1. Початок революції в Австрійській імперії. Скасування панщини

За текстом параграфа визначте, якими подіями розпочалася революція на західноукраїнських землях. Коли і як тут було ліквідовано залишки кріпацтва?

На початку 1848 р. у деяких європейських країнах почалися буржуазно-демократичні революції — незалежні народи вимагали демократії, політичної рівноправності вcix класів і станів, а політично залежні виступили з вимогою відродження власної державності. Відтак цей період революцій отримав назву «Весна народів».

Революція (від лат. revolutio — обертання, розвертання) — зміна існуючої соціальної, політичної чи економічної системи, яка зазвичай відбувається раптово або протягом відносно короткого часу. Революція може бути як насильницькою, так і мирною.

У лютому 1848 р. спалахнула революція у Франції, яка досить швидко поширилася на німецькі та італійські держави. Не залишилась осторонь і Австрійська імперія — 13 березня 1848 р. з’явилися

перші вуличні барикади у Відні, а через два дні було проголошено першу австрійську конституцію, яка передбачала надання громадянам свободи слова, друку, зборів, скликання парламенту (рейхстагу).

На українських землях — у Галичині, на Буковині та Закарпатті — революційні виступи 1848 р. розпочалися багатолюдними вуличними демонстраціями. У Львові вони відбулися у березні 1848 р., коли понад 12 тис. містян підписали петицію австрійському імператору Фердинанду І Габсбургу — першу в Галичині програму політичних перетворень. 22 березня 1848 р. велика маніфестація пройшла в Чернівцях під гаслами підтримки конституції.

Які завдання, на думку історика Ореста Субтельного, необхідно було вирішити українцям під час революції? Чи погоджуєтеся ви з такою думкою? Чому?

«Перед українцями у 1848 р. стояло два першочергових і тісно переплетених питання. Одне за своєю суттю було соціально-економічним і торкалося традиційної проблеми селянства, зокрема нестерпно тяжких феодальних повинностей. Інше пов’язувалося... зі співіснуванням в одній провінції двох народів — поляків та українців, котрі до недавнього часу вважали себе просто селянством чи шляхтою, греко- чи римо-католиками, а тепер починали визначати себе за окремі етнокультурні спільності, або нації, з різними національними прагненнями».

Під час «Весни народів» центром українського національного руху стала Східна Галичина. Головними питаннями, що їх намагалися вирішити під час революційних подій західні українці, були селянське і національне. Необхідність звільнитися від залишків кріпацтва, передусім панщини, стала нагальною потребою соціально-економічного розвитку краю. Водночас з огляду на пробудження національної свідомості поляків і українців належало вирішити проблему впорядкування правового статусу обох народів в умовах співіснування у складі однієї імперської провінції. А очолювало змагання українців за свої права під час подій 1848 р. греко-католицьке духовенство, хоча й було досить консервативним та підтримувало Габсбургів.

Зважаючи на настрої народних мас, австрійський уряд змушений був остаточно ліквідувати панщину. Першими здобули волю селяни Закарпаття. Однак варто зауважити, що в Угорщині це сталося раніше.

Уже 18 березня 1848 р., лише на третій день після початку революції, угорський сейм прийняв закон про аграрну реформу: панщину скасували, до селян, які стали власниками землі, повинна була перейти третина оброблюваної землі безоплатно, бо компенсацію землевласникам сплачувала держава. Ці події справили значний вплив на селян в інших регіонах імперії.

16 квітня 1848 р. цісар підписав спеціальний патент, за яким відбулося скасування панщини і на галицьких землях. Основою реформи був викуп селянських земель державою, який самі ж селяни мали відшкодувати протягом 40 років. Поміщиків звільняли від будь-яких обов’язків щодо своїх колишніх підданих.

А влітку 1848 р., коли селянські заворушення охопили Буковину, віденський уряд поширив на ці землі дію законів, прийнятих стосовно селян Галичини.

Розміри наділів, які перейшли у власність селян, були настільки мізерними, що більшість ледве могла прогодувати невелику сім’ю. Із загальної кількості оброблюваних земель селяни Східної Галичини отримали лише 56 %, Закарпаття — 30 %, Буковини — 46 %.

Під час реформи також не було впорядковано прав на володіння лісами і випасами. Викупні платежі, втрата лісів і пасовищ, інші залишки кріпацтва лягли важким тягарем на плечі західноукраїнської бідноти.

Проте навіть ці досить непослідовні зміни мали позитивне значення для селян, адже вони здобули громадські права (змінювати місце проживання, право обирати та бути обраними) і стали власниками землі.

Коли звістка про віденські події докотилася до Галичини, першими почали діяти поляки. Вони звернулися до імператора з вимогою відновити польську державність у складі Австрійської імперії. З метою залучити на свій бік українське селянство поляки висунули також вимогу скасувати панщину. Однак їхні інтереси розійшлись з українськими щодо вимоги включити до петиції вивчення в школах поряд із польською української мови.

