Опрацювавши цей параграф, ви зможете:

• характеризувати розвиток Німеччини в останній третині XIX — на початку XX ст.;
• називати чинники, які були визначальними в розвитку країни тієї доби;
• пояснювати зміст політики, яку проводив канцлер О. фон Бісмарк; визначати, як відбувся перехід Німеччини до «світової політики».

 

Пригадайте:

1. Коли завершилося об'єднання Німеччини? Яка подія цьому сприяла?

2. Як були взаємопов'язані процеси об'єднання Німеччини та Італії в єдину державу?

 

Чи можна стверджувати, що партії відігравали незначну роль у політичному житті Німеччини?

1. Становлення Німецької імперії. Після франко-прусської війни всі німецькі землі об’єдналися в єдину Німецьку імперію, яка складалася з 22 монархій і трьох вільних міст.

Згідно з Конституцією 1871 р., главою держави вважався імператор. Ним міг бути лише король Пруссії. Імператор очолював збройні сили, мав право оголошувати війну, призначати канцлера (главу уряду), скликати й розпускати парламент, що складався із двох палат. До верхньої палати (бундесрату), або Союзної ради, призначалися представники всіх монархій і вільних міст (58 членів). Нижня палата (бундестаг) обиралася загальним голосуванням. Однак жінок і військовослужбовців було позбавлено виборчого права. Парламент (рейхстаг) був обмежений у правах, оскільки закони, які він приймав, мав затверджувати імператор.

На час створення Німецької імперії в парламенті більшість належала представникам Консервативної партії, яка виражала інтереси юнкерів (прусських землевласників), великих промисловців і фінансистів. Суперниками консерваторів була Ліберальна партія, яка захищала інтереси промисловців. Обидві партії підтримували уряд. У 1881 р. утворилася Католицька партія, що виступала на захист католицького населення Німеччини й тому опинилася в опозиції до уряду. В опозиції перебувала і Соціал-демократична партія, яка мала значне представництво в парламенті й виражала інтереси робітництва.

Канцлер мав величезну владу. Жодні поразки на виборах не могли вплинути на нього, оскільки призначення канцлера цілком залежало від імператора. Цю посаду політичний діяч О. фон Бісмарк робив під себе, поклавши в основу принцип правління імперією об’єднанням імператор—канцер. Крім того, він залишив за собою посаду міністра закордонних справ Пруссії та міністра-президента Пруссії.

Прийняття Конституції було лише першим кроком у формуванні імперських органів влади й системи управління. Цей процес розтягнувся до 1878 р. і дістав назву ліберальної ери. У цей період було засновано єдині імперські органи управління, створено єдину армію (400 тис. осіб у мирний час), єдиний внутрішній ринок, єдину банківську й фінансову систему, мережу залізниць тощо.

Визначте слабкі місця в економічному розвитку Німеччини.

2. Особливості економічного розвитку. Після об’єднання Німеччини склалися кращі умови для розвитку економіки. Цьому сприяли завершення індустріальної революції й утворення єдиного загальнонімецького ринку, приєднання багатих на корисні копалини районів Ельзасу і Лотарингії, контрибуція у 5 млрд франків від Франції, нові відкриття в науці й техніці.

Розвиток економіки Німеччини в 1871 —1914 рр. мав свої особливості. Велику роль у створенні важкої промисловості відігравали державні замовлення, субсидії, пільги, будівництво заводів за рахунок держави. Промисловість будувалася на новітній промисловій базі. Хімічна, електротехнічна, металообробна, машинобудівна галузі набули прискореного розвитку.

Для виробництва характерними були висока концентрація та швидкі темпи розвитку в кількох районах Рейнської області, Рурі, Берліні, Сілезії.

Поміщицьке господарство поступово переходило до капіталістичного, товарного виробництва.

