Інформація про новину
  • Переглядів: 449
  • Дата: 31-01-2022, 07:22
31-01-2022, 07:22

1. Французька революція наприкінці XVIII століття

Категорія: Всесвітня історія





Попередня сторінка:  Вступ до курсу "Історія Нового часу"
Наступна сторінка:   2. Франція в 1794-1815 роках. Віденський кон...

• Яким був французький абсолютизм за Людовіка XIV та Людовіка XV?

• Чому монархія зробила своєю опорою дворянство й духовенство?

• Коли у Франції виникли Генеральні штати та яку роль вони відігравали?

• Які ідеї поширювали енциклопедисти в епоху Просвітництва?

1. Криза «старого порядку». Французьке суспільство наприкінці XVIII ст.

У цей період у Франції склалися сприятливі передумови для успішного економічного розвитку і заможного життя людей. Проте країну стримували абсолютизм і феодальні пережитки: необмежена влада монарха (з 1774 р. — правління Людовіка XVI), відсутність політичних прав у більшості населення, як і за часів Середньовіччя. Крім того, у країні існували внутрішні митниці, а умови життя більшості французів були тяжкі.

Надходження до скарбниці від промисловості й торгівлі зменшувалися, оскільки дешевші та якісніші англійські товари були для покупців більш привабливими, ніж дорожчі й гіршої якості французькі. Як наслідок, закривалися заводи та фабрики, а робітники опинялися на вулиці без заробітку. До всіх негараздів додалися два неврожайні роки наприкінці 1780-х років.

Суспільство було поділене на три стани. Монарх спирався на духовенство й дворянство, ігноруючи інтереси решти французів. Його все влаштовувало, і він не бажав жодних змін у країні. У ситуації, коли більшість людей ледь зводила кінці з кінцями й країна невпинно наближалась до соціального вибуху, Людовік XVI зі своєю родиною і найближчим оточенням розкошував у Версалі поблизу Парижа.

Авторитет монарха стрімко знижувався, скарбниця порожніла, а банкіри — представники політично безправного третього стану — відмовлялися надавати королю нові кредити. Третій стан — ті, хто своєю працею, зусилля-

• Розгляньте репродукції двох картин ХІХст. (художники В. П. Фрайт і Ф. Вальд-мюллер), які відображають уклад життя французьких селян і вельмож. Визначте, на якій картині зображено селянську родину, а на якій — родину вельможі. Обґрунтуйте висновок. Опишіть умови їхнього життя.

ми й грошима наповнював державну скарбницю, — дедалі гучніше вимагав скасування абсолютної монархії і ліквідації пережитків феодального минулого. У країні назрівала революція.

• Порівняйте чисельність і права та привілеї кожного з трьох станів (див. схему). Як Ви думаєте, чи були такі порядки справедливими?

Французьке суспільство перед 1789 р.

2. Причини революції

Витоки й причини революції крилися в порядках, які панували у Франції. В опозиції до монархії Бурбонів перебували різні соціальні групи французького суспільства. їх очолювали лідери, на політичні погляди яких знач-

• Розгляньте тогочасну французьку карикатуру. Визначте, до якого стану належить кожний персонаж карикатури. Обґрунтуйте свій вибір. Як художник розподілив ролі персонажів у житті французького суспільства?

Карикатура на французьке суспільство. 1780-ті роки

Революція — докорінна якісна зміна в житті суспільства; переворот у певній галузі.

ний вплив справили просвітителі й Американська революція (Війна за незалежність США) 1775-1783 рр.

Причини Французької революції

Економічні

Соціальні й політичні

• Матеріальна скрута більшості населення;

• відсутність допомоги держави ветеранам та інвалідам воєн;

• погана економічна ситуація, величезний національний борг, несправедливі податки;

• католицька церква стягувала додатковий податок на сільськогосподарські культури; багато селян недоїдало або й голодувало;

• розкошування дворян, а надто при дворі Людовіка XVI у Версалі, на тлі зубожіння більшості французів;

• високий рівень безробіття і високі ціни на продукти в містах;

• злидні, хвороби, високі показники смертності серед найбільш знедолених верств населення.

• Невдоволення всевладдям короля;

• невдоволення правлінням короля і бездіяльністю міністрів, відповідальних за фінансову кризу;

• незгода більшості французів із дворянськими привілеями і пануванням знаті;

• заперечення права на привілеї духовенства, прагнення свободи віросповідання;

• невміння і нездатність Людо-віка XVI та його радників вирішувати нагальні суспільні проблеми.