13 квітня 1848 р. у Львові поляки оголосили про заснування Центральної Ради Народової, яка мала стати майбутнім польським урядом.

Уже 19 квітня 1848 р. група греко-католицьких священників звернулася з петицією до уряду з проханням надати Галичині окреме управління та дозвіл обіймати вищі державні посади, зрівняти їх у правах з римо-католицьким духовенством, надати право на освіту в нижчих і середніх закладах українською мовою. А 2 травня 1848 р. представники

демократичних кіл, українства, зокрема світської інтелігенції та греко-католицького духовенства на чолі з перемишльським єпископом Григорієм Яхимовичем, заснували у Львові Головну Руську Раду, що стала першою українською політичною організацією. її поява заперечувала претензії поляків виступати від імені всього населення Галичини.

 

2. Головна Руська Рада та її національна програма. «Зоря Галицька»

Складіть і запишіть план до повідомлення «Діяльність Головної Руської Ради» за матеріалом цього підпараграфа та підготуйте розповідь за ним.

Головна Руська (Українська) Рада взяла на себе роль представника українського населення Галичини перед центральним урядом протягом 1848-1851 pp. Вона складалася із 30 постійних учасників — представників світської інтелігенції, вищого і нижчого духовенства, очолив її єпископ Григорій Яхимович. У першому номері друкованого органу Головної Руської Ради газети «Зоря Галицька» за 15 травня 1848 р. містилася відозва до галицьких русинів.

На основі ілюстрації й уривка з відозви визначте, чиїм органом стала Головна Руська Рада. Як відбувалась її діяльність? Як визначено у відозві національну належність галицьких русинів? Що свідчить про бажання Головної Руської Ради діяти виключно конституційними засобами, зберігаючи при цьому лояльність до Габсбургів? Які завдання ставила перед собою Головна Руська Рада?

«Ми, галицькі українці, належимо до великого українського народу, що одною мовою говорить...

...Ми зібралися й працюватимемо у такий спосіб:

1. Першим нашим завданням буде зберегти віру й поставити наш обряд і права наших священників і церкви нарівні з правами інших обрядів.

2. Розвивати нашу національність у всіх напрямах: удосконаленням нашої мови, заведенням її у школах вищих і низших, видаванням часописів, поширенням добрих та корисних книжок в українській мові та прагненням завести нашу мову в усіх публічних установах і т. ін.

3. Будемо берегти наших конституційних прав, пізнавати проблеми нашого народу й шукати способів на поправу його життя на конституційному шляху... А все те, очевидно, проходитиме в тому сильному переконанні, що тільки "під охороною Австрії можуть скріпитися й розвинути наші права й національність".»

Такий поміркований характер вимог Головної Руської Ради влаштовував австрійців. Тож галицький губернатор установив контакти з її членами, сподіваючись використовувати Раду як противагу польським впливам. Серед галицьких українців вимоги Ради здобули широку підтримку. Відтак поступово склалася структура і утворилися місцеві органи Головної Руської Ради. За кілька тижнів у Галичині було створено 50 місцевих і 13 регіональних філій.

Як було побудовано Головну Руську Раду та створені нею органи?

Головна Руська Рада вперше поновила традиційну українську символіку. Своєю відзнакою вона зробила герб князів Романовичів — зображення золотого лева на блакитному тлі, як було в Галицько-Волинському князівстві за часів князя Данила Галицького та його сина Лева.

Політичні події в Австрійській імперії спричинили пробудження національно-визвольних рухів в усіх її провінціях.

Так, 1 травня 1848 р. в Празі було оприлюднено відозву, що закликала представників усіх слов’янських народів Австрії на всеслов’янський з’їзд до Праги. Головна Руська Рада також висунула для участі в ньому своїх представників, яким доручила підкреслити на з’їзді національну окремішність українського народу та його налаштованість на самостійність. Зауважте, що запрошення підготовчого комітету з’їзду направили і до Києва. Розпочав свою роботу Слов’янський

з’їзд 2 червня 1848 р. На нього прибули представники слов’янських народів не лише з Австрії, а й з Італії та Німеччини.

У чому, на вашу думку, полягає сутність і значення українсько-польської угоди, досягнутої на Слов'янському з'їзді в Празі?

«Праця з'їзду почалася дня 2 червня... Між промовцями на зібранні знайшовся й українець Борисикевич. Він говорив, що хоч дотепер не було українців навіть на папері, але вони тепер, розбуджені подихом Весни Народів, нарівні з іншими слов'янами домагаються права на самовизначення, а від решти братів-слов'ян вимагають запоруки своєї повної самостійності й волі.

