччини визначав канцлер О. фон Бісмарк, який прагнув утвердити повне панування своєї країни в Європі й водночас не дати об’єднатися всім її противникам. Незважаючи на поразку, Франція залишалася головною перешкодою на цьому шляху. Уряд Німеч-

чини неодноразово провокував Францію на нову війну (фран-ко-німецькі «тривоги» 1874—1875 рр.), але марно.

Зростання могутності Німеччини підштовхнуло Австро-Угорщину до зближення з нею, хоча Австрія зазнала поразки у війні проти Пруссії 1866 р. До такого кроку Австро-Угорщину спонукали обставини. Це, зокрема, етнічна близькість німців та австрійців, нестабільне становище дуалістичної монархії, прагнення здобути підтримку німецької дипломатії в експансії на Балканах, зростання економічної залежності від Німеччини.

Тим часом О. фон Бісмарк прагнув досягти нейтралітету з Росією, яка в 60-х рр. XIX ст. докладала зусиль для скасування статей Паризького договору 1856 р. Відкривалися сприятливі перспективи для російсько-німецького зближення.

У 1873 р. зусилля О. фон Бісмарка дали позитивні результати. Після підписання російсько-австрійської угоди про розмежування сфер впливу на Балканах між Німеччиною, Австро-Угорщиною та Росією було укладено Союз трьох імператорів. Проте ця дипломатична перемога О. фон Бісмарка виявилася примарною. Між сторонами угоди існували значні суперечності. У 1875—1877 рр. Росія не підтримала Німеччину під час франко-німецьких «воєнних тривог», тобто виступила як гарант безпеки й незалежності Франції. Це згодом привело до франко-російського зближення.

Тим часом антиросійська позиція Великої Британії давала надію Німеччині утримати Росію в нейтральному стані. Велика Британія була головним противником збільшення російських володінь на Середньому й Далекому Сході та поширення російського впливу на Балканах. Так, через рішучу протидію Великої Британії та Німеччини Росія не змогла пов-ною мірою використати наслідки перемоги в російсько-турецькій війні 1877—1878 рр.

Крім того, Німеччина несхвально поставилася до протекціоністських заходів Росії, які обмежили доступ німецьких товарів на російський ринок. У відповідь Німеччина скоротила російський експорт хліба і в 1887 р. відмовилася надати Росії позики. Тоді Росія звернулася до Франції, яка надала значні позики. У результаті подальше існування Союзу трьох імператорів стало неможливим. До того ж на початку червня 1890 р., через три місяці після відставки О. фон Бісмарка, Німеччина відмовилася від поновлення «договору про перестрахування». Це викликало роздратування навіть у прихильників німецько-російського союзу.

Чому наприкінці XIX — на початку XX ст. формувалися військово-політичні блоки?

2. Утворення військово-політичних блоків. На тлі загострення відносин Росії та Німеччини відбувалося зближення Росії із Францією. У серпні 1891 р. була укладена таємна угода про взаємодопомогу в разі військової агресії країн Троїстого союзу (Німеччини, Австро-Угорщини та Італії).

У 1892 р. країни підписали військову конвенцію, яку було затверджено в 1893 р. Згідно з умовами документа, Франція

мала виставити проти Німеччини армію в 1,3 млн осіб, Росія — 700—800 тис. осіб. Обидві сторони зобов’язувалися ввести ці сили в дію «повністю і з усією швидкістю», хоча Німеччині довелося одночасно воювати і на заході, і на сході.

Спроба Німеччини вчинити економічний тиск на Росію лише прискорила остаточне оформлення франко-російського союзу в 1894 р.

Отже, у Європі утворилися два ворожі військово-політичні союзи.

Зближення Росії та Франції викликало стурбованість у Німеччини, яка усвідомила непевність свого становища. Вона скасувала всі обмеження на торгівлю з Росією та уклала новий торговельний договір. Проте це лише на певний час зняло гостроту у відносинах між державами. Перевага кожного з утворених блоків залежала від позиції Великої Британії.

