ДО ТАЄМНИЦЬ МИСТЕЦТВА СЛОВА

ПРО ВІРШ

Читаючи твори на цих сторінках підручника, ви, напевно, помітили, що вони написані не звичною нам прозовою мовою, якою ми користуємося у повсякденному житті, а іншою — віршованою. І хоча поетичні тексти складені з тих самих слів, як і проза, але ці слова завдяки чергуванню упорядкованого руху складів, близьких за звучанням закінчень рядків (рими) мають інше звучання — ритмізоване . Наявність рими й ритму не тільки надає словам особливої чарівності й музичності, а й сприяє тому, що їх набагато легше запам’ятати .

Вірш — невеликий за обсягом літературний твір, що написаний, зазвичай, ритмізованою мовою і має риму.

1. Продовжте речення: Вірш — це...

2. Поясніть, що таке рима. Наведіть приклади рим з прочитаних творів.

3. Назвіть основні ознаки, притаманні віршам.

ЦІКАВИНКИ ДЛЯ ДОПИТЛИВИХ

Щороку 21 березня у всьому світі відзначають Всесвітній день поезії.

Ця традиція була започаткована 1999 року рішенням міжнародної Організації Об’єднаних Націй з питань освіти, науки й культури (ЮНЕСКО). У цей день кожного року в різних куточках нашої планети любителі і любительки поезії проводять різноманітні заходи (поетичні конкурси, вечори, флешмоби, концерти тощо), на яких звучать улюблені віршовані рядки.

ПІДСУМОВУЄМО

1. Поміркуйте, чому у світі не стихає інтерес до поезії. Своїми роздумами поділіться з вашими рідними й близькими. Про результати вашої співбесіди розкажіть у класі.

2. Поміркуйте, якими якостями треба володіти, щоб відчувати «поезію землі». А вам притаманні ці якості? Розкажіть про це в класі.

3. На конкретних прикладах доведіть, що прочитані вами твори — це вірші.

4. Запропонуйте свій варіант відзначення Міжнародного дня поезії у вашому класі або школі.

5. Підготуйте повідомлення про одного з поетів (на ваш вибір), вірш якого розміщений на цих сторінках вашого підручника.

6. Розв’яжіть літературну головоломку «Поетичнелото», у якій схований відомий вірш. Визначте, що це за вірш і хто його автор. Для цього уважно роздивіться хмаринки слів, зверніть увагу на кольори написання слів. З’єднавши слова в поетичні рядки, у правильній послідовності складіть вірш.

Чи відомо вам щось про англійського письменника Джозефа Ре-дьярда Кіплінга? Якщо так, то розкажіть про це.

Розкажіть, які кіно- і мультиплікаційні твори, театральні вистави тощо про хлопчика Мауглі ви дивилися. Які враження вони на вас справили й чому?

ДЖОЗЕФ РЕДЬЯРД КІПЛІНГ (1865—1436)

Кіплінг — це старший друг і порадник, який може завжди підтримати, порадити, підказати . Він до різних людей говорить по-різному . І коли ти дорослішаєш, Кіплінг відчуває, що з тобою можна поговорити про щось інше, й здійснює це .

Володимир Чернишенко,

голова Українського кіплінгівського товариства, перекладач

ПИСЬМЕННИК, ЯКИЙ ЗНАЄ ВІДПОВІДІ МАЙЖЕ НА ВСІ ЗАПИТАННЯ ДІТЕЙ

Багато хто з вас із власного досвіду знає, що маленькі діти дуже допитливі й у них весь час виникають різні запитання . І серед них «чому?» і «як?» звучать найчастіше . Наприклад: «Чому в кита така горлянка?» або «Як виникли броненосці?», «Чому в носорога така шкіра?» або «Як було вигадано азбуку?». Відповіді на ці й інші запитання дав у своїх казках Джозеф Редьярд Кіплінг . Напевно, вам уже відомі історії про Кішку, що гуляє, як сама собі знає, чи про надмірно допитливе Слоненя, або про хороброго лангуста на дивне ім’я Ріккі-Тіккі-Таві . Якщо це так, то творчість цього чудового англійського письменника вже вам відома .

Один із найулюбленіших авторів не тільки дітей, а й усіх мандрівників, знавців тваринного світу й прихильників пригод, Джозеф Редьярд Кіплінг народився в Індії в родині англійського художника . У цій дивовижній країні в оточенні

екзотичної¹ природи минули дитячі роки письменника . Після навчання в Англії Кіплінг знов повернувся до Індії і почав працювати журналістом .

Як кореспондент газети він здійснив тривалі подорожі до Японії і США, Нової Зеландії і країн Південної Африки та ін .

Майбутній письменник захоплено вивчав історію та побут різних народів, людські характери та звичаї . Усе це сприяло тому, що він рано почав писати власні твори . Сам Кіплінг називав себе «маленьким пілігримом» . Пілігрим — це вже застаріле слово, яке можна знайти лише в книжках, і означає воно того, хто подорожує, тобто мандрівника . А маленьким Редьярд називав себе тому, що був невисокого зросту . І доля цього «маленького пілігрима» склалася так, що у 23 роки він став відомим у своїй країні, у 27 — прославився на весь світ, а в 42 роки «за спостережливість, яскраву фантазію, зрілість ідей та особливий талант оповідача» першим з англійців отримав одну з найвищих міжнародних премій — Нобелівську .

Але з усіх країн найбільшим джерелом письменницького натхнення на все життя стала для Кіплінга, насамперед, Індія . Її яскрава культура й навіть особливості клімату (спекотне сонце та пилові хмари на дорогах) — усе це було для Кіплінга рідним, зрозумілим і близьким . І саме Індія, пізнання її багатої давньої культури та природи сприяли появі най-відомішого твору Дж . Р . Кіплінга — «Книги Джунглів».

З давніх-давен образ людини, яка виросла серед звірів, привертав письменницьку уяву . І Кіплінгу, який мешкав в Індії і серйозно цікавився тваринним і рослинним світом цієї країни, були відомі випадки, коли малюків, загублених у джунглях, виховували у зграї вовків . Усе це і посприяло створенню безсмертного образу Мауглі .

