Елеонор Ходжман Портер (1868-1920). «Полліанна»

Елеонор Ходжман Портер — американська письменниця.

Вирушаймо до Америки!

ГОТУЄМОСЯ ДО ДІАЛОГУ

Роман-бестселер Елеонор Портер «Полліанна», який вийшов у світ 1913 року, відразу набув шаленої популярності.

Нині «Полліанну» давно визнано класикою дитячої літератури. Книгу кілька разів було екранізовано в США та інших країнах.

ЦІКАВО ДІЗНАТИСЯ БІЛЬШЕ

1. Елеонор Портер написала роман «Полліанна» в саду, розміщеному на даху нью-йоркського будинку. За словами письменниці, про кра ий кабінет годі було й мріяти.

2. Відома американська актриса, зірка німого кіно Мері Пікфорд за право екранізувати «Полліанну» заплатила його авторці чималу на той час суму й сама зіграла головну роль в екранізації 1920 року.

3. Роман «Полліанна» захопив читачів настільки, що на адресу Елеонор Портер посипався шквал листів із проханнями розповісти, що сталося з головною героїнею роману далі. Тому вже в 1915 році письменниця видала друком наступний роман — «Юність Поллі-анни».

4. Всього за кілька років письменницької кар’єри Елеонор Портер створила 4 томи коротких оповідань і 14 романів для дітей та дорослих.

Бестселер (з англ. bestseller — той, що добре продається) — популярна книжка, яка потрапила до списку тих, які найбільше продаються.

5. У багатьох країнах світу шанувальники бестселера про Полліанну об’єднуються в клуби, а у Сполучених Штатах Америки на честь літературної героїні святкують День радості (англ. Official Pollyanna Glad Day).

У романі «Полліанна», названому ім’ям головної героїні, розповідається дивовижна історія дівчинки-сироти, яку після смерті батьків прихистила сувора і примхлива тітка. Життя Полліанни — зворушливе і повчальне. Можливо, й вам сподобається цей роман не менше, ніж вашим американським та англійським одноліткам.

Постер японського аніме «Полліанна», ХХ ст.

Теорія літератури

Роман — оповідний твір, у якому широко зображується життя багатьох героїв та героїнь, охоплюється великий проміжок часу, розвивається кілька сюжетних ліній. Роман більший за обсягом від оповідання та повісті.

Україна і світ

Українською мовою роман можна прочитати завдяки перекладам Богдани Гори, Віри Наливаної, Марії Карнаух-Шурпік, Катерини Рябовол, Володимира Чайковського.

Ожила «Г тлліат а» й на театральній сцені. Вис ш. про дивовижну дівчинку йдуть у різних театрах світу й України.

Афіша вистави «Полліанна» Львівського театру імені Марії Заньковецької, XXІ ст.

Афіша вистави «Полліанна» в Київському академічному театрі на Липках, ХХ ст.

ДІАЛОГ ІЗ ТЕКСТОМ

ПОЛЛІАННА

(Уривки)

Міс Поллі отримала телеграму, що її небога, сирота По-лліанна, приїде в Белдінґсвіл наступного дня, двадцять п’ятого червня. Міс Поллі наказала служниці Ненсі підготувати для дівчинки маленьку задушливу кімнату на горищ. 'Юсо затишного багатого будинку та зустріти її завтра о четвертій годині на станції. Дівчинка прийняла Ненсі за тітоньку Поллі, та коли зрозуміла свою помилку, не засмутилась, а сказала, що у неї тепер є не тільки тітка, а й Ненсі також.

Мила дитина одразу завоювала при. ильність Ненсі, яка поклялася собі бути сироті опорою в домі її тітки.

Кімнатчина на горищі

Міс Поллі Гаррінгтон не підвелася назустріч своїй небозі. Щоправда, коли Ненсі й дівчинка з’явилися на порозі вітальні, вона відірвала очі від книжки і простягла дівчинці руку з таким виглядом, начебто кожен її довгий холодний палець був уособленням почуття обов’язку.

— Здрастуй, Полліанно. Я... — більше вона нічого не встигла сказати. Поллі' ^тна достоту перелетіла через кімнату і опинилася на твердих колінах шокованої міс Поллі.

— О, тітонько Поллі, тітонько Поллі! Якби ви знали, як я вдячна вам за те, що ви дозволили мені жити у вас, — схлипувала вона. — Якби ви знали, як це чудово, що у мене тепер є ви, і Ненсі, і всі-всі! Адже ще зовсім недавно у мене була тільки Жі оча д юмога!