Наприкінці XIX ст. Велика Британія все ще проводила політику «блискучої ізоляції». Вона зберігала напружені відносини із Францією через розподіл колоній в Африці та Азії.

У 1902 р. було укладено англо-японський союз, спрямований проти Росії, що дало Японії можливість у 1904—1905 рр. перемогти її у війні.

Однак у політичних колах Великої Британії зростало розуміння того, що головна небезпека для неї іде від Німеччини.

Із Союзного договору між Німеччиною, Австро-Угорщиною та Італією, укладеного у Відні 20 травня 1882 р.

...Їх Величність імператор австрійський... імператор німецький... король Італії, запалені бажанням збільшити гарантії загального миру, зміцнити монархічний принцип і забезпечити цим збереження в недоторканності суспільного й політичного ладу в їхніх державах, домовилися укласти договір, який, завдяки своїй істотно охоронній та оборонній природі, має тільки на меті забезпечити їх від загроз, які могли б створитися для безпеки їхніх держав і спокою Європи.

Стаття 1. Високі Договірні Сторони обіцяють одна одній мир і дружбу, і вони не вступлять у жодний союз або зобов'язання, спрямовані проти однієї з їхніх держав.

Вони зобов'язуються приступити до обміну думками з політичних та економічних питань спільного характеру, які могли б виникнути, і вони, крім того, обіцяють взаємну підтримку одна одній у межах своїх інтересів.

Стаття 2. У разі, якщо Італія без прямого виклику з її боку зазнала б нападу Франції з будь-якого приводу, обидві Договірні Сторони зобов'язані надати атакованій стороні допомогу та сприяння всіма своїми силами.

Таке ж зобов'язання буде покладене на Італію в разі не-спровокованого прямого нападу Франції на Німеччину.

Стаття 3. Якби одна чи дві з Високих Договірних Сторін без прямого з їхнього боку виклику зазнали нападу та були б утягнуті у війну проти двох або кількох великих держав, які не беруть участі в цьому договорі, то casus

foederis (випадок, який вимагає практичного застосування союзного договору) одночасно трапиться для всіх Високих Договірних Сторін.

Стаття 4. У разі, коли яка-небудь велика держава, що не бере участі в цьому договорі, стала б загрожувати безпеці території однієї з Високих Договірних Сторін, і сторона, якій загрожують, була б цим змушена оголосити їй війну, обидві інші зобов'язуються дотримуватися щодо їхнього союзника доброзичливого нейтралітету. Кожна в такому разі залишає за собою можливість вступити у війну в слушну для себе мить для участі в спільній справі зі своїм союзником.

Стаття 5. Якщо для миру однієї з Високих Договірних Сторін створюється загроза за обставин, передбачених у попередніх статтях, то Високі Договірні Сторони домовляються в потрібну мить щодо воєнних заходів у разі спільного виступу.

Вони тепер зобов'язуються в усіх випадках спільної участі у війні не укладати перемир'я, миру або договору інакше, як зі спільної між собою згоди.

Стаття 6. Високі Договірні Сторони обіцяють одна одній тримати в таємниці зміст та існування цього договору...

Колективне обговорення. 1. Якими були умови союзного договору? 2. Чи справді він мав «охоронну та оборонну природу», як про це сказано в документі?

Із проєкту військової конвенції від 5—17 серпня 1892 р.

Запалені однаковим прагненням збереження миру, Франція та Росія, маючи єдину мету підготуватися до вимог оборонної війни, викликаної нападом військ Троїстого союзу проти однієї з них, домовилися про такі положення:

1. Якщо Франція зазнає нападу з боку Німеччини або Італії, підтриманої Німеччиною, Росія застосує всі війська, які вона може мати, для нападу на Німеччину.

Якщо Росія зазнає нападу Німеччини або Австрії, підтриманої Німеччиною, Франція застосує всі війська, які може мати, для нападу на Німеччину. (Початковий французький проєкт: «Якщо Франція або Росія зазнають нападу з боку Троїстого союзу або самої Німеччини...».)

