Складанню болтових і гвинтових з’єднань передує операція утворення отворів. Отвори для встановлення болтів у деталях, що з’єднуються, свердлять за розмічанням, за шаблоном або кондуктором. Осі отворів у цих деталях мають збігатися. Під час складання одноболтових з’єднань осі отворів можуть не збігатися, але не більше ніж 0,15 мм на кожні 10 мм діаметра болта для відповідальних з’єднань. Як кондуктор можна використовувати одну з деталей. У такому разі деталі з’єднують струбцинами й свердлять найвідда-леніші отвори. У ці отвори вставляють монтажні установлювальні (тимчасові) болти, знімають струбцини й свердлять решту отворів.

Технологічний процес складання болтових з’єднань містить такі основні операції: підготовка спряжуваних поверхонь деталей, установлення деталей, установлення болта (шайби) і затягування гайки.

Для рівномірного розподілу тиску та збільшення площі поверхні, на яку він діє, під гайки, а в деяких випадках і під головки болтів, підкладають шайби. Шайби мають бути чистими, рівними, без задирок, рисок і рубців, тому що їхня наявність створюватиме значне тертя між шайбою та гайкою і не даватиме змоги затягнути гайку до кінця.

Нерухомість різьбового з’єднання забезпечують затягуванням гайки або гвинта гайковим ключем (за ручної роботи). Довжина його рукоятки не повинна перевищувати 15Д де D — діаметр різьби, мм, що забезпечить нормальне затягування та унеможливить зривання різьби.

Для звичайних болтових з’єднань стрижень болта й отвір не потребують точної обробки. Деталі, що з’єднуються, центрують за допомогою циліндричних або конічних (зазвичай двох) штифтів, максимально віддалених один від одного. Штифти запресовують в отвори попередньо складених і відрегульованих деталей.

Крім штифтів, під час установлення з’єднуваних деталей використовують мітки. Мітками називають різні умовні знаки (прорізи, риски), які наносять на підігнані одна до одної деталі для фіксації їхнього взаємного розміщення. Мічені деталі встановлюють так, щоб однорідні мітки збігалися.

Якість складання болтових і гвинтових з’єднань визначають правильністю затягування болтів і гайок, досягненням потрібних посадок, відсутністю перекосів, викривлень стрижнів болтів і гвинтів, надійністю стопорних пристроїв. Складання з’єднання виконують поступово: спочатку закручують гайку або гвинт без ключа до легкого стикання їхньої опорної поверхні з поверхнею деталі (без хитання). Надто велике хитання (у різьбі) може призвести до зривання різьби під час затягування з’єднання. Гайки треба затягувати повільно: спочатку на половину заданого зусилля, а потім остаточно. Групові з’єднання (рис. 2.11) потрібно затягувати в певній послідовності:

спочатку затягують середню пару гайок, потім пару сусідніх праворуч, після цього пару сусідніх ліворуч і т. д„ наближаючись до кінців. Коли гайки розміщені по колу, їх затягують хрест-навхрест.

Під час складання болтових і гвинтових з’єднань спочатку закручують усі болти або гайки до стикання з поверхнями деталей, потім трохи затягують і тільки за третій раз здійснюють повне затягування. У відповідальних з’єднаннях для рівномірного й правильного затягування гайок використовують ключі з однаковою довжиною рукоятки або з регульова-ним крутним моментом (динамометричні ключі, граничні ключі). Затягування різьбових з’єднань контролюють зміною видовження болта або шпильки за допомогою мікрометра або індикатора. Для цього вимірюють довжину болта перед затягуванням, а потім після затягування.

Важливою умовою нормальної роботи різьбового з’єднання є відсутність напруження згину в тілі болта або шпильки.

Для підвищення герметичності з’єднань спряжені поверхні деталей змащують спеціальним герметиком, який утворює тонку плівку, що не пропускає мастило або іншу рідину, а також гази. У певних випадках установлюють спеціальні прокладки (паперові, шкіряні, гумові, картонні, паронітові тощо).

Це матеріал з підручника "Види з’єднань" Гуменюк, Паржницький 2021