1. Причини заснування і початок діяльності товариства

Проаналізуйте інформацію поданих джерел і поясніть, що таке «матиця». Чому засноване товариство отримало таку назву? Які обставини, на вашу думку, сприяли утворенню товариства? Що стало причинами його створення саме з такими завданнями?

Матиця — громадське культурно-освітнє товариство в південно- й західнослов’янських країнах у XIX — на початку XX ст.

1. «Повстання сербської (1828) та чеської “Матиці” (1830), як культурно-освітніх центрів тих народів, примусило й галицьких українців продумувати над організацією аналогічної установи ще перед 1848 роком. Але щойно на засіданні Головної Руської Ради з дня 16 червня 1848 р. проголошено заснування “Галицько-руської матиці”, що по статуту мала видавати й поширювати в масах “добрі й корисні книжки для укріплення віри й моральності, поширення знання, розвитку красномовства, каліграфії, техніки, господарства й педагогії”» (Микола Голубець).

2. «Діячі, які претендували на роль представників усіх галицьких русинів і на початку травня 1848 р. об’єдналися у Головну Руську Раду (ГРР), загалом розуміли, що склалася сприятлива ситуація вирішити багато актуальних проблем. Одним із найважливіших завдань тоді було піднести загальний рівень просвіти серед народу. Під “просвітою” розуміли, як правило, комплекс заходів, спрямованих на підвищення рівня освіти населення, пропаганду нових знань, а також розвиток національної літератури і гуманітарних наук (передовсім вітчизняної історії). Це мало поєднуватися з підвищенням рівня моральності населення, тому особливу увагу звертали на навчання основ християнської релігії, прив’язаність до Церкви та східного обряду, боротьбу із забобонами та зловживанням алкоголем. Досить швидко

члени ГРР вирішили заснувати окрему інституцію, яка би сприяла поширенню просвіти серед галицьких русинів через друк і продаж відповідної літератури.

Безпосереднім ініціатором створення такого товариства, яке отримало назву (за аналогією з подібними товариствами в інших слов’янських народів) “Галицько-руської матиці”, був Іван Гуркевич. Він зробив відповідну пропозицію на засіданні Головної Руської Ради.., а вже 28 травня Рада схвалила статут товариства... На наступному засіданні 4 червня голова ГРР отець Михайло Куземський оголосив про заснування товариства і запросив охочих вступати до нього. Відразу близько 50 русинів, переважно зі Львова, стали першими засновниками “Матиці”» (Олександр Седляр).

 

2. Мета і завдання товариства

На основі інформації з поданих джерел поясніть, коли і як було прийнято статут товариства. Як уявляли собі його діяльність учасники з'їзду руських учених? Якими були мета і завдання товариства?

1. «Незабаром після заснування “Галицько-руської матиці” виявилося, що необхідно не лише зібрати гроші на друк, але й скликати потенційних авторів і взаємно порадитися. Це і зробили, скликавши на 19-26 жовтня 1848 р. З’їзд (Собор) руських вчених, який одночасно став загальними зборами “Матиці”».

2. «З’їзд руських вчених. не лише остаточно легітимізував “Галицько-руську матицю” як заклад, який мав би займатися поширенням просвіти серед галицьких русинів, а ще й спробував принаймні окреслити її програму дій. Як виявилося згодом, більшу частину пропозицій З’їзду було неможливо втілити у життя зусиллями одного товариства. Однак, незважаючи на труднощі, “Галицько-руська матиця” продовжила діяти й існувала аж до 1939 р.»

3. «.члени-засновники “Галицько-руської матиці” бачили головним завданням товариства поширення просвіти серед народу, яке мало відбуватися через видання і розповсюдження відповідної літератури. Ця ідея була належно відображена у статутах “Матиці”. Так, у. статуті зазначалося: “Соєдиненіє кь розширенію письменности вь головном граде Львові під именем: Галицка руска матиця старатися будеть печатати и подавати народові по найменшій ціні. книги

к утвержденію верьі и обичайності, к розширенію відомостей, к роз-витію красноречія, краснописанія, техники (ремесла), господарства і педагогіки або доброго виховання”»...

