В ЛЮБОВІ ДО КАЗКИ ЖИТТЯ

Зірка Мензатюк — українська письменниця, казкарка, журналістка. Авторка понад двадцяти книжок для дітей, кожна з яких вабить казковістю, таємничістю, особливим поглядом на світ українських звичаїв і традицій.

Вона народилася в дивному краї — на Буковині, де весь простір дихає чарівністю і красою. Тому твори Зірки Мензатюк захоплюють нас добротою, закоханістю в життя, у рідне слово.

Запропонуй власний сюжет художнього твору, який називається «Казка про колядку».

КАЗКА ПРО КОЛЯДКУ

Там, де синіє Говерла, Карпатські гори найсуворіші. На всі боки стримлять верхи — безлюдні, дикі, неприступні. Смереки на них не ростуть, а ті, що стоять ген нижче, однобокі й обшмульгані вітром. І раптом коло самої Говерли, серед непрохідних ялівців — будинок. Так-так, мурований, під червоним черепичним дахом. Хмари переволочують через Говерлу довгі сиві одежі й косим дощем стукають у його шибки:

— Ми пливемо на Волинь наповняти поліські джерела!

Вітри летять, свищуть понад Говерлою, а на льоту гудуть у вікна:

— Ми здалеку, від самої Атлантики! Несемо запах риби, солі й теплий туман!

— Ага, добре, — нотує в записник усе, що сказали хмари й вітри, дівчина з дивного будинку. — А я метеоролог Оля, закінчила львівський університет і вчора приїхала сюди на роботу. Тож будьмо знайомі!

Вона засміялася й побігла передавати на київське телебачення:

— Увага, увага! Завтра в Україні хмарна погода з проясненнями, місцями туман, на Волині дощ. Температура повітря 18—20 градусів тепла.

Отже, тепер ви знаєте: дивний будинок — метеорологічна станція. Але слухайте далі!

А далі Оля поправила модну зачіску й сказала колегам:

— Я вже знайшла десяток боровиків, поласувала малиною, а краєвиди тут такі, що не намилуєшся довіку. Я дуже рада, що сюди приїхала.

— Гай-гай, — похитав головою найстарший метеоролог. — Чи так воно буде, коли настане осінь...

Він не сказав, що восени починаються занудливі сірі дощі, вітри стають лихі й колючі, і тоді дуже нелегко бути метеорологом.

— А нащо та лавка з табличкою «Галицький ринок»? Хіба тут зупиняються львівські автобуси?

— Ні, жодні автобуси тут не їздять, — мовив найстарший метеоролог. — Але коли сісти на лавку й заплющити очі, то здається, що ти у Львові, що позаду тебе Галицький ринок, а не шумливі дикі смереки.

Він не сказав, що дівчата, посидівши на лавці, пакують чемодани й більше на Говерлу не вертаються.

Та поки що Оля прокидалася вдосвіта, ставала на порозі й гукала:

— Доброго ранку, Говерло й Говерляно! Доброго ранку, полонини Пожежевська, Маришевська і ви, Шпиці!

І тоді з усіх боків летіла смерекова луна:

— До-о-оброго-о-о ранку-у-у!

Вона оббігала всі стежки в Чорногорі, з усіх джерел напилася води. Диких кабанів вона впізнавала по ході, ведмедів частувала пиріжками з чорницями. І зовсім не мала часу сидіти на лавці під автобусною табличкою.

Настала осінь, і то раптом, несподівано настала! Був ще серпень, Оля вранці вийшла босоніж на траву — аж по траві паморозь...

І пішло: то дощ, то іній, то люта хвища. Говерла закуталась у хмару, мов баба в пухову хустку, вітри налітали злі, аж від них стугоніли ліси, але Оля не журилася.

— Як гарно шумлять смереки! Піду послухаю, що вони розповідають, — говорила вона, коли шаленіли вітри.

— Який сьогодні ніжний пізньоцвіт! — казала вона в морозяні ранки й цілувала лілові пелюстки квітів.

Коли ж починався безпросвітний дощ, вона брала альбом і сідала край вікна:

— Дощику, я намалюю твій портрет!

І дощ мимоволі всміхався і світлішав, бо кому охота бути на портреті набурмосеним?

Одного разу приповзла пухка щоката хмарище.

— Я повна снігу під саму зав’язку! Зараз його не втримаю та розсиплю...

— Увага, увага! — передали метеорологи на радіо й телебачення. — В Україні очікуються опади у вигляді снігу.

Сніг ринув білою хуртечею, застелив поля й сіножаті, а дорогу до метеостанції засипав так, що ні пройти, ні проїхати.