Екзотичний — незвичайний, дивовижний, надто мальовничий для певної місцевості.

Філіп Бьорн-Джонс. Дж. Р. Кіплінг (1899)

І хоча Кіплінг почасти у своєму творі ставить читачам і читачкам зовсім не дитячі запитання, але замислитися над ними ви зможете вже зараз . І хто знає, можливо, саме серед вас будуть ті, яким під силу дати свої відповіді на них...

1. Розкажіть, що вам стало відомо про Дж. Р. Кіплінга.

2. Яка країна і чому вплинула на письменницьку долю Кіплінга найбільше?

3. Уважно роздивіться портрети письменника, розміщені на сторінках вашого підручника. Про яку особистість вони вам розказують? Яким постає письменник у вашій уяві? Які деталі, зображені на портретах, дають вам змогу побачити письменника саме таким?

Читаємоіз задоволенням

МАУГЛІ

З «Першої Книги Джунглів»

(Скорочено)

Брати Мауглі

Надвечір жаркого дня в Сіонійських горах батько Вовк прокинувся після свого денного спочинку, почухався, позіхнув і струсонув обважнілими лапами, щоб розігнати дрімоту . Мати Вовчиця спала, поклавши свою велику сіру голову на чотирьох вовченят, а вони вовтузилися і тихенько скавуліли, і місяць заглядав у печеру, де жила вовча родина . — Еге! — сказав батько Вовк . — Час іти на полювання .

Він хотів було податися з гори у видолинок, аж раптом низькоросла тінь з кошлатим хвостом кинулася на поріг і занила: — Хай тобі щастить, о Володарю Вовків! Щастя і міцних білих зубів твоїм славним діткам . Нехай вони не забувають, що в цім світі є голодні!

То був шакал, підлий Табакі, — усі вовки Індії зневажають Табакі за те, що він усюди нишпорить, збурює ворожнечу, розносить плітки і збирає покидь на сільському смітнику . [...] Батько Вовк майнув на розвідини й неподалік від печери почув розлючений рик тигра Шер-Хана, що шарудів у заростях .

— Цей дурило обпік собі лапи! З дурного розуму стрибонув у вогнище дроворуба! — пхикнув батько Вовк . — А за ним і Табакі .

— Хтось лізе сюди, — сказала мати Вовчиця, нашорошивши одне вухо . — Пильнуй .

У заростях почувся тихий шурхіт, і батько Вовк присів на задні лапи, готуючись до стрибка . І якби хтось цієї миті подивився на нього, то побачив би найбільше диво — як вовк завмер посеред стрибка . Він кинувся наперед, іще не бачачи, на що кидається, і раптом укляк на місці . Тобто він підстрибнув на чотири-п’ять футів угору і грудкою впав на землю .

— Людина! — прогарчав він . — Людське дитинча! Поглянь!

Перед ним, схопившись за нахилену до землі гілку, стояв

голісінький смаглявий малюк, що ледь навчився ходити, — малесенька, ніжна жива грудочка . Такої дитини ще ніколи зроду ніхто не бачив уночі та ще й біля вовчого лігва . Малюк подивився в очі батькові Вовку і засміявся .

— Ти диви, людське дитинча! — подивовано сказала мати Вовчиця . — Я їх ще ніколи не бачила . Ану принеси його сюди .

Вовк зазвичай носить своїх вовченят у пащі, тому він може, коли треба, взяти в зуби яйце і не розчавити його; і хоча зуби батька Вовка ухопили за спину малюка, коли він поклав дитину між вовченятами, на шкірі не лишилося й сліду .

— Яке ж воно малесеньке! Голе, а таке хоробре! — лагідно мовила мати Вовчиця . (Малий пробирався між вовченятами ближче до її теплого підчерев’я . ) — О, та ще й узявся смоктати разом з усіма! То он яке воно, людське дитя! Яка б то вовчиця могла похвалитися, що має серед своєї малечі людську дитину?

— Я чув, таке колись бувало, тільки не в нашій Зграї і не за моєї пам’яті, — сказав батько Вовк . — Шерсті на ньому немає, і я міг би його вбити одним махом . Та ба — він мене не боїться!

При вході в печеру стало темно — велика кутаста голова і шия Шер- Хана затулили отвір . За ним верещав Табакі:

— Пане, пане, він побіг сюди!

— О, яка честь — до нас навідався Шер-Хан! — мовив батько Вовк, грізно зблиснувши очима . — Чого бажає Шер-Хан?

— Віддай мою здобич! Людський вилупок сховався тут, — оголив ікла Шер-Хан . — Його батьки втекли . Віддайте дитину мені .

Шер-Хан, як і казав батько Вовк, стрибнув через вогнище дроворуба, ненароком обпік лапи й розлютився . Проте батько Вовк дуже добре знав, що вхід до печери для тигра завузький . У тому місці, де Шер-Хан стояв зараз, він не зміг би навіть ворухнути лапою . Йому було ніде розвернутись, як небораці, котрий надумав битись у діжці .

— Вовки — вільний народ, — сказав батько Вовк . — Вони слухаються тільки свого ватажка, а не якогось там смугастого людожера . Людська дитина належить нам . Якщо захочемо, то самі її вб’ємо .

— «Захочемо!» А мені що з того? Клянуся буйволом, якого я вполював, я не буду стовбичити біля вашого смердючого кубла і випрохувати те, що і так моє за правом! Це кажу я, Шер-Хан!

Ревіння тигра відлунила печера . Мати Вовчиця, відкинувши від себе вовченят, рвонулася вперед, і її очі, що сяйнули впітьмі двома зеленими вогниками, стрілися із червонястими очима Шер-Хана .

— А я, Ракша (Чортиця), кажу тобі: людське дитинча моє, Лангрі, і лишиться в мене! Ніхто його не вб’є . Воно житиме й полюватиме у Зграї, разом з усіма! Гей, ти, мисливцю на голих дітлахів, рибожере, жаб’ячий глитаю, — настане час, і він вистежить тебе! А тепер геть звідси — бо, клянуся оленем, якого я вполювала (а я не вживаю стерва), ти полетиш до дідька, кульгаючи на всі чотири лапи, обсмалений лісовий покидьку! Геть звідси!

