Рудольф Еріх Распе (1736-1794). «Пригоди барона Мюнхґаузена»

дЖ. Тассі. Медальйон із портретом Рудольфа Еріха Распе, XVIII ст.

Рудольф Еріх Распе — німецький письменник, автор всесвітньо відомих фантастичних «Пригод барона Мюнхґаузена». Їх

герой — дотепний хвалько і фантазер, який у щирій манері тішить читачів і читачок своїми цікавими веселими розповідями про військові походи, випадки на полюванні або винахідливі рішення різних життєвих | проблем.

Мюнхґаузен — не вигадка. Чоловік на ім’я Карл Фрідріх Ієронім барон ' он Мюнхґаузен-ауф-Боденвердер дійсно и. у Німеччині на початку XVIII століття. Замолоду він був хвацьким офіцером, а скінчивши службу, оселився в своєму маєтку Боденвердер, захопився полюванням, зажив слави гостинного господаря й оповідача про свої численні неймовірні пригоди.

Вирушаймо у чарівний світ барона Мюнхґаузена!

Оповідання Распе відразу набули такої популярності, що до маєтку Боденвердер сходилися охочі подивитися на «барона-брехуна». Мюнхґаузену довелося ставити навколо будинку слуг, щоб відганяти витріщак.

Неправдоподібність, перебільшення та фантастичність оповідок барона розважала слухачів. Деякі історії гості Мюнхґаузена переповідали своїм сусідам і друзям, додаючи нових подробиць. Можливо, вже тоді барон зажив слави неабиякого фантазера.

Чи збігаються ці оповіді з тими фантастичними історіями, завдяки яким пізніше Мі нхґаузен стане дуже популярним літературним героєм, невідомо.

У і785 році Рудольф Еріх Распе обробив оповіді Мюнхґаузена і видав англійською книжку, яка зробила барона попу-

лярним літературним героєм: «Пр^ годи барона Мюнхґаузена». Згодом до них додали фантастичні оповідання інших письменників, але автором кн ^тжк вважають Рудольфа Еріха Распе.

Оповідання про барона Мюнхґаузена набули світової слави завдяки тому, що вони сповнені тонкого гумору. Перебільшення, до яких вдається оповідач, хоча і зменшують відвагу героя, але не безчестять його. Усі історії і пояснення Мюнх-ґаузена логічні і, на його думку, досить об’єктивні. Хіба в итачів виникають сумніви, що єдин й спосіб врятуватися з болота — це самому витягти себе за косу, а сховатися від ведмедів можна лише у ведмежій шкурі, як ще можна полювати на качок, як не зі шматком сала, та й що може вирости на голові в оленя, якщо в нього поцілити вишневими кісточками?! При ^тьо. ' м юнхґаузен засуджує брехунів, бо сам він завжди стверджує, що в розповідях використовує лише факти.

Поштова листівка із зображенням Мюнхґаузена, XIX ст.

Гравюра до книги «Пригоди барона Мюнхґаузена», 1863 р.

Т°орія літератури

Фантастика в літературі (від грецьк. phantastike — мистецтво уявля-и) — це вигадані письменником неправдоподібні, нереальні події, явища або предмети, чарівні персонажі, яких немає в реальному світі. За допомогою фантастики письменник створює особливий світ у художньому творі, який відрізняється від реального світу, у якому живе людина.

Кар'катура — комічне зображення (переважно в малюнку) події або людини. Назва «карикатура» походить від італійського слова caricare, що означає «перебільшувати», «спотворювати». Художники в карикатурі поєднують реальні та фантастичні риси. Для посилення комічного ефекту використовують гумор, гіперболу.

r

Комічне (від грецьк. komikos — веселий) — у художній літературі означає смішне.

Коли книжка стала відомою, то іменем Мюнхґа-узена почали називати людей, які л 'бля.. Фантазувати і приписують собі різні неймовірні подвиги.

Література і культура

Всесвітньо відомий французький художник Ґустав Доре зобразив Мюнхґа-узена худорлявим, незграбним, з борідкою та велетенськими карикатурними вусами, які смішно стирчать у різні боки. Насправді барон Мюнхґаузен виглядав інакше. У музеї Мюнхґаузена в його рідному Боденвердере висить копія його портрета. Можете самі порівняти, наскільки він не схожий на літературного персонажа.