— Можл во .. хоча й не маю честі бути знайомою з цією Жіночою допомогою, — холодно відповіла міс Поллі, намагаючись звільнитися від чіпких маленьких пальчиків і перевівши похмурий погляд на Ненсі на порозі.

— Ненсі, спасибі. Можеш іти. Полліанно, зроби ласку, підведись і стань як слід. Я ще не встигла роздивитися тебе до пуття.

Поліанна схопилася на рівні ноги і нервово розсміялася.

- Ой, звичайно, ви ж мене ніколи не бачили але, по правді, нема на що дивитися через ці веснянки. Ой, і я ще маю пояснити, чому я приїхала в сукенці в червону клітинку, і

розповісти про чорну оксамитову баску з білими плямами на ліктях. Я вже розповідала Ненсі, що татко мені казав...

- Мене зовсім не цікавить, що говорив тобі твій батько, -різко урвала її міс Поллі. — У тебе ж є валіза?

- Так, звичайно, тітонько Поллі. Жіноча допомога купила мені чудову валізу. Правда, моїх речей там не так багато. Серед останніх місіонерських пожертв майже не було вбрання для таких маленьких дівчаток, як я. Але я привезла з собою усі татові книжки. Місіс Байт вважала, що я повинна їх зберегти. Розумієте, татко.

- Полліанно, - знов урвала їй міс Поллі, - я хочу, щоб ти відразу засвоїла одну річ. Мені не цікаво слухати про твого батька.

Полліанна затремтіла, і їй заперло віддих.

- Чому, тітонько Поллі? Ви ж не маєте на увазі. — вона запнулася, і міс Поллі скористалася паузою.

- Зараз ми підемо нагору до твоєї кімнати. Сподіваюся, валіза вже там. Я наказала Тімоті віднести її туди. якщо вона буде. Іди за мною, Полліанно.

Полліанна мовчки повернулася і покірно вийшла з кімнати слідом за тіткою. Їй на очі набігли сльози, однак підборіддя було гордо підняте.

«Зрештою, це навіть на краще, що вона не хоче говорити про тата, — думала Полліанна. — Мені буде легше, якщо я не говоритиму про нього. Може, саме тому вона так і сказала». Переконавшись таким чином у «ласці» своєї тітоньки, Поліанна змахнула сльози і почала охочіше розглядатися довкола. Наразі вона підіймалася сходами. Перед очима Поллі-анни шурхотіла розкішна чорна шовкова спідниця міс Поллі. Крізь відчинені двері позаду вона встигла помітити килими у м’яких тон ах а меблі, обшиті атласом. Ноги Полліанни потопали в чудовому килимі, схожому на зелений мох. Обабіч сходів на стінах золочені рами картин або зблиски сонячних променів, що пробивалися крізь прозористе мереживо фіранок, засліплювали очі. — Ой, тітонько Поллі, тітонько Поллі, — захоплено видихнула вона. — Який у вас прекрасний будинок! Ви, напевне, дуже щасливі, що такі багаті!

— Полліанно! — репетнула міс Поллі, стоячи нагорі біля сходів. — Твої слова мене вкрай дивують!

— Але чому, тітонько Поллі? Хіба це не так? — щиро здивувалася Полліанна.

— Звичайно ні, Полліанно! Сподіваюся, я ще не на'кільки втратила голову, щоб гріховно пишатися Господніми дарами, — виголосила леді, — тим більше багатством!

Міс Поллі повернулася і попрямувала коридором до дверей, що вели на горище. Тепер вона була ще більше впевнена у правильності свого наміру поселити дівчинку на горищі. Спочатку вона просто хотіла тримати небогу подалі від себе, а також вберегти розкішні меблі від необережного поводження дитини. А тепер, коли міс Поллі виявила в Полліанни таку схильність до марноти, вона бачила, що рішення про маленьку і вбогу кімнатку на горищі напрочуд правильне.

Ніжки Полліанни весело дріботіли позаду тітки, її великі блакитні очі теж захоплено роздивлялися усе довкола, аби жодної гарної або цікавої речі у цьом ' чудовому будинку не оминути увагою. Але найбільше вона прагнула вгадати, за якими з цих чарівних дверей чекає на неї її власна кімната -мила, прекрасна кімната, повна фіранок, килимків та картин... Тут тітка рвучко відкрила двері й ступила на інші сходи.

Тут не було нічого цікавого. Голі стіни обабіч. У кінці сходів — сутінки до найдальших закутків, де дах спускався майже до підлоги і де громадилося безліч ящиків та скринь. До того ж тут було спекотно й душно. Полліанна мимохіть підняла голову вгору, бо стало важко дихати. Вона побачила, як тітонька відчинила двері праворуч.

