З’єднання шплінтом — одне з найзатребуваніших способів з’єднання різних деталей та вузлів механізмів, що не зазнають великих механічних навантажень. За допомогою шплінтів здійснюють швидку фіксацію деталей.

Шплінт — металеве, іноді пружне кріплення у формі дротяного стрижня напівкруглого перерізу, зігнутого навпіл з утворенням вушка в місці згину. Його застосовують для з’єднання малонавантажених деталей, для запобігання самовідгвинчуванню корончастих і прорізних гайок, випаданню розміщених на гладких валах чи осях деталей. Часто їх використовують із різними штифтами, пальцями тощо. Для з’єднання шплінт уставляють у призначений для нього наскрізний отвір, після чого загинають кінці.

Однак якщо шплінт може зазнавати великого поперечного навантаження, то замість нього краще встановлювати сталевий штифт, який має вищі міцність і стійкість до механічних зусиль. Водночас, за дії на нього невеликих сил, шплінт є досить ефективним і раціональним інструментом для фіксації всіляких типів з’єднань, особливо в умовах невеликого простору.

Саме з цієї причини в багатьох видах транспортних засобів тяги скріплені з важелями осей, які фіксують шплінти й спеціальні шайби, займаючи тим самим набагато менший простір, ніж аналогічні різьбові елементи (рис. 15.1).

Шплінти виготовляють із низьковуглецевих сталей, корозієстійкої сталі або сплавів кольорових металів. За потреби можуть мати покриття завтовшки 6-12 мкм.

В умовному позначенні шплінтів указують назву, умовний діаметр шплінта, позначення марки матеріалу, виду покриття і його товщину. Наприклад, шплінт з умовним діаметром 4 мм, завдовжки 32 мм з латуні марки ЛбЗ з покриттям 03 завтовшки 9 мкм позначають так: Шплінт 4x32.3.039.

Довжину шплінта L (рис. 15.2) задають від точки отвору вушка до кінця короткого хвоста стрижня.

Це матеріал з підручника "Види з’єднань" Гуменюк, Паржницький 2021