У країна і світ

Українським читачам «Пригоди барона Мюнхґаузена» відомі завдяки перекладам Григора Тютюнника, Тетяни Ва-куленко, Олени Юркевич.

Українською мовою книгу вперше переклав Григір Тютюнник у 1981 році.

Реальний барон Мюнхґаузен. Портрет. Художник Г. Брюкнер, 1752 г.

У 2010 році з'явився мюзикл Олексія Ко-ломійцева «Пригоди Мюнхґаузена в Україні» в постановці Одеського Академічного музично-драматичного театру.

ЦІКАВО ДІЗНАТИСЯ БІЛЬШЕ

1. Книга оповідань Распе з прекрасними ілюстраціями Ґустава Доре перевидавалася багато разів.

2. На сьогодні «Пригоди барона Мюнхґаузена» перекладено п’ятдесятьма мовами.

3. На честь Мюнхґаузена у Боденвердері — його рідному місті — щорічно вручається премія з нагоди дня народження уславленого містянина людям з особливим літературним, драматичним або виконавським талантом на кшталт таланту Мюнхґаузена. Призовий фонд складає 2556,00 євро.

4. У Боденвердері функціонує музей Мюнхґаузена, у якому можна безкоштовно відвідати вистави на сюжети знаменитих оповідей барона.

ІНТЕРНЕТ-СКАРБНИЧКА

Послухайте аудіозапис «Пригод барона Мюнхґаузена» за ін-тернет-джерелами. Зверніть увагу на інтонацію, з якою майстриня художнього слова читає текст цього твору. Доберіть 2-3 факти, які підтвердять, що виконавиці вдалося передати атмосферу розповідей Мюнхґаузена.

Оберіть і перегляньте з батьками або іншими дорослими ме-дійний твір на основі «Пригод барона Мюнхґаузена» і прокоментуйте свої враження від нього однокласникам і однокласницям.

Книжка Е. Распе мала величезний успіх у Європі. До інтерпретації образу барона Мюнхґаузена зверталися і звертаються зарубіжні й українські митці, доповнюючи улюблений персонаж новими рисами і пригодами. Вона стала основою багатьох кінофільмів, мультфільмів, мюзиклів. Пригоди барона Мюнхґаузена мають п'ятнадцять кіноверсій, які знімалися в різних країнах світу — Німеччині, Великій Британії, Франції, Чехії тощо.

ПРОБУЄМОСЯ НА РОЛЬ

Об’єднайтеся в пари і здійсніть віртуальну подорож до музею Мюнхґаузена за інтернет-джерелами.

Підготуйте коротке повідомлення про музей та випробуйте себе в ролі його рекламних агентів/агенток для своєї родини або для інших дорослих. Простежте, якими інтонаціями своєї розповіді вам вдалося привернути увагу слухацької аудиторії та поділіться своїми спостереженнями в парі.

ДІАЛОГ ІЗ ТЕКСТОМ

ПРИГОДИ

БАРОНА МЮНХҐАУЗЕНА

(Уривки)

Найправдивіша людина на землі

маленький дідок із довгим носом сидить біля каміна й роз казує про свої пригоди. Його слухачі сміються просто йому в очі:

— Ох і Мюнхґаузен! Оце барон!

Але він навіть не дивиться на них.

Він собі спокійно веде далі: як він літав на Місяць, як він жив серед триногих людей, як його проковтнула велетенська рибина, як у нього відірвалася голова.

Одного разу якийсь проїжджий слухав-слухав те все і раптом не стерпів:

— Усе це вигадки! Нічого того не було, що ти розказуєш! Дідок насупився і поважно відповів:

— Ті графи, барони, князі й султани, яких я мав честь називати своїми друзями, завжди казали, що я найправдивіша людина на землі.

Усі зареготалися ще дужче.

— Мюнхґаузен — правдива людина! Ха-ха-ха! Ха-ха-ха! Ха-ха-ха!

А Мюнхґаузен, і оком не моргнувши, правив далі: про те, як на голові в оленя виросло розкішне дерево.

— Дерево?.. На голові в оленя?!

— Так. Вишня. І на вишні ягоди. Такі соковиті, солодкі...

Усі ці оповідання надруковані тут, в оцій книжці. Прочитайте їх і скажете самі, чи була коли в світі людина, правдивіша за барона Мюнхґаузена.