2. У разі мобілізації військ Троїстого союзу або однієї з держав, що входять до нього, Франція та Росія негайно, після отримання звістки про це, не чекаючи жодної попередньої згоди, мобілізують негайно й одночасно всі свої сили та рушать їх якнайближче до своїх кордонів. (Початковий французький проєкт: «У разі мобілізації сил Троїстого союзу або самої Німеччини...».)

3. Діючі армії, які мають бути застосовані проти Німеччини, дорівнюватимуть із боку Франції 1 300 000 во

яків, із боку Росії — від 700 000 до 800 000 вояків. ці війська будуть повністю і з усією швидкістю введені в справу, так щоб Німеччині довелося битися одразу і на сході, і на заході.

4. Генеральні штаби обох країн будуть увесь час підтримувати відносини один з одним, щоб підготувати й полегшити проведення передбачених вище заходів.

Вони будуть повідомляти один одному в мирний час усі дані про армії Троїстого союзу, що відомі їм чи будуть їм відомі. засоби та способи відносин під час війни будуть вивчені й передбачені заздалегідь.

5. Ані Франція, ані Росія не укладуть сепаратного миру.

6. ця конвенція матиме чинність протягом того ж терміну, що й Троїстий союз.

7. Усі перелічені вище пункти зберігатимуться в найсу-ворішій таємниці.

Робота в парах. Обговоріть зміст наведеного уривка з історичного джерела та дайте відповіді на запитання: 1. Проти кого спрямовувалася військова конвенція? 2. Що вона вам більше нагадує — угоду чи план конкретних дій? Поясніть чому.

Так, суперництво між країнами в економічній і військовій сферах призвело до перегляду зовнішньої політики Великої Британії.

8 квітня 1904 р. в Лондоні було підписано таємну угоду між Великою Британією та Францією. У ній розмежовувалися сфери впливу двох держав в Африці. Велика Британія визнавала право Франції на Марокко, а Франція — право Великої Британії на Єгипет. Цей договір дістав назву Антанта.

Після поразки в російсько-японській війні, а також подій революції 1905—1907 рр., які послабили Росію, Велика Британія вже не сприймала її як небезпечного конкурента. Крім того, тепер вона мала підстави вважати Росію своїм союзником у боротьбі проти Німеччини та національно-визвольних рухів народів Азії. 31 серпня 1907 р. було укладено договір між Великою Британією та Росією про розмежування сфер впливу в Ірані, Афганістані та Тибеті. Так було завершено створення Антанти. Проте єдиної угоди між трьома державами не існувало. Її уклали лише на початку Першої світової війни.

Наприкінці XIX — на початку XX ст. у різних куточках світу спалахнула низка локальних конфліктів. Що було спільного в них?

3. Міжнародні кризи та конфлікти наприкінці XIX — на початку XX ст. Швидкий промисловий розвиток провідних країн світу наприкінці XIX ст. призвів до загострення суперництва за джерела сировини, ринки збуту й сфери прибуткових капіталовкладень. Держави почали обмежувати конкуренцію на міжнародних ринках і перейшли до їх поділу. Нестримний колоніальний поділ світу підштовхував людство до військової катастрофи. Про це свідчили міжнародні кризи

й локальні війни, що почастішали з кінця XIX ст. і поки що відбувалися за межами Європи або на її окраїнах.

Прибуття німецького канонерського човна «Пантера» в марокканський порт Агадір 1 липня 1911 р. призвело до Другої марокканської кризи. Такими діями Німеччина намагалася заявити про своє право на Марокко. Це найвідоміший приклад «дипломатії канонерок» — способу досягнення цілей зовнішньої політики шляхом демонстрації сили.

На межі XIX і XX ст. важливим вузлом геополітичних суперечностей між великими державами стало питання будівництва Багдадської залізниці, яка мала зв'язати міста Берлін, Відень, Константинополь, Багдад, Басра, відкривши Німеччині вихід до Перської затоки й Суецького каналу. Концесію на будівництво залізниці отримав «Дойче банк». залізниця мала забезпечити проникнення Німеччини на Близький Схід і залучення Османської імперії до Троїстого союзу. Особливу небезпеку вона становила для британських інтересів у регіоні. Проте добудувати залізницю до початку війни через природні перешкоди Німеччина не встигла.

