Видатні українські композитори

Що спільного мають життєві і творчі шляхи Д. Бортнянського, М. Березовського та А. Веделя? Чи можна вважати їхні біографії свідченням утисків української культури з боку російської влади?

Через обставини, про які йшлося раніше, частина талановитої молоді з України наприкінці XVIII ст. реалізувала свої таланти переважно в тогочасній столиці Російської імперії. Прикладом може бути життєвий і творчий шлях видатних українських композиторів Дмитра Бортнянського, Максима Березовського та Артемія Веделя.

Так, Дмитро Бортнянський — видатний композитор, диригент і співак — завдяки чудовому голосу потрапив до Петербурга.

Освіту здобув в Італії — в музичній академії в Болоньї. Згодом повернувся до Російської імперії, де очолив петербурзьку придворну капелу. Став першим композитором в Росії, чиї твори було надруковано.

Композитор Станіслав Людкевич, досліджуючи творчість Бортнянського, закликав українських музикантів розвивати закладені ним традиції, а саме «глибше і ґрунтовніше зануритися у велику культурну скарбницю, що зосереджена в творах Бортнянського, знайти в ній джерела й основи нашого відродження».

Чи міг Бортнянський зажити такої ж великої слави, якби залишився в рідному Глухові?

Доля іншого видатного композитора Максима Березовського була трагічною. Так само, як і Бортнянський, він потрапив до Петербурга завдяки чудовому голосу. З відзнакою закінчив Болонську музичну академію. Проте після повернення до Російської імперії не міг реалізувати свого величезного таланту. Постійні нестатки, неможливість знайти

застосування своїм творчим силам спричинили нервову недугу та смерть у молодому віці.

Твори композитора було або забуто, або взагалі знищено. Його творчий доробок існував переважно в рукописах. Видано тільки поодинокі композиції, які, власне, й принесли йому світову славу.

У 2002 р. завдяки зусиллям американського диригента Стівена Фокса в архівах Ватикану було знайдено твір Березов-ського «Симфонія до мажор», написаний у 1770-1772 рр. Цю композицію, як і більшість творів Березовського, вважали зниклою з XVIII ст. У Російській Федерації віднайдену симфонію одразу зарахували до свого культурного надбання, назвавши «першою російською симфонією».

Чому влада сучасної Росії вважає Максима Березовського російським композитором? Якої думки дотримуєтеся ви?

Артемій Ведель народився в Києві у творчій сім’ї. Відомо, що він навчався в Києво-Могилянській академії до 1787 р., де здобув ґрунтовну гуманітарну і музичну освіту. В академії Ведель почав компонувати свої перші музичні твори, диригував студентським хором та оркестром, виступав як соліст і скрипаль.

Деякий час композитор жив і працював у Москві, проте повернувся до України, де керував хоровими капелами в Києві та Харкові. Однак, коли музична культура почала зазнавати утисків (закривали хорові колективи, забороняли поширені в Україні канти й колядки), митець опинився в скруті, залишився без роботи і став послушником Києво-Печерської лаври. Зазнав він і переслідувань від царизму та Синоду Російської православної церкви. Відтак у 1799 р. його оголосили душевнохворим і помістили на дев’ять років до Кирилівської божевільні у Києві.

За свідченнями мистецтвознавця Василя Кука, матеріали справи Веделя «свідчать лише про розправу над композитором та надто тяжке покарання. Суті справи вони не розкривають, за що і чому знищили

саме його, Веделя, не висвітлюють... За документами формально Веделя ніхто не арештовував. немає акта звинувачення, ні протоколів допиту звинуваченого. Усе відбувалося без участі “сумасшедшего отставного капи-тана” і без нього вирішується його доля».

У першій половині XIX ст. музична культура України розвивалася в неоднозначних умовах. Концертними осередками ще залишалися поміщицькі маєтки. Землевласники (Микола Овсянико-Куликовський, Василь Тарновський, Григорій Галаган) утримували симфонічні оркестри, оперні та балетні трупи, склад яких формувався переважно з кріпаків.

Музичне мистецтво розвивалося і в містах. У Києві, Харкові, Полтаві, Одесі виникли оркестри, хори, капели, ставили опери. Музичні заходи стали частиною навчання та дозвілля. Невдовзі виникли перші музичні об’єднання: Філармонічне товариство в Одесі та Симфонічне товариство любителів музики й співу. Відкриття університетів у Харкові та Києві дало новий поштовх для розвитку. Так, при Харківському університеті існували музичні класи, які готували професійні кадри.