— Це — твоя кімната, Полліанно. Я бачу, твоя валіза уже тут. Ключ у тебе?

Полліанна мовчки кивнула. В очах їй майнув переляк.

Міс Поллі спохмурніла.

— Коли я тебе про щось запитую, Полліанно, то я хочу, щоб ти мені відповідала голосно, а не просто хитала головою.

— Так, тітонько Поллі.

— Дякую. Так краще. Сподіваюся, тут у тебе є все, що тобі потрібно, — додала вона, задоволено оглянувши чисті рушники та глечик з водою. — Я пришлю Ненсі допомогти тобі розпакувати речі. Вечеря о шостій, — закінчила вона і хутко почала спускатися сходами.

Полліанна ще постояла, дивлячись тітці услід. Тоді обвела широко відкритими очима голі стіни, голу підлогу, голі вікна. Погляд спинився на валізці, яка ще зовсім недавно стояла перед нею в її кімнатчині в будинку на далекому Заході. Наступної миті вона подалася до валізки, впала поруч з нею на коліна і затулила обличчя руками.

Такою її за кілька хвилин застала Ненсі.

— Ну, годі, годі, моє бідолашне ягнятко, — заспокоювала вона, опускаючись на підлогу і пригортаючи дівчинку. — Я так і знала, що вона вас доведе.

Полліанна похитала головою.

— Ні, Ненсі, це я сама дуже погана і зла, страш^нн ^а, — хлипала вона. — Я все ніяк не можу змиритися з тим, що мій татко Богу та янголам потрібен більше, ніж мені.

— Та їм він зовсім непотрібен, — рішуче заявила Ненсі.

— О, Ненсі! — непідробний жах висушив сльози в очах Полліанни.

Ненсі знічено всміхнулася й енергійно потерла очі.

— Ну, я зовсім не це мала на увазі, — квапливо вигукнула вона. — Гаразд, давайте мерщій ключ, відкриємо валізку й дістанемо сукенки.

Полліанна, все ще схлипуючи, дістала ключа.

— Тут не так уже й багато речей, — нерішуче сказала вона.

— Тим швидше ми їх повиймаємо, — заспокоїла її Ненсі.

Обличчя Полліанни раптом осяяла усмішка.

— Ай справді! Я повинна радіти, що у мене так мало речей! — вигукнула вона.

Ненсі витріщила очі.

— Чом би й... ні, — невпевнено відповіла вона. Моторна Ненсі хутенько розпакували книжки, латану білизну і кілька вбогих сукенок. Полліанна, вже сяючи усмішкою, літала по кімнаті, розвішуючи сукенки в шафі, складаючи книжки на столі та ховаючи білизну в шухляди.

— Ну ось, тепер це. це просто чудова кімната. Ге ж, Ненсі? — пробелькотала вона незабаром.

Ненсі не відповіла. Вона удавала, що зосереджено щось шукає на дні валізки. А Полліанна зупинилася біля комода і пильно подив лася на голу стіну, де мало б висіти дзеркало.

— Ні, я маю радіти, що тут немає дзеркала, бо якщо тут немає дзеркала, я не бачитиму своїх веснянок.

У Ненсі з вуст зірвався незрозумілий вигук. Полліанна здивовано повернулася, але служниця ще з більшим завзяттям почала порпатися у валізі. За хвилину Полліанна підійшла до вікна і раптом радісно скрикнула й заплескала в долоні від захоплення.

— Ой, Ненсі, я такого ще не бачила, — видихнула вона. — Подивіться оно туди. дерева, будиночки, гарний шпиль церк

ви, сріблиться річечка. О, Ненсі, тут і картини не потебні. Я рада, що вона мене тут оселила!

Але Ненсі зайшлася плачем, здивувавши і засмутивши По-ліанну. Дівчинка кинулася до неї.

— Що сталося, Ненсі? Чому ви плачете? — д^п. жувалася вона, а тоді з осторогою: Може... Може, це була ваша кімната?

- Моя кімната? — палко схопилася Ненсі, тамуючи сльози. — Ні, ви справді таки маленьке янголятко з неба. І скільки ж іще впокорюватися. Ой лишенько! Це вона дзвонить. -Після цих зворушливих слів Ненсі схопилася на рівні ноги, побігла комітьголов¹ з кімнати і подріботіла сходами вниз.

Зоставшися сама, Полліанна повернулася до своєї «картини», як вона подумки назвала чудо 'ий краєвид за вікном. Тоді спробувала торкнути віконницю: задуха ставала просто нестерпною. Віконниця напрочуд легко піддалася. Наступної миті вікно широко відчинилося, і Полліанна вихилилася з нього, спиваючи свіже духмяне повітря.

