Процес складання трубопроводів поділяють на підготовчий та складально-монтажний. Підготовка трубопроводів до складання (з’єднання) — це операції розмічання, відрізання, очищення, згинання, нарізання різьби, розвальцювання, відбортування, зварювання, складання у вузли, контролю, випробування та маркування.

Складання (з’єднання) труб на фланцях здійснюють зварюванням, розвальцюванням, відбортуванням (рис. 35.1, з; с. 153), на різьбі (рис. 35.1, є; с. 153). Під час складання осі труб мають збігатися, а торці — бути паралельними.

Фланці з’єднують болтами або шпильками. Для ущільнення між фланцями встановлюють прокладки. їх виготовляють за формою фланця, з обох боків промащують оліфою, білилами, клеєм, милом або пастою і насаджують на шпильки. На болти або шпильки насаджують фланець і затягують гайками хрест-навхрест так, щоб не було перекосу.

Залежно від умов роботи й призначення з’єднання використовують такі види прокладок, м’які еластичні з однорідного матеріалу (папір, картон, вой-лок, азбест, гума, пароніт, свинець); м’які еластичні комбіновані (металеві з азбестовим осердям, азбестово-гумові); пасти, мастики.

Важливим є правильний вибір матеріалу й товщини прокладки. Поверхня прокладок має бути чистою, рівною, без складок і розривів. Нерівномірність товщини прокладок не повинна перевищувати 0,10-0,15 мм за всією довжиною. Гуму й картон використовують для ущільнення водяних трубопроводів, папір — для маслопроводів, фібру — для паливо- й маслопроводів, пароніт — для водяних і парових трубопроводів, свинець — для кислотних трубопроводів. Азбест у стані картону, шнура й ниток використовують для ущільнення парогазопроводів. Папір для паливопроводів просочують гасом або нафтою.

Складання труб на фітингах дає змогу з’єднувати труби під різними кутами, облаштовувати гілки трубопроводів, переходи з одного діаметра на інший тощо. Фітинги — фасонні з’єднувальні деталі, які виготовляють із сталей, чавунів, кольорових металів і сплавів, пластмас.

Міцність з’єднання забезпечують затягуванням, за якого нитки різьб деталей щільно прилягають (притискаються) одна до одної. Герметичність забезпечують, змащуючи перед складанням з’єднувані частини білилами, свинцевим суриком тощо. Для надійного з’єднання використовують лляну або конопляну підмотку із суриковою замазкою, яку виготовляють із сурику й перевареного масла в співвідношенні 2 : 1. Під час приготування цю суміш ретельно розтирають.

Труби з’єднують за допомогою муфт, на зовнішній поверхні яких є ребра для захоплення ключем під час закручування. На трубах може бути коротка або довга різьба. За короткої різьби (рис. 35.2, а) на кінцях труб нарізають різьбу такої довжини, щоб вона не доходила до середини муфти на 2-3 витки.

Збіг наприкінці різьби створює заклинювання, яке забезпечує щільність з’єднання. Цей спосіб з’єднання труб є нерознімним. Коли ж потрібно забезпечити рознімність з’єднання, використовують труби з довгою різьбою, які називають з’єднаннями на згоні (рис. 35.2, б). За такого способу з’єднання одна труба має коротку різьбу, а інша — довгу. Ділянку з довгою різьбою називають згоном. Його довжину вибирають так, щоб на ньому розмістилася муфта з контргайкою і ще залишилося не менше двох витків різьби.

Це матеріал з підручника "Види з’єднань" Гуменюк, Паржницький 2021