Кінь на дзвіниці

Я виїхав верхи на "оні. Ьу і о це взимку. Йшов сніг.

Кінь підбився і став спотикатися. Мені дуже схотілося спати. Я ледве з сідла не падав від утоми. Та даремно я шукав, де переночувати: дорогою не трапилося мені жодного села. Що тут робити? Довелося ночувати серед поля.

Навкруги н^; де. ^ва, ні кущика. Тільки маленький стовпчик стирчав з-під снігу.

До цього стовпчика я сяк-так прив’язав свого змерзлого коня, а сам уклався тут-таки, на снігу, й заснув.

Спав я довго, а коли прокинувся, то побачив, що лежу не в полі, а в селі, або, краще сказати, в якомусь містечку: звідусіль мене оточують будинки.

Що таке? Де це я опинився? Як могли ці будинки вродитися тут за одну ніч?

І де дівся мій кінь?

Довго я не розумів, що сталося. Коли чую знайоме іржання. Це ірже мій кінь.

Але де ж він?

Іржання чути звідкись ізгори.

Я підводжу голову — і що ж?

Мій кінь висить на вершку дзвіниці. Він прив’язаний просто до хреста.

Я вмить збагнув, у чім річ.

Учора ввечері все це містечко, з усіма люд" ми будинками, було геть-чисто заметене снігом, з-під нього стирчав тільки вершечок хреста.

Я не знав, що то хрест, мені здалося, що то — невеличкий стовпчик, і я прив’язав до нього свого змореного коня! А вночі, поки я спав, почалася велика відлига, сніг розтав, і я незчувся, як опустився на землю.

Але сердешний мій кінь так і лишився там, угорі, на дзвіниці. Прив’язаний до хреста, він не міг спуститися на землю.

Що робити?

Не довго думавши, хапаю пістолет, як слід прицілююся і влучаю просто у вуздечку, бо з мене завжди був добрий стрілець.

Вуздечка — навпіл.

Кінь швидко спускається до мене. Я на нього — і вихором уперед.

Вовк, апр. жений у сани

Але взимку верх и на к оні незручно, куди краще їхати саньми. Я купив собі добрячі сани і швидко подався м’яким снігом.

Надвечір уїхав я в ліс. Я був уже при-дрімав, коли це почув тривожне іржання. Я озирнувся і при світлі місяця побачив страшного вовка, який, роззявивши зубату пащу, біг за моїми саньми. Надії на порятунок не було.

Я ліг на дно саней і від страху заплющив очі.

Кінь мій гнав як шалений. Клацання вовчих зубів лунало в мене над самим вухом.

Але, на щастя, вовк не звернув на мене ніякої уваги.

Він перескочив через сани — просто у мене над головою — і накинувся на мого бідолашного коня.

Тут і далі малюнки Н. Котел та І. Вишинського

В одну мить задня частина мого коня щезла в неси^;й вовчій пащі.

Передня частина з болю й жаху все бігла вперед.

Вовк в’їдався в мого коня все глибше й глибше.

Коли я прийшов до тями, то вхопив батіг і, не І. ючи й хвилини, заходився шмагати ним ненажерливого звіра.

Він завив і рвонувся вперед.

Передня частина коня, якої ще не з’їв вовк, випала з упряжі в сніг, і вовк опинився на його місці — в голоблях і кінській збруї!

Вирватися з цієї збруї вовк не міг: він був запряжений, як кінь.

Я шмагав і шмагав його що було сили.

Він летів уперед, тягнучи за собою мої сани.

Ми мчали так швидко, що вже за дві-три години в’їхали чвалом у Петербург.

Здивовані петербуржці юрбами бігли дивитись на героя, що замість коня запріг у сани страшного вовка.

Іскри з очей

У Петербурзі мені велося добре. Я часто ходив на полювання, і тепер залюбки згадую ті веселі часи, коли зі мною мало не щодня траплялося стільки дивовижних пригод.

Одна пригода була дуже кумедна.

Річ у тім, що з вії а моєї спальні було видно великий став, де водилося дуже багато усякої дичини.

Якось уранці, підійшовши до вікна, я вгледів на ставу диких качок.

Миттю вхопив я рушницю і стрімголов вибіг із будинку.

Але зопалу, збігаючи по східцях, я вдарився головою об двері, та так, що з очей мені посипалися іскри.