Охарактеризуйте карикатуру, користуючись відповідним планом-схемою в додатках до підручника (с. 224).

Наприкіні XIX — на початку XX ст. відбулася низка міжнародних криз та конфліктів:

• Японо-китайська війна 1894—1895 рр., у результаті якої Японія захопила деякі китайські території (острів Тайвань та острови Пенху).

• Американо-іспанська війна 1898 р. — перша війна за переділ світу. До США, які здобули в ній перемогу, відійшли колишні іспанські володіння — острови Пуерто-Рико і Гуам. Куба була проголошена незалежною, але фактично потрапила під протекторат США. США також захопили Філіппіни, заплативши Іспанії компенсацію в розмірі 20 млн доларів.

• Англо-бурська війна 1899—1902 рр., у результаті якої Велика Британія захопила дві бурські держави в Південній Африці — Трансвааль та Оранжеву республіку.

• Російсько-японська війна 1904—1905 рр., у результаті якої Японія отримала південну частину російського острова Сахалін, а також території, орендовані Росією в Північно-Східному Китаї. Восени 1905 р. Японія нав’язала протекторат Кореї (у 1910 р. Корея стала японською колонією).

• Перша марокканська криза 1905—1906 рр. — конфлікт між Німеччиною, Великою Британією та Францією за панування в Марокко. Згідно з англо-французьким договором 1904 р., за Францією закріплювався контроль над більшою частиною Марокко. Це викликало невдоволення з боку Німеччини, яка прагнула зміцнити свій вплив. Німецький уряд наполягав на скликанні міжнародної конференції та погрожував Великій Британії і Франції війною. У січні 1906 р. конференція фактично визнала незалежність Марокко, але насправді вплив продовжували зберігати Франція та Іспанія. У підсумку Німеччина нічого не отримала.

• Боснійська криза 1908 р. Австро-Угорщина приєднала давно окуповані її військами Боснію і Герцеговину. Це поставило під загрозу існування незалежної Сербської держави. Сербія готувалася дати відсіч будь-якому вторгненню, сподіваючись на допомогу Росії. Проте Росія не була готова до війни з Австро-Угорщиною, на боці якої виступала Німеччина. Тому російський уряд, а слідом за ним і сербський були змушені визнати владу Австро-Угорщини над Боснією і Герцеговиною.

• Друга марокканська криза 1911 р. У Марокко спалахнуло повстання проти султана. Німеччина прагнула втрутитися

ЄВРОПА НАПЕРЕДОДНІ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

Зі спогадів німецького адмірала Альфреда фон Тірпіца (кінець ХІХ ст.)

О. фон Бісмарк уже давно визнав, що... у Європі існують дві великі непримиренні, спрямовані одна проти одної сили, дві великі нації, яким хотілося б увесь світ перетворити на своє володіння та правити з нього торговельну данину, — Велика Британія... і Німеччина... німецький комівояжер та британський мандрівний торговець... навперебій змагаються в кожному куточку земної кулі.

Мільйон дрібних сутичок створює привід до найбільшої війни, яку будь-коли бачив світ. Якби Німеччину було б

завтра зрівняно із землею, то післязавтра не знайшлося б на світі жодного британця, який не став би від цього багатшим.

1. Який конфлікт був визначальним у міжнародних відносинах наприкінці XiX ст.? У чому полягала його суть? 2. Якого характеру могло набути суперництво цих держав?

у внутрішнє становище країни. Однак на бік Франції знову стала Велика Британія, яка, погрожуючи Німеччині війною, змусила останню відмовитися від втручання в проблеми Марокко. Розв’язання основних питань залишалося за Францією.

• Італо-турецька (триполітанська) війна 1911 —1912 рр. Користуючись слабкістю Османської імперії, Італія захопила останні турецькі володіння в Північній Африці — Трипо-літанію та Кіренаїку. На базі цих територій була створена італійська колонія Лівія.

• Балканські війни 1912—1913 рр., які, проте, не розв’язали проблеми Балкан.

1. Що спричинило гонку озброєнь?