Батько Вовк дивився на неї із захватом . Він уже призабув ті часи, коли змагався за свою Вовчицю в чесному бою з п’ятьма вовками, — ті часи, коли вона полювала у Зграї і недаремно мала прізвисько Чортиця . Шер-Хан не боявся батька Вовка, та з Вовчицею стати на герць не посмів: знав, що перевага на її боці й вона битиметься не на життя, а на смерть . Він із гарчанням позадкував з печери і, опинившись ззовні, ревнув:

— У своєму кублі і собака гавкає! Заждіть, що скаже Зграя про цього приблуду — людського покидька! Дитина моя, і рано чи пізно я її зжеру, довгохвості злодюги!

Мати Вовчиця задихано впала ницьма біля своїх вовченят, і батько Вовк похмуро мовив до неї:

— Цього разу Шер-Хан казав слушне: малого треба показати Зграї . Ти намислила лишити його собі, Мати?

— Лишити його собі? — важко дихаючи, відлунила Вовчиця . — Та воно ж само прийшло до нас, голе-голісіньке, темної ночі, — і все ж таки не побоялося! Поглянь, воно уже відпихає одного з моїх вовченят! Цей кульгавий людожер убив би його і втік на Вайнгангу, а люди з помсти зруйнували б наше лігво . Лишити його собі? Так, я його лишаю . Ану, лежи тихо, жабеня! О, Мауглі — так я й називатиму тебе, Жабеня Мауглі, — настане час, і ти вистежиш Шер-Хана, як він вистежував тебе .

— А що скаже Зграя? — спитав батько Вовк .

У Законі Джунглів чітко сказано, що кожен вовк, завівши власну сім’ю, може покинути Зграю . Та коли його вовченята трохи підростуть, він мусить привести їх на Раду Зграї, яка збирається щоразу, коли місяць уповні, і показати їх усім вовкам . Потім вовченята можуть гуляти, де їм заманеться, і поки вони не вполюють свого першого оленя, нікому з дорослих вовків не дозволяється робити шкоди вовченяті .

Якщо вбивцю буде спіймано, його скарають на смерть . Поміркуй трохи, і ти збагнеш, що так воно й має бути .

Батько Вовк чекав, поки його діти підросли і стали на ноги, і ось одної ночі, коли збиралася Зграя, повів вовченят, Мауглі й Вовчицю на Скелю Ради . То був гостроверхий пагорб, усипаний великим камінням, за яким могли б сховатись і сто вовків . Акела, здоровезний сірий вовк, одинак, обраний ватажком Зграї за свою силу та кмітливість, розлігся на скелі . Унизу сиділо більше сорока вовків різного віку та масті — від сивих, мов борсуки, старих одчайдухів, кожен сам-один міг здолати буйвола, до чорних трирічних недолітків, які потай гадали, буцімто і їм це також під силу . Вовк-одинак був їхнім ватажком уже близько року . Змолоду він двічі потрапляв

у вовчу пастку . Якось люди жорстоко побили його і покинули, гадаючи, що він мертвий; тож із людськими звичаями він добре був обізнаний .

На Скелі Ради майже ніхто не розмовляв . Вовченята бавилися посередині, а довкруж сиділи їхні батьки . Подеколи хтось із дорослих вовків підводився, неквапно ступав до якогось вовченяти, пильно дивився на нього і тихо повертався на своє місце . Часом мати підганяла своє вовченя до смуги місячного сяйва, щоб його було видніше . Акела закликав з вершини:

— Ви знаєте Закон, ви знаєте Закон! Дивіться ж, гей, вовки!

І турботливі матері поквапливо відгукнулись:

— Придивляйтеся добре, гей, вовки!

Нарешті — мати Вовчиця нашорошилася, бо черга підійшла до них, — батько Вовк виштовхнув на середину кола Жабеня Мауглі . Гепнувшись додолу, Мауглі засміявся і почав бавитись камінцями, що виблискували в місячному світлі .

Акела жодного разу не підвів голови, що лежала на передніх лапах, лише час від часу скавулів:

— Дивіться ж, гей, вовки!

За скелею вчулося приглушене гарчання Шер-Хана:

— Дитина моя . Віддайте її мені! Нащо Вільному Народу людське дитя?

Акела навіть вухом не повів . Він лише мовив:

— Дивіться ж, о вовки! Нащо Вільному Народу коритися чужій волі? Дивіться добре!

Вовки загарчали усі заразом, і один із чотирирічних недоростків у відповідь Акелі повторив слова Шер-Хана:

— Нащо Вільному Народові здався підкидьок?

Закони Джунглів свідчать, що коли зчиниться суперечка про те, чи можна прийняти когось до Зграї, то за нього мають заступитись хоча б двоє вовків, окрім батька й матері .

— Хто за цю дитину? — спитав Акела . — Хто з Вільного Народу прохає слова?

Ніхто не відповів, і мати Вовчиця приготувалася до бою, який міг бути для неї останнім .

І цієї миті звівся на задні лапи і загарчав звір іншої породи, присутній на Раді Зграї, — Балу, вайлуватий бурий ведмідь, який навчав вовченят Закону Джунглів, він блукав, де хотів, бо споживав самі лише горіхи, мед і коріння .

— Людська дитина? Чом би й ні? — сказав він . — Я за дитину . Вона нікому не зашкодить . Я не вмію красно говорити, та кажу правду . Нехай малий бігає у Зграї . Візьмемо його вкупі з іншими . Я сам його навчатиму .

— Нам потрібен іще хтось, — мовив Акела . — Балу своє слово сказав, а він учитель наших дітей . Хто ще буде говорити, окрім Балу?

На коло лягла чорна тінь . То була пантера Багіра, чорню-ща, мов чорнило, але подекуди з цятками, котрі, як в усіх пантер, прозирали на її шкірі, наче світлий візерунок на дорогій тканині . Усі в джунглях знали Багіру, і ніхто б не захотів ворогувати з нею, бо вона була хитра, як Табакі, хоробра, як дикий буйвол, і люта, як поранений слон . Та голос у неї був солодкий, мов дикий мед, а хутро м’яке, як шовк .