— Бо й нічого їм ходити! — вирішила зима.

Не знала вона Олі, а то б не нахвалялася. Бо хоч які сніги-за-мети, а Оля за лопату й гайда стежки прокидати: ту до джерельця, ту до потічка, а ту довгу-предовгу — вниз до смерек, уже не казки слухати, а зимову білу тишу.

— Цю дівчину й зима не налякала, — тішилися метеорологи.

Проте лихо саме наближалося.

— Сьогодні Святвечір, — сказав одного ранку найстарший метеоролог.

— Святвечір! — зраділа Оля. — І в нас на метеостанції буде святкова вечеря?

— Авжеж буде: кутя, книші, варенички з маком та горіхами, верховинські добірні гриби й узвар на смерековому меду.

— І будуть свічки з ярого воску й під білою скатертю сіно?

— Будуть, як без них!

— І буде колядка під вікнами, щоб чути на всю Чорногору?

— Таж, Олю! — мовили метеорологи. — Такі сніги! Хіба колядники до нас доб’ються?

Умлівала кутя, настоювався узвар, гриби пахтіли по всіх коридорах, а Оля вийшла надвір і засумувала. Побрела снігом, кучугурами, повз лавку під автобусною табличкою та на лавці й сіла. Мимоволі задумалась, очі замружила — і враз загомонів їй за плечима Галицький ринок, зацвів передсвятковий Львів. За високими вікнами метушилися чепурні львівські господині, готуючи столи до вечері, на майданах у вечоровій синяві засвічувалися різдвяні ялинки, а в вузьких старовинних вуличках гуртувалися коляд-ницькі ватаги...

Оля встала і, мов сонна, побрела до будинку. Вона ще не знала, що вчинить, зате це знали метеорологи, тому вони теж посмутніли.

— Шкода, що така дівчина поїде, — зітхнули вони.

Тихо, несвятково зробилося на метеостанції.

І раптом: туп, туп! гуп, гуп! Хто там у довгім кожусі оббиває чоботи від снігу? Чи не чужий ведмідь-набрідь?

— Та ні, це я, лісник! Благословіть колядувати!

Стрепенулися рододендрони на стінах, веселіше засяяли різдвяні свічечки на столі! Бо враз залунало:

Добрий вечір тобі, пане господарю, радуйся!

Ой радуйся, земле, Син Божий народився!

— Таж сніги, замети, як же це ви до нас? — дивувалися метеорологи.

— Щоб лісник боявся снігу? Тоді хто вам сповістить про свято?

І він колядував далі:

А що перший празник — Рождество Христове, радуйся!

Ой радуйся, земле, Син Божий народився!

Оля стояла, притиснувши руки до грудей, і в грудях у неї щось тануло, тануло — то розтавав її смуток, бо так уже є у світі, що всякий смуток пропадає від колядки. Він ставав, як теплий віск, м’який і податливий, і щось інше, голосне, світле вливалося в груди.

Але хто це: дзень-дзень, тук-тук у вікно? Чи не зайчик?

— Ні, це я, пастушок Івасик! Дозвольте й мені заколядувати!

А що другий празник — святого Василя, радуйся!

Ой радуйся, земле, Син Божий народився!

Раптом під вікнами щось захурчало, засигналило: пі-біп! Кинулися метеорологи — диво дивне! Автобус зі Львова...

Хвацько підрулював до таблички «Зупинка Галицький ринок» і випустив цілу колядницьку ватагу!

— Віншуємо вас, чесні господарі! — гукнули колядники й підхопили:

А що третій празник — святе Водохреща, радуйся!

Ой радуйся, земле, Син Божий народився!

Дива чинились далі: мороз обгорнув сріблом шишки на смереках, і дрібні шишечки на диких ялівцях, потоки заграли пречистими водами, повітря стало кришталево дзвінким, і колядка летіла далеко-далеко!

А що ж Оля? Вона передавала святковий прогноз погоди.

— Увага, увага! — лунав її радісний голос. — На Різдво і Василя, на святе Водохреща будуть зорі, як білі перли! Будуть іскристі сніги, ковзкі льоди для забави і мороз для рожевих рум’янців!

Вона усміхнулася і сказала колегам:

— Я й не сподівалася, що Різдво на Говерлі таке гарне! У мене не було веселішого Різдва...

Говерла ясніла снігами і слухала колядку.