Отже, у Франції сформувалися передумови для політичного перевороту. Останньою краплею, що переповнила чашу терпіння представників третього стану, став намір Людовіка XVI запровадити нові податки. Обурення населення укупі з фінансовими проблемами змусили короля скликати в 1789 р. Генеральні штати (дорадчу представницьку раду), без яких французькі королі обходилися понад півтора століття.

Засідання Генеральних штатів (майже 600 представників третього стану й приблизно стільки ж від дворянства та духовенства) відкрилося на початку травня у Версалі. У своїй промові на першому засіданні король засудив «бунтівників», які вимагали реформ, і наполягав на запровадженні нових податків.

Однак Генеральні штати не тільки не пішли назустріч побажанням короля, а на дванадцятий день роботи проголосили себе Національними зборами. Це означало, що вони перебрали на себе верховну владу в країні. У відповідь на заборону короля впускати депутатів до зали засідань вони зібрались у залі для гри в теніс і вирішили не розходитися до ухвалення конституції. Цей сміливий крок спонукав частину депутатів від духовенства й дворянства приєднатися до депутатів від третього стану, утворивши більшість.

Наприкінці червня король спробував розігнати Національні збори. Завдяки рішучості депутатів спроба виявилася невдалою. До «бунтівників» приєдналося ще більше депутатів — представників другого і першого станів. 9 лип-

ня 1789 р. Національні збори проголосили себе Установчими зборами. Це означало, що вони перебрали на себе право ухвалити конституцію і змінити державний устрій.

Розгляньте ілюстрацію та зробіть висновок про те, як від-реагували на наказ короля (переданий маркізом де Дре-Брезе) покинути залу засідань депутати від абсолютної більшості населення країни.

Ж. Д. Кур. Мірабо й маркіз де Дре-Брезе на засіданні Національних зборів 23 червня 1789 р. 1830-ті роки

3. Початок революції. Від конституційної монархії до республіки

Опинившись у пастці, король почав стягувати до Версаля додаткові війська. У столиці розпочалося повстання. Озброєні парижани встановили контроль над містом, відтіснивши війська. 14 липня вони взяли штурмом фортецю-в’язницю Бастилію у східній частині Парижа, яка була символом королівської сваволі. Цей день у Франції відзначають як національне свято.

Перегляньте відеосюжет про парад у Парижі з нагоди Дня взяття Бастилії. Яке враження справили на Вас урочистість і масштаб військового параду?

Яку роль Французької революції в історії країни підкреслює проведення такого заходу?

У сюжеті є сцена (1 хв 03 с — 1 хв 08 с), де учасники дійства тримають у руках плакати з гаслами Французької революції: «Свобода. Рівність. Братерство». Чи залишаються ці гасла, на Вашу думку, донині важливими для Франції та інших країн сучасного світу?

Конституція — основний закон держави, у якому закріплені основи державного ладу, права, свободи й обов’язки особи, порядок організації державної влади, територіальна організація держави.

Країною прокотилася хвиля «муніципальних революцій», унаслідок яких було сформовано нові виборні органи міського управління. Створилася Національна гвардія, яку очолив маркіз Лафаєт. Спалахнули повстання і на селі: селяни палили дворянські замки, знищували документи феодального права й архіви. Законодавчі збори оголосили про ліквідацію феодальних порядків і скасування найдавніших прав і привілеїв. Налякана знать тікала з країни.

26 серпня 1789 р. Установчі збори ухвалили Декларацію прав людини і громадянина, яка проголошувала повновладдя народу, загальне братерство,

свободу й рівність усіх людей. Було визнано непорушними право власності, свободу слова, віросповідання, право на опір гнобленню — усе те, що не втратило цінності донині.

До вересня затвердили новий територіально-адміністративний поділ країни на департаменти, запровадили виборність церковнослужителів, обов’язкову присягу священників. Ці закони позбавили католицьку церкву самостійної політичної ролі. Захоплення церковних земель і земель знаті, яка втекла з країни, володінь короля, випуск паперових грошей зумовили перерозподіл власності на користь третього стану.