— О Акело, і ти, Вільний Народе, — замуркотіла вона, — я не маю жодних прав на вашій нараді, але в Законі Джунглів сказано, що коли зайде суперечка за когось із дитинчат, то життя цього дитинчати можна викупити . І в Законі не сказано, кому можна і кому не можна платити викуп . Адже так?

— Справді так! — завили завжди голодні молоді вовки . — Послухаймо Багіру! За дитину можна взяти викуп . Так каже Закон .

— Я знаю, що не маю права говорити тут, отож прошу вашого дозволу.

— Говори! — загукали двадцятеро голосів воднораз .

— Не слід убивати голошкірого малюка . До того ж, він стане вам за чудову іграшку, коли трохи підросте . Балу за нього заступився . А я додам до слів Балу ще й жирного буйвола, щойно впольованого за пів милі звідси, якщо ви приймете людську дитину до Зграї, як то велить Закон . Хіба вже це так обтяжливо?

Тут зчинився галас — десятки голосів загукали разом:

— Авжеж! Він однаково помре під час зимових дощів . Або його спалить сонце . Що нам може вдіяти голе Жабеня? Нехай собі бігає у Зграї . То де ж буйвіл, Багіро? Ми приймаємо дитину!

І потім пролунав глухий голос Акели:

— Дивіться добре, о вовки, дивіться добре!

А Мауглі сидів собі й безжурно бавився камінцями і навіть не зважав, що вовки по черзі підходили й оглядали його . Нарешті усі подалися зі скелі за вбитим буйволом, і лишилися тільки Акела, Багіра, Балу й сім’я Жабеняти Мауглі . Шер-Хан усе ще нетямився в кущах — він страшенно розлютився, що Мауглі не віддали йому .

— Авжеж, реви собі, скільки заманеться! — промурчала Багіра у вуса . — Це Жабеня колись ще змусить тебе заспівати іншої — або я зовсім не розуміюся на людях .

— Ми вчинили добре! — сказав Акела . — Люди та їхні діти дуже кмітливі . Колись він зможе нам допомогти .

— Так, допомогти в тяжкі часи, бо ніхто не може бути ватажком Зграї вічно, — мовила Багіра .

Акела не відповів нічого . Він думав про ті лихі часи, які настають для кожного ватажка Зграї, коли він втрачає силу . Вовки вбивають його, зовсім охлялого, і новий ватажок заступає його місце, щоб колись теж бути вбитим .

— Візьми дитину, — сказав він батькові Вовку, — і виховай її, як належить виховувати синів Вільного Народу .

Так Жабеня Мауглі прийняли до Сіонійської Зграї — за буйвола і за слово Балу .

А тепер ви маєте проминути років десять чи одинадцять і просто уявити собі дивовижне життя, що очікувало Мауглі серед вовків, бо про всі його пригоди можна було б написати чимало книжок . Він ріс разом із вовченятами, хоча вони, звісно, стали зрілими вовками набагато раніше, ніж він став дорослим хлопцем, і батько Вовк навчав його всього, що знав сам, та ще й пояснював усе, що відбувалося довкола . І тому шурхіт кожної стеблинки у траві — і кожен подих ласкавого нічного леготу, і крик сови над головою, і лопотіння

кажана, що зачепився кігтем за гілку, і плюскіт дрібної рибинки у ставку — були для нього не менш важливі, ніж ділові справи для власника великої контори . Коли він не вчився, то дрімав на сонечку, підживлювався чимось і засинав знову . Коли він хотів помитись чи трохи освіжитись, він купався у лісових озерах; коли праглося скуштувати меду (він дізнався від Балу, що мед та горіхи смакують не гірше від сирого м’яса), він залазив на дерево — Багіра навчила його це робити . Бувало, вона вмоститься на гілці й гукає:

— Ану, ходи-но сюди, Малий Братику!

Спершу Мауглі просто чіплявся за гілки, як лінивець (є таке звірятко), а потім наловчився сміливо стрибати з однієї гілки на іншу, як мавпеня . На Скелі Ради, під час зборів Зграї, для нього теж знаходилося місце . Там він помітив, що жоден з вовків не може витримати його прискіпливого погляду, і тоді він для розваги став пильно вдивлятися у вовків . Часом йому доводилося витягати скіпки з лап своїх друзів, бо вовкам дуже дошкуляють реп’яхи та колючки . Вночі він спускався з пагорбів на зорані поля і роздивлявся на людей у сільських хатинах, але довіри до них не мав . Багіра якось показала йому скриньку із засувкою, так ретельно сховану в заростях, що Мауглі ледь не втрапив до неї, і сказала, що це пастка . Понад усе він любив забиратися з Багірою в самісіньку гущавину лісу, спати там весь день, а вночі стежити, як Багіра іде на лови . Вона полювала будь-яку дичину, коли була голодна . Мауглі робив так само . Та коли він трохи підріс і почав дещо розуміти, Багіра наказала йому не чіпати домашню худобу, бо за нього сплатили викуп Зграї, убивши буйвола .

— Усе, що є в джунглях, — твоє, — казала Багіра . — Можеш вполювати будь-яку здобич, яка тобі під силу . Але заради того буйвола, котрий послугував викупом, ти не повинен чіпати домашню худобу — ні молоду, ні стару . Такий Закон Джунглів .

І Мауглі запам’ятав це раз і назавжди .

Отак він зростав — сильним, яким і мусить бути хлопець, що вивчає все потрібне, навіть не знаючи, що навчається, і думає лише про те, як здобути їжу . [...]

Якогось жаркого дня Багірі спало на думку дещо . Може, вона щось від когось почула, може, їй сказав про це дикобраз Сахі, — хай там як, та коли вони з Мауглі зайшли в гущавину лісу і хлопець розлігся, вмостивши голову на лискучій чорній спині пантери, вона сказала йому:

— Малий Братику, ти не забув, скільки разів я казала тобі, що Шер-Хан — твій ворог?

[...] Шер-Хан не сміє вбити тебе в Джунглях; але пам’ятай: Акела дуже старий; скоро настане день, коли він не зможе вбити свого оленя, і тоді вже він не буде Ватажком . Більшість тих вовків, які оглядали тебе, коли ти вперше прийшов на Раду, також постаріли, а молоді вовки вірять Шер-Ханові, який каже їм, що Людському дитинчаті не місце в Зграї . Хоч незабаром ти вже станеш дорослою Людиною .