У першій половині ХІХ ст. розпочався творчий шлях Семена Гу-лака-Артемовського — композитора, співака, драматичного актора. Освіту він здобув у Києві, Петербурзі, Парижі, Флоренції (за сприяння Михайла Глінки). Гулак-Артемовський мав чудовий голос. У 1841 р. він як співак дебютував у Флорентійській опері. Прославився також завдяки таланту композитора, який сповна реалізував у другій половині ХІХ ст.

Музичне життя України було тісно пов’язано з європейським: відбувалися гастролі європейських виконавців, зокрема Ферен-ца Ліста, італійської оперної трупи. Українські колективи знали та виконували твори закордонних митців.

На західноукраїнських землях був дуже поширений хоровий спів. Хористи виконували як народні пісні, так і твори європейської класики.

2

Розвиток театрального мистецтва

Назвіть особливості розвитку тогочасного театру. Що цьому заважало?

На підросійській території України театр жеврів разом із музичним життям у поміщицьких маєтках. Це був домашній театр із кріпосними акторами, репертуар якого визначався уподобаннями господаря. Відомим в Україні на той час був театр поміщика Дмитра Трощинського у с. Кибинці на Полтавщині, яким керував Василь Гоголь, батько славнозвісного письменника. Мали свої театри на Правобережжі й польські магнати. Але в умовах наростаючої кризи кріпосництва, утвердження ринкових відносин і розростання міст перспектив для домашнього театру в поміщицьких маєтках не залишалося.

Важливим художнім явищем у контексті становлення професійного українського театру став аматорський театр. Гуртки акторів-аматорів існували переважно у вищих навчальних закладах і гімназіях Полтави, Харкова, Ніжина, Кременчука та інших міст. Репертуар вони добирали з популярних у міщан мелодрам, водевілів та трагедій, які виконували російською мовою.

У 1810 р. князь Іван Долгоруков зазначив: «Театр хоч і є в Києві, і зовні гарний і великий, але через брак акторів гри у ньому немає. На одні лише контракти приїздить якесь іноземне збіговисько скоморохів і щось представляє; його переповнюють більше розкоші й марнотратство, аніж смак до театру».

Найвідоміший аматорський театр, директором якого став Іван Котляревський, було створено в Полтаві в 1815 р. Тут в 1819 р. було поставлено його п’єси «Наталка Полтавка» і «Москаль-чарівник». Проте і за часів Котляревського (навіть у полтавському театрі), і пізніше українські вистави давали лише час від часу. Після появи «Наталки Полтавки» театри в Україні ще довго мали характер російсько-польсько-український.

Перший український репертуар був обмеженим (І. Котляревський, В. Гоголь, Г. Квітка-Основ’яненко, історично-побутова драма «Назар Стодоля» Т. Шевченка, деякі інші твори), тому театральні колективи ставили п’єси російських та західноєвропейських авторів.

З утвердженням нового українського театру з’явилися й талановиті актори. Так, Михайло Щепкін був викуплений з кріпацтва і виступав

на сценах Харкова, Полтави, Києва, Москви.

Він першим у театральному мистецтві вдався до реалістичного втілення образу на сцені.

У Харківському театрі виступав славетний український актор Карпо Соленик.

Шевченко у «Щоденнику» назвав Солени-ка геніальним актором, який здався йому «більш природним та майстерним, ніж неповторний Щепкін».

Напередодні революції 1848 р. перші аматорські трупи виникли і на західноукраїнських землях. У їх репертуарі були п’єси Котляревського та Квітки-Основ’яненка, а також місцевих авторів — Устияновича,

Петрушевича, Духновича. Навіть за невисокого художнього рівня драматургічних творів і виконавців багатьох ролей вони доносили до глядачів правду про соціальну нерівність в суспільстві, засуджували сваволю і насильство влади, висміювали тих, хто забув мову і звичаї свого народу. Тож Австрійська адміністрація нерідко забороняла вистави українських театральних колективів.

3

Образотворче мистецтво

Які особливості розвитку тогочасного живопису визначають історики Володимир Греченко та Ігор Чорний? Чи збігаються вони з характеристиками розвитку інших жанрів культури?

