Замазка — спеціально виготовлена в’язка речовина для замазування щілин і тріщин. їх застосовують як додатковий матеріал для отримання з’єднань деталей і їхньої герметизації. Цей вид з’єднань дає змогу з’єднувати метали з металами, метали з неметалами й неметали з неметалами. Типові з’єднання деталей замазкою показано на рисунку 32.1.

Рис. 32.1. Типові з’єднання замазкою: а — з’єднання скляної та металевої трубок; б — скляного балона електроосвітлювальної лампи із цоколем; в — закріплення агатової подушки опори на ножах у металевій оправці

Замазки поділяють на 3 групи: замазки, що висихають унаслідок видалення розчинника; затверділі внаслідок охолодження після розплавлення; затверділі внаслідок хімічних процесів.

Розрізняють тверднучі та нетверднучі (невисихаючі) замазки. Тверднучі замазки найчастіше застосовують для з’єднання кераміки та скла з металами й іншими матеріалами, а нетверднучі — здебільшого як герметики. З’єднання замазкою не витримують механічних навантажень, тому в конструкціях виробів потрібно передбачати додаткові способи кріплення, які зміцнюють з’єднання.

За певної температури сушіння протягом певного часу замазки твердіють й утворюють нерознімне з’єднання. Також замазки використовують як ізолятор струмопровідних деталей.

Найпоширенішими є кілька типів замазок: герметик, епоксидна смола, бакеліто-лужна мастика, свинцево-гліцериновий цемент.

Замазки забезпечують високу герметичність і достатню міцність з’єднання. Способи з’єднання швидкотверднучими замазками показано на рисунку 32.2.

Тверднучі замазки (сургуч, каніфоль) за нормальних температур тверді, тому перед застосуванням їх розігрівають до пластичного стану. Для надійності ущільнення на поверхнях деталей роблять спеціальні насічки (канавки), які заповнюють замазкою (рис. 323).

З’єднання замазкою часто підсилюють додатковою фіксацією деталей. Поверхня деталей для з’єднання замазкою має бути шорсткою, добре очищеною та знежиреною.

Тверднучі замазки застосовують для з’єднання порцеляни та скла з металом, порцеляни з порцеляною та іншими матеріалами. Висихаючі замазки використовують для ущільнення фланцевих і різьбових з’єднань, скла та інших деталей (за відсутності різниці тисків усередині та зовні виробу).

Замазка вакуумна (вакуумне мастило, віск, залишок вазелінового медичного масла, каолін косметичний) призначена для ущільнення розбірних з’єднань вакуумних установок.

Порожнини розміром понад 3 мм ремонтують установленням танталової пломби. Чистий тантал стійкий до багатьох хімічних сполук, крім 40%-ї плавикової кислоти й концентрованої димної сірчаної кислоти за температури 20-100 °С, їдких лугів концентрацією 30-40 % за температури 100 °С. Танталова пломба — це гвинт із танталу, який укручують в основний метал. Під головку гвинта встановлюють шайбу із фторопласту. У місці дефекту, що підлягає ремонту, вишліфовують емаль на поверхні, яка на 2-4 мм перевищує діаметр отвору під гвинт. Потім свердлять отвір і нарізають різьбу. Отвір під гвинт і вишліфуване місце очищають від стружки та промивають спиртом. Гвинт і шайбу перед установленням покривають кислототривкою замазкою на основі епоксидної смоли.

За ущільнення більшості робочих рідин (масел, нафтопродуктів) може спостерігатися явище облітерації, що полягає в зарощуванні щілин розміром менше за 0,5 мкм плівками поверхнево-активних речовин. Використовуючи це явище, у деяких випадках можна домогтися герметичності шляхом точного оброблення та взаємного припасування деталей.

Для герметизації з’єднань, що працюють за високих температур, застосовують замазки, які витримують термічні напруги й не відокремлюються від ущільнюваних поверхонь. В умовах різких змін температури добре зарекомендували себе замазки із силікону та фторосилікону, що витримують зміни температури від -50 до +650 °С.

Цілком стійкі з’єднання труб на фаоліт овій замазці або арзаміті. Труби, з’єднані цими замазками, витримують тиск до 4 атм. Здійснюючи монтаж

апаратури й комунікацій з отверділого фаоліту, потрібно враховувати значний коефіцієнт лінійного розширення та низьку стійкість до викришування.

У парогенераторах використовують вогнетривку замазку.

Мінеральні в’яжучі матеріали — досить велика група неорганічних сполук, здатних твердіти внаслідок заповнення водою, водними розчинами солей та кислот. На основі мінеральних в’яжучих отримують замазки, розчини й бетони з різним розміром наповнювача.

Замазки на основі гуми є рідкими або в’язкотекучими композиціями (замазки, пасти), які в процесі вулканізації перетворюються на еластичні газо- й гід-ронепроникні гумоподібні маси, що добре заповнюють ущільнювані ними з’єднання. їх виготовляють із використанням рідких каучуків — наіріта, нолі-сілоксану й поліуретану. Найпоширенішими є тіоколові герметики.

Нетверднучі (невисихаючі) термопластичні невулканізовані замазки призначені для ущільнення розбірних з’єднань. Під час герметизації, а також розбирання їх нагрівають до температури 30-50 °С. Границя витривалості — не вище за температуру 70 °С.

Це матеріал з підручника "Види з’єднань" Гуменюк, Паржницький 2021