4. «У різний час існували різні категорії членів “Галицько-руської матиці”. У статуті 1848 р. згадані лише члени-засновники, які могли бути колективними (сільські громади, товариства, інституції) та індивідуальними. У статуті 1851 р. зазначено, що товариство складається із членів-засновників, дійсних, почесних членів і членів-дописувачів. Членами-засновниками можуть бути лише ті особи або громади, які сплатили або сплачують членські внески. Дійсними членами вважали осіб, чиї праці “Галицько-руська матиця” публікувала. Ті, хто листувався з виділом товариства у різних справах, мали статус членів-дописувачів. Нарешті, почесними членами обирали осіб, які “або стали відомими у справі просвіти, або іншим способом долучились до справи просвіти народу руського”» (Олександр Седляр).

5. «Ініціатором з’їзду і його програми був молодший товариш Маркіяна Шашкевича — Микола Устиянович. Одною з основних точок програми з’їзду була справа збереження української мови перед засиллям польської та московської й нівелюючими впливами церковнослов’янської мови.

З’їзд поділився на дев’ять секцій: богословська секція вирішила, що поза щоденними молитвами та псалмами, всі інші молитви мають бути перекладені на українську мову. Господарська секція підкреслила потребу заснування господарського товариства й видання загальної господарської енциклопедії. В секції історії і географії говорилося про загально доступний підручник української історії для шкіл. Говорилося про перероблення для цеї ціли історії Миколи Маркевича.

На з’їзді порушено теж справу окружних читалень, з яких перша повстала того ж таки року в Коломиї. В справі мови й правопису, доручено по довгих дебатах реферат питання отцю Іванові Жуківському, який склав раніше свою “Розправу писовні рускої” з проєктом уживання народної мови й фонетичного правопису» (Микола Голубець).

«.як вже відомо, повстало товариство “Руска матиця”. Уже на першому зборі, а пізніше на загальному зборі в 1865 р. були установлені такі кардинальні завдання: 1) Триматися того язика, яким говорить народ. 2) Писати так, як більшість народу вимовляє» (зі статті «Яка єсть ціль Галицко-руської матиці?» Стефана Качали).

3. Основні етапи діяльності товариства

Проаналізуйте інформацію з поданих джерел і поясніть, чим займалося товариство. Які книжки переважно видавали? Чому їх було небагато?

«Мета “Галицько-руської матиці” — видання для народу популярних книг із різних галузей знань. Отримавши значні кошти як перші внески членів-засновників, товариство досить швидко змогло розпочати друк своїх видань. їх “Галицько-руська матиця” замовляла у Львові (так було й пізніше), в друкарні Ставропігійського Інституту. Протягом перших півтора року друкувалися книжки переважно або для учнів початкової школи (чи для тих, хто навчається взагалі), або для освіченіших співвітчизників, що цікавилися рідною мовою та культурою...

Видавнича діяльність “Галицько-руської матиці” була особливо активною до середини 1880-х років. До цього часу старанням товариства видано понад 80 книжок, серед яких переважали роботи загальноосвітнього змісту, праці з ремесла, сільського господарства, педагогіки, шкільні поручники, серед яких була і “Читанка” Маркіяна Шашкевича...видана Товариством релігійна, навчальна, художня література відіграли свого часу вагому культурно-просвітницьку роль, наукові збірники гідно презентували науковий потенціал галицьких українців серед інших слов’янських народів» (Феодосій Стеблій).

«...наклади більшості матичних видань виявилися завеликими, книжки, з часом втрачаючи актуальність, розпродавалися дуже довго. Розглянемо, як приклад, процес підготовки до друку “Читанки” Мар-кіяна Шашкевича. Вдова автора Юлія Шашкевич передала “Матиці” рукопис читанки за умови винагороди. Відділ товариства 30 листопада 1849 р. вирішив дати рукопис на перегляд.