«В цей час художники зосередилися на народних типажах і яскравих особистостях з народної маси, намагаючись передати їх багатий внутрішній світ, довести рівноцінність для мистецтва простих людей та еліти. Художники стирали межі між класицизмом і романтизмом, досягаючи при цьому успіхів у торуванні шляхів до реалістичного живопису. Український національний колорит сприяв цьому найбільшою мірою. Тому українська тематика розроблялася не тільки українськими художниками (А. Мокрицьким, І. Сошенком, В. Яненком), а й росіянами, що жили й працювали в Україні, — В. Т ропініним, К. Павловим, М. Сажиним».

На розвиток українського образотворчого мистецтва великий вплив справляла Петербурзька Академія мистецтв. Професійні майстри живопису, що працювали в Україні, переважно були її випускниками, зокрема вихованцями видатного російського художника Карла

Брюллова, як-от Іван Сошенко, Дмитро Без-перчий, Тарас Шевченко та інші.

Наприклад, випускник цієї академії Ка-пітон Павлов, працюючи викладачем Ніжинського ліцею та Київського університету, багато часу приділяв малюванню. Його учнями були Микола Гоголь, брати Микола та Євген Гребінки, Яків де Бальмен (перший ілюстратор «Кобзаря» Шевченка), Олексій Афанасьєв-Чужбинський, Аполлон Мо-крицький та Андрій Горонович (майбутні академіки живопису) та інші. Художня творчість Павлова сприяла утвердженню реалістичного напряму в мистецтві. Правдивістю і задушевністю зображення вирізняються виконані ним портрети Дмитра Горленка, Бориса Лизогуба, автопортрет, а також картина «Діти художника».

Російський портретист Василь Тропінін під час навчання в Академії мистецтв був кріпаком. У 1804 р. його пан граф Іраклій Морков відкликав його з навчання, і Тропінін до 1823 р. жив у подільському селі Кукавка. Цей маєток став для Тропініна справжньою школою життя та творчості. Сам митець згадував: «Я мало вчився в Академії, проте навчався в Малоросії... Я там без перепочинку писав з усього і усіх...»

У створених ним образах подільських селян («Дівчина з Поділля», «Українець», «Пряля») відображено національний етно-тип та романтичні ідеали того часу. Тропінін був першим, хто свідомо звернувся до зображення народу, виявляючи при цьому гуманізм і демократизм поглядів, реалізм світобачення.

Які риси романтизму притаманні полотну «Дівчина з Поділля»?

Одним із фундаторів нового українського пейзажного живопису та побутової картини з елементами реалізму став Василь Штерн-берг. Літні канікули 1826-1838 рр. він, тоді

ще студент Академії мистецтв, проводив у Качанівці — маєтку відомого мецената Григорія Тарновського. Красу цього місця він відтворив на полотні «Садиба Г. Тарновського в Качанівці», де органічно поєднав романтичну таємничість місцевої природи з реаліями життя пересічної людини, якими завжди цікавився Штенберг-художник.

Як офортист Василь Штенберг працював над титульною ілюстрацією відомого видання того часу.

Розгляньте офорт Василя Штернберга і поміркуйте, яке видання ілюстрував художник та яка його роль у становленні української культури і в процесах національного відродження.

Які мистецькі стилі представляють подані ілюстрації?

Новий етап у розвитку українського образотворчого мистецтва відкрила творчість Шевченка. Вихованець відомого російського художника Карла Брюллова, він пішов самостійним шляхом у мальовничому мистецтві та досяг значних вершин насамперед у гравіюванні, за що був удостоєний Петербурзькою Академією мистецтв звання академіка.

Поступово у живописі Шевченко перейшов через романтизм до реалізму. Так, значну увагу він приділяв пейзажам, історичній та побутовій тематиці. Водночас Шевченко віртуозно опанував різні техніки портретного живопису і створив серію портретів, сповнених психологізму, зокрема і власні автопортрети, які відображають зміни душевного стану митця.

У жанрових картинах «Селянська сім’я», «На пасіці», «Катерина» та інших художник відтворив життя простих людей.

У 1847 р. Шевченко, подорожуючи Україною, задумав видати серію офортів під назвою «Живописна Україна», де мав намір показати її природу, історичне минуле, побут і звичаї. Згодом цей задум втілився в офортах «У Києві», «Видубицький монастир у Києві», «Судна рада», «Старости», «Казка», «Дари в Чигирині 1649 року».