2. Чи можна стверджувати, що гонка озброєнь стала руйнівною для держав, що в неї втягнулися?

4. Гонка озброєнь. Напруженість, що наростала у відносинах провідних держав, супроводжувалася шаленою гонкою озброєнь. Із 1883 до 1903 р. тільки в європейських країнах військові витрати зросли майже вдвічі, а кількість армій збільшилася на 25 %.За період із 1901 до 1913 р. великі держави витратили на військові потреби понад 20 млрд доларів і збільшили розмір своїх збройних сил майже на 30 %. Лідерство в гонці озброєнь залишалося за Німеччиною. Спираючись на свій економічний потенціал, вона встигла краще й швидше за інші країни підготуватися до війни.

Найбільш активно відбувався процес нарощування військово-морських сил. Так, наприкінці ХІХ ст. німецький військовий флот посідав п’яте місце в Європі та був призначений лише для оборони морського узбережжя. Однак із 1898 р. після прийняття першого морського закону в Німеччині почалася гонка морських озброєнь, метою якої було подолання переваги Великої Британії на морі. До 1914 р. у Німеччині було прийнято ще чотири програми військово-морських озброєнь.

Нарощувала свою військову міць і Велика Британія. У 1906 р. був спущений на воду панцерник нового типу, названий «Дредноут» (у перекладі — «безстрашний»). Від звичайних панцерників він відрізнявся тим, що фактично був броньовою плавучою платформою для гармат великого калібру (десять артилерійських гармат великого калібру замість колишніх чотирьох). Надалі схожі судна називали дредноутами. Уряд вважав, що створивши ці потужні кораблі, він посилить морську перевагу Великої Британії. Проте вже в 1907 р. Німеччина спустила на воду одразу п’ять дредноутів.

У 1912 р. рейхстаг прийняв доповнення до закону про флот, відповідно до якого військово-морський флот Німеччини був істотно збільшений за рахунок великих бойових кораблів. Велика Британія відповіла на це рішенням будувати надалі два кораблі на противагу одному німецькому («два кіля проти одного»).

Гонка озброєнь — якісне та кількісне суперництво у військовій сфері між країнами або угрупованнями країн, які протистоять одне одному у прагненні світового панування. Гонка озброєнь виявляється в прискореному накопиченні запасів зброї та військової техніки, їхньому вдосконаленні на основі мілітаризованої економіки й широкого використання наукових досягнень із військовою метою.

Чому поява таких бойових кораблів спричинила зростання напруженості в міжнародних відносинах і прискорила гонку озброєнь?

Зростала кількість сухопутних збройних сил. У 1913 р. Франція прийняла закон про перехід від дворічного на трирічний термін військової служби, що мало збільшити кількість французької армії мирного часу на 50 %. Розширювала кіль-

кісний склад і російська армія. Стрімко нарощувала свою сухопутну армію Німеччина. Разом зі своєю союзницею Австро-Угорщиною до 1914 р. вона мала у своєму розпорядженні 8 млн осіб, навчених військової справи.

Відбувалося переозброєння армій. Для створення новітніх систем озброєнь широко використовувалися досягнення науково-технічного прогресу. Завдяки розвитку металургії та хімії стало можливим удосконалення вогнепальної зброї. Наприкінці ХІХ ст. з’явився перший станковий кулемет, винайдений Хай-ремом Максимом, різні швидкострільні й далекобійні гармати, бездимний порох тощо. Виробництво й упровадження нових видів озброєнь викликали значне збільшення військових витрат.

Лідерство в гонці озброєнь залишалося за Німеччиною. Німецька армія технічно була оснащена краще, ніж французька й російська. Спираючись на свій економічний потенціал, Німеччина встигла краще й швидше за інші країни підготуватися до війни.

Підготовка до війни потребувала не тільки виробництва зброї, а й підтримки населення. Тому пропаганда війни охопила всі сфери життя: дитяча література, школа, преса. У суспільстві провідних європейських держав посилювалися шовіністичні настрої, політичні лідери намагалися здобути популярність агресивними закликами до «переможної війни» проти сусідніх дежав.

