Шліцьові з’єднання зазвичай складають без слюсарних і припасовувальних робіт, тому що після механічної обробки деталей з’єднання має забезпечувати їхню повну сумісність. Підготовку до складання шліцьових з’єднань починають із візуального огляду деталей щодо відсутності на них задирок, забоїн та інших дефектів. Для запобігання можливому заїданню шліців необхідно, щоб були правильно виготовлені зовнішні фаски на торцях деталей та заокругленнях шліців. Під час складання тугорознімних (нерухомих) шліцьових з’єднань, які мають глуху, тугу або щільну посадку, зовнішню деталь напресовують на вал за допомогою спеціального пристосування або на пресі.

Не рекомендовано складати з’єднання за допомогою молотка або кувалди, тому що від різних за силою ударів утворюються задирки на шліцах або перекіс насаджуваної деталі. Коли за допомогою преса важко отримати потрібну посадку, зовнішню деталь перед напресуванням нагрівають до температури +100-120 °С, а після посадки й охолодження на повітрі перевіряють точність складання.

Для складання легкорознімних і рухомих шліцьових з’єднань прикладають незначні зусилля. Насаджені деталі перевіряють на биття та хитання (люфт). Причиною перекосу спряжених деталей у легкорознімному з’єднанні є зазори. Залежно від потрібної точності й довжини шліцьового з’єднання відхилення допускається в межах 0,01-0,02 мм на довжині 100-200 мм. Велике значення має збіг осей отвору насадженої деталі та шліцьового вала. Коли осі збігаються, то всі шліци вала контактують із шліцами отвору, а якщо ні, то такого контакту не буде. Це значно погіршує умови експлуатації з’єднання.

Для перевірки співвісності вала й маточини використовують фарбу, за відбитками якої встановлюють правильність складання.

Нерухомі шліцьові з’єднання перевіряють тільки на биття.

Це матеріал з підручника "Види з’єднань" Гуменюк, Паржницький 2021