Це не спинило мене.

Я побіг далі. Ось, нарешті, й ставок. Цілюся в найситішу качку, хочу вистрелити — і, на превеликий жах, помічаю, що в рушниці нема кременя. А без кременя неможливо стріляти.

Побігти додому по кремінь?

Але ж качки можуть полетіти.

Я сумно опустив рушницю, проклинаючи свою долю, аж раптом мені блиснула щаслива думка.

Що сили мав ударив я себе кулаком у праве око. Із ока, звичайно, так і сипонули іскри, і порох одразу спалахнув.

Так! Порох спалахнув, рушниця вистрелила, і я одни- пострілом убив десять чудових качок.

Раджу й вам: щоразу, як надумаєте розвести вогонь, добувайте іскри зі свого правого ока.

Дивовижне полювання

А втім, зі мною бували й кумедніші випадки. Якось я пробув на полюванні цілий день і надвечір натр ^пи - у глухому лісі на чимале озеро, яке аж кишіло дикими качками.

Зроду-віку не бачив я такої сили качок!

На жаль, у мене не лишилося жодної кулі.

А я саме того вечора чекав у гості велику компанію приятелів, і мені хотілося почастувати їх дичиною. Я взагалі людина гостинна й щедра. Мої обіди і вечері славилися на весь Петербург. Як мені вертатися додому без качок?

Довго я стояв вагаючись і раптом згадав собі, що в мене в мисливській торбі лишився шматочок сала.

Ура! Це сало буде чудовою принадою! Дістаю його з торби, швидко прив’язую до довгого тонкого мотузка і кидаю у воду.

Качки, побачивши ласеньке, враз підпливають до сала. Одна з них пожадливо його ковтає. Але сало слизьке і, швидко пройшовши крізь качку, вискакує в неї позаду! Отож качка опиняється в мене на мотузочку.

Тоді до сала підпиває др уга качка, і з нею діється те саме.

Качка за качкої ковтають сало і нанизуються на мій мотузок, немов на нитку.

Не минає й десяти хвилин, а вже всі як є качки нанизані на нього, мов намисто.

Можете собі уявити, як весело було мені дивитися на таку багату здобич!

Мені лишилось тільки витягти нанизаних качок і віднести до свого кухаря на кухню.

Ото буде бенкет для моїх друзів!

Але нести цілий табун качок виявилось не так-то легко.

Я ступив кілька кроків і страх утомився. Коли — уявіть собі мій подив! — качки знялися в повітря й підняли мене до хмар.

Інший на моєму місці розгубився б, але я людина хоробра й винахідлива.

Я зробив кермо із свого сюртука і, правуючи качками, швидко полетів додому.

Але як спуститися донизу?

Та простісінько! Моя кмітливість стала й тут мені в пригоді. Я скрутив кільком качкам голови, і ми почали п вільно спускатись на землю.

Я потрапив якраз у димар своєї власної кухні! Бачили б ви, як здивувався мій кухар, коли я постав перед ним у печі!

На щастя, він ще не встиг у ній розпалити.

Незвичайний олень

А втім, зі мною траплялись дива ще й не такі. Іду якось я лісом і ласую солодкими соковитими вишнями, які купив по дорозі.

І враз просто переді мною — олень! Стрункий, гарний, з величезними гіллястими рогами!

А в мене, як на злість, жодної кулі!

Олень стоїть і спокійнісінько на мене дивиться, неначе знає, що в мене рушниця не заряджена.

На щастя, у мене лиш^т .ос. ще кілька ягід, і я зарядив рушницю замість кулі кісточкою з вишні. Так, так, не смійтеся, звичайною кісточкою з вишні.

Гримнув постріл, але олень тільки труснув головою. Кісточка влучила йому в лоб і не вчинила ніякої шкоди. За одну мить він зник у лісовій гущавині.

Я дуже шкодував, що випустив із своїх рук такого чудового звіра.

Через рік я знову полював у тому ж лісі. Звичайно, на той час я зовсім забув історію з вишневою кісточкою.