Відтак вона підбігла до другого вікна. І воно невдовзі теж відчинилося. Величезна муха пролетіла біля носа Полліанни і голосно загула по кімнаті. За нею залетіла іще одна, потім — ще, але Полліанна не звертала на це жодної уваги. Вона зробила дивовижне відкриття: просто під вікном росло величезне крислате дерево. Воно ніби вабило Полліанну. Раптом дівчинка голосно засміялася:

— А чом би й ні, — пирснула вона і за мить уже стояла на підвіконні. Звідти легко ступила на найближчу гілку дерева, а тоді, наче мавпочка, по вітті швиденько спустилася на найнижчу гілку. Полліанна добре лазила по деревах, але зістрибувати на землю було трохи лячно. Та вона затамувала віддих, роз. 'йдялася, тримаючись сильними ручками, і м’яко приземлилася навкарачки на траву. Тоді підвелася й роззир-нулася довкола.

Вона була позаду великого будинку. Перед нею лежав садок, у якому, зігнувшись, працював дідусь. Поза садком стежинка бігла через широке поле до кручі, на якій самотня сосна стояла на сторожі величезної скелі. Полліанні наразі здалося, що їй понад усе хочеться бути саме там — на вершечку великої скелі.

Комітьголов — тут: швидко.

Перебіжками Полліанна проскочила повз дідуся, котрий схилився над роботою, промкнулася поміж рядками зелених

рослин, і, засапавшись, досягла стежини, що бігла полем. Потім, не відступаючи, Полліанна почала свою мандрівку. Поволі вона починала розуміти, що до скелі не близький світ, хоча з вікна здавалося, буцім до неї рукою подати!

За п’ятнадцять хвилин дзиґар у передпокої садиби Гаррінґ-тонів пробив шосту годину. Разом з останнім ударом один-ника Ненсі задзвонила у дзвіночок, сповіщаючи п «о вечерю.

Минула хвилина, дві, три... Міс Поллі насупилася й тупнула ногою, взутою в пантофлю. Тоді рвучко підвелася, пішла у коридор і нетерпляче подивилася вгору на сходи. Хвилину поприслухалася. Відтак повернулася і тр^ -о зайшла до спальні.

■ Ненсі, — почала вона рішуче, щойно з’явилася маленька служниця, — моя небога запізнюється. Ні, кликати її не треба, — додала суворо, коли Ненсі хотіла піти до дверей. — Я її попередила, коли у нас вечеря. А тепер нехай нарікає на себе. Нехай вчиться пунктуальності. Коли вона спуститься, нагодуєш її на кухні хлібом і молоком.

— Так, мем.

На щастя, міс Поллі не звернула уваги на вираз обличчя Ненсі.

Після вечері Ненсі при першій нагоді прокралася на горище до кімнатчини кухонними сходами.

— Хлібом і молоко ■, аякже, і це лише через те, що бідне маленьке ягнятко сплакалося і заснуло, — люто бурмотіла вона сама до себе, тихенько прочиняючи двері до кімнати. І відразу зарепетувала: — Де ви? Де ви заховалися?! Та де ж ви поділися?

Ненсі зазирнула в шафу, під ліжко, навіть у валізку та глек з водою. Тоді притьмом ^г бі. сходами вниз і — в садок до старого Тома.

— Містере Том, містере Том, нашої благословенної дитини немає, — кричала вона. — Вона повернулася на небо, звідки і при шла до нас, бідолашне ягнятко. а мені треба нагодувати її хлібом з молоком на кухні. ту, котра зараз, певне, спо и_Ває янгольську їжу, їй-їй.

Ілюстрація П. Стройджа

Дідусь випростався.

— Янгольську їжу? — недовірливо перепитав він, озираючи при тому чудовий

призахідній краєвид. Раптом зупинив погляд, придиви °я й сказав до Ненсі, лукаво усміхаючись: — Що ж, якщо вона вирішила видряпатися поближче до янголів, то їй це ще може вдатися, — погодився він, показуючи коцюрблим¹ пальцем на тоненьку звійну фігурку на вершечку височенної скелі, що виднілася на тлі багрянистого неба.

— Ну, як на мене, так вона на небо сього, н не потрапить, — рішуче заявила Ненсі і кинулася до стежинки, що вела через відкрите поле. — Якщо господиня питатиметься, скажіть, що я не забула про посуд, але просто пішла прогулятися, — гукнула вона через плече й помчала щодуху.