5 лютого 1850 р. голова “Матиці” Михайло Куземський запропонував на розгляд виділу “Читанку” “відому як корисну для народу, для дітей”. Тоді ухвалили її друкувати. 27 березня виділ “Матиці” дізнався про ціну (80 ринських), визнав її завеликою і обговорював можливість друку книжки за кошти спонсора — львівського адвоката Климентія Рачинського. Нарешті, 18 травня 1850 р. передали рукопис до друку, а 23 травня виділ “Матиці” остаточно ухвалив друкувати “Читанку”. накладом 5000 примірників коштом товариства. Наклад “Читанки” швидко розійшовся, і 1852 р. додрукували з виправленнями ще 1000 примірників.

Подібним чином готувалися до друку й інші видання “Галицько-руської матиці”. Щоправда, були й дві суттєві розбіжності. По-перше, автори практично ніколи не отримували грошову винагороду (іноді діставали кількадесят примірників своєї книжки). Це пояснювалося браком вільних коштів у товариства, яке лише почало діяти. Окрім того, передбачалося, що автори пишуть не для заробітку, а, — як справжні патріоти, — для покращення долі свого народу і Батьківщини. По-друге, друки “Матиці”, окрім молитвословів, не перевидавалися, адже перший наклад, як правило, розходився довго. Загалом “Галицько-руська матиця” від 1848 р. до кінця 60-х років XIX ст. була єдиною галицькою українською культурно-просвітницькою громадською організацією, що мала поширювати нові знання за допомогою власних видань. Вона мала хорошу можливість вплинути на розвиток українського суспільного та культурного життя. Спочатку товариство виправдовувало сподівання співвітчизників, однак згодом знизило активність. “Матиця” так і не змогла стати справді популярною громадською організацією... її публікації займають скромне місце навіть у загалом невеликому переліку галицьких українських видань» (Олександр Седляр).

Перевірте себе.

РОЗДІЛ 3

Культура України наприкінці XVIII — у першій половині ХіХ ст.

Практична робота Повсякденне життя

1

Житло та побут селян

Прочитайте уривки із записів у рукописному ілюстрованому альбомі Домініка П'єра де ла Фліза, який із 1820-х років був лікарем на Київщині. У службових поїздках він не лише надавав медичну допомогу, а й занотовував почуте й побачене. Свої записи лікар доповнював малюнками. Порівняйте розповідь де ла Фліза із твердженнями сучасної дослідниці Марти Патики. Якими за свідченнями документів були характерні риси селянського побуту? Як наведені джерела доповнюють одне одного?

«Селянські житла [на Київщині] скрізь збудовані з дерева, вони, як правило, теплі взимку. Їх зовнішнє й внутрішнє планування всюди майже однакове... Майже всі хати вкриті соломою. Загалом у селах будинки невеликі, у них рідко буває більше однієї кімнати, перед якою є сіни, з другого боку від сіней роблять комору без вікон. У кімнаті завжди є піч. Хати заможніших селян часом просторіші, кімнати не такі тісні, у них більше порядку й чистоти, досить часто вони побілені всередині і ззовні. Внутрішнє впорядкування кожної хати майже скрізь однакове. В усіх помешканнях завжди можна бачити в кутку кімнати напроти дверей грубо намальовані образи святих у більшій чи меншій кількості, прикрашені натуральними висушеними квітами та білими рушниками, вишитими червоними узорами. У їхніх помешканнях зовсім немає меблів, хіба що іноді шафа і декілька простих стільців» (Домінік П'єр де ла Фліз).

Д. П. де ла Фліз. Зразки селянських жител. 1854

«Щоденний побут з початку заселення Слобожанщини звертає на себе увагу тим, що не було основної різниці між життям вищих і нижчих верств... Навіть у містах обстанова хати не дуже відрізнялася від житла заможної людини на селі. Домашнє життя всюди ще було просте й невибагливе. Козача, або селянська, або міщанська хата одрізнялася од панського будинку тільки своїм розміром; матеріял же будівлі був однаковий — дерево, ґонт, очерет, солома; і у заможних козаків можна було побачити навіть кахельні груби, які звичайно були у панських будинках. У хатах козаків та міщан були ті ж образи, лавки, килими, коці, рушники, скрині з одежою і українським убранством — тільки усе оте було куди бідніше та дешевше.