Як же я здивувався, коли з лісової гущини просто на мене вискочив розкішний олень, у яі' го 'і' рогами росла висока гілляста вишня! Ах, повірте, це було дуже гарно: струнки. олень, і на голові у нього струнке дерево! Я відразу ж подумав, що дерево це виросло з тієї маленької кісточки, яка торік послужила мені за кулю. Цього разу мені не бракувало набо-

їв. Я прицілився, вистрелив — і олень мертвий упав на з'млю. Отож я з одного пострілу відразу дістав і печеню, і компот з вишень, бо дерево було вкрите великими, спілими вишнями.

Мушу признатись, що смачніших вишень я не куштував за все своє життя.

За волосся

Взагалі, під час війни зі мною було чимало пригод.

Якось, рятуючись від турків, спробував я перескочити болото верхи на коні. Але кінь не доскочив до берега, і ми з розгону шубовснули у рідке багно. Шубовснули і почали тонути. Порятунку не було.

Болото страх як швидко засмоктувало нас усе глибше й глибше. Ось уже весь тулуб мого коня сховався у смердючому багні, ось уже й моя голова почала пірнати в болото, і звідти стирчить лише кіска моєї перуки.

Що робити?

Ми неминуче загинули б, якби не дивовижна сила моїх рук. Я неймовірний силач. Вхопивши себе за цю кіску, я щосили смикнув догори і без великої натуги витяг з болота й себе, й свого коня, якого міцно стиснув ногами, мов лещатами.

Еге ж, я підняв у повітря і себе, й свого коня, і якщо ви гадаєте, що це легко, спробуйте зробити це самі.

Ьджолинии пастух та ведмеді

Але ні сила, ні хоробрість не врятували мене від лихої напасті.

Якось післ. бою турки оточили мене і, хоч я бився, як тигр, а все ж потрапив до них у полон.

Вони зв’язали мене і продали в рабство. Для мене почалися чорні дні. Правда, роботу мені давали неважку, але дуже нудну й надокучливу: мене призначили пасти бджіл. Щоранку я мусив виганяти султанових бджіл на моріжок і пасти їх цілий день, а ввечері знов заганяти у вулики.

Спочатку все було добре, але якось, перелічивши своїх бджіл, я помітив, що однієї не вистачає.

Я пішов шукати її і незабаром побачив, що на неї нап ’и два величезні ведмеді, які, певно, хотіли розірвати її навпіл і поласувати її солодким медом. У мене не було з собою ніякої зброї — лише маленька срібна сокирка.

Я розмахнувся і шпурнув цю сокирку в жадібних звірів, щоб злякати їх і визволити бідолашну бджілку. Ведмеді кинулись тікати, і бджілку було врятовано. Але, на жаль, я дуже вже розмахнувся своєю могутньою рукою і . ну в сокирку так, що вона залетіла на Місяць. Атож, на Місяць. Ви хитаєте головою й смієтесь, а мені тоді було не до сміху.

Я замислився.

Що ж його робити? Де взяти таку довгу драбину, щоб дістатися аж на Місяць?

Перша подорож на Місяць

На щастя, я згадав, що на городах у Туреччині є такі овочі, що ростуть дуже швидко і часом виростають аж до неба.

Це турецькі боби. Не гаючись ані хвилини, я посадив у землю один такий біб, і він одразу ж почав рости.

Він ріс усе вище й вище і незабаром дотягся до Місяця!

— Ура! — крикнув ^т і поліз по стеблині вгору.

За годину я опин 'ся на Місяці.

Нелегко мені було знайти на Місяці срібну свою сокирку. Місяць срібний і сокирка срібна — срібла на сріблі не видно. Але кінець кінцем я таки знайшов свою сокирку на купі гнилої соломи.

Я радісно ’апхнув її за пояс і хотів був спуститися на Землю.

Та ба: сонце висушило мою бобову стеблину, і вона розсипалася на рузки! Побачивши це, я трохи не заплакав з горя!

Що робити? Що робити? Невже я ніколи не повернуся на Землю? Невже я отак і вік звікую на цьому осоружному Міс ^тц’? О ні! Нізащо! Я підбіг до соломи й заходився сукати з неї мотузок. Мотузок вийшов недовгий, але тільки й лиха! Я почав спускатися по ньому. Однією рукою я з’їжджав по мотузку, а в другій тримав сокирку.

Та ось мотузок скінчився, і я повис у повітрі, поміж небом і землею. Це було страшно, але я не розгубився. Не довго думаючи, я схопив сокирку і, міцно взявшись за нижній кінець мотузка, відрубав його верхній кінець і прив’язав до нижнього. Це дало мені змогу спуститися нижче до Землі.