Однак розбіжності в поглядах депутатів Законодавчих зборів на майбутнє країни не зникли. Залежно від того, де сиділи прихильники або противники рішучих заходів — зліва від столу голови зборів чи справа, депутати поділилися на лівих і правих.

Водночас стара знать і королівський двір налагоджували зв’язки з європейськими правителями, сподіваючись на їхню підтримку в придушенні революції. Улітку 1791 р. королівська родина здійснила невдалу спробу таємно втекти за кордон, але їх упізнали й затримали. Це підштовхнуло депутатів до більш рішучої політики.

Ліві та праві — прихильники (ліві) і противники (праві) радикальних заходів. Конституційна монархія — монархія, за якої король не володіє верховними повноваженнями в деяких або й у всіх сферах державної влади.

3 вересня 1791 р. було ухвалено першу в історії Франції конституцію, вступом до якої була Декларація прав людини і громадянина. Країна стала конституційною монархією, тобто влада короля (монарха) була обмежена конституцією. Вища законодавча влада належала Законодавчим зборам, виконавча — королю і призначеним монархом міністрам, судова — обраним

суддям. Виборче право отримали чоловіки віком від 25 років, які мали прибуток, сплачували податки й жили в певній місцевості не менше року. Жінки й чоловіки з низьким доходом виборчого права не отримали. Конституція не поширювалася на французькі колонії, де навіть зберігалося рабство.

Збори дозволили королю підписати конституцію, після чого призначили нові вибори й саморозпустилися. У Законодавчих зборах нового скликання на зміну роялістам (прихильникам збереження монархії) і лібералам прийшли прихильники конституційної монархії — фельяни та якобінці. Вони об’єднували демократичну середню й дрібну буржуазію, селянство та міську бідноту — санкюлотів.

Серед якобінців виникало дедалі більше суперечностей, що зрештою призвело до роз-

колу на жирондистів і монтаньярів. Монтаньяри, тобто «горяни», сиділи в залі засідань на верхніх лавах, а жирондисти згрупувалися довкола депутатів від департаменту Жиронда. Жирондисти були поміркованими республіканцями, підтримували революційну війну і вважали, що до революції слід залучити всю націю, а не обмежуватися тільки Парижем. Натомість на монтаньярів більший вплив мали жителі Парижа, зокрема санкюло-ти, і вони були налаштовані дуже радикально. Лідером монтаньярів був Максиміліан Робесп’єр, колишній депутат Зборів, обраний прокурором кримінального суду.

Однак більшість депутатів не мала сталих політичних переконань і підтримувала тих, хто краще виступав на трибуні чи в певний момент був сильнішим. їх називали «болотом».

«Болото» — депутати без політичних переконань, які ситуативно підтримували сильніших.

Національний Конвент

Склад Національного Конвенту(1792)

Зовнішньополітичне становище країни дедалі більше ускладнювалося. Навесні 1792 р. Франція оголосила Австрії, яку невдовзі підтримала Пруссія, війну. Проте французька армія була розбита й австро-прусські війська втор-глися на територію Франції.

Економічна розруха, знецінення грошей і зростання дорожнечі викликали невдоволення санкюлотів. Розв’язкою стали серпневі події 1792 р. в Парижі, коли містяни й радикально налаштовані національні гвардійці захопили королівський палац і заарештували монарха та його родину. Унаслідок цих подій Установчі збори було розпущено й проведено вибори до Конвенту — вищого законодавчого органу. Провідну роль у Конвенті відігравали жирондисти, яких підтримували пів тисячі незалежних депутатів. Третину депутатів Конвенту становили монтаньяри.

У вересні Конвент скасував монархію, і Франція вперше стала республікою (Перша республіка). Під тиском депутатів-монтаньярів Людовіка XVI звинуватили у «змові з ворогами Франції» і над ним готували суд. Це ще більше загострило навесні наступного року конфлікт між жирондистами і монтаньярами. Жирондисти доводили, що долю монарха мають вирішувати не тільки парижани, а вся французька нація. Вони вимагали запитати думку

народу, фактично закликали провести референдум. У відповідь монтаньяри звинуватили своїх опонентів у намаганні зберегти життя королю і відтак — монархії.