Незважаючи на значні успіхи в розвитку промисловості, частка Німеччини у світовому виробництві становила 13 %, тоді як Великої Британії — 32 %. Однак поступово якісні та більш дешеві німецькі товари завойовували світовий ринок, і на початок XX ст. Німеччина випередила Велику Британію. Наприкінці XIX ст. в Німеччині, як і в інших індустріальних державах, з’явилися монополії. У 1914 р. їх налічувалося 600. Вісім банків контролювали 85 % фінансових капіталів. Най-відомішими були монополії А. Круппа, Рейнсько-Вестфаль-ський чавуноливарний картель, Німецький союз прокатних заводів, Рейнсько-Вестфальський кам’яновугільний синдикат тощо.

Період бурхливого економічного піднесення Німеччини в 70-ті рр.

XIX ст. дістав назву «грюндерство» (від нім. — засновувати). Виникла велика кількість фірм, компаній, банків. Коли із Франції у спеціальних потягах почало надходити «французьке золото», уряд розпочав виплати своїх боргів — погашення державних облігацій і військових позик.

У людей опинилися чималі суми «вільних» грошей. Новий закон про акціонерні товариства дозволив їх створення без державного схвалення. На хвилі перемоги над Францією більшість населення Німеччини було впевнене, що на їхню країну чекає постійне процвітання. Кожен, хто мав хоч якісь заощадження, прагнув вкласти їх у банк або використати на купівлю акцій. У всіх кав'ярнях, на вулицях велися розмови про акції, відсотки, ділові справи тощо. центром грюндерства був Берлін. Хвилі такого піднесення стали зручним полем для діяльності аферистів.

Проте «прозріння» настало дуже швидко. Економічна криза 1873 р. призвела до закриття не лише сумнівних фірм і банків, а й великої кількості підприємств. Криза виявила зловживання та махінації в таких розмірах, що суди вже не хотіли брати справи до розгляду. Одні втратили останнє, а інші стали ще багатшими

чинники, які впливали на розвиток Німеччини

Якою була головна мета діяльності канцлера?

3. Політика канцлера О. фон Бісмарка. Першим німецьким імператором був король Пруссії Вільгельм I. Фактично ж країною протягом 20 років управляв канцлер О. фон Бісмарк, який користувався повною довірою імператора. Головним напрямом його внутрішньої політики було забезпечення централізації влади в імперії через ліквідацію автономних прав окремих монархій і католицької церкви. У 1872 р. О. фон Бісмарк домігся прийняття закону, згідно з яким духовенство позбав-

лялося права нагляду за школами. Священникам заборонялося вести політичну агітацію. Замість церковного шлюбу вводився інститут громадянського шлюбу, передбачалася державна реєстрація народження та смерті. Політика, спрямована проти впливу католицької церкви, дістала офіційну назву «боротьба за культуру» — культуркампф.

О. фон Бісмарк розпочав боротьбу проти соціалістів. У 1878 р., після двох терористичних замахів на імператора, він запропонував рейхстагу прийняти «Виключний закон проти соціалістів», який фактично забороняв діяльність соціалістичних організацій і робітничих газет. Соціал-демократична партія була змушена перейти на напівлегальний стан.

Поряд із репресивними заходами О. фон Бісмарк провів низку соціальних реформ. У 1881 р. він оголосив про початок «ери робітничого законодавства». У наступні три роки рейхстаг прийняв закони про страхування працівників від нещасних випадків на виробництві та від хвороб. У 1889 р. з’явився закон про надання пенсії за віком (із 70 років) та в разі втрати працездатності, у 1891 р. — закони про 11-годинний робочий день та про заборону дитячої праці до 13 років. У середині 90-х рр. XIX ст. Німеччина стала державою з найбільш передовим соціальним законодавством.

Основною метою зовнішньополітичного курсу Німецької імперії стало створення військово-політичної коаліції європейських держав, спрямованої проти Франції. Правлячі кола в Берліні спиралися на Австро-Угорщину, яка після франко-прусської війни пішла на зближення з Німеччиною та Італією — суперником Франції в Середземному морі та на півночі Африки. Щоб не допустити можливого залучення Росії до коаліції як союзника Франції, було висунуто ідею спільної російсько-німецької боротьби проти соціал-демократії та взагалі революційного руху. 6 травня 1873 р. Росія та Німеччина підписали союзний договір. Через місяць таку саму угоду уклали Росія та Австро-Угорщина. Так утворився Союз трьох імператорів, що дало Німеччині можливість погрожувати новою війною Франції. Він проіснував до 1887 р., поки не загострилися російсько-німецькі й російсько-австрійські відносини.