Гра

— Овва, міс Полліанно, як же ви мене налякали, — Нен-сі аж захекалася, прямуючи до скелі, з якої щойно знехотя спустилася Полліанна.

— Налякала? О, перепрошую. Але ви не повинні турбуватися про мене. Татко і Жіноча допомога теж раніше хвилювалися, доки не побачили, що я неодмінно поверталася.

— Але я навіть не знала, що ви пішли! — вигукнула Ненсі, беручи малу підруч і поспішаючи в долину. — Ніхто не бачив, як ви виходили з будинку, ніхто. Я гадаю, ви просто спурхнули з даху, ге?

Полліанна пустотливо підстрибнула:

— Атож, тільки не вгору, а по дереву вниз. Ненсі остовпіла:

— Що ви зробили?

— Я злізла по дереву, що під вікном.

— Хай мені всячина! — видихнула Ненсі, наддавши ходи. — Цікаво, що сказала б ваша тітка на це.

— Справді цікаво? Тоді я усе розповім їй, і ви побачите, — весело пообіцяла Полліанна.

— Дякую красно, — мовила дівчина, — але не треба.

— Чому? Ви гадаєте, вона хвилюватиметься? — занепокоїлася Полліанна.

— Ні. Тобто — так. Пусте... Насправді мені зовсім не цікаво знати, що вона скаже, — Ненсі почувалася ніяково, бо й сама ледве стримувалася, щоб не нагримати на дівчинку. — Та нам треба поспішати — на мене ще чекає гора посуду.

— Я допоможу, — охоче пообіцяла Полліанна.

— О, міс Полліанно! — розчулилася Ненсі.

¹ Коцюрблий — тут: викривлений, зігнутий.

З хвилину вони йшли мовчки. Небо швидко темніло. По-лліанна міцно трималася за руку своєї подруги.

— Здається, я маю радіти з того, що трошки перелякала вас, бо інакше ви нізащо не пішли б мене шукати, — сказала дівчинка, тремтячи.

— Бідне ягнятко! Ви ж, певне, зголодніли. Але, боюся, що зможу запропонувати вам лише хліб з молоком, та й то разом зі мною на кухні. Ваша тітонька дуже розгнівалася, коли ви не спустилися до вечері.

— Але я ж не могла спуститися. Я була тут!

— Так, але вона ж про це не знала, — с хо . яснила Нен-сі, стримуючи усмішку. — То вже вибачайте мене за хліб з молоком.

— Навпаки! Я маю радіти!

— Радіти? Чому?

— Ну, я люблю хліб із молоком, і мені подобається вечеряти з вами. Тому я й радію.

— Ото вам аби тільки порадіти, — відповіла Ненсі, пригадавши, як Полліанна відважно намагалася полюбити свою вбогу кімнатчину на горищі.

Полліанна м’яко розсміялася.

— Ну, це така гра.

— Гра?

— Так, гра, що називається просто радіти.

— Що ви таке кажете?

— Ні, це гра така. Мене навчив гратися у неї тато, і мені подобається, — вела Полліанна. — Ми завжди гралися в неї, ще звідтоді, як я була малям. Я розповіла про неї Жіночій допомозі, й вони теж почали гратися в неї. Хоч і не всі...

— І що ж це за гра така? Щоправда, я не надто знаюся на іграх.

Полліанна знову засміялася, а потім ще й зітхнула, і в сутінках на її засмучене обличчя лягла задума.

— Все почалося з того, що якось разом із місіонерськими пожертвами надіслали милиці.

— Милиці?!

— Авжеж. Розумієте, я дуже хотіла ляльку, і тато їм так і написав. Але, коли надійшли чергові місіонерські пожертви, лед. відписала, що ляльки там не виявилося. Тільки дитячі милиці. І ці милиці переслали до нас, бо вони колись можуть знагодитися якійсь дитині. З цього, власне, все і почалося.

— Щось я поки не бачу тут ніякої гри, — ледь н^г роздратувалася Ненсі.

— Суть гри в тому, щоб знайти щось таке, з чо^т ' мо '^т а радіти, не має значення, що саме, — щиро пояснювала По-лліанна. — Ми почали гратися в цю гру саме з милиць.

— Боже милий! Чому ж тут можна радіти, коли хочеш ляльку, а тобі дають милиці!

Полліанна заплескала в долоні.

— Отож-бо й воно! — вигукнула вона. — Спочатку я думала так, як ви. Але тато мені усе пояси в.

— Тоді, будьте ласкаві, поясніть і мені, — кинула Ненсі.