У червні будівлю Конвенту оточили тисячі прихильників монтаньярів з вимогою вигнати жирондистів із Конвенту. Частина депутатів умовляла жирондистських депутатів добровільно скласти мандати, але ті відмовились. Урешті-решт більшість депутатів Конвенту здалася і проголосувала за виключення своїх колег-жирондистів. Тепер жирондистів, які розпочали й очолювали революцію, оголосили її ворогами. Декого з них було заарештовано, інші втекли з Парижа, а два десятки найвпливовіших було засуджено Революційним трибуналом і восени 1793 р. гільйотиновано (гільйотина — механічний пристрій для відтинання голови при здійсненні смертної кари). Така ж доля кількома місяцями раніше спіткала й Людовіка XVI.

Ці драматичні події збіглися в часі з тимчасовими успіхами французьких військ у війні проти антифранцузької коаліції. Бойові дії навіть перенесли на лівий берег Рейну, на територію супротивника. Однак для ведення війни були потрібні нові сили. Призов до армії сотень тисяч новобранців, постійне вимагання від селян продовольства й фуражу для потреб армії, збільшення податків призвели до того, що у Вандеї та Бретані на заході країни, а також на південному сході й у містах Тулоні та Марселі спалахнули повстання проти революції.

Страта Людовіка XVI

Якобінська диктатура — період значних перетворень у країні, а також період масових репресій і розправ зі справжніми й уявними ворогами республіки.

4. Якобінська диктатура

В умовах, коли республіка опинилась у складній ситуації, цим скористалися якобінці-монтаньяри. У травні-червні 1793 р. вони захопили владу в Парижі й установили у Франції якобінську диктатуру. Якобінці проголосили, що за селянами закріплюється земля, яку вони обробляють, обмежили ціни на харчові продукти й ухвалили декрет про збільшення заробітної плати робітникам. Також було прийнято спеціальні закони про розподіл між біднотою майна «ворогів революції». Проте якобінська диктатура (необме-

жена влада у державі) виявилася недовговічною, і багато їхніх обіцянок залишилися на папері.

Хоча якобінці діяли під гаслами Декларації прав людини і громадянина, насправді своїми діями вони їх заперечували. Промислове виробництво й сільське господарство, фінанси та торгівля, навіть свята й приватне життя громадян — усе було взято ними під контроль.

Якобінці намагалися повністю порвати з минулим і створити нове суспільство, очищене від християнства. Натомість було проголошено «релігію розуму», за якою вищим обов’язком і прагненням громадян визнавалася прихильність до держави. Також якобінці запровадили новий календар із десятьма днями тижня. Згідно з якобінським календарем, 1792 р. проголошувався першим роком.

Французька революція наприкінці XVIII століття

Карта: Французька революція наприкінці XVIII століття

Надзвичайними повноваженнями було наділено Комітет громадського порятунку на чолі з М. Робесп’єром, революційні трибунали та інші караль-

ні органи. Було ухвалено декрет про «підозрілих», якими оголосили всіх противників диктатури.

Восени 1793 р. якобінці розпочали революційний терор. У всі департаменти країни вони направили своїх представників із необмеженими повноваженнями. По всій Франції було поставлено гільйотини. «Ворогами народу» оголосили не тільки колишню королеву Марію-Антуанетту (страчена того ж року), а й усіх підозрілих із погляду М. Робесп’єра та якобінців або звинувачених за доносом. Терору й страти не уникнули навіть деякі вожді революції, зокрема Жорж Дантон, чий авторитет і заслуги перед нею були не менші, ніж М. Робесп’єра.

«5 квітня вранці Жоржа Дантона, Каміля Демулена й інших обвинувачених відвезли на Гревську площу. Візок із засудженими проїжджав вулицею Сент-Оноре повз будинок.., у якому жив Робесп’єр, і Дантон, який всю дорогу лаявся.., крикнув: “Максиміліане, ти швидко підеш за мною!”»

Манфред А. З. (Три портрета ^похи Великой французской ре-волюции. — Москва : Мисль, 1989. — С. 96)

Одним із натхненників терору вважають Жана Поля Марата.

Жан-Поль Марат (1743-1793) — журналіст і політичний діяч, один із вождів Великої французької революції. Після взяття Бастилії в 1789 р. на власні кошти заснував газету «Друг народу». Саме так Марат підписував свої статті. Його вважали чесною людиною, доказом чого було скромне життя. Наполягав на революційному терорі і став його символом. Під впливом жироністів молода дворянка Шарлотта Корде вирішила вбити Мара-та. Вона прийшла до нього нібито з доносом. Він прийняв її, лежачи в ванні (це було вимушено, бо все його тіло вкривала екзема). Коли Марат поринув у читання доносу, він отримав смертельний ножовий удар.