Загострення міжнародних суперечностей, гонка озброєнь, пропаганда війни досягли своєї мети — війна стала неминучою.

Чому напередодні Першої світової війни українські землі стали одним із центрів геополітичного протистояння військово-політичних блоків?

5. Україна в геополітичних планах Російської, Німецької, Австро-Угорської імперій на межі XIX—XX ст. Через відсутність власної державності Україна на межі XIX—XX ст. була об’єктом, а не суб’єктом міжнародних відносин. На українські етнічні землі, що перебували у складі Австро-Угорщини та Російської імперії, претендували також Німеччина, Румунія, Османська імперія. Українське питання було відоме й дипломатичним колам Франції та Великої Британії.

Жодна з країн не переймалася визвольними прагненнями українського народу та не бажала допомогти йому в боротьбі за відновлення власної держави. Росія, Німеччина й Австро-Угорщина використовували українське питання у власних геополітичних цілях. Український національний рух у їхніх планах розглядався лише як інструмент боротьби з противником.

Геополітика — концепція, за якою зовнішня політика держав визначається географічними чинниками (місце розташування країни, природні ресурси, клімат тощо).

Найбільш агресивну політику щодо українських земель проводила Російська імперія. Вона розглядала українські землі як власну територію, а їхнє населення називала «малоросами». Стратегічною метою політики в українському питанні було загарбання українських етнічних земель Галичини, Буковини й Закарпаття, які входили до складу Австро-Угорської монархії. Національний український рух, насамперед у Галичині, Російська імперія сприймала як загрозу своєї цілісності. Галичина вважалася епіцентром українського руху. Для створення опори

своїм експансіоністським прагненням Російська імперія підтримувала москвофільські партії та організації.

У свою чергу, правлячі кола Австро-Угорщини намагалися завадити російським намірам щодо як українських земель, так і інших слов’янських народів. У разі нових територіальних змін у Європі Габсбурги претендували на Волинь і Поділля як колишню спадщину Речі Посполитої, на яку вони, на їхню думку, мали право. Як далекосяжна мета розглядалося навіть створення за австрійської підтримки «Великої України» аж до річки Дон.

Німеччина, намагаючись послабити Росію, сподівалася розчленувати її на частини й оволодіти Польщею, Литвою, Балті-єю, Білоруссю та Україною. Особлива роль у цих планах відводилася українським землям, оскільки саме вони мали стати відправним пунктом для подальшого завоювання Німеччиною світового простору. Територію України верховне командування німецької армії вважало одним із головних театрів воєнних дій у війні. Прагнення ослаблення Росії в геополітичному плані спричиняло поширення серед німецьких політиків прихильного ставлення до можливої незалежності України. Останню вони вважали плацдармом для здійснення Росією зовнішньополітичної експансії на Балкани та до Передньої Азії. Унаслідок цього втрата України могла призвести до краху політики російського самодержавства. Україна також приваблювала Німеччину своїм економічним потенціалом: вона могла стати для неї постачальником продовольства й сировини. Так, напередодні війни українські землі у складі Росії давали 16 млн т товарного хліба.

Щоправда, слід зазначити, що плани Німеччини щодо України набули конкретного вияву лише під час Першої світової війни.

Отже, на межі XIX—XX ст. Україна посідала важливе місце в геополітичних планах Російської, Німецької та Австро-Угор-ської імперій. Усі три імперії мали корисливі цілі й сприймали українські землі лише з точки зору власних імперських інтересів.

Із виступу депутата Ланселота Лоутона в палаті громад Великої Британії 29 травня 1935 р.

Офіційна російська політика замовчувала або чинила перешкоди будь-яким згадкам про Україну за кордоном. Від Середньовіччя до XVIII ст. Україна часто фігурувала в європейській літературі. Однак із другої половини XIX ст. заходу належало забути, що існує або колись існував такий народ. Доля українців Галичини під австро-угорською владою теж не була щасливою, проте кращою, ніж у тих, хто опинився під владою самодержавної Росії... Кожна із цих великих держав, між якими була поділена Україна, підтримувала національний рух на території іншої. зокрема, Росію турбувало пробудження українського національного духу в Галичині. Її напівофіційні газети писали, що внаслідок цього дедалі важче придушувати національні

змагання українців у самій Росії. А потім почалася лицемірна агітація за звільнення мільйонів українців, що стогнуть у Галичині під чужоземним ярмом. Фактом, не настільки широко відомим, як мало б бути, є те, що однією з причин світової війни був конфлікт між Росією та Австрією через українське питання.