З'їзд поділився на секції; одну з них створили українці й поляки. Українці висунули тезу поділу Галичини на польську й українську, але проти того виступили поляки. Остаточно. вдалося дійти до вироблення компромісної петиції. В ній домагалися поляки й українці автономії для цілої Галичини, урівноправнення обох краєвих мов, спільної національної гвардії з відзнаками обох національностей та окремих народних і середніх шкіл» (уривок із дослідження Миколи Голубця).

У підсумкових документах з’їзду проголосили повну рівноправність національностей і перетворення Австрії на федерацію під егідою династії Габсбургів та укладання союзу слов’янських народів, засудили гноблення слов’ян в Угорщині, Пруссії, Силезії, Османській імперії.

Припинення діяльності з’їзду припало на початок повстання пра-жан 12-17 червня 1848 р. проти введення до міста імператорських військ, які й придушили виступ національних сил і розпустили всі інституції чеської влади.

Завдяки зусиллям Головної Руської Ради в липні 1848 р. було засновано «Галицько-Руську матицю» — товариство, що піклувалося про видання дешевих книжок для народу українською мовою. У жовтні того ж року у Львові було скликано з’їзд діячів науки — Собор руських учених, у якому взяло участь близько 100 осіб. З-поміж найважливіших результатів цього зібрання було рішення, що основу української мови повинна становити народна і користуватися треба слов’янською кирилицею, а не латинським алфавітом. Тоді ж у Львові розпочали будівництво Народного дому з великою бібліотекою та музеєм. Також зусиллями Головної Руської Ради у 1849 р. у Львівському університеті було відкрито кафедру української мови та літератури, яку очолив Яків Головацький.

З метою реалізації своєї програми Головна Руська Рада в петиціях до імператора Франца-Йосифа І, парламенту і уряду домагалася поділу Галичини за етнічним принципом і надання її східній частині національно-територіальної автономії з об’єднанням у самостійну адміністративно-політичну одиницю з українським Закарпаттям; вживала заходів для створення збройної репрезентації українців у вигляді національної гвардії в містах, селянської самооборони на Прикарпатті та Батальйону руських гірських стрільців.

Широка проукраїнська діяльність Головної Руської Ради натрапляла на активну протидію Центральної Ради Народової та інших польських громадських організацій. Неоднозначним було ставлення до неї місцевих і центральних органів австрійської влади. Ідучи на вимушені поступки українцям з мовно-культурних питань, вони всіляко намагалися знешкодити їхнє політичне спрямування.

Восени 1848 р. в імперії Габсбургів знову активізувався революційний рух. Його центром стала Угорщина, яка, проголосивши свою незалежність, фактично взяла курс на відокремлення від імперії. 6 жовтня у Відні також спалахнуло повстання на підтримку угорських

революціонерів. Звістки про жовтневі бої у столиці імперії спричинили зростання напруженості й у Львові. Підготовку до повстання тут розпочали діячі польської Центральної Ради Народової. Однак Головна Руська Рада категорично відмовилася від спільних дій із поляками.

Коли 1 листопада 1848 р. австрійські війська зайняли усі найважливіші пункти Львова і під час чергової сутички відкрили вогонь, спалахнуло повстання. До польських сміливців долучилися радикально налаштовані студенти-русини та міщани і почали зводити барикади. Однак австрійським військам вдалося придушити повстання, а у місті було заборонено всі зібрання й політичні товариства, періодичні видання, до того ж сотні повстанців піддали репресіям. Це призвело до того, що у січні 1849 р. воєнний стан поширився на всю Галичину.

Які події відображено в уривку зі статті Івана Франка?

«Бомбардування було страшним нещастям для Львова. Згоріли ратуш разом із судовою реєстратурою та частиною бухгалтерії, далі театр із редутовим залом, будинок головної школи... університет з... бібліотекою з 40 000 томів книжок і рукописів. Страту в людях обчислила секція санітарна Львівського магістрату на 55 осіб убитих або таких, що померли від ран, і 75 поранених».

Придушення Львівського та Віденського повстань стало свідченням переходу до наступу прихильників повернення старих порядків. А Головна Руська Рада в 1851 р. взагалі припинила свою діяльність. Тож усе управління новий губернатор Галичини передав полякам, які заступили німців на вищих посадах цивільної служби. Однак про будь-які спроби відновлення польської державності чи автономії у складі імперії годі було й казати. Дії австрійської влади в Галичині підтвердили побоювання тих, хто не довіряв їй раніше.

 

3. Перший досвід парламентської діяльності українців

Працюючи з текстом, поміркуйте, яким було представництво українців у парламенті. Які питання вони намагалися вирішувати?