Та все ж до Землі було далеко. Не раз доводилось мені од-рубувати верхню половину мотузка і прив’язувати її до нижньої. Нарешті я спустився так низько, що міг розглядіти міські будинки й палаци. До Землі лишалось яких три-чотири милі.

І раптом — о жах! — мотузок урвався. я гр увся на землю так, що пробив яму завглибшки щонайменше з півмилі.

Оговтавшись, я довго не знав, як мені видертися з тієї глибокої ями. Цілий день я не їв, не пив, а все думав та й думав. І таки додумався: викопав нігтями східці і по цих східцях виліз на поверхню Землі.

О, Мюнхґаузен ніде не пропаде!

У переказі Корнія Чуковського. Переклад українською Григора Тютюнника

ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

ВІДЧУВАЮ

1. Барон Мюнхґаузен — улюблений літературний персонаж дорослих і дітей в усьому світі (хоч книжка про нього була написана понад двісті років тому). А яка думка склалася у вас про цей твір? Прокоментуйте настрій, з яким ви читали його.

2. Перекажіть близько до тексту історію Мюнхґаузена, яка вам сподобалася найбільше. Відтворіть елементи фантастики та гіперболи за допомогою потрібної інтонації.

3. Розгляньте ілюстрації. Чи відповідають вони вашим враженням від книжки Р. Е. Распе «Пригоди барона Мюнхґаузена»?

4. Складіть усну характеристику барона Мюнхґаузена. Які риси його характеру вам подобаються, а які ви піддали б критиці?

ДУМАЮ

5. Поясніть, чому читачі поблажливо ставляться до надмірної хвальковитості барона. Використайте у відповіді 2-3 цитати з твору.

6. Поміркуйте, як створюється комічний ефект оповідок Мюнх-іаузена. У чому, по-вашому, його справжній талант?

7. Критики образу Мюнхґаузена сперечаються між собою: одні вважають його хвальком і брехуном, інші — фантазером, який перетворює сіру буденність у незвичайний світ. А на чиєму боці ви? Аргументуйте свою позицію.

8. Прізвище Мюнхґаузен стало прозивним (тобто з власної назви перетворилося на загальну). Розтлумачте, яких людей називають Мюнхґаузенами.

9. Розкрийте причини світової популярності імені Мюнхґаузена. СТВОРЮЮ

10. Доповніть інтелект-карту «Я — Мюнхґаузен» висловами героя про себе з прочитаних вами оповідань Р. Е. Распе та ілюстраціями. Використайте в роботі доступні вам застосунки або засоби:

11. Підготуйте малюнок для конкурсу «Мій Мюнхґаузен» у стилі карикатури. Для цього виберіть характерну рису героя, його зовнішності, вбрання, манери поведінки, комічний ефект яких ви хотіли б посилити.

Прокоментувати —

висловити свою думку про що-небудь, поділитися враженнями від прочитаного, побаченого чи прослуханого.

ПРОБУЄМОСЯ НА РОЛЬ

Спробуйте себе в ролі автора/авторки фантастичної історії і вигадайте сюжет оповіді в дусі Мюнхґаузена.

Презентуйте свою історію однокласникам і однокласницям.

Проаналізуйте, яка частина вигаданої історії їм найбільше сподобалася і чому.

Прокоментуйте, чим цінний для вас досвід презентування власного твору.

Гуморист Остап Вишня, автор славнозвісних «Мисливських усмішок». Фото ХХ ст.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ СПІВПРАЦІ

Об’єднайтеся у групи й укладіть пам’ятку «Поради барона Мюнхґаузена» за зразком:

Замість коня запрягайте в сани вовка.

Добувайте іскри зі свого правого ока.

ЦІКАВО ДІЗНАТИСЯ БІЛЬШЕ

Прочитайте оповідання українського письменника Остапа Вишні «Заєць», «Вовк», «Дикий кабан, або вепр» із книжки «Мисливські усмішки». Знайдіть схожі і відмінні риси усмішок Остапа Вишні і «пригод» Еріха Распе. Поділіться своїми враженнями від прочитаного.

 

 

Це матеріал з підручника "Зарубіжна література" 5 клас Кадоб’янська 2022