4

Архітектура

За текстом параграфа визначте особливості архітектури в цей період.

Розвиток архітектури в Україні у першій половині ХІХ ст. відбувався у стилі класицизму, для якого характерною була геометрична чіткість із формами античності. За забудовою міст здійснювали нагляд спеціальні комісії та комітети. Відтак цивільні споруди зводили з урахуванням їх призначення — головною метою архітектора стало не створення зовнішньої краси, а внутрішнього комфорту (високі

стелі, вентиляція, освітлення тощо). Цей стиль домінував у забудові українських міст, які були не лише адміністративними центрами, а й виконували економічні та оборонні функції.

Активно розгорталися нові міста на Чорноморському узбережжі — Херсон, Севастополь, Миколаїв, Одеса. Тут розбудовували торговельні і військові порти, захисні споруди, комунікації. Прикладом детально спланованої забудови є Одеса, де в стилі класицизму працювали вітчизняні, французькі та італійські архітектори. У 1837-1842 рр. тут було побудовано 200 широченних сходів, які ведуть з Одеського порту до Приморського бульвару із напівкруглою площею.

Що було характерним для забудови нових міст?

«9 квітня 1817 р. був офіційно затверджений генеральний план розвитку Катеринослава, розроблений архітектором В. Гесте, з використанням первісного планування міста 1790-х років архітектора І. Старова. На новому плані центр Катеринослава перенесений у нижню частину біля Дніпра. Колишня головна площа на горі тепер отримала назву Ярмаркової. У новому центрі виділено низку площ господарського значення — Торгова, Сінна, Рибна. Згідно з цим планом аж до кінця XIX ст. і велася забудова Катеринослава» (з історії міста Дніпро).

«Найяскравіше самобутні риси архітектури міста втілились у громадських спорудах. Ще на початку XIX століття були збудовані театр, лікарня, собор, пошта. Пізніше зводяться будинок градоначальника, Михайлівська церква, торговельний ряд Пале-Рояля... Про високу містобудівну культуру свідчить ансамбль Приморського бульвару. Задуманий як центр міста, він звернений до моря широким фронтом будинків. Середину забудови було виділено напівкруглою площею з пам'ятником А.-Е. Рішельє, на флангах споруджено будинок біржі і палац губернатора М. С. Воронцова, що формувало цілісну та зрівноважену композицію. Своєрідний ритм забудови підкреслювався горизонталями терас, котрі перетиналися вертикаллю грандіозних сходів, які згодом дістали назву Потьомкінських» (зі статті Влади Прокаєвої).

Змінювалася архітектура й старих міст — Києва, Чернігова, Полтави, Харкова. Центри переплановували і заповнювали новими будівлями у стилі класицизму, які симетрично розташовували довкола міських площ.

Так, архітектурний стиль Києва у ті часи визначав Андрій Мелен-ський, який обіймав посаду міського архітектора. За його проєктами споруджено пам’ятник на честь поновлення Києву Магдебурзького права, церкву на Аскольдовій могилі, ансамбль Контрактової площі на Подолі, споруди якої постраждали від пожежі 1812 р.

Як змінювалися старі міста?

У першій половині ХІХ ст. українська архітектура розвивалася у тісному взаємозв’язку з європейською. Відтак в Україні у той час разом з відомими зарубіжними майстрами працювали вітчизняні архітектори Петро Ярославський, Павло Дубровський та інші.

Змінювався вигляд міст і завдяки будівництву навчальних закладів (академій, університетів, ліцеїв, інститутів шляхетних дівчат, гімназій, училищ тощо). З’явилися величні споруди в стилі класицизму з визначеною архітектурною своєрідністю — монументальні фасади, підкреслені колонадою. Такими були інститути шляхетних дівчат у Полтаві та Києві та університет у Києві.

Як урізноманітнювали вигляд міст? Чому це відбувалося? Визначте прийоми, які використовувалися в архітектурі в Україні в першій половині ХІХ ст.

Національний академічний український драматичний театр ім. М. Заньковецької у Львові. Сучасне фото

Домашнє завдання

Визначте основні риси розвитку мистецтва в Україні у першій половині ХІХ ст.

Створіть презентацію про розвиток однієї із галузей українського мистецтва першої половини ХІХ ст. Обміняйтеся інформацією з однокласниками й однокласницями.

 

Це матеріал з підручника Історія України за 9 клас Пометун, Дудар 2022