Зірка Мензатюк

■ .. • ' . . . ,( ‘ Сюжет художнього твору — це ланцюг зображуваних подій, думок і переживань, які розкривають характери персонажів, ідею твору. Читаючи твір, ми бачимо, як стають інакшими обставини, в яких відбуваються події, почуття і переживання персонажів, як змінюються їхній емоційний стан та настрій. Подія чи система подій у творі відбуваються у часі й мають причинно-наслідкові зв’язки. Тому виділяють елементи (вузли) сюжету: експозицію, зав’язку, розвиток дії, кульмінацію, розв’язку.

Експозиція — попереднє, у найзагальніших рисах, знайомство з персонажами твору, уведення в ситуацію, у якій визріває конфлікт. Представляє час і місце події, обставини, в яких діятимуть персонажі. (У «Казці про колядку» експозиція дає нам уявлення про те, що події відбуватимуться у Карпатах. Авторка описує чудовий гірський пейзаж, який уводить нас в основні події твору. Ми дізнаємося, що головна героїня — Оля і що вона закінчила Львівський національний університет.)

Зав’язка — елемент сюжету, вихідний момент у розвитку дії художнього твору. (Оля починає працювати метеорологом.)

Розвиток дії — розвиток дії від зав’язки до кульмінації, своєрідний перебіг розповіді автора про життя, стосунки, дії персонажів. (Подій у «Казці про колядку» небагато. Зате ми можемо спостерігати, як під впливом змін у природі, з наближенням Різдва, змінюється настрій, емоції головної героїні.)

Кульмінація — момент найвищого піднесення, напруження дії, момент максимального загострення конфліктної ситуації. (Наближався Святвечір. «Оля вийшла надвір і засумувала». Вона сіла на лавку під автобусною зупинкою і замислилась. Ми не знаємо, яке рішення вона прийме. Метеорологи думають, що вона поїде додому.)

Розв’язка — частина сюжету, яка завершує дію, доводить її до логічного розв’язання події. (Автобус зі Львова. Колядники і щаслива Оля.)

1. Пригадай власний сюжет, який ти запропонував/запропо-нувала до твору «Казка про колядку» перед його читанням. Чи є у прочитаному творі якісь елементи із твого сюжету? Розкажи про це.

2. Поділи «Казку про колядку» на частини і придумай до них назви. Відтвори зміст за складеним планом.

3. Чи сподобалася тобі головна героїня твору — Оля? Чому?

4. Розкажи, що, на твою думку, впливало на настрій героїні. Опиши її емоції від споглядання Карпат у різні пори року.

5. Навіщо авторка вводить у твір деталь із лавкою на зупинці та написом «Галицький ринок»?

6. Чому, на твою думку, твір називається «Казка про колядку»? Що у цьому творі казкового?

Запропонуй свою розв’язку сюжету.

Знайдіть деталі, які допомагають нам уявити портрет Олі.

Відшукайте у творі зорові та звукові деталі, які допомагають нам краще уявити природу Карпат у різні пори року.

Доведіть, що Оля дуже любить природу. Свою відповідь підтверджуйте цитатами.

Доповніть експозицію твору. Уведіть у сюжет (у розвиток дії) кілька подій.

Відеоролик з гуцульською колядою.

Підказки Вікі-Всезнайка

У давні часи колядування, тобто прославлення Різдва Коляди (народженого сонця), вважалося святим дійством. Для цього створювались спеціальні «ватаги» колядників, у яких був ватаг («береза»). Вони старанно готувались, щоби з гідністю і повагою виконати свою роль посланців добрих вістей у кожен дім. Колядники не брали грошей за свої віншування господарю та його родині, а з радістю приймали подяку у вигляді частування різними ласощами (так званої «коляди»). Колядників поважали як носіїв добрих побажань на здоров’я та добробут всієї родини.

Із XVII століття під впливом європейської традиції прославлення народженого Ісуса у вигляді театралізованої лялькової вистави в Україні з’явився пересувний ляльковий театр, де ставили релігійні та світські (переважно жартівливі й іронічні) п’єси. В народі його називали вертепом.

Цей театр мав два поверхи: на першому розігрувались гумористичні сценки з життя і побуту сучасних людей, а на другому була відтворена стайня, ляльки виконували сцени з народження Ісуса, а також про царя Ірода, що убивав дітей. Театру, яким ми його бачимо сьогодні, тоді ще не було, і цей маленький театр служив справжньою святковою розвагою.

Виконай на вибір:

- Розкажи про те, як святкують Різдво у твоїй родині, якщо ви його святкуєте.

- Напиши маленьке оповідання про твої пригоди під час Різдва, якщо ти його святкуєш.

- Створи маленьку «п’єску» для лялькового театру про Різдво чи на тему життя твого класу.

- Придумай святкове віншування для своїх рідних чи друзів.

 

Це матеріал з підручника "Українська література" 5 клас Чумарна 2022