— Простісінько! Радійте з того, що ці милиці... вам не потрібні, — тріумфувала Полліанна. — Усе дуже просто, коли вмієш грати в цю гру.

— Отаке вигадали, — пробурмотіла Ненсі, майже з острахом подивившись на дівчинку.

— Це не вигадки. Насправді це — чудова гра, — із запалом наполягала Полліанна. — Відтоді ми завжди гралися в неї. І що складніше завдання, то цікавіша гра. Щоправда, іноді в неї буває дуже важко гратися. як-от коли тато відходить на небо і не лишається в житті нікого, крім Жіночої допомоги.

— Або коли тебе поселяють у затхлій маленькій та голій кімнатчині на горищі, — роздратовано докинула Ненсі.

Полліанна зітхнула.

— Це було скл. ^тно лише на початку, — погодилася вона, — коли я почувалася дуже самотньою. Тоді мені не хотілося гратися, а хотілося чогось гарного. Але я подумала про те, як мені бридко дивитися на свої веснянки у дзеркалі, а

ще я побачила чарівний краєвид з вікна! Отож я знайшла, чому радіти. Бо коли жадаєш приємних речей, на решту, як-от із лялькою, про яку я так мріяла, не зважаєш.

Кадр із фільму «Полліанна», 2003 р.

— Гм! — гмукнула Ненсі, а до горла їй підкотився клубок.

— Зазвичай це не відбирає багато часу, — зітхнула Полліанна. — А іноді взагалі виходить якось саме по собі. Я вже давно у неї граюся. Ні, справді, це чудова гра. Нам із татом, — її голосок затремтів, — вона так подобалась. Хоча

зараз буде важче, тому що немає з ким гратися. Хіба що, може, тітка Поллі захоче, — докинула вона.

— Хоч стій — хоч падай... вона? — пробурмотіла Ненсі крізь зуби, а вголос мовила своє: — Послухайте, міс Полліан-но, я не великий мастак гратися у всілякі ігри, і я н, надто добре зрозуміла, що й до чого. Але я буду гратися з вами в цю гру.

— Ой, Ненсі! — зраділа Полліанна й ки ся їй на шию. — Це буде просто чудово. У нас усе вийде.

— Побачимо, — невпевнено погодилася Ненсі. — Але на багато від мене не сподівайтеся. Я ще ніколи не гралася в такі ігри, одначе докладу всіх зусиль. У кожному разі вам буде з ким гратися, — завершила Ненсі, коли вони переступили поріг кухні.

Полліанна з величезним апетитом впоралася із хлібом та молоком. Тоді на пропозицію Ненсі пішла до вітальні, де її тітка сиділа й читала.

Міс Поллі холодно підвела на неї очі.

— Ти повечеряла, Полліанно?

— Так, тітонько Поллі.

— Мені дуже прикро, Полліанно, що довелося у перший же день змушувати тебе вечеряти на кухні хлібом із молоком.

— Що ви, тітонько Поллі, я дуже зраділа. Я люблю хліб із молоком. І Ненсі " ені дуже подобається. Тож не робіть собі з цього клопоту.

Раптом міс Поллі випростала спину:

— Час лягати спати, Полліанно. У тебе сьогодні був важкий день, а завтра складемо твій розклад і передивимося твій гардероб, аби вирішити, що тобі ще необхідно придбати. Ненсі дасть тобі свічку. Обережно з нею. Сніданок — о пів на восьму. Сподіваюся, цього разу ти спустишся вчасно. Добраніч.

Наче так і годиться, Полліанна підійшла до міс Поллі й ніжно обняла її.

— Мені так гарно у вас! — радісно зітхнула вона. — Я знаю, що ми житимемо у злагоді. Я знала про це ще тоді, коли їхала сюди. На добраніч, тітонько Поллі, — вигукнула Полліанна весело і вибігла з кімнати.

— Помилуй, Господи, мою душу, — упівголоса мовила міс Поллі, коли дівчинка вийшла. — Що за незвичайна дити

на? — І спохмурніла: «Вона рада, що я її покарала, і пг^сить «щоб я не робила собі з цього клопоту».

- Вона сподівається жити зі мною «в злагоді», помилуй, Господи, мою душу, — знову вигукнула вона, повертаючись до книжки.

А чверть години по тому в кімнатчині на горищі самотня дівчинка ридала, притуливши до себе подушку:

- Я знаю, татку, ти зараз серед янголів, але, якби ти знав, як мені важко зараз грати в нашу гру. Дуже важко, — шепотіла вона крізь сльози. — Мені здається, навіть ти не зміг би знайти, чому радіти, коли лишаєшся зовсім сама в темряві. Якби поряд була Ненсі, тітонька Поллі чи хоч хтось із Жіночої допомоги, мені було б набагато легше.

