Ручна робота завжди цінується та привертає увагу. Орнаменти, стібки та строчки, виконані вручну, утворюють чудові декоративні композиції, що надають одягу ексклюзивності.

Нині вишивка прикрашає сучасний одяг та інтер’єр, надаючи їм своєрідності й неповторності. За допомогою вишивки кожний народ у національному костюмі, в ужиткових предметах відтворював власне світосприйняття, напрацьовував самобутні техніки, орнаментальні композиції, які зберігаються і донині.

Візерунки українських народних вишивок найчастіше відображають рослинний та тваринний світ певної місцевості, поширені також візерунки, що складаються з геометричних фігур.

Найпоширеніші в народній вишивці такі сполучення кольорів: червоний із чорним, синім, зеленим або коричневим; голубий із світло-коричневим. У деяких областях популярні вишивки одноколірними нитками — чорними, червоними, світло-сірими, блакитними.

Художня довершеність і різноманітність вишивки залежать не тільки від створення досконалої орнаментальної композиції, тонкого відчуття кольору, а й значною мірою від вибору технік виконання. їх існує понад сто — від простих до дуже складних. Це різноманітні шви вільного малюнка, які називають верхніми, оскільки їх виконують за малюнком, заздалегідь нанесеним на полотно, а також шви рахункові, які вишивають, рахуючи нитки полотна — основи та піткання. Це зумовлює лінії візерунка. До рахункових технік належать також ажурні, художній ефект яких побудований на наскрізних прозорих композиціях. Характерною особливістю народної вишивки є поєднання в одному виробі десяти-п’ятнадцяти технік.

Назви багатьох із них походять насамперед від засобів виконання: «вирізування», «виколювання» або від того, який предмет вишивають: рушник — «рушниковий шов», перемітка — «переміточний шов»; од назви місцевості — «старокиївський шов», «городоцький шов». У назвах технік вражає образна спостережливість народу, асоціативність його мислення. Отож назви технік

досить часто залежать від того, який вигляд має певний шов, що він нагадує: «курячий брід», «солов’їні вічка», «гречечка», «зірочка», «вівсяночка».

Більшість технік поширена в усіх етнографічних регіонах України. Водночас кожна місцевість має і свої улюблені техніки, їхнє традиційне колірне поєднання. Ці техніки є основними щодо інших. Так, класичною технікою Поділля є «низь» чорного або червоно-чорного кольорів, які розміщені густими, насиченими лініями геометричного орнаменту. Для Київщини типове «набірування», для Волині — «занизування», для Полтавщини — «лиштва» (мал. 727). Крім найхарактерніших технік, поширених тільки в певному регіоні, існують такі, що трапляються повсюди. У кожній місцевості їх оформляють іншою колірною гамою, завдяки чому й створюється їхня різноманітність. Так, на Полтавщині «вирізування» і «виколювання» завжди білого кольору; на Київщині — червоного, іноді чорного; на Поділлі — багатобарвне: червоне, чорне, біле, жовте.

Вишивками прикрашають вироби різноманітного асортименту: зимові та демісезонні пальта й куртки, костюми, плаття, чоловічі сорочки, дитячі комплекти, піжами, халати, домашній, повсякденний та нарядний одяг.

У давнину вишивка в одязі відігравала оберегове значення, тому її розміщували на грудях, біля коміра, на подолі, рукавах. Різні техніки вишивки використовують і тепер (мал. 7.28).

Залежно від призначення виробу та моделі вишивка може бути ледь помітною — в одну строчку, простою, майже символічною, з використанням основного декоративного елемента або займати більшу частину поверхні деталі.

Обмет у вальними стібками можна обробити зрізи, обметати петлі, створити ажурні візерунки. Стібки будь-якої довжини, виконані на різній відстані, утворюють ефектне оздоблення. Розміщуючи обметувальні стібки по колу, отримують променеподібні візерунки.

Петельні стібки дають змогу створити «ланцюжки» із закритими, відкритими й однобічними ланками. їх застосовують у дрібних декоративних композиціях.

Хрестоподібні стібки, зокрема «козлик», застосовують у вигляді різної ширини прошв.

Це матеріал з підручника "Практичне ескізування одягу" Горбатюк 2021