Революційний терор — період із вересня 1793 р. до 27 липня 1794 р., для якого характерні масові репресії проти контрреволюціонерів і всіх опозиційно налаштованих громадян.

Хоча якобінці переконували населення, що терор стосується тільки дворян, духовенства, монархістів та інших «ворогів революції», однак це не відповідало дійсності. Тільки в Парижі впродовж кількох тижнів стратили майже півтори тисячі людей. Точних даних кривавої статистики якобінського терору по всій Франції немає, історики зазначають від 18 до 40 тис. його жертв.

Розправившись зі справжніми й уявними ворогами, М. Робесп’єр отримав необмежену владу. Однак масові репресії призвели до ізоляції «непідкупного», як називали Робесп’єра, і його найближчих сподвижників у Кон-

венті. Винищення опонентів і успіхи армії на фронті позбавили політику терору виправдання.

Ліві, праві й «болото» Конвенту об’єдналися заради повалення тиранії і наприкінці липня 1794 р. здійснили державний переворот, який поклав край якобінській диктатурі й терору. За революційним календарем цей день припав на 9 термідора ІІ року Республіки, тому переворот назвали термідоріанським, а тих, кого він привів до влади, — термідоріанцями.

Термідоріанський переворот ознаменував згасання революції. М. Робес-п’єра та його прибічників заарештували й відправили на гільйотину. Збулося пророцтво Ж. Дантона про те, що «непідкупного» чекає така ж доля, як і тих революціонерів, яких він відправив на смерть.

Соціальний статус людей, страчених під час терору

(Діаграму складено за виданням: Dennis Sherman et. al. World Civilizations: Sources, Images, and Interpretations (illustrated edition). — Paperback, published 1993.)

14 липня 1789 р. — падіння Бастилії. День національного свята Франції. Серпень 1789 р. — прийняття Декларації прав людини і громадянина. Вересень 1791 р. — ухвалення першої в історії Франції конституції. Вересень 1792 р. — установлення у Франції республіки.

Липень 1794 р. — термідоріанський переворот; повалення якобінської диктатури.

Термідоріанці — супротивники якобінців, які 27 липня 1794 р. (9 термідора ІІ року Республіки за революційним календарем) заарештували М. Робесп’єра та його прибічників.

1. Визначте основні ознаки кризи «старого порядку».

2. Охарактеризуйте причини Французької революції наприкінці XVIII ст. Які з них Ви вважаєте основними?

3. Яке з двох тверджень Ви вважаєте правильним: а) революції можна було уникнути; б) революція була неминучою. Аргументуйте Вашу точку зору.

4. Назвіть хронологічні межі й основні етапи Французької революції.

5. Покажіть на історичній карті (c. 21) перебіг подій Французької революції від її початку до термідоріанського перевороту.

6. Поясніть, які були наслідки повалення монархії у Франції.

7. Назвіть позитивні й негативні явища в період якобінської диктатури.

8. Якими, на Вашу думку, були причини революційного терору? Хто постраждав від нього найбільше?

9. Порівняйте одну зі статей Декларації прав людини і громадянина з висловленням М. Робесп’єра. У чому, на Ваш погляд, полягають особливості тлумачення впливовим якобінцем законності й справедливості? Яке із двох наведених тверджень Ви вважаєте правильним?

«Закон установлює лише ті покарання, які безумовно й очевидно необхідні; ніхто не може бути покараний інакше ніж на підставі закону, ухваленого й оприлюдненого до скоєння злочину й правомірно застосованого».

Ст. 8 Декларації прав людини і громадянина

«Терор — це не що інше, як швидка, сувора й непохитна справедливість; отже, він є проявом чесноти».

З промови М. Робесп’єра 5лютого 1794 р.

10. Поясніть, що означають історичні поняття «конституційна монархія», «праві» та «ліві», «болото», «якобінська диктатура», «революційний терор», «термідоріанці».

 

Це матеріал з підручника Всесвітня історія за 9 клас Полянський 2022

 




Попередня сторінка:  Вступ до курсу "Історія Нового часу"
Наступна сторінка:   2. Франція в 1794-1815 роках. Віденський кон...



^