А внизу на кухні Ненсі квапливо домивала посуд. Вона заштовхала ганчірку в глечик з-під молока й уривчасто бурмотіла:

- Якщо я в ту дурню... гратимусь... радіючи милицям, коли хочеш ляльку.. ось я пограюся. опора бідній дитині. ось я вам тут пограюсь. постривайте.

Переклад з англійської Віри Наливаної

г

НАЛИВАНА ВІРА — перекладачка з англійської мови, авторка книжок для дітей.

Про події в житті Полліанни читайте онлайн

ОЦІНКИ ТА О ТОЬо РЕННЯ

ЗНАЮ

1. Розкажіть, що незвичайне в історії Полліанни вас захопило.

2. Якими ви уявляєте персонажів твору — Полліанну, міс Поллі, Ненсі та інших?

3. Сформулюйте «тонкі» (короткі) запитання, на які б ви хотіли отримати відповідь під час обговорення твору.

ДУМАЮ

4. Перекажіть уривок, у якому йдеться про те, як міс Поллі го-,,валася прийняти свою єдину небогу. Поясніть, що в її поведінці обурювало служницю Ненсі.

5. Уявіть себе на місці Полліанни: ось ви в багатому будинку своєї рідної тітки, ступаєте м’якими килимами, милуєтеся прекрасними картинами на стінах, а, відчинивши двері влас-

ної кімнати, бачите «голі стіни, голу підлогу, голі вікна». Я"чй настрій заволодів би вами? Поміркуйте, що допомогло По-лліанні опанувати себе. Для відповіді використайте цитати з тексту.

6. Поспостерігайте, як дівчинка одразу обживається на ново,, у місці. Назвіть риси характеру, які стають їй у пригоді.

7. Розкажіть про «гру в радість», яку вигадав татко Полліанни. Подумайте, яке значення мала гра у житті дівчиї и. 'и легко було їй «гратися в радість»? У відповідях посилайтеся на текст твору.

8. Визначте, що здивувало тітку Поллі в поведінці її небоги. Чому вона назвала Полліанну «незвичайною дитиною»?

9. Яке ставлення до світу і до людей допомагало дівчинці вижити без батьків, без їхнього тепла і ласки? Прокоментуйте її фразу «...яка я рада, що живу на цьому світі такого ранку!»

10. Яке слово найбільше не любила Полліанна? (Перевірте, чи уважно ви читали).

11. Прочитайте і обговоріть з друзями вислів Полліанни про те, що означає «жити». Чи погоджуєтеся ви з її міркуваннями?

12. Чому міс Поллі почувалася «на диво безпорадною» у вихованні Полліанни? За чиїм розпорядком врешті решт владналося життя в садибі Гаррінгтонів?

13. Хто така місіс Сноу і чому до неї ніхто не любив ходити? Чи доводилося вам зустрічати подібних людей? Яке ставлення до себе вони викликають?

14. Як змінилася ця жінка післ. відвідин її Полліанною? Перечитайте уривок із розділу «Полліанна йде в гості» і простеже за манерою спілкування дівчинки з місіс Сноу. При нагоді спробуйте використати таке конструктивне спілкування із людьми, невдоволеними власним життям.

15. Чи зацікавив вас дивний чоловік у чорному циліндрі, з яким Поліанна познайомилася «лише наполовину»? Дізнайтеся про нього більше, прослухавши роман з допомогою інтер-нет-скарбнички або прочитавши онлайн.

16. З’ясуйте, як спілкування з Полліанною вплинуло на персонажів твору. Для відповіді заповніть таблицю за зразком:

Персонаж	До спілкування	Після спілкування
	з Полліанною	з Полліанною
Н'Нс
Садівник Том

17. Доведіть, що твір «Полліанна» — це роман.

18. Наведіть аргументи щодо того, чому роман «Полліанна» став бестселером.

СТВОРЮЮ

19. Роман «Полліанна» неодноразово екранізували. Глядацьку аудиторію особливо приваблювали діалоги Полліанни з іншими героями та героїнями. Складіть простий план для ранкової розмови із своїми батьками або іншими дорослими у стилі Полліанни.

20. Напишіть есе з теми «Радіти життю — це просто».

ПРОБУЄМОСЯ НА РОЛЬ

1. Спробуйте себе в ролі автора/авторки гри в радість для п’ятих класів:

опитайте своїх однокласників/однокласниць про складні життєві ситуації, у які вони часто потрапляють; виберіть 3-4 складні ситуації, у які потрапляє більшість ваших однолітків;

запропонуйте правила для радісного виходу зі складних

ситуації.