— А що таке Людина? Хіба вона не може бігати разом зі своїми братами? — заперечив Мауглі . — Я народився у Джунглях . Жив, як велить Закон Джунглів, і нема жодного вовка між нашими, якому б я не виймав з лап колючок . Звичайно, вони мої брати!

Багіра витяглась на весь свій зріст і примружила очі .

— Братику, — промовила вона, — помацай моє підборіддя .

Мауглі простяг свою дужу смугляву руку і якраз під шовковистим підборіддям Багіри, де під лискучою шерстю ховались великі пружні м’язи, намацав невелику лисину .

— Ніхто в Джунглях не знає, що я, Багіра, ношу цю позначку — слід нашийника; а я, Братику, народилась поміж людей, і там померла моя мати — в клітці князівського палацу в Удейпурі . Ось чому я внесла за тебе викуп на Раді, коли ти був ще зовсім маленьке голе дитинча . Так, я теж народилася поміж людей і ніколи не бачила Джунглів . Мене годували крізь грати з залізної миски, аж поки однієї ночі я відчула, що я, Багіра, — пантера, а не людська забавка . Тоді я з одного маху розбила лапою дурний замок і втекла . А оскільки я вивчила людські звички, то в Джунглях мене вважають страшнішою за Шер-Хана . Хіба не так?

— Аякже! — відповів Мауглі . — Всі в Джунглях бояться Багіри; всі, за винятком Мауглі .

— О, ти справжнє Людське дитинча! — ніжно промовила чорна пантера . — Знай, що коли-небудь ти повернешся до людей так само, як я повернулась у рідні Джунглі, повернешся до людей, які доводяться тобі братами, — звичайно, коли тебе не вб’ють на Раді...

— Але за що, за що мене хочуть убити? — спитав Мауглі .

— Поглянь на мене, — сказала Багіра . І Мауглі пильно подивився їй у вічі . Через пів хвилини велика пантера одвела голову вбік .

— Ось за що! — промовила вона, зариваючись лапами в листя . — Навіть я не можу витримати твого погляду, а я ж народилася поміж людей і люблю тебе, Братику! А інші ненавидять тебе за те, що не насмілюються зустрічатися з тобою поглядом, за те, що ти розумний, за те, що ти виймав колючки з їхніх лап, за те, що ти — Людина!

— Я цього не знав, — сумно промовив Мауглі й насупив свої густі чорні брови .

— [ . . . ] Ось що! — вигукнула Багіра, скочивши з місця . — Іди мерщій у долину, до людських осель, і візьми там трохи Червоної Квітки, яку вони в себе розводять; коли настане той час, ти матимеш товариша, сильнішого навіть за мене чи Балу або тих із Зграї, хто любить тебе . Здобудь Червону Квітку!

Кажучи про Червону Квітку, Багіра мала на увазі вогонь . Але жодна істота в Джунглях не назве вогонь справжньою назвою . Всі вони відчувають перед ним смертельний жах і шукають сотні способів описати його .

— Червону Квітку? — повторив Мауглі . — Ту, що в присмерках зростає коло їхніх хатин? Я здобуду її .

— Оце вже говорить Людське дитинча! — з гордістю сказала Багіра . — Тож пам’ятай, що Квітка та росте в маленьких горщечках . Дістань її скоріше і тримай у себе до слушного часу .

— Гаразд! — сказав Мауглі . — Я іду . Але чи певна ти, моя Багіро, — він міцно обняв її за розкішну шию і пильно подивився у великі очі пантери, — чи певна ти, що все це Шер-Ханові підступи?

— Присягаюсь тобі поламаним замком, який звільнив мене, що я цілком того певна,

Братику .

— Тоді і я присягаюсь тим биком, який мене викупив, що я повністю відплачу Шер-Ханові за це, відплачу йому з верхом! — сказав Мауглі й гайнув крізь гущавину .

— Це Людина, це вже справжня Людина! — промовила сама до себе Багіра, знову лягаючи на землю . — Ох, Шер-Хане! Ні одне полювання не принесе тобі стільки лиха, як те, що ти його розпочав десять років тому на оце маленьке Жабеня!

Мауглі біг лісом усе далі й далі, і серце його калатало в грудях . [...]

— Багіра казала правду, — задихано прошепотів він, хова-ючися в копицю сіна під вікном хатини . — Завтра може стати останнім днем для мене й для Акели .

Він припав обличчям до вікна і почав стежити, як горить вогонь у печі . Він бачив, як господиня вставала вночі і підживляла вогонь чорною деревиною . А як настав ранок і туман побілів і схолов, він побачив, як хлопчик селянина взяв плетений горщик, обмазаний зсередини глиною, наповнив його розжареним приском, засунув собі під ковдру й пішов у хлів доглянути худобу .

«І то все? — подумав Мауглі . — Коли таке дитинча може з ним упоратись, то мені боятись нічого!»

Він подався за хатину, перестрів хлоп’я, вихопив у нього з рук горщик з вугіллям і зник у тумані, а хлопчик заплакав з переляку .

— А вони дуже схожі на мене, — промовив Мауглі, дмухаючи в горщик точнісінько так, як це робила жінка . — Ця штуковина помре, коли її не годувати . — І він кидав сухі гілочки та кору на червоний жар . На півдорозі до вершини він зустрів Багіру; ранкова роса виблискувала на її шкурі, немов коштовне каміння .

Кадр із фільму «Мауглі»

(2018 р.).

Режисер — Енді Серкіс (США, Велика Британія, Індія)

— Акела схибив, — сказала пантера . — Вони вбили б його цієї ночі, але ти теж їм потрібний . Тебе вже шукали в горах .

— Я був на зораних полях . Я готовий! Дивись! — І Мауглі підняв горщик із жаром .

— Чудово! Я бачила, як люди устромляли в цю штуковину суху гілку і на її кінці відразу розцвітала Червона Квітка . А тобі не страшно?

— Ні . Чого мені боятись? Тепер я пригадую, якщо це не був сон, що, перш ніж стати вовком, я лежав коло Червоної Квітки, і мені було тепло й приємно...