...Білили хату по суботах та перед великими празниками, улітку навіть з на-двору. У рідкої хати було менш трьох вікон скляних, здебільшого круглого скла. Комин робили з пруття, обмазаного глиною. Дах був очеретяний: з очерета, коли бракувало дерева, робили й стелю на тонких перекладинах. Робили дах також з соломи і ґонту. Двір обносили плетневою огорожою» (Марта Патика).

Традиційне хатнє начиння. Експозиція Вінницького краєзнавчого музею

«Їжа селян майже однакова як улітку, так і взимку. Вони харчуються такими стравами: хліб житній, гречаний або ячмінний, зрідка пшеничний, за винятком свят та місцевостей, де пшениця родить. Борщ готують із салом або зі свининою, капустою, буряками, щавлем влітку та з іншими овочами. Зрідка селяни їдять яловичину, частіше свинину, баранину або птицю, але лише на свято або в неділю. Взагалі вони споживають багато картоплі, яку вирощують всюди, особливо на піщаних ґрунтах, а також ячмінну, гречану, пшоняну кашу та галушки, які готують з житнього, пшеничного або іншого борошна, яєць, молока й сиру. Горіхи, бобові, кукурудза, часник, цибуля, свіжі або солоні огірки також належать до їхнього раціону. Для їжі вони користуються простим мальованим глиняним посудом. Ложки, якими вони користуються, виточені з дерева, відполіровані, вкриті лаком і також складені рядочком у шафі. Виделки їм майже невідомі.» (Домінік П'єр де ла Фліз).

Які обставини життя українських селян засвідчують картини? Доберіть 5-7 прикметників, доречних у розповіді про українське село в зазначений період. Обґрунтуйте свій вибір кожного слова.

2

Житло та побут мешканців міста

Які зміни визначає дослідниця Олена Кузема? Чи були вони характерні для інших регіонів України? Чому ви так думаєте? Які були наслідки такого явища?

«Чисельність та етносоціальна структура населення міст і містечок Правобережної України наприкінці XVIII — в першій половині XIX ст. зазнали істотних змін. В цей час відбулося кількісне зростання населення, але здебільшого за рахунок піднесення великих міст та визначених урядом адміністративних центрів. Одночасно із зростанням кількості міщан у структурі мешканців міст все менше залишалося українського населення, оскільки провідні позиції тут все більше стали займати міщани і купці — вихідці із Росії, євреї, представники інших національностей. Водночас землеробське українське населення витіснялося із центру на міські окраїни... крок за кроком, міста і містечка Правобережної України наприкінці XVIII — в першій половині XIX ст. ставали все більш розрізненими, чужішими і ворожішими для українців, а їх розвиток підпорядковувався чужонаціональним силам і стороннім осередкам».

Назвіть деталі, які свідчать, що на картині зображено місто. Наведіть аргументи на підтримку чи спростування тези, що у цей період українське місто майже не відрізнялося від села. Назвіть риси тогочасного «обличчя» міста, спираючись на уривки з досліджень Іванни Гуржій та Володимира Молчанова.

«Загальний благоустрій Києва на початку ХІХ ст. залишався вкрай незадовільним: улітку на вулицях здіймалася жахлива пилюка, а весною та восени в багатьох місцях утворювалося "бездонне" багно. У цьому відношенні не ставала винятком і найліпша частина — Липки. Навіть удень на людей могли напасти зграї бездомних собак. Частим явищем були пожежі. Одна

з них у 1811 р. знищила майже весь Поділ і примусила організувати загони спеціальних охоронців — "ратників", які мали стежити на перехресті вулиць і в разі потреби здійснювати відповідні заходи» (Іванна Гуржій).

«Ціна на будинки в центральних частинах як губернських, так і повітових міст Правобережної України завжди була високою, особливо якщо вони були новими, мали багато поверхів та значну площу. Так, на початку ХІХ ст. у м. Києві нові будинки в центральній частині міста оцінювалися від 6500 до 25 000 руб.

Дещо менш якісним і більш доступним за ціною було житло в київських ремісників... у 1804 р. у київських ковалів: хата ставилася з круглого смолового дерева, крита ґонтом під залізним цвяхом, ділилася сіньми на дві частини, з одного боку кімната з кахлевою грубкою, а з другого боку кухня з піччю теж з білих кахель. У кімнаті було троє вікон, що одчинялися, з білого скла: віконниці й двері були на залізних крюччях з залізними засувами. За стару саму хату платили 100-150 руб.

