Болтове з’єднання містить болт, гайку й кілька шайб.

Спочатку проводи зачищають від ізоляції, за потреби знімають верхній окиснений шар. Далі із зачищеної частини провода формують петлю, внутрішній діаметр якої дорівнює діаметру болта (рис. 23.9, а). Щоб було простіше, провід можна обкрутити навколо болта й закрутити (рис. 23.9, б, посередині). Після цього складання виконують у такому порядку (рис. 23.9, а): на болт насаджують шайбу, установлюють один із проводів, другу шайбу, інший провід, третю шайбу й гайку.

З’єднання затягують спочатку руками, а потім — за допомогою ключів або пасатижів. Цей спосіб використовують, якщо треба з’єднати мідний та алюмінієвий проводи, а також для з’єднання проводів різного діаметра.

З’єднання за допомогою муфт застосовують для з’єднання силових електромереж різного призначення (рис. 23.10). Крім надійного стикування проводів, за допомогою муфт забезпечують додаткову ізоляцію та надійну герметизацію місця з’єднання. На вибір комплектації кожного виду муфти впливають електричні параметри з’єднуваних проводів.

За призначенням муфти бувають з’єднувальні, кінцеві, стопорні, перехідні й відгалужу вальні.

З’єднувальні муфти є найпоширенішим видом муфт. Основна вимога до них — висока герметичність. Муфти можуть бути нерозбірні і розбірні. Кінцеві муфти замикають електричне коло. їхньою особливістю є наявність компаунду — термопластичної, термоактивної полімерної смоли або матеріалів із домішками для затвердіння складу. Перехідні муфти застосовують для забезпечення герметичності кабелів різного перерізу.

За конструктивним виконанням муфти поділяють на одно- й трифазні.

Залежно від матеріалу виготовлення муфти бувають свинцеві, епоксидні, чавунні й латунні. За типом діелектричної ізоляції розрізняють муфти гумові, пластикові й паперові з просоченням.

Це матеріал з підручника "Види з’єднань" Гуменюк, Паржницький 2021