Робота в парах. Обговоріть зміст тексту та дайте відповіді на запитання: 1. На які відмінності становища українців в Австро-Угорщині та Росії вказує депутат? 2. На якій ролі українського питання в європейській політиці він наголошує?

Працюємо з хронологією

1873 р. — Союз трьох імператорів.

1878 р. — Берлінський конгрес.

1882 р. — утворення Троїстого союзу.

1891 р. — союз Росії та Франції.

1904 р. — утворення Антанти.

На підставі фактів, розглянутих у параграфі, сформулюйте судження про:

наростання суперечностей між провідними державами світу; поділ Європи та світу на два ворожі військово-політичні блоки — Троїстий союз і Антанту, основний зміст політики великих держав у складі цих об'єднань.

причини гонки озброєнь, першість у якій узяла Німеччина; місце українських земель у геополітичних планах Росії, Німеччини та Австро-Угорщини на межі XIX—XX ст.

Запитання і завдання

1. Перевірте свої знання за допомогою навчальної гри «Чиста дошка».

Правила гри. На дошці записані запитання за змістом параграфа. Відповіді на них учні та учениці мають знайти під час уроку. Після правильної відповіді на певне запитання вчитель/вчителька стирає його з дошки. Гра завершується, коли дошка залишається чистою. Можна організувати змагання команд.

Зразок запитань: 1) Протистояння між якими державами визначало зміст міжнародних відносин у Європі в 70-ті рр. XIX ст.? 2) Коли виник Союз трьох імператорів? Які держави його утворили? 3) Коли і як було утворено Троїстий союз? Які держави до нього увійшли? 4) Який союз виник на противагу Троїстому союзу? 5) Що таке гонка озброєнь? 6) Назвіть основні міжнародні конфлікти за переділ світу.

2. Які події призвели до перерозподілу сил у європейській політи

ці в останній третині XIX ст.? 3. Якою була мета створення Союзу трьох імператорів? 4. Колективне обговорення. Що зумовило появу військово-політичних блоків? 5. Чи закономірним було загострення міжнародних відносин наприкінці XIX — на початку XX ст.? 6. Які міжнародні наслідки мало створення військово-політичних блоків? 7. Які події та процеси, що відбувалися на міжнародній арені в останній третині XIX — на початку XX ст., вказували на наближення світової війни? 8. Визначте місце українських територій у геополітичних планах Росії, Німеччини, Австро-Угорщини. 9. Підготуйте розгорнутий план відповіді за темою «Міжнародні відносини в другій половині XIX — на початку XX ст.». 10. Складіть

хронологічну таблицю основних подій у міжнародних відносинах цього періоду. 11. Суперечності між якими державами стали визначальними для міжнародних відносин другої половини XIX — початку XX ст. і чому? Підготуйте презентацію.

12. Робота в малих групах. Розподіліть ролі та складіть текст промови депутатів парламенту (Великої Британії, Франції, Німеччини (на вибір), які виступали з питань зовнішньої політики в 1899, 1905, 1908, 1912 рр. 13. Колективне обговорення. Президент США В. Вільсон висловив таку думку про причини Першої світової війни: «Усі шукають і не знаходять причину, із якої почалася війна. Їхні пошуки марні, причину цю вони не знайдуть. Війна почалася не з якоїсь однієї причини, війна почалася через усі причини одразу». Складіть перелік причин, які призвели до війни.

Практичне заняття за розділом IV

Узагальнення за розділом IV

Тестові завдання для підготовки до тематичного контролю за розділом IV

 

 

Це матеріал з підручника Всесвітня історія 9 клас Гісем, Мартинюк 2022