Найбільш якісним було житло у купців. Так. триповерховий кам'яний будинок у Житомирі разом із крамничками було оцінено в 9151 руб.» (Володимир Молчанов).

Розгляньте зображення. Які спільні та відмінні деталі одягу міщан і селян ви помітили?

3

Становище жінки

Чи змінились традиції шлюбу? Чому так сталося?

«Шлюб в Україні був моногамним, патріархальним... підготовка до шлюбу була справою не тільки молоді, батьків та родичів, але й громадськості. Шлюб був різновидом договору, який укладався у XVIII-XIX століттях письмово, особливо коли йшла мова про розділ землі. Нареченій батько видавав придане, або посаг. До нього входила скриня (постіль, одяг, білизна), інколи худоба (худоба, земля, гроші). Роль самих молодих часто була дуже незначною, адже в договорі йшлося не про любов молодих, а про "поле", яке належало батькам. Звичаєве право обмежувало укладання нерівних шлюбів, перш за все між багатими та бідними. І багаті, і бідні неохоче віддавали дітей за нерівного.

Загальним правилом було, що невістка йшла у сім'ю чоловіка. Але в нерівних шлюбах зустрічався і випадок, коли бідний чоловік йшов у сім'ю жінки, на приймацтво. Приймацтво розрізнялося за причиною, існувало три його види — за бажанням, за волею батьків, за запрошенням. Приймацтво за бажанням та за запрошенням найчастіше схвалювалося громадою. Шлюб набував чинності тільки через вінчання.

Українська сім'я після одруження ділилася — оженившись, син ішов з дому і будував власний будинок. Але для допомоги батькам один з синів залишався. На Правобережжі залишався старший, на Лівобережжі — молодший. Інколи (коли у батька не було синів) залишалися і дочки» (уривок із дослідження Володимира Наулка).

На основі дослідження Оксани Кісь сформулюйте власне ставлення до долі жінки в українській сім'ї. Поділіться своїми думками з однокласниками та однокласницями.

«Коли говорять про рівність жінки у подружньому житті, то найчастіше мають на увазі однакові права жінок та чоловіків на володіння майном. насправді загальновизнаним головою родини переважно був чоловік. Саме його голос у важливих питаннях завжди був вирішальним — коли йшлося про продаж корови чи одруження дітей. Також чоловік мав легітимоване громадою і культурою право застосовувати фізичну силу щодо інших членів родини, в тому числі дружини. Водночас дружина найчастіше не могла сказати навіть образливого слова щодо чоловіка — бо так не було заведено.

Переконанням, вмовлянням, примусом, погрозами батьки домагалися, аби син чи донька одружилися з тим, кого рідні вважали найвигід-нішою партією. Нерідко наречені вперше бачили один одного аж у день весілля. Дівчина при цьому зазвичай була у пасивно-очікувальній позиції та фактично не мала змоги вплинути на власну долю. Водночас дівчині навіювали, що відмовляти сватам — це недобра практика. Мовляв, лишишся старою дівкою...

...в середньому традиційна українська родина мала від 7 до 12 дітей. Однак це була вимушена багатодітність, при чому матеріальної можливості утримувати цих дітей часто не було. З кожною дитиною господарське навантаження на жінку зростало, а ресурси сил і часу були не безмежними. в ХІХ ст. серед українок на українських теренах Російської імперії письменних було лише 4 % — на противагу 11-12 % письменних чоловіків. Причина цьому — батьки не вважали за потрібне віддавати дівчат у науку. Дівчина шкільного віку була потрібна в господарстві».

Домашнє завдання

Об'єднайтеся в групи та підготуйте мінідослідження про повсякденне життя різних верств населення українських земель (дворян, міщан, селян) у першій половині ХІХ ст. Результатами роботи поділіться у формі презентації чи постера.

Стисло схарактеризуйте становище жіноцтва в дворянських, міщанських та селянських родинах. За потреби скористайтеся додатковими джерелами.

 

Це матеріал з підручника Історія України за 9 клас Пометун, Дудар 2022