7 жовтня 1879 р. Німеччина та Австро-Угорщина підписали союзний договір, спрямований як проти Франції, так і проти Росії. У 1882 р. до цієї угоди приєдналася Італія. У результаті було створено Троїстий союз, що свідчило про прагнення Німеччини посісти провідне місце в Європі.

ОСНОВНІ НАПРЯМИ ВНУТРІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ О. ФОН БІСМАРКА

О. фон Бісмарк як посол у Санкт-Петербурзі (Росії) влучно оцінив українське питання: «Відірвання України було б такою тяжкою ампутацією Росії, що вона на довгі літа не загрожувала б європейському миру». Отже, він підніс потребу незалежної України для втримання рівноваги й миру в Європі.

Владнавши справи на континенті, у 80-х рр. XIX ст. О. фон Бісмарк почав приділяти більше уваги колоніальним загарбанням. У 1884 р. Німеччина встановила протекторат над частиною Південно-Західної Африки (Намібія) і Центральною Африкою (Того, Камерун). Наступного року контроль було поширено на частину Східної Африки (Танганьїка). Так виникла Німецька колоніальна імперія. Німеччина отримала всі необхідні умови, щоб вважатися великою державою.

Чому Соціал-демократична партія Німеччини стала впливовою партією країни?

4. Німецька соціал-демократія. У результаті економічного розвитку в Німеччині утворився численний робітничий клас. Велика концентрація виробництва сприяла його організованості.

В умовах дії «Виключного закону проти соціалістів» німецьким соціал-демократам доводилося існувати напівлегально. Їхня Готська програма (1875 р.), яка містила низку радикальних положень (про диктатуру пролетаріату, соціалістичну революцію), стала зразком для всієї європейської соціал-демократії. Після скасування «Виключного закону проти соціалістів» теоретичною основою Соціал-демократичної партії Німеччини (СДПН) була Ерфуртська програма (1891 р.), яка відповідала основним положенням марксизму, але стала більш поміркованою. Німецькі соціал-демократи були наймогутні-шою робітничою партією Європи. На початку XX ст. СДПН налічувала 1 млн членів і мала найбільшу фракцію в парламенті — 109 депутатів із 397.

У 1899 р. один із лідерів і теоретиків соціал-демократії Е. Бернштейн у книзі «Передумови соціалізму і завдання соціал-демократії» піддав критиці принципові положення марксистської теорії. Спроба перегляду марксизму була оголошена ревізіонізмом, правим ухилом у соціал-демократії. Виступ Е. Бернштейна призвів до розколу в соціал-демократичному русі Німеччини на правих (Е. Бернштейн), центристів (А. Бе-

бель, К. Каутський) і лівих (К. Лібкнехт, Р. Люксембург). Після Першої світової війни розкол було закріплено й організаційно.

Чи був перехід до «світової політики» Вільгельмом II закономірним? Свою думку поясніть.

5. Початок правління Вільгельма II. Перехід до «світової політики». У 1888 р. імператором Німеччини став Віль-гельм II. Молодий монарх узявся особисто управляти країною, а для цього прагнув усунути О. фон Бісмарка, із яким мав розбіжності в багатьох питаннях. Так, імператор вважав, що потрібно проводити більш активну зовнішню політику, не боячись застосовувати силу проти своїх конкурентів, відійти від Союзу трьох імператорів. Вільгельм II негативно оцінював «Виключний закон проти соціалістів», і, як уже згадувалося, його довелося скасувати, а О. фон Бісмарк у 1890 р. пішов у відставку.

Після цього колоніальна експансія Німеччини посилилася. «Ми вимагаємо для себе місця під сонцем», — заявив новий канцлер Бернхард Бюлов, висловлюючи інтереси німецьких промислових, фінансових і військових кіл.