Весь цей день Мауглі сидів у печері, підтримуючи вогонь . Він устромляв у нього сухі гілки, щоб подивитись, як вони спалахують . Потім знайшов гілку, яка цілком задовольнила його, і ввечері, коли до печери прийшов Табакі й досить грубо переказав, що його чекають на Скелі Ради, він зайшовся реготом . Переляканий Табакі дременув геть . Після цього Мауглі, все ще сміючись, пішов на Раду .

Акела, Самотній Вовк, лежав коло своєї скелі, і це свідчило, що місце Ватажка Зграї лишається вільним; Шер-Хан, оточений вовками, охочими поживитись його недоїдками, походжав тут же і вислуховував безсоромні лестощі . Багіра лежала поруч з Мауглі, який тримав горщик з вогнем у себе між колінами . Коли всі зібрались, Шер-Хан заговорив перший, — зухвальство, на яке він би не наважився, коли Акела був у розквіті сил і років .

— Він не має права, — прошепотіла Багіра . — Скажи йому це! Він собачий син! Він злякається!

Мауглі скочив на ноги .

— Вільне Плем’я! — вигукнув він . — Хіба Шер-Хан керує нашою Зграєю? Яке діло тигрові до наших справ?

— Місце Ватажка Зграї вільне, і мене запросили говорити. — почав був Шер-Хан .

— Хто? — спитав Мауглі . — Хіба ми всі шакали, що будемо підлизуватися до цього вбивці людської худоби? Провід над Зграєю належить самій Зграї .

Знялось багатоголосе виття:

— Мовчи ти, Людське щеня!

— Хай він говорить . Він дотримувався нашого Закону!

І нарешті старійшини Зграї прогриміли:

— Хай говорить Мертвий Вовк!

Коли Ватажок Зграї не вб’є своєї здобичі, то його звуть Мертвим Вовком аж до самої смерті, якої, до речі, йому чекати недовго .

Акела насилу підвів свою стару голову:

— Вільне Плем’я, а також ви, Шер-Ханові шакали! Дванадцять років я водив вас на лови і з ловів, і за цей час ніхто з вас не потрапив у пастку, нікого з вас не покалічено . Тепер я не вбив свою здобич . Ви знаєте, що проти мене була таємна змова . Ви знаєте, що мені запропонували кинутись на незагнаного оленя лише для того, щоб показати мою неміч . Це було хитро підстроєно . Тепер ви маєте право убити мене тут, на Скелі Ради . А тому я питаю: хто візьметься покінчити із Самотнім Вовком? Бо, за Законом Джунглів, я маю право вимагати, щоб ви підходили поодинці!

Запанувала довга мовчанка, бо ніхто з вовків не наважувався битись з Акелою на смерть .

Тоді Шер-Хан проревів:

— Ва! Навіщо нам здався цей беззубий дурень! Він засуджений на смерть! А от Людське дитинча зажилося на світі . Вільне Плем’я! То моя здобич, моя із самого початку . Віддайте його мені . Мені вже обриднув той дурноверхий людинововк . Ось уже десять років од нього немає спокою в Джунглях . Віддайте мені людське поріддя, інакше я полюватиму тут довіку і ви не дістанете від мене навіть кісточки . Він — Людина, Людське дитинча, і я ненавиджу його всією своєю істотою!

Більша частина Зграї заволала:

— Людина! Людина! Що спільного між нами і Людиною? Нехай іде до своїх!

[...] — Він брат нам в усьому, за винятком крові, — провадив Акела, — а ви хочете його вбити! Так, я бачу, що справді зажився на світі . Дехто з вас почав їсти людську худобу, а про інших я чув, що з намови Шер-Хана вони ходять ночами викрадати дітей з порогів селянських хатин . Отож я бачу,

що ви нікчемні боягузи, і звертаюся до боягузів . Щоправда, я повинен умерти, і життя моє тепер нічого не варте, а то я запропонував би його за життя Людського дитинчати . Але, щоб зберегти честь наглої Зграї — дрібниця, про яку ви зовсім забули, лишившись без Ватажка! — я обіцяю, що коли ви дозволите Людському дитинчаті вільно піти до своїх, то я вас жодним зубом не займу, коли настане мій час умирати . Я помру без бою! Це збереже для Зграї життя принаймні трьох . Більше я нічого не можу зробити . Отже, якщо ви хочете, я можу ввільнити вас від ганьби вбивати брата, який ніякої провини перед вами не має, брата, що був прийнятий до Зграї і за якого внесено викуп на підставі Закону Джунглів! . .

— Він — Людина — Людина — Людина! . . — сердито гарчала Зграя, і більша частина вовків почала скупчуватись навколо Шер-Хана, який уже вимахував хвостом .

— Тепер уся справа у твоїх руках, — промовила Багіра, звертаючись до Мауглі . — Нічого не вдієш, треба битися .

Мауглі підвівся, тримаючи горщик з вогнем у руках . Потім він потягнувся і позіхнув просто в обличчя всій Раді . Він був у нестямі від злості та горя, бо вовки ще ніколи не показували йому, як вони його ненавидять .

— Гей ви, слухайте! — закричав він . — Досить уже цієї собачої гавкотні! Сьогодні ви так часто називали мене Людиною (хоч з вами я залишився б вовком до кінця днів своїх), що я відчуваю справедливість ваших слів . Тому я вже не називаю вас своїми братами, а саг — собаками, як личить Людині . Про те, що ви зробите і чого не зробите, не вам говорити! Це вже вирішуватиму я . А щоб ви краще зрозуміли, в чім річ, я, Людина, приніс сюди трохи Червоної Квітки, якої ви, собаки, боїтесь!

Він кинув горщик з вогнем на землю, кілька розжарених вуглинок запалили купину сухого моху, який відразу зайнявся полум’ям, і вся Рада із жахом відскочила назад від вогняних язиків .

Мауглі встромив суху гілку в полум’я і, коли вона зайнялась та затріщала, почав вимахувати нею в себе над головою в колі вовків, що тремтіли зі страху .