Вибори до рейхстагу (нижньої палати нового Австрійського парламенту) в Галичині та на Буковині відбулися у червні 1848 р. Для більшості русинів вони були справою новою та незрозумілою. Польська шляхта, намагаючись не допустити українських представників до рейхстагу, вдавалася до погроз, обману, фальсифікації бюлетенів тощо. Чимало зусиль докладали також, просуваючи своїх кандидатів, австрійські чиновники. Відтак підсумки їх були незадовільними.

На основі схеми зробіть висновок, яким було представництво українців у парламенті. Чому?

Участь українських депутатів у роботі Австрійського конституційного рейхстагу 10.07.1848 — 07.03.1849

Незважаючи на брак досвіду, незнання німецької мови, якою відбувалися засідання, презирство з боку заможних верств, селянські депутати гідно представляли інтереси українців. Наприклад, справжньою сенсацією в роботі рейхстагу стала перша в історії парламентська промова українця, з якою виступив селянин Іван Капущак.

Один із сучасників цієї події згадував, що жодна промова щодо скасування панщини «не викликала такого могутнього враження, як ці слова простого галицького селянина». Як ви думаєте чому?

«Високий Сейме! — говорив Капущак ламаною, але загально зрозумілою німецькою мовою. — Хочу говорити про відшкодування, і до його домагаються пани-дідичі в Галичині... за панщину. Вічна справедливість вимагає того, щоби кожний, хто віддає щось проти своєї волі, дістав за те відшкодування. Але вона вимагає також, щоби кожний, хто чимсь безправно користувався, дав відшкодування за це безправне користування. Дідичі мали, по закону, домагатися від нас панщини. Але чи вони вдоволялися тим, що їм давав закон? Ні, іще раз ні.

Кажуть, що дідич поводився з підданими ласкаво. Гірка була ця "ласка". Бо коли селянин напрацювався цілий тиждень, то в неділю чи свято. його заковували в кайдани й замикали в стайні, аби він у понеділок не спізнився до роботи. Батоги й канчуки, що обкручувалися довкола наших голів і тіл спрацьованих, хай їм будуть пам'яткою по нас, хай це буде їм наше відшкодування!» (із промови Івана Капущака).

Буря оплесків сколихнула парламент, коли Капущак скінчив промову. Однак гострі суперечки викликало внесене на розгляд рейхстагу русинськими депутатами питання адміністративного поділу Галичини. Поляки рішуче виступили проти цього, наголошуючи, що українці — це «штучна нація». Підтримали українців лише чехи: «Поважайте національні прагнення цього народу, — спростував польські заяви один з чеських депутатів, — досі переслідуваного як поляками, так і росіянами, й покликаного до самостійного існування». Парламентські дискусії з цього питання тривали кілька місяців. Урешті було досягнуто компромісне рішення, за яким Галичину належало поділити на два створені за етнічним принципом самоуправні округи. Проте реалізовано ці плани так і не було.

Обмежений характер реформи спричинив подальше зростання зубожіння селянства, поглиблення суперечностей між селянством і дідичами, викликав хвилю селянських заворушень у Східній

Галичині й на Закарпатті. На Буковині у 1848—1849 рр. відбулося одне з найбільших селянських заворушень у цьому краї проти соціального гніту румунських поміщиків. Його причиною, зокрема, були постійні спроби землевласників примусити гуцулів, переважно вівчарів та дереворубів, відробляти панщину на основі «добровільних угод».

Організаторами селянських протестів стали обрані від цих округів депутати рейхстагу. На вимогу селян вони влаштовували збори, де звітували про свою боротьбу за їхні права. Популярністю серед селян користувався ватажок гуцульських бунтів 1843-1844 рр., депутат рейхстагу Лук’ян Кобилиця. Він підтримав повстання селян 1849 р. і був виключений з депутатів парламенту. У травні 1849 р. австрійські війська придушили повстання. Лише у квітні 1850 р. ватажка бунтівників схопили. Після тривалого слідства, що супроводжувалося тортурами, він тяжко захворів і наприкінці жовтня 1851 р. помер.

Відтак у період революційних подій ХІХ ст. західні українці вперше здобули визнання своєї національної належності. За короткий період «Весни народів» вони стали одним із тих народів, який мав найвагоміші здобутки у своєму національно-визвольному русі. Відчуття себе частиною єдиного українського народу додавало їм сил і наснаги в подальшій боротьбі за національне і соціальне визволення.

Виконайте онлайн-вправу.

Домашнє завдання

Складіть і запишіть у робочий зошит календар подій, що відбувалися на західноукраїнських землях протягом 1848-1849 рр.

Поміркуйте, чому українці і поляки діяли нарізно під час «Весни народів».

Об’єднайтеся у групи та створіть колаж, який ілюструватиме найбільші здобутки революції 1848-1849 рр. Обговоріть власні висновки з однокласниками та однокласницями.

 

Це матеріал з підручника Історія України за 9 клас Пометун, Дудар 2022