2. Запропонуйте скористатися вашими правилами.

3. Проаналізуйте, які із запропонованих вами правил знайшли найбільшу підтримку.

Діалог мистецтв

Роман «Полліанна» було екранізовано близько десяти разів (у США, Великій Британії, Туреччині й Бразилії). За його сюжетом знято .інофільми, телесеріали, музичні фільми, мультфільми й навіть мультиплікаційний серіал (Японія).

ІНТЕРНЕТ-СКАРБНИЧКА

Роман Елеонор Портер «Полліанна» можна послухати як аудіо-книгу.

ЗАПАМ'ЯТАЙТЕ ІНФОРМАЦІЮ

«Пригоди барона Мюнхґаузена» — це збірка оповідань про вигадані пригоди головного героя — життєрадісного барона Мюнхґаузена — дотепного розповідача і фантазера, рішучого, сміливого, відважного і винахідливого вояку і мандрівника. Цю збірку уклав німецький письменник Рудольф Еріх Распе.

«Лускунчик і Мишачий Король» — це повість-казка про дівчинку Марі та хлопчика, якого зла миша Мишильда перетворила на Лускунчика. У дивовижний світ казки запрошує юних читачів,

які можуть та люблять фантазувати, німецький письменник Ерст Теодор Амадей Гофман.

«Аліса в Країні Див» — це дивовижна казкова історія англійського математика й письменника Льюїса Керрола про дівчинку Алісу, яка одного разу через кролячу нору несподівано опинилася у фантастичній Країні Див. Там усе було не так, як у реальному житті, бо не діяли звичні правила поведінки й моральні приписи.

«Полліанна» — захоплива книжка американської і 'с. енниці Елеонор Портер про дівчинку, яку батько навчив дякувати за все, що дарує доля, та шукати навіть за найнесприятливіших обставин у житті тільки позитивне та хороше.

ПІДСУМУЙ СВОЇ ЗДОБУТКИ

1. Вибери правильну відповідь:

Фантастика — це різновид художньої літератури, у якій зображується те, чого не існує в реальному житті.

так ні

2. Вибери правильну відповідь:

Повість-казка — це літературний твір середнього обсягу, у якому відбуваються дива, чарівні явища на тлі реальних подій.

так ні

3. Вибери правил, ну відповідь:

Мюнхґаузен — це псевдонім.

так ні

4. Вибери одну правильну відповідь:

Хто з героїв повісті Елеонор Портер «Полліанна» не любив мух?

А Полліанна Б місіс Сноу В Том

Г тітка Поллі

5. Вибери одну правильну відповідь:

Мюнхґаузен розповідав своїм слухачам про те, як:

А літав на Місяць, як він жив серед триногих людей, як його проковтнула велетенська рибина, як у нього відірвалася голова

Б кірасири, драгуни та ошатні гусари виступили п роти мишачого війська

В потрапляє до зали з безліччю замкнених двере ⁴ Г завдяки своїй доброті, безпосередності, життєрадісності та енергійності можна розтопити черстві серця людей

6. Установи відповідність між терміном та визначенням:

1. Комічне в художній літературі

2. Повість-казка

3. Роман

4. Гіпербола

А смішно зображене

Б літературний твір середнього обсягу, у якому відбуваються дива, чарівні явища н^ т₇, реальних подій В великий за обсягом оповідний твір, у якому розвивається кілька сюжетних ліній, пов’язаних із долею головних героїв

Г явне і навмисне перебільшення для посилення виразності та підкреслення сказаної думки

7. Установи послідовність подій у повісті Елеонор Портер «Полліанна».

А знайомство Полліанни з Ненсі Б зустріч Полліанни із незнайомцем на прогулянці В знайомство Полліанни з тіткою Поллі Г знайомство Полліанни з місіс Сноу

8. Визнач головну думку казки Льюїса Керролла «Аліса в Країні Див» або Ернста Теодора Амадея Гофмана «Лус-кунчик і Мишач й король». Обґрунтуй свою думку.

9. Наведи приклад гіперболи у «Пригодах барона Мюнх-ґаузена». Поясни, з якою метою її використав автор.

10. Запропонуй епізоди для фотоквесту за казкою Льюїса Керролла «Аліса в Країні Див» або Ернста Теодора Амадея . офмана «Лускунчик і Мишачий король».

 

 

Це матеріал з підручника "Зарубіжна література" 5 клас Кадоб’янська 2022