Ідеологічним підґрунтям нової «світової політики» Віль-гельма II стала доктрина пангерманізму, носієм якої був пангерманський союз. Вона стверджувала, що німці перевершують усі народи й мають панувати над ними. Пангерманісти закликали проводити політику сили щодо інших держав, створити могутню армію та флот і готуватися до війни за переділ світу. До планів німецької експансії входило загарбання британських і французьких колоній та прикордонних районів Франції (експансія на Захід), захоплення частини Росії — Бал-тії, України, Північного Кавказу, проникнення на Близький Схід.

Такі плани пангерманістів знайшли відгук в уряді. Армія стала головною турботою держави, а мілітаризм, тобто нарощування військової могутності, — урядовим курсом.

У 1913 р. військові витрати становили 50 % бюджету. З ініціативи міністра флоту адмірала Альфреда Тірпіца Німеччина почала створювати величезний військовий флот, який за кількістю й могутністю незабаром став другим після британського.

Пангерманізм — суспільно-політичний рух, що ґрунтується на ідеї політичної єдності німецької нації на засадах мовної, етнічної та культурної ідентичності.

Працюємо з хронологією

1871 р. — проголошення створення Німецької імперії, прийняття Конституції.

1888 р. — початок правління імператора Вільгельма II.

1890 р. — відставка канцлера О. фон Бісмарка.

На підставі фактів, розглянутих у параграфі, сформулюйте судження про:

стрімке піднесення економіки Німеччини в останній чверті XIX — на початку XX ст.;

роль канцлера О. фон Бісмарка в розвитку Німеччини; наміри Німеччини здійснити переділ світу на свою користь.

Відставка О. фон Бісмарка (колишній канцлер сходить із корабля «Німеччина», а Вільгельм ІІ за ним спостерігає). Карикатура з британського журналу «Панч». Художник Джон Тенніел. 1890 р.

Запитання і завдання

1. Перевірте свої знання за допомогою навчальної гри «Продовжте розповідь».

Правила гри. У цій грі беруть участь пари учнів та учениць. Вони мають викласти зміст визначеного питання з розглянутого матеріалу, відповідаючи по черзі одним реченням. Перемагає учень/уче-ниця, чиє речення буде останнім.

2. Хто визначав політику Німеччини в перші 20 років після об'єднання? 3. Колективне обговорення. Які риси були притаманні розвитку економіки Німеччини після об'єднання? Чому Німеччина наприкінці XIX ст. досягла промислової першості в Європі? 4. Назвіть основні напрями політики, яку проводив канцлер О. фон Бісмарк. Яку мету він ставив перед собою, запроваджуючи в Німеччині соціальне законодавство? 5. Чи досягла успіху політика культуркампф? 6. Що зумовлювало могутність робітничого і со-ціал-демократичного рухів у Німеччині? 7. Якими були основні положення доктрини пангерманізму? 8. Що зумовило агресивний зовнішньополітичний курс Німеччини? Якою була мета «світової політики» Вільгельма II?

9. Визначте за картою атласу, які колоніальні придбання здійснила Німеччина наприкінці XIX ст. 10. Складіть політичний портрет канцлера Німеччини О. фон Бісмарка.

11. Робота в малих групах. Обговоріть і з'ясуйте, як пов'язані між собою економічні успіхи Німеччини та зміни в зовнішній політиці. 12. Робота в парах. Обговоріть і прокоментуйте вислови О. фон Бісмарка: 1) «Ніколи стільки не брешуть, як під час війни, після полювання та напередодні виборів»; 2) Ставлення держави до вчителя — це державна політика, яка свідчить або про силу держави, або про її слабкість»; 3) «Свобода — це розкіш, яку не кожен може собі дозволити»; 4) «Єдина здорова основа великої держави є державний егоїзм, а не романтика, і не гідно великої держави боротися за справу, яка не стосується її власних інтересів».

 

Це матеріал з підручника Всесвітня історія 9 клас Гісем, Мартинюк 2022