— Тепер ти господар, — сказала йому тихенько Багіра . — Визволь Акелу від смерті . Він завжди був тобі другом .

Акела, старий грізний вовк, який зроду не просив ні в кого ласки, благально позирнув на Мауглі; хлопчик стояв голий, випроставшись на весь свій зріст, з довгим чорним волоссям, яке кучерями спадало йому на плечі, осяяний світлом палаючої гілки, від якого довкола скакали й тремтіли тіні .

— Гаразд, — промовив Мауглі, обводячи їх поглядом, — я бачу, що ви — собаки! Я піду од вас до свого племені — коли то справді моє плем’я . Джунглі закриті для мене, і я мушу забувати вашу мову і ваше товариство; але я буду милосердніший за вас . Я був ваш брат у всьому, за винятком крові, і я обіцяю, що коли стану Людиною серед людей, то не зраджу вас перед ними, як ви зрадили мене! — Він стусонув ногою горщик, і від нього в усі боки полетіли іскри . — Ніякої бійки між нами, членами Зграї, не буде . Але я мушу віддати свій борг перед тим, як піти звідси .

Мауглі подався до того місця, де, тупо кліпаючи на вогонь очима, сидів Шер-Хан, і схопив його за підборіддя . Багіра про всяк випадок пішла слідом за ним .

— Встань, собако! — закричав Мауглі . — Встань, коли говорить Людина, а то я спалю тобі шкуру!

Шер-Хан щільно прищулив вуха й заплющив очі, бо палаюча гілка була вже дуже близько .

— Цей різник нахвалявся вбити мене на Раді, тому що не вбив мене, коли я був малям! Але ось як ми, люди, караємо собак! Поворухни тільки вусом, Ленгрі, і я встромлю Червону Квітку тобі в горлянку .

Мауглі бив Шер-Хана гілкою по голові, а тигр, пройнятий смертельним жахом, жалібно вищав і скиглив .

— Тьху! Обсмалена кішко Джунглів, йди тепер! Але пам’ятай, що коли я знову прийду на Скелю Ради — як приходить Людина, — то шкура Шер-Хана буде у мене на голові . І останнє: Акела може жити вільно, як хоче . Ви не посмієте вбити його, бо на те нема моєї волі! І здається мені, що вам тут нічого більше сидіти, висолопивши язики, немовби ви справді щось путнє, а не собаки, яких я проганяю, — ось так! Геть!

Кінець гілки яскраво палав, Мауглі почав розмахувати нею праворуч і ліворуч, і вовки з вищанням кинулись геть, тікаючи від іскор, що палили їм хутро . Лишилися тільки Акела, Багіра та ще з десяток вовків, що були прихильні до Мауглі .

І тут раптом Мауглі відчув, що в грудях у нього почало щеміти, як досі ніколи не щеміло; дихання йому перехопило, він почав схлипувати, і по його обличчю побігли сльози .

— Що це? Що це? — питав він . — Мені не хочеться кидати Джунглів, і я не розумію, що зі мною коїться . Чи не вмираю я часом, Багіро?

— Ні, Братику . Це тільки сльози, які бувають у людей, — відповіла Багіра . — Тепер я знаю, що ти — Людина і вже не дитинча . Віднині Джунглі справді закриті для тебе . Хай вони ллються, Мауглі . Це тільки сльози .

Мауглі сидів і плакав, і серце в нього наче розривалося; адже до цього часу він ще ніколи не плакав .

— Ну, — промовив він нарешті, — я йду до людей . Але спочатку я повинен попрощатися з Матір’ю! — І він пішов до печери, де вона жила з Батьком Вовком, і знову плакав, притиснувшись до її кошлатих грудей, а четверо вовченят жалібно скавучали .

— Ви не забудете мене? — спитав Мауглі .

— Ніколи, поки здужаємо ходити по сліду, — відповіли вовченята . — Коли станеш Людиною, приходь до підніжжя гори, і ми будемо з тобою розмовляти; ночами ми будемо бігати на зорані поля і там гратимемося з тобою .

— Повертайся швидше! — сказав Батько Вовк . — О, мудре Жабеня, повертайся швидше, бо ми вже старіємо, твоя Мати і я!

— Приходь швидше, мій голенький синку! — додала Мати Вовчиця . — Бо знай, Людська дитино, що я люблю тебе більше, ніж будь-коли любила своїх щенят .

— Я неодмінно прийду, — відповів Мауглі . — І коли прийду, то покладу на Скелю Ради Шер-Ханову шкуру . Не забувайте мене! Скажіть усім у Джунглях, щоб вони пам’ятали про мене!

Починало світати, коли Мауглі самотньо сходив з гори до невідомих створінь, які звуться людьми...

Переклад з англійської Всеволода Прокопчука й Леоніда Солонька

Обмірковуємо й обговорюємо прочитане

1. Поділіться, які враження справило на вас прочитане.

2. Розкажіть, хто такий Мауглі. Як він потрапив до зграї вовків? Під час відповіді використовуйте цитати з тексту.

3. Що ми дізнаємося про Закон Джунглів, прочитавши казку? Як ви вважаєте, чи справедливий цей закон? Аргументуйте свою відповідь.

4. Хто з героїв твору викликає у вас захоплення чи симпатію, а кого ви не сприймаєте? Поясніть своє ставлення.

5. Близько до тексту перекажіть, як жилося Мауглі в Зграї.

6. Уважно роздивіться хмаринку слів на тему казки Кіплінга. Прокоментуйте роль тих слів, з яких вона створена. Подумайте й поясніть, чому хмаринка створена у вигляді жабки. ⁷

7. Розкажіть, хто допомагає Мауглі пізнати Закон Джунглів. Під час відповіді використовуйте цитати з тексту твору.

8. Від імені Багіри розкажіть, як Мауглі вдалося переконати Зграю побороти Шер-Хана та врятувати Акелу.

9. Перечитайте сцену прощання Мауглі із джунглями. Як ви вважаєте, чому на очах головного героя з’явилися сльози? Чи можна це вважати слабкістю Мауглі? Обґрунтуйте свою відповідь.

10. Поясніть, як ви розумієте слова Акели про Мауглі: «Він брат нам в усьому, за винятком крові».

11. Виразно прочитайте, що зробив Мауглі, перш ніж піти до людей. Як це характеризує головного героя?

 

ДО ТАЄМНИЦЬ МИСТЕЦТВА СЛОВА

ЩО ТАКЕ ПЕЙЗАЖ?

Подібно до того, як художник/художниця малює на картині ліса, гори, річки, перше весняне листячко чи вранішню росу, письменник/письменниця у своєму творі теж створює картини природи . Але йому засобом для творчості слугують не фарби й олівці, а слова . Згадаймо, як у творі описано поширення вогню: «Він (Мауглі) кинув горщик з вогнем на землю, кілька розжарених вуглинок запалили купину сухого моху, який одразу зайнявся полум’ям, і вся Рада з жахом відскочила назад від вогняних язиків». Такими точними замальовками письменник створює в нашій уяві справжню картину, яка називається пейзажем .

Опис природи в літературі, як і в образотворчому мистецтві, називається пейзажем.

У художньому творі пейзаж часто допомагає читачу/чи-тачці не тільки побачити реальну картину, в якій відбуваються події, а й почасти зрозуміти характер персонажа .

1. Продовжте речення: Пейзаж — це... .

2. Роздивіться ілюстрацію — кадр із мультфільму. Опишіть пейзаж, який ви бачите. Знайдіть у тексті рядки твору, якими ви могли б підписати це зображення.

Кадр із мультфільму «Книга Джунглів» (1967 р.). Режисер —

Вольфґанґ Райтерман, студія Уолта Діснея (США)

ЦІКАВИНКИ ДЛЯ ДОПИТЛИВИХ

Існує достатньо багато реальних історій, коли діти з різних причин були позбавлені контакту з людьми і змалечку виховувалися тваринами. Одна із найвідоміших таких історій про хлопчика-вовка Діна Саничар, якого 1872 року знайшла група мисливців у джунглях. Він бігав разом з вовчою зграєю, пересувався лише навкарачки і скрізь слідував за вовками.

2000 року також стало відомо про хлопчика з африканського селища в Уганді, який повторив долю Мауглі. Його у віці двох років після смерті батьків знайшла у джунглях зграя шимпанзе. Мавпи виховували хлопчика разом зі своїми дитинчатами, навчили спати на деревах і лазити ліанами, їсти горіхи, фрукти і ягоди. Через чотири роки його побачили люди, спіймали і силою привели в селище. І хоча хлопчик не одразу пристосувався до нормального людського життя, його доля склалася вдало. І вже в чотирнадцять років, за винятком уповільненого мовлення, він нічим не вирізнявся серед сучасників.

МИСТЕЦЬКІ ПЕРЕДЗВОНИ

Історія про Мауглі надзвичайно популярна в інших видах мистецтв. Добре сприйняли глядачі й мультфільми про Мауглі. Це й мультсеріал з п’яти частин «Мауглі» режисера Романа Давидова (1967—1971 рр., СРСР), й американо-мексиканський мультфільм «Книга Джунглів», створений відомою студією Уолта Діснея — режисером Вольфґанґа Рай-терманом 1967 р. Цікаво, що 2016 року на цій самій студії був створений чудовий ремейк¹ — художній фільм з елементами комп’ютерної анімації «Книга Джунглів» режисера Джона Фавро. Фільм, насичений яскравими спецефектами, 2017 року був високо оцінений американською кіноакадемі-єю і отримав престижну премію «Оскар» у номінації «Найкращі візуальні ефекти». А вже 2018 року вийшла нова кіновер-сія за твором Дж. Р. Кіплінга — пригодницький фільм «Мауглі» режисера Енді Серкіса. Це спільна робота кінематографістів США, Великої Британії та Індії.

Кадр із фільму «Мауглі» (2018 р.)

¹ Ремейк (від англійського слова «переробка») — випуск нових версій творів мистецтва, що вже існують. Найчастіше використовується в музиці, відеоіграх, кіно й телебаченні.

Крім кіно- й мультиплікаційних фільмів, за казкою Дж. Р. Кіплінга створено багато різноманітних театральних вистав і навіть кілька балетів. Так, наприклад, у Київському академічному театрі ляльок з успіхом іде вистава «Мауглі» (режисер — Леонід Попов).

Афіша вистави «Мауглі»

ЛІТЕРАТУРНІ НОТАТКИ ПОДОРОЖНЬОГО

Уже багато років усіх, хто відвідує зоопарк в місті Миколаєві, зустрічає скульптурна композиція «Мауглі й Багіра». її автори — скульптори Інна та Юрій Макушини. Ця скульптура для всіх мешканців Миколаєва та його гостей стала улюбленим місцем для фотографування і дитячих розваг.

Цікаво, що в далекій від нас Австралії поблизу містечка Мерисвілл є скульптура Мауглі й Багіри. Її, як й інші композиції, з дерева та глини створив митець Бруно Торфс.

Скульптури Мауглі й Багіри в Україні й Австралії

ПІДСУМОВУЄМО ^{1 2}

1. Поясніть, у чому полягає головна думка прочитаної казки.

2. Уважно роздивіться комікс до твору, що його для нашого підручника намалювала молода українська дизайнерка Анастасія Кравець. Які основні епізоди прочитаної казки на ньому зображені? На основі коміксу підготуйтеся до переказу твору близько до тексту в класі.

3. Складіть план характеристики головного героя твору.

4. Обґрунтуйте, чому Мауглі став повелителем звірів.

5. Доведіть, що «Мауглі» — це літературна казка.

6. Порівняйте текст прочитаної казки з однією з її мультиплікаційних версій (на ваш вибір). Що вам сподобалося найбільше, а що ви змінили б у мультфільмі?

7. Прокоментуйте плакат до теми. Що ви на ньому змінили б і чому?

8. Напишіть твір на одну з тем:

«Історія хлопчика Мауглі — вихованця джунглів»;

«Світ звірів і світ людей у казці Дж. Р. Кіплінга»;

«За законами джунглів»;

«Мауглі у книжці та на екрані: який мені зрозуміліший?».

Кадр із фільму «Мауглі» (2018 р.)

 

 

Це матеріал з підручника "Зарубіжна література